«Маю довести, що мене тут можуть купити»: Смоляков – про Харків, Лос-Анджелес, Сон Хин Міна і Льоріса

У лютому 2025 року Артем Смоляков зробив важливий крок у своїй кар’єрі, перейшовши з житомирського Полісся до американського клубу Лос-Анджелес (LAFC). Український захисник підписав контракт до кінця 2028 року та став гравцем команди в рамках програми U22 Initiative, яка дозволяє клубам MLS залучати найперспективніших молодих футболістів з усього світу. Після півтора року виступів у США Артем повернувся до України, прийнявши пропозицію амбітного проєкту – ФК Харків.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Артем Смоляков розповів про виступи в MLS, гру пліч-о-пліч із Сон Хин Міном, Уго Льорісом та Євгеном Чеберком, атмосферу чемпіонату світу-2026 у США, дебют за ФК Харків та особисту мотивацію після повернення в Україну.  

«До матчу з Вересом провів лише два повноцінні тренування»

– Артеме, після повернення в Україну ти дебютував за ФК Харків, вийшовши на заміну в матчі з Вересом (1:0) у першому турі УПЛ. Які емоції та враження залишилися після цієї гри?

– Радий, що вже в першому матчі отримав шанс зіграти. Враження залишилися лише позитивні. Гра була непростою, але ми домінували весь матч, створили чимало моментів. На жаль, не все вдалося реалізувати, проте найголовніше, що в кінцівці дотиснули суперника.  

– Які вказівки ти отримав від Младена Бартуловича перед тим, як вийти на заміну? 

– Тренер просив більше підключатися до атак, загострювати гру й робити те, що в мене добре виходить. Вважаю, що все вийшло досить непогано. 

Младен Бартулович. Фото: ФК Харків

– Скільки тренувань ти встиг провести з командою перед матчем із Вересом? 

– До матчу провів три тренування. Одне з них було передігровим, тож повноцінними були лише два. 

«Потрібно лише трохи звикнути до різниці в часі»

– Як проходить твоя адаптація після повернення зі США до України? 

– Загалом усе добре. Потрібно лише трохи звикнути до різниці в часі, бо поки що рано лягаю спати й рано встаю. Клімат майже такий самий, як у США, але тут усе рідне, тому дуже приємно знову бути вдома.

– Після повернення зі США ти зупинився в Києві?  

– Так.

– Уже встиг відчути на собі нічні обстріли, яких, на жаль, регулярно зазнає Київ?  

– Поки що живу в Щасливому, а квартиру в Києві лише підшукую. У нас був заїзд на лівому березі столиці. Хлопці вночі прокидалися від вибухів, а я спав як убитий.  

«Перший сезон у MLS можу занести собі в актив»

– Як оціниш півтора року, проведених в США? Які враження залишилися від цього етапу кар’єри? 

– Коли я туди приїхав, то перший сезон точно можу занести собі в актив, особливо його другу частину. Я регулярно виходив на поле й отримував достатньо ігрового часу (у 2025 році провів за Лос-Анджелес 30 матчів, забив один гол, – прим. О.П.). Думаю, з мого боку було чимало загострювальних дій, небезпечних передач і подач. Звичайно, хотілося б записати на свій рахунок більше гольових передач, але десь не вистачало точності (віддав чотири асисти, – прим. О.П.). Загалом вважаю, що перший сезон у Лос-Анджелесі склався для мене позитивно. 

Артем Смоляков. Фото: ФК Харків

– Що далі пішло не так у Лос-Анджелесі?  

– Далі в команді змінився головний тренер, який, скажімо так, не бачив мене у своїй схемі гри. За попереднього наставника я постійно грав на позиції лівого захисника або латераля. Коли ж команду очолив новий тренер (Марк Дос Сантос, – прим. О. П.), він змінив тактичну схему. Ми почали грати з трьома центральними захисниками. Під час оборони один із них зміщувався ліворуч і фактично виконував функції лівого захисника, а в атаці повертався в центр. 

– Хто був твоїм головним конкурентом за місце на лівому фланзі? 

– Дені Буанга, який народився у Франції, але виступає за збірну Габону. Він мав статус DP-гравця. Було зрозуміло, що такого футболіста ніхто не посадить у запас. Головний тренер бачив саме його на позиції лівого вінгера. Згодом до команди приєднався ще й Євген Чеберко, і тоді мені дали сигнал, що вже варто шукати нові варіанти для продовження кар’єри.

«Лос-Анджелес – топ»

– Тобто після приходу Євгена Чеберка конкуренція в команді для тебе ще більше зросла? 

– З Чеберком ми не були прямими конкурентами, адже ми гравці різного профілю. Моїм конкурентом був Буанга – футболіст із особливим статусом у MLS. Такий статус мають зіркові футболісти на кшталт Сон Хин Міна чи Уго Льоріса. У них зарплати «Бекхема».

– Що означає «зарплата Бекхема»? 

– У MLS діє ліміт зарплат, але для окремих зіркових футболістів є виняток. Вони можуть отримувати більше встановленого ліміту. Саме це і називають «зарплатою Бекхема». 

– Як тобі жилося в Лос-Анджелесі? 

– Відверто кажучи, Лос-Анджелес – топ. Я жив в одному з вірменських районів. Насправді сам Лос-Анджелес не такий уже й великий. Є даунтаун, а навколо нього – багато окремих міст. Усі вони входять до округу Лос-Анджелес, тому їх теж часто називають Лос-Анджелесом. Там живе багато українців, вірмен та представників інших національностей.

– Чи встиг ти вивчити англійську мову?

– Так. Коли їхав до США, я взагалі не знав англійської мови. Уже в останні пів року перебування там усе розумів, міг спілкуватися і почувався цілком вільно. Зараз не можу сказати, що володію англійською досконало, але можу спокійно спілкуватися на різні теми. 

Артем Смоляков. Фото: ФК Харків

«Інтерес до чемпіонату світу в США був величезний»

– Ти перебував у США під час чемпіонату світу. Які враження залишив у тебе цей турнір? 

– Перед чемпіонатом світу говорили, що ажіотаж навколо турніру буде не надто великий. Але коли мундіаль стартував, усе виявилося зовсім інакше. Інтерес був величезний. Коли йдеш, умовно кажучи, центром міста, бачиш, що всі бари та заклади переповнені – люди дивляться футбол, або, як тут кажуть, соккер. Це було дуже класно. 

Відверто кажучи, в Лос-Анджелесі проходили матчі за участю збірних, про які більшість уболівальників знає не так багато, хоча це й чемпіонат світу. Але були й два поєдинки, які дуже хотілося відвідати. Найбільше мені хотілося потрапити на чвертьфінальний матч Бельгія – Іспанія. На жаль, не зміг цього зробити, бо того дня в нас був передсезонний товариський матч. Але ми з Євгеном Чеберком влаштували таке собі барбекю, під атмосферу чемпіонату світу. 

– Коли до команди приєднався Євген Чеберко, ви швидко знайшли спільну мову? 

– Так. Коли Женя приїхав, ми багато часу проводили разом. Гуляли, заходили в різні заклади. Я міг підказати йому, куди краще сходити, що й де знаходиться. За цей час ми дуже зблизилися. Спілкуємося й досі. 

«Через Сона на виїзді за нас уболівало пів стадіону»

– Як би ти оцінив рівень футболу в MLS?

– Насправді рівень футболу в MLS досить високий. У чемпіонаті виступає багато індивідуально сильних футболістів. Якщо взяти нашу команду, то там грали Сон Хин Мін, Дені Буанга, Уго Льоріс. Самі розумієте, що це за виконавці. Бували матчі, які ми вигравали багато в чому завдяки Льорісу. Він міг зробити сім, вісім чи навіть дев’ять сейвів за гру. 

Пригадую матч Ліги чемпіонів КОНКАКАФ проти мексиканської команди Крус Асуль. Суперник нас серйозно притиснув, але Льоріс своїми сейвами, можна сказати, витягнув нас до півфіналу. Якщо ж говорити про Буангу, то він міг обіграти двох, трьох, а то й чотирьох суперників і забити. У нього справді дуже високий індивідуальний рівень майстерності. 

Артем Смоляков. Фото: ФК Лос-Анджелес

– Які ці зірки світового футболу в повсякденному житті? 

– У побуті це дуже прості люди. Не скажу, що поза командою проводив із ними багато часу, але коли їздили на матчі, часто ходили разом на каву перед грою. До них завжди можна було підійти, щось запитати чи просто поговорити – жодних проблем не було. У роздягальні перед матчами чи тренуваннями завжди панувала чудова атмосфера: постійні жарти, приколи, гарний настрій. 

Попри те, що це зірки світового футболу, жодної різниці у спілкуванні не виникало. Умовно кажучи, приходить хлопець з академії чи другої команди – і поруч Сон. Звісно, всі знають, що він авторитет, але цього взагалі не відчуваєш. До всіх ставилися однаково. До речі, у Сона неймовірна фан-база. Приїжджаємо на виїзний матч, виходимо на поле, а пів стадіону вболіває за нашу команду лише тому, що в її складі грає Сон. Це було дуже незвично.

«Харків цілком може боротися за медалі»

– Перебуваючи в США, вдавалося стежити за українським футболом? 

– Так, намагався. Дивився матчі Полісся і, на той момент, Металіста 1925. Не завжди виходило через велику різницю в часі. Але якщо гра починалася десь о восьмій ранку за місцевим часом, то міг подивитися тайм або півтора. У нас були ранкові тренування, тому дорогою на базу чи вже там завжди намагався знайти час, щоб хоча б трохи подивитися матч. 

– Ти, напевно, стежив за матчами Полісся проти Копенгагена в Лізі конференцій. Чого, на твою думку, команді не вистачило, щоб пройти далі? 

– Не можу сказати, що саме в них не вийшло – це вже їхня внутрішня справа. Вони самі мають у цьому розібратися. Але, як на мене, перший матч проти Копенгагена Полісся провело дуже гідно. Команда виглядала сильнішою за данців, створила багато хороших моментів, але десь підвела реалізація.

Полісся проти Копенгагена. Фото: Полісся

– Уже в наступному турі на Харків чекає матч із Поліссям. Наскільки особливим буде цей поєдинок особисто для тебе? 

– Так, певною мірою це буде особливий матч, адже я дуже люблю Полісся. Пам’ятаю, як тепло мене там прийняли, коли я туди приїхав. З багатьма людьми з клубу й досі підтримую зв’язок. Іноді переписуємося з Борисом Крушинським, дуже хороші стосунки в мене залишилися й з Олександром Назаренком. Ми, можна сказати, друзі. Також продовжую спілкуватися з персоналом команди. Тому буду дуже радий знову всіх побачити. 

– Якщо говорити про Харків, то, як вважаєш, чи реально команді вже цього сезону поборотися за медалі чемпіонату України? 

– Думаю, це цілком реально. Зараз у нас дуже хороша конкуренція на кожній позиції, і це тільки підвищує рівень команди. На кожному місці є по одному-два якісні футболісти. Кожен прагне потрапити до складу, тому всі працюють ще більше, а команда від цього лише прогресує.

– Про командні цілі поговорили. А які завдання ставиш перед собою особисто? 

– У моїй орендній угоді є опція викупу, тому я маю довести, що мене тут можуть купити. Це потрібно підтверджувати щодня – на тренуваннях і поза футбольним полем. У футболі дрібниць не буває. Потрібно постійно працювати, прогресувати й доводити, що ти гідний бути гравцем цієї команди.