Олексій Дитятьєв: «В Кримтеплиці декілька хлопців вказали, що я «здав» матч. Запам’ятав їх – деякі досі грають в УПЛ»
Ексоборонець Енергії, Кримтеплиці, Буковини, Олімпіка, Ворскли, Карпат, Краковії, Пущі, Аксу, ПФК Львів, Штурму (Іванків) та Колоса-2 Олексій Дитятьєв днями офіційно оголосив про завершення своєї професійної кар’єри.
Редакція сайту «Український футбол», користуючись нагодою, записала велике інтерв’ю вже з колишнім гравцем, яким підвела риску під його спортивним шляхом. Інтерв’ю вийшло дуже відвертим та насиченим, адже Дитятьєв, остаточно скинувши із себе окови суспільних очікувань, був налаштований говорити.
Протягом тривалої розмови герой розповів, зокрема, про наступне:
- За яких обставин у ранньому віці загинув його батько, колишній гравець ЦСКА, Торпедо та Дружби?
- Як пішов з Кримтеплиці через звинувачення у «здачі» матчу?
- Чому нинішній головний тренер Карпат Лупашко бачив його в Буковині виключно у стані алкогольного сп’яніння?
- Яку найсильнішу ігрову якість мав президент Олімпіка Гельзін?
- Скільки максимально часу сидів без зарплати у Ворсклі?
- Як з подачі Смалійчука покинув Карпати?
- Які перспективи в Матвієнка та Гуцуляка потрапити в топчемпіонати?
- Чому в Коноплянки не вийшло у Краковії?
- Як росіяни в Аксу відреагували на справжній фраг воїна ЗСУ?
- З яких причини Хачеріді насправді так рано завершив професійну кар’єру?
«Працюю з людьми онлайн. Це і спортсмени, і просто ті, хто худне чи качається»
– Олексію, чи маєте якісь новини з приводу свого майбутнього після завершення ігрової кар’єри?
– Я отримав декілька пропозицій про співпрацю в ролі тренера з фізичної підготовки, але вони мені поки не дуже подобаються за розташуванням та умовами. Поки в пошуках.
Зараз в мене частина дня завантажена. Є люди, з якими я працюю онлайн. Це і спортсмени, і просто ті, хто худне чи качається. Займатися є чим, тому я маю простір для маневру, щоб обирати та перебирати. Примітно, що не так давно я перебував у ситуації, коли мені критично необхідно було працювати, але варіантів роботи не мав.
– Ви себе більше в клубі бачите?
– Взагалі, звичайно, я бачу себе тренером в клубі. Однак просто так хапатися за аби що не хотілося б. Я протягом кар’єри багато чого бачив в українському футболі й знаю, що дуже важко знайти людей, які дійсно люблять цю справу.
«Мій батько був на зборах в Саках й там сталася якась бійка – він вдарився головою та помер через декілька днів»
– Про цю саме кар’єру і поспілкуємося. Як ви почали грати у футбол?
– Усе дитинство грав у футбол на асфальтовому полі в Новій Каховці. Взагалі тренуватися, як усі мої знайомі, я почав доволі пізно. В мене батько був футболістом.
Олексій Дитятьєв з батьком, фото: особистий архів О.Д.
Досьє «УФ»
Олексій Дитятьєв-старший наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років виступав за ЦСКА (Москва), Торпедо (Володимир) та Дружбу, пішов з життя 25 березня 1994-го у віці 27 років.
Він помер, коли мені виповнилося п’ять років. Мама із самого дитинства не дуже хотіла, щоб я грав у футбол та, чесно кажучи, була проти тренувань.
Я був записаний в художню школу й непогано малював. Там навчався п’ять років й після завершення у восьмому чи дев’ятому класі мусив обирати в який заклад буду вступати. Мав іти на дизайн чи щось таке, однак в останній момент сказав: «Стопе! Я не буду нікуди вступати, а піду грати у футбол». Я цим жив. В принципі, жив і тим, і іншим, однак футбол був для мене усім.
В 15 років я пішов в клуб Енергія, де моїм першим тренером став Олексій Вікторович Некрасов, царство небесне. Ми грали в чемпіонаті України. Так почалася моя футбольна подорож.
– Батько встиг якусь роль відіграти у вашому футбольному становленні?
– Мені здається, це більше в генах. Я пам’ятаю, що усе в нас було у футбольних м’ячах, але дуже малим був, щоб батько щось мені прищепив. Пам’ятаю його тактильно та візуально. Як ми гуляли, як я на його мотоциклі сидів... Дуже батька не вистачає мені протягом усього життя.
– За яких обставин він пішов з життя?
– Були збори в Саках і сталася якась бійка. Він вдарився головою та помер через декілька днів.
– Це на футбольному полі сталося?
– Поза полем. Він ще після цієї бійки почав матч, але його забрали з гри в лікарню.
«В Кримтеплиці декілька хлопців вказали, що я «здав» матч. Запам’ятав їх – деякі досі грають в УПЛ»
– У 2012-му з Енергії ви пішли на підвищення в першолігову Кримтеплицю, однак через фінансові проблеми клуб вже у наступному році припинив існування. Також особисто ви так і не дограли свій перший сезон в команді. Чому так вийшло?
– Я дуже добре пам’ятаю, як пішов із Кримтеплиці. Переходив туди разом із головним тренером Енергії Сергієм Шевцовим, але по ходу сезону його в команді змінив Михайло Сачко. Це дивна людина.
Олексій Дитятьєв в Кримтеплиці, фото: ФК Кримтеплиця
Після гостьової поразки від алчевської Сталі (0:4) мене та ще двох чи трьох хлопців звинуватили у «здачі гри». Зібралася вся команда на теорії, встали декілька футболістів й почали розповідати, що, начебто, їм сказали, типу ми «здали» гру за гроші. Я в такому шоку був, але запам’ятав тих людей. До речі, деякі з них досі грають в Прем’єр-лізі. Прізвища не хочу називати, бо це не буде їх красити:) Вони тоді дурними були й слухали усе, що їм казали.
Негарно ми пішли з Кримтеплиці. Зараз можна з посмішкою згадувати, але тоді це був стрес. Уявіть собі, вам кажуть, що ви «здали» гру, і 25 людей на вас дивляться. Як реагувати?
– Думаєте, що тренер попросив на вас вказати?
– Думаю, що так. У команди були фінансові проблеми. Я вже потім зрозумів, що їм потрібно було розвантажити фінансову відомість, а ми немало заробляли. Це старі фішки. Можливо, тоді вони не могли інакше.
– Так і не розплатилися?
– Там був Модест (президент Кримтеплиці Олександр Модестович Васильєв, – прим. Д.В.), який хотів – платив, хотів – не платив. Фанат Спартака (Москва). Дивився усі трансляції їхніх матчів. Ну, трохи такий, хворий. Щось не заплатили, але вже точно не пам’ятаю.
«Виходжу з автобуса, і Кварцяний дивиться знизу в гору й так посміхається. Навіть не бачив мене з м’ячем»
– Як для вас розвивалися події після відходу з Кримтеплиці?
– Почав шукати клуб, і поїхав на пару днів на перегляд до Волині Віталія Кварцяного. Пам’ятаю, виходжу з автобуса, і він дивиться знизу в гору й так посміхається:) Задоволений, що я такий високий. Навіть не бачив мене з м’ячем.
Так вийшло, що тоді паралельно мені надійшла пропозиція від Буковини. Причому давали одразу контракт. Водночас Кварц хотів, аби я лише поїхав з командою на збори. Тобто мені потрібно було обирати. Чомусь я зупинився на Буковині.
– Кварцяний налякав вас за ті пару днів?
– Думаю, в тому числі. В мене тоді ще й дружина була вагітною. І їхати на збори з Волинню, не розуміючи точно, чи підійду я... Ще б зламався, не дай Боже. А в Буковині мене одразу підписували й давали підйомні п’ять тисяч доларів. В ті часи це були немалі гроші.
Ми потім цю історію з Віталієм Володимировичем згадували, коли перетиналися на зборах в Туреччині. Він казав: «Блін, шкода, що я тебе одразу не підписав».
– Однак в Буковині у вас якось не надто пішло.
– Мене посадили на лавку й взагалі не давали шансу вийти. На вихідні я не міг поїхати, бо в нас після кожної гри на наступний день було відновлювальне тренування. Звідти до Нової Каховки потрібно було потягом, блін, добу їхати. В підсумку чотири місяці я звідти взагалі не виїжджав. Сиджу й думаю: «Й** твою мать, ось це обрав команду!».
Пізніше спортивний директор Віктор Борисович Олійник нам сказав, що в клубі фінансові проблеми. Мовляв, шукайте собі команди.
– І тоді вас перехопив Олімпік?
– Так вийшло, що ми поїхали в Донецьк на матч з Олімпіком (2:3). Я вийшов на заміну, і біля мене Владислав Гельзін бігає й питає: «А що ти тут хернею займаєшся? Давай до нас!». Я відповів: «Та із задоволенням!». Виявилося, що Гельзін слідкував за мною з часів Кримтеплиці, і я йому завжди подобався.
Владислав Гельзін, фото: ФК Олімпік Донецьк
Так ми під час гри перекинулися парою слів, й уже дорогою додому мені зателефонував агент, здається, Юрій Данченко, і ми про усе домовилися. В тому сезоні Олімпік виграв Першу лігу й вийшов в УПЛ.
«Лупашко в Буковині не бачив від мене нічого, окрім алкогольного сп’яніння»
– До речі, у цей нетривалий період в Буковині ви перетнулися ще в ролі гравця з нинішнім головним тренером Карпат Владиславом Лупашком. Як вам зараз його робота?
– Я з ним не працював як з тренером. Ми лише грали разом. Просто коли ми з Лупашком працювали в Буковині, то він від мене, окрім алкогольного сп’яніння, нічого не бачив:) Коли сидиш і бачиш, що від твоєї роботи на тренуваннях не залежить, чи вийдеш ти на поле... Окрім того, що пив пиво, нічого не робив.
Один із футболістів, який виступав під його керівництвом, розповідав мені, що Лупашко – топ. Не знаю, правда, що це значить в його розумінні. Теж не будемо називати прізвища. Хвалив його. Водночас один тренер, який з ним працював, мав до нього питання стосовно людських якостей. Знову ж таки, скільки людей – стільки й думок. Тому я не можу оцінити його роботу, поки сам із ним не попрацюю.
Ну, слухайте, якщо людина перейшла в більш амбітні Карпати, то це про щось каже. Думаю, це не може бути просто так.
– А як ви, як молодий тренер, ставитеся до підходу Лупашка, що, буцімто, краще програти Шахтарю з рахунком 2:5, але не відходити від свого стилю футболу?
– Він же відповідальний за результат. Якщо вирішив так зробити, то нехай пробує. Як би я вчинив? Важко сказати... Я б так із Шахтарем не грав:) Однак я не на його місці на сьогодні. Якщо він сміливий, то молодець.
Думаю, що в нашій країні вже час перебудовувати футбол від старого аскетичного мислення на молодше та прогресивне. Тому потрібно давати шанс молодим тренерам, щоб вони впроваджували нові ідеї та бачення. Це, я думаю, приведе до кращого результату, аніж ми маємо нині.
«Гельзін корпус в корпус не програв би нікому. Навіть мені»
– Як у вас склалися відносини з Гельзіним?
– Ви знаєте, дуже добре. З самого початку мені сподобався підхід і Гельзіна, і Санжара. Все було чесно й в обличчя. Те, що обіцялося, – виконувалося. Одразу помітив, що ця людина любить футбол. Тому відносини складалися теплі.
– Яким він був футболістом? Яка навичка була найсильнішою?
– Ото ви мене зараз плавите!:) Звичайно, була сильна якість. Він корпус в корпус не програв би нікому.
– Навіть вам?
– Навіть мені.
– Гельзін не поводився зверхньо під час тренувань та ігор до своїх футболістів?
– Ні-ні. Він, чесно кажучи, коли тренувався та грав, тримав субординацію. Поводився як звичайний футболіст. За три роки в Олімпіку я нічого зверхнього від нього не побачив.
– Траплялися в нього якісь курйозні моменти з Санжаром?
– Бувало таке, що Миколайович вже хотів провести заміну, а президент не бажав мінятися:) Або навпаки – Санжар тримав його у запасі, бо вважав, що, на той момент він не потрібен. Водночас Гельзін рвався на поле, бажаючи допомогти. Часто траплялося, що він хоче вийти, а Санжар: «Почекай-почекай». Смішно було. Однак вони один до одного ставилися з повагою.
«У Ворсклі виходили на тренування й постійно казали: «Ну, дааайте грошей. Ну, дааайте грошей...»
– З Олімпіка ви зробили ще один крок вперед у кар’єрі, перейшовши до Ворскли, однак саме тоді полтавці почали переживати фінансову нестабільність.
– Усі вірили та чекали, що скоро заплатять, але такі фінансові труднощі були... Вже коли прийшов Олег Лисак, то почали розв’язувати ці питання. А до цього біда-біда була. Я ще жартував: «Я ж до вас не із Шахтаря прийшов, а з Олімпіка». Щоб ви розуміли, першу зарплату побачив через пів року після підписання контракту.
Олексій Дитятьєв і Євген Селезньов, фото: ФК Дніпро
Заборгованості доходили до десяти місяців. Пам’ятаю, виходили на тренування й постійно казали: «Ну, дааайте грошей. Ну, дааайте грошей...». Це вже було смішно:) Ви розумієте, як це – десять місяців бути без зарплати?
– Однак потім, наскільки відомо, все ж розрахувалися.
– Ну, так. Розрахувалися.
– Інвестор Ворскли Костянтин Жеваго в ті часи був якось ближче до команди?
– Я жодного разу не бачив Жеваго. Хоча, може, один раз і бачив. Не пам’ятаю. Здається, на одну гру якусь приїздив.
– У Ворсклі ви перетнулися з ще одним нинішнім головним тренером клубу УПЛ – Младеном Бартуловичем. Здається, він не до кінця реалізував свій потенціал, як футболіст.
– Я вважаю, що він розкрився, як футболіст. Для мене він – топ. Людина пограла і в Дніпрі, і в Кривбасі, і у Ворсклі... Чесно кажучи, для мене це найкраща ліва нога чемпіонату України. З його подач забив три-чотири голи. Коли ця людина ставила м’яч під час подачі кутового, то я знав, у який квадратний метр він прилетить. Просто туди потрібно було прибігти.
Стосовно його нинішньої роботи в Зорі, то час показує, що такий тренер потрібен команді УПЛ.
«Я спочатку не розумів, хто такий Смалійчук. Бачу, ходить якась лиса людина по базі, як по своєму дому, й дивно поводиться»
– З фінансово нестабільної Ворскли ви перебралися до Карпат, які тоді перебували у складному турнірному становищі.
– Я прийшов у Карпати під час зимового міжсезоння, коли команда посідала останнє місце в чемпіонаті. Мені біля скроні крутили зі словами: «Куди ти переходиш?». А в підсумку ми впевнено з величезним запасом залишилися в УПЛ.
– Чому ви протрималися в Карпатах лише пів року? Надто специфічний клуб був на той момент?
– Після завершення сезону прибрали Олега Анатолійович Дулуба. Звичайно, думаю, що він не сам пішов. Просто Петро Димінський думає, що він розбирається у футболі краще за усіх. В клуб прийшли іспанці, яких, як я розумію, завів Олег Смалійчук.
Я спочатку взагалі не розумів, хто такий Смалійчук. Бачу, ходить якась лиса людина, бляха, по базі, як по своєму дому, й дивно поводиться. Я ще сміявся з думками: «Що це за дивак?!». А він собі, бляха, накрутив! Пізніше так сказали:)
Приїхали ми в Словенію на збори, й нам почали привозити на перегляд якихось футболістів, якщо їх так можна назвати. Ми з них сміялися. Ну, взагалі... Їхній рівень не відповідав Прем’єр-лізі.
В якийсь день до нас із Бором (Євгеном Боровиком, – прим. Д.В.) в номер зайшов адміністратор із таким кислим обличчям, за яким я одразу зрозумів, що сталося. Сказав: «Хлопці, коротко кажучи, ви їдете в дубль».
Олексій Дитятьєв в Карпатах, фото: ФК Карпати Львів
– Як відреагували?
– Ми спустилися до тренера, я вже забув, хто там був (після Дулуба Карпати очолив Серхіо Наварро, – прим. Д.В.). І він нам почав розповідати, що це, мовляв, його вибір. Ну, це було смішно. Я сказав: «Не треба мені розповідати, що це ваш вибір. Не буду з вами сперечатися, але не потрібно брати на себе те, що ви не вирішуєте».
Поїхали додому я, Боровик, Євген Зубейко й Віктор Хомченко, молодий нападник.
– Як розійшлися з Карпатами?
– У таких випадках усе зводиться до торгів, за скільки місяців віддадуть зарплату. В мене ще було 1,5 року контракту, і я міг сидіти. Прийшов до Юрія Дячука-Ставицького, також царство небесне, й сказав: «Віддайте мені зарплату за цей місяць, і я піду». Він ледь зі стільця не впав! Швидко усе зробив. Хоча, якби я попросив пару зарплат, то він би мені й дві приніс.
– Думаєте, вас із подачі Смалійчука прибрали?
– Звичайно. Він же футболістів привозив. Проте я дуже вдячний Смалійчуку. Тоді вилив на нього багато лайна, але, якби так не сталося, то я б не опинився в Краковії.
«Гуцуляк мав техніку, але був ще дуже молодим. Навіть з нами пиво не пив»
– В Карпатах ви пограли разом з ще юним Миколою Матвієнком. Вже тоді він подавав надії?
– Він грав лівого захисника поряд зі мною. Ну, слухайте, був молодим та перспективним. Звичайно, ми розуміли, що з нього виросте хороший футболіст. Тим більше, він грав за Карпати в оренді з Шахтаря.
– Вірите, що він ще зможе потрапити в топчемпіонат, чи потяг вже пішов?
– Я вірю, що може. Він впевнений у собі, що найголовніше.
– Чи не почалася в нього стагнація в УПЛ?
– Важко сказати. Усе йде так, як повинно. Думаю, настане той момент, коли він перейде в європейський клуб. Час та відчуття йому підкажуть.
– Також за Карпати тоді виступав Олексій Гуцуляк. Талант проявлявся?
– Ні, взагалі не було видно. Він мав техніку, але був ще дуже молодим. Навіть з нами пиво не пив:) Робив багато помилок, і йому не давали шансів. Важко було щось побачити або себе проявити.
– Як вам зараз гра Гуцуляка за Полісся?
– Дуже гарно грає. Видно, що він впевнений у власних силах й повірив у себе. В нього усе виходить. Можна сказати, що знайшов свою команду.
– А з приводу нього вірите, що він може потрапити в топчемпіонат?
– Та все можливо. Ви повинні зрозуміти, що топчемпіонати – це хороший рівень, але не щось недосяжне, як здається на перший погляд. Буквально трохи додавши у швидкості, мисленні та впевненості молодий і не дуже молодий хлопець добре почуватиметься та цьому рівні. Це показують усі наші футболісти, які там грають.
«Коли Коноплянка перейшов в Краковію, то деяким людям здавалося, що він «спіймав зірку»
– Яка історія вашого переходу в Краковію?
– Після Карпат мої агенти Льоша Люндовський та Ігор Кривенко запропонували поїхати в Польщу, однак спочатку я мав переходити в Гурнік із Забже.
Олексій Дитятьєв із агентами Ігорем Кривенком і Олексієм Люндовським на презентації в Краковії, фото: особистий архів О.Д.
Нам вислали пропозицію, ми приїхали, а вони кажуть: «Ну, добре, перевдягайся й виходь на тренування». Я питаю: «Тобто? А контракт?». У відповідь: «Ну, потренуйся, завтра двосторонка, а пізніше ми скажемо». Тобто в їхньому розумінні я приїхав на перегляд. Дивлюся на агентів, а вони самі у шоці. Я кажу: «Ні, ніхера, не буде такого». Агенти почали з ними сваритися, але я все ж погодився вийти на тренування.
Тренування я провів після доби у дорозі. Пізніше вони знову кажуть: «Ну, давайте завтра двосторонка й поговоримо». Я сказав агентам: «На двосторонку виходити не буду. Не дай Боже, зламаюся. Що це за фігня?». І буквально в цей вечір надійшла пропозиція від Краковії. Ми зібрали речі й поїхали в Краків. Там я пройшов медогляд, поспілкувався з тренером й підписав контракт.
– Протягом декількох сезонів в Краковії ви були в обоймі, однак потім почався якийсь «головняк».
– Я зробив операцію на коліні, і після цього пішло. Начебто відновився, почав тренуватися, але зазнав невеликого рецидиву.
Вони думали, що я швидше повернуся. І президент почав мене «душити». Коротко кажучи, провокував, щоб я щось почав говорити.
Так вони потроху-потроху виставили мене на трансфер, коли я ще не відновився. Тобто мені взагалі не дали шансу остаточно одужати, щоб я знайшов собі клуб. Хоча я віддав команді три сезони, і вболівальники мене дуже любили. Людині було однаково на це.
– Ви тоді пів року пограли в оренді за Пущу.
– Так, ця команда виступала в другому дивізіоні. Там особливо проявити себе не зміг, бо коліно давало про себе знати. Я ще не набрав оптимальну форму, а команді я був потрібен одразу. Ну, так усе і склалося.
– В Краковії ви застали прихід Євгена Коноплянки. Вдалося поспілкуватися? Зі сторони складається враження, що він «зірку спіймав».
– Так, вдалося поспілкуватися. Він підписав контракт з клубом, а мене саме в той час «душили» й відправили в дубль.
Коноплянка грав у дуже великих та хороших клубах. Коли він перейшов на рівень Краковії, то, звичайно, деяким людям здавалося, що він «спіймав зірку». Однак дайте йому м’яч, і одразу усе стане зрозуміло.
Я дивився наживо усі ігри й бачив, що Женя робив велику різницю на полі, але... Це або не його чемпіонат, або не його тренер. Просто йому не пішло на користь те, скільки там працюють в тренажерній залі, я так скажу. Якщо ти усе життя просто граєш у футбол й не ходиш в зал, а потім тобі в 30 з гаком років кажуть присідати з машиною на шиї, то ти не вивезеш програму:)
Олексій Дитятьєв і Євген Коноплянка, фото: особистий архів О.Д.
«В Аксу в групу з росіянами скинув реальний фраг нашого військового, який в туалеті вбив загарбника»
– Наступним етапом кар’єри для вас став Аксу Руслана Костишина. Подейкують, що в нашого тренера там далеко не все вийшло, бо в Казахстані обов’язково потрібно дружити з місцевими агентами й т.д.
– Там треба дружити з усіма, як я зрозумів. Не знаю. Я так не вмію. Специфічний чемпіонат, поля, клімат...
Ми з Павлодару відправлялися на виїзд у зимових куртках, бо на вулиці було 0, а приїздили в Каспій – там +20 °C. Грали на асфальтових полях між домами, як в дитинстві.
Там ще й усе може мінятися кожен рік в клубі через вибори Акима, губернатора. Якщо залишається той, який був, то усе ок. А якщо приходить інший – починає ставити своїх людей. Тому там дуже нестабільно.
– Однією з особливостей чемпіонату також є те, що лідерами за представництвом легіонерів там є росіяни та білоруси. Ви враховували цей фактор перед тим, як їхати в Аксу?
– Ні, не враховував. У нас в команді було пару росіян.
– Як ви з ними співіснували?
– Іноді не дуже. Я просто з тих людей, які не можуть відокремити футбол від політики.
– То що, про політику сперечалися?
– Ні, просто пару разів дещо в групу скинув:) Коротко кажучи, хлопці в групу скидали свої фраги з гри Counter-Strike, а я пожартував й скинув реальний фраг нашого військового, який в туалеті вбив загарбника. Навіть не подумав. Мені почали писати: «Навіщо ти це скидаєш?». Думаю: «А хто це пише?». А це саме росіяни писали.
– Ваш другий захід у Львів, на цей раз у ПФК Львів, також видався невдалим, адже клуб припинив існування з великими боргами. Як тікали звідти?
– Після поразки від Металіста (0:1), яка фактично позбавила нас шансів на збереження прописки в УПЛ, стало зрозуміло, що вже ніхто нічого платити не буде. Мене покликало керівництво й сказало: «Бери одну зарплату й розриваємо угоду. Повір, що це максимум, на який ти можеш розраховувати. Більше ніхто нічого не отримає». Я забрав, розписався й пішов.
Олексій Дитятьєв у Львові, фото: ПФК Львів
Так і сталося, що вони дограли останні матчі, й ніхто не отримав взагалі ні копійки. Ось так і закінчилася історія ПФК Львів.
«Чому Хачеріді рано закінчив? Наш футбол заточений на те, що людина у 30+ років називається старою й нікому не потрібна»
– Під завісу кар’єри ви пограли за аматорський Штурм де виступало немало ексзірок УПЛ.
– Оремо хочу подякувати Дмитру Димничу та тренерському штабу Штурма, зараз Колоса-2, які повірили в мене й прийняли в дуже важкий момент. Тоді від мене усі відвернулися. В цих командах я провів два прекрасні роки. Мені, чесно кажучи, дуже пощастило з колективом, і там я зустрів дуже багато друзів.
– Іменитий Євген Хачеріді став найсильнішим вашим партнером по центру оборони?
– Ну, точно одним з найсильніших. Колись давно я дивився на Женю по телевізору й намагався бути таким, як він. А потім ми зустрілися в одній команді й разом навчалися на ліцензію В. Це якась іронія долі:) Женя не один раз мені сильно допоміг. Дуже поважаю цю порядну людину. Можна сказати, що це мій друг.
– Здається, Хачеріді зарано завершив з професійним футболом. Чи не міг би він більше пограти навіть на рівні УПЛ?
– Звичайно, міг би. Просто наш футбол зараз заточений на те, що людина у 30+ років називається старою й уже нікому не потрібна. Це страшні реалії та бич.
– 1,5 року тому ми з вами записували велике інтерв’ю про Нову Каховку після початку повномасштабного вторгнення. Яка ситуація в місті на сьогодні?
– В місто постійно прилітають снаряди, і людей, які там залишилися, звідти витісняють. Ось нещодавно місяць не було світла. Це добре, що ще обійшлося без великих морозів. Ну, нічого.
– Про що ви мрієте?
– Мрію, щоб ми вигнали ворога з нашої території, і я міг спокійно бачитися зі своєю донькою, яку не бачив майже два роки. Мрію, щоб українці отримали нормальне життя, яке було до повномасштабної війни. Думаю, багато людей мріють про те саме.