«Місцеві газети писали про мене: «Другий Шевченко приїхав!»: відверте інтерв’ю чемпіона Албанії українця Романишина
Вже у суботу, 7 вересня, національна збірна України проведе номінально домашній поєдинок проти Албанії в рамках першого туру Ліги В Ліги націй. Стартовий свисток на стадіоні Epet Arena у Празі пролунає о 21:45 за київським часом.
Напередодні матчу редакція сайту «Український футбол» зв’язалася із Сергієм Романишиним – першим нашим земляком, який став чемпіоном Албанії у складі Динамо (Тирана) в далекому сезоні 2001/02.
Ексоборонець, який вже багато років живе в Канаді, в часи ігрової кар’єри в Албанії також виступав за Влазнію, Бесу, Шкумбіні та Скендербеу, тому детально розповів, чого підопічним Сергія Реброва слід очікувати від найближчого суперника, а також допоміг зануритися в атмосферу «країни орлів».
З інтерв’ю ви дізнаєтеся:
- Яку «ахіллесову п’яту» має збірна Албанії та як синьо-жовтим цим скористатися?
- Прогноз на матч від Романишина;
- Що албанці знали про Україну у 2000-ні роки та чому називали нашого експерта «другим Шевченком»;
- Чим неприємно здивувала Албанія у футбольному плані?
- Які на смак смажені каштани?
- Чи жива в Албанії пам’ять про «свого Сталіна?»;
- Як країна пережила громадянську війну у 1990-ті та чому небезпечно було виходити на вулицю ввечері?
- На чиїй стороні Албанія в нинішній війні України?
«Сьогоднішня збірна Албанії – найсильніша за усі часи»
– Сергію, чого ви очікуєте від майбутнього матчу між Україною та Албанією? Кого бачите фаворитом?
– Фаворитом, звичайно, вважаю Україну. Проте й Албанія зробила крок вперед, тому однозначно буде нелегко. Все ж албанців можна обігрувати як вдома, так і на виїзді. Очікую цікавої гри.
– Які особливості нашого суперника ви можете назвати?
– Близько 90% футболістів збірної Албанії грають в іноземних чемпіонатах. Тому виконавці там не третього сорту.
З часів своїх виступів в албанській першості пам’ятаю, що місцеві виконавці дуже не люблять грати без м’яча. Звичайно, жодна команда цього не любить, але якщо не дати розігратися албанцям, то вони можуть почати нервувати й отримувати картки.
Також вони не люблять, знову ж таки, багато футболістів цього не люблять, працювати у відборі. Усі хочуть грати на «чистих» м’ячах. Це одна із проблем: «Дайте мені м’яч, і я буду грати, а забирає нехай хтось інший».
– Як синьо-жовтим краще діяти проти цієї команди?
– Якщо албанців позбавити м’яча та високо пресингувати, то гра може піти не за їхнім планом. Однак якщо їм дати свободу, то можуть упіймати кураж й створити складнощі.
– Албанія цього літа гідно виглядала на Євро в групі з Італією, Хорватією та Іспанією. Це найсильніше покоління в історії країни?
– Так, це 100%. На сьогодні це найсильніша збірна Албанії за усі часи. На Євро-2024 я вболівав за Україну та Албанію. Все ж багато непоганих років там провів.
– Ваш прогноз на поєдинок?
– Україна має набагато більше гравців високого рівня, тому все має бути на нашу користь. Ставлю на перемогу синьо-жовтих з різницею в один гол – 1:0 чи 2:1. Не думаю, що буде багато забитих м’ячів. Якщо вдало зіграють наші захисники, то можемо перемогти й з рахунком 2:0.
Збірна Албанії. Фото: Google
«Місцеві газети писали про мене: «Другий Шевченко приїхав в Албанію!»
– Поговорімо про ваш період кар’єри в Албанії. Як ви опинилися в цій країні?
– У 2000 році мені запропонували перейти до Динамо (Тирана). Чесно кажучи, я не знав цієї країни. Вже коли приїхав, подивився, зважив усі плюси та мінуси, вирішив спробувати. Сам не очікував, що так надовго там затримаюся.
Я побачив там перспективу для себе. Зрозумів, що з хлопцями, які грають зі мною в одній команді, чогось можна досягти. Так воно і вийшло. Ми виграли чемпіонат, грали у фіналі Кубка й весь час брали участь у єврокубках. Було цікаво.
– Яким тоді був рівень футболу в Албанії у порівнянні з Україною?
– Звичайно, нижчим. Це навіть не обговорюється. Але при цьому ігри з командами першої п’ятірки албанського чемпіонату проходили цікаво. Пройти на одній нозі їх було не можна, бо ті завжди билися до кінця.
Пам’ятаю, у кваліфікації Ліги чемпіонів ми вилетіли від Брондбю (0:1, 0:4), при цьому в гостях поступилися взагалі мінімально, пропустивши у компенсований час. Для албанської команди це був дуже хороший результат.
– Наскільки сьогодні великим є розрив?
– Складно сказати, бо я не слідкую дуже уважно за цими чемпіонатами. Лише помічаю, що футбол в Албанії поступово рухається вперед.
– В ті часи в Албанії щось знали про український футбол чи спорт загалом?
– Україну знали. Братів Кличків, Андрія Шевченка, Сергія Бубку згадували…
До речі, коли я приїхав, то місцеві газети писали: «Другий Шевченко приїхав в Албанію!». За рівнем до Шеви мені, звичайно, далеко (сміється, – прим. Д.В.). Хоча ми й грали з ним, але це вже історія.
– Як ви взагалі оцінюєте свій період спортивної кар’єри в Албанії?
– Я не шкодую, що був там. Як-не-як, але став чемпіоном країни. Також зіграв декілька матчів у кваліфікації Ліги чемпіонів. Для мене це вже досягнення.
– Взагалі Албанія – симпатична країна. Є море, класна рекреація…
– Ну, так. Звичайно, я – українець, і хочу жити в Україні. Однак якби мав можливість обрати собі країну для життя, то на другому місці була б Албанія. На сьогодні це невелика спокійна країна, яка рухається вперед.
Особливо добре там розвинений туристичний бізнес. Я і сам, коли грав в Албанії, після завершення сезону міг на тиждень-два залишитися там, щоб покупатися у морі. Там чисто і гарно.
Звичайно, не усе так гладко. Як і в Україні, мабуть, якщо від’їхати у якесь село трохи далі, то можна помітити, що десь дороги немає в людей, десь газу в хаті. Ще до війни в нас, коли усе було спокійно, великі міста могли жирувати, а в якихось селах не було що їсти. Так само і в Албанії.
– Що вас найбільше здивувало в цій країні?
– У футбольному плані здивувало те, що команда, яка ставила завдання стати чемпіоном, мала недостатньо полів. Якісних полів взагалі не було в клубів. В Україні стадіони та газони були кращими.
Зараз не знаю, яка ситуація. Думаю, вже налагодилося все в цьому аспекті.
– Доводилося вам куштувати щось незвичне там?
– Вони прямо на вогні смажили каштани. Люди їх продавали біля дороги, як у нас раніше бабусі насіння. Я ці каштани там вперше спробував. Який смак? Як горіх. Таке собі.
«З часів Ходжи в Албанії залишалися військові ДЗОТи»
– Албанія – країна з непростою історією. У 80-ті роки вона пережила свого диктатора Енвера Ходжу. Була ще жива пам’ять про нього?
– Так, я сам неодноразово чув про нього. Напевне, серед людей старого покоління й досі існують його прихильники. Мені сказати щось про нього важко, адже я не жив в Албанії в часи його правління.
В мене склалося про нього враження, як про Йосипа Сталіна в СРСР. Тобто народ в Албанії також пожив за комуністичного режиму, коли за будь-яке криве слово могли настати репресії.
Енвер Ходжа. Фото: Google
– А правда, що від Ходжи ледве не в кожному селі в Албанії залишився військовий ДЗОТ?
– Не знаю як зараз, але коли я виступав в Албанії, то на власні очі їх бачив. Коли їхали автобусом на гостьові матчі, вони нам зустрічалися. Я навіть не знав, що це таке. Мені пояснили хлопці. Це було незвично.
– Вже після смерті Ходжи, у 90-ті, Албанія пройшла через громадянську війну між комуністами та демократами, каталізатором якої стало падіння фінансових пірамід. Відчувався дух цього протистояння?
– Дійсно, там була легенька партизанська війна. Коли я вже вивчив мову та більше міг спілкуватися з людьми, то дізнався про це. Дякувати Богові, до повномасштабної війни не дійшло. Між собою постріляли... Хоча, все одно не одна людина загинула. Потім це заспокоїлося.
Пам’ятаю, як мені говорили: «Ще десть років тому ти не зміг би так вільно вийти ввечері. Був ризик кулю упіймати». Люди так часто гинули, просто випадково потрапляючи під вогонь якихось перестрілок.
– Було зрозуміло, що існують два табори?
– Як і всюди. Частина людей підтримує одну партію, частина – іншу. Однак до якихось революцій справа більше не доходила.
«Після початку великої війни мені телефонували знайомі з Албанії та пропонували пожити в них»
– Які особливості менталітету албанців ви могли б відзначити?
– Та люди як люди. Запальні, можна сказати, як і на футбольному полі. Якщо трохи вибити з рівноваги, то можуть піти на провокацію.
Можливо, до мене вони ставилися особливим чином. Бо в яке місто я б не приїхав, зі мною усі доброзичливо віталися. І неважливо, за яку команду вболівали люди. Звичайно, під час ігор фани суперника могли на мене кричати й матюкати, однак поза стадіоном я ніколи не мав якихось проблем у спілкуванні.
– Кажуть, народ в Албанії живе не надто заможно.
– Коли я там грав, то, як і казав раніше, від’їхавши від Тирани, можна було побачити зовсім інше життя. Люди жили трохи бідніше. Албанці часто шукають кращого життя за кордоном. Їх можна зустріти по всій Європі. В Канаді також я перетинався із ними.
Рівень зарплат в Албанії залежить від сфери діяльності. Зараз, думаю, ситуація набагато краща. Наскільки я в курсі цін на нерухомість, то квадратний метр може коштувати й 1,5 тисячі доларів. Це немало. Однак якщо продається, значить, люди заробляють такі гроші.
– На чиїй стороні албанці у нашій війні?
– З тими, що я спілкувався, були з нами, з Україною. Хоча, не факт, що і там не було людей, які підтримували цих виродків.
Мені з Албанії після початку великої війни телефонували футболісти, просто люди, яких я знав, пропонували приїздити та пожити в них, перший час навіть безплатно. Вони просто не знали, що я вже тривалий час проживаю в Канаді.
– Наостанок яке послання ви могли б передати своїм землякам?
– Бажаю, аби закінчилася та клята війна, і щоб кожен українець міг повернутися додому. Мені тяжко говорити (зі сльозами, – прим. Д.В.).
Віримо в головну перемогу. Ну, і перемогу збірної України. Вона також важлива. Звитяги на всіх рівнях додають сил. Особливо тим, хто оберігає спокій. Сподіваюся, українці нарешті припинять їздити по усьому світу в пошуках кращої долі. Впевнений, що і вдома ми можемо жити добре.