Павло Оріховський: «Ребров у Динамо завжди тримав когось із молодих. Прийшов Хацкевич ‒ нам сказали шукати оренду»

Оріховський минулого туру забив два м’ячі у ворота Металіста 1925, ставши головним героєм цього матчу. 26-річний футболіст пройшов академію київського Динамо, але на дорослому рівні добре зарекомендував себе саме у Колосі. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Павло Оріховський розповів про поточний стан справ у Колосі, чому так і не став гравцем основи у Динамо та особливості іспанських фахівців, які працювали в Академії київського клубу.

«Нинішній чемпіонат непередбачуваний: все як в американських гірках»

– Павле, ви забили два м’ячі в ворота Металіста 1925 та допомогли здобути одну з найяскравіших перемог Колоса у поточному сезоні. Ваші очікування від гри навіть перевершилися, чи не так?

— Звичайно, радий забити, радий допомогти Колосу своїми голами. У нас була теорія по цій грі, було видно, що вся команда грала на перемогу та віддавала всі сили для цього. Тому це заслуга всієї команди в першу чергу.

— Як би ви загалом оцінили поточний сезон, наскільки вдало він складається для команди та для вас зокрема?

— Зараз важко казати. Підіб’ємо підсумки в кінці сезону, коли всі команди посядуть свої місця в турнірній таблиці. Зараз, бачите, такі ігри бувають, як американські гірки. Наш чемпіонат зараз дуже непередбачуваний, у більшості випадків будь-яка команда може обіграти будь-кого, тому важко навіть спрогнозувати, на якій позиції ми закінчимо чемпіонат. 

Ми прагнемо піднятися якомога вище, у кожному матчі працюємо над цим. Так, десь підводить реалізація, не все виходить на полі. Але якщо ми будемо краще реалізовувати свої моменти, то однозначно будемо вище у турнірній таблиці. А загалом, хотів би подякувати ЗСУ за те, що цей чемпіонат взагалі відбувається. 

— З тих матчів, що ви зіграли цього сезону, який для вас був найскладнішим?

— Не можу виокремити один, бо немає такого, що якийсь матч був би легким або складним. Зараз чемпіонат тим і цікавий, що зараз немає суперника, проти якого легко грати. Будь-яку оборону треба розкрити, а це важко.

— Ви пограли півроку за Рух, але врешті-решт повернулися до Колосу. Чому? Що не вийшло?

— Це довга історія. Якщо скоротити: то я майже весь час там був травмований, емоційний стан теж був на ненайкращому рівні. Через ці фактори я і вирішив залишити клуб. Був дуже радий повернутися до Колосу. А загалом причин тому, чому я пішов з Руху, є багато, але я не хотів би на них зупинятися.

— Я чув, що одна з таких – це важкі фізичні навантаження на тренуваннях у Кучука. Мовляв, через це ви не могли повноцінно відновитися від ушкодження, ще й ризикували отримати нове.

— Та ні, ви що. Це, можна сказати, маячня. Коли я був в Динамо про іспанцях, або навіть згадати Руслана Володимировича Костишина, то у них реально були більші фізичні навантаження. Тому ця теорія – маячня. 

«Іспанці Динамо — це найкращі з найкращих тренерів»

— Ви згадали про іспанських фахівців в Динамо, чия робота дозволила розкритися цілому поколінню футболістів. Що ви пригадуєте особливого зі співпраці із Унаї Мельгосою, Вісенте Гомесом або навіть Раулем Ріанчо?

— Це найкращі з найкращих тренерів. Ті знання, які вони мені дали, це знання на все життя. Дасть Бог, в майбутньому допоможуть і в тренерській роботі. Ці люди дали такий поштовх для розвитку великої кількості гравців, що неможливо навіть описати.

— Не так давно я говорив із Максом Афанасьєвим, який працював із Хуанде Рамосом. Він розповідав, що іспанці – дуже цікавий народ. Наприклад, після їжі вони не йдуть з-за столу одразу, а десь ще годину можуть провести за розмовами. Що з таких цікавинок за іспанськими фахівцями помічали ви?

— Так, я пам’ятаю, коли Вісенте та Рауль жили на базі, вони їздили в магазин та завжди докупляли якісь солодощі або інші смаколики, а потім сиділи у ресторані та щось перекушували, або пили чай ввечері. В принципі, про них можу сказати тільки найкращі слова, як з точки зору людських якостей, так і тренерських. Це просто неймовірні люди із великим-великим футбольним потенціалом.

— В один період ви були дуже близьким до основного складу Динамо. Що у підсумку пішло не так? Чому вам не вдалося закріпитися у команді?

— Як все сталося: був Сергій Станіславович Ребров в команді, то він практикував таке, що хтось із молодих хлопців завжди був біля першої команди, принаймні, міг тренуватися із нею. Я майже постійно тренувався із першою командою. Десь не потрапляв до заявки на матчі, але у тренувальному процесі постійно був в обоймі гравців. 

Потім, коли тренерський штаб Реброва завершив роботу із Динамо, прийшов Олександр Хацкевич. У нас були чинні контракти і ми розраховували, що поїдемо на збори з першою командою, як це було прийнято зазвичай. Але нам сказали шукати варіанти оренди: так на цьому все і закінчилось. 

В тому списку опинилися я, Богдан Михайличенко, Сашко Тимчик, Максим Казаков, Олексій Щебетун, Павло Лук’ячнук. Словом, багато хлопців. Нам сказали просто шукати клуб, навіть без зборів. На цьому і закінчилася історія з Динамо.

— Сумно, звісно…

— Так, але це життя. Одні йдуть, приходять інші. Я вважаю, що нічого поганого в цьому немає. Тренер зробив вибір на користь інших футболістів. Звичайно, може й можна було нам дати шанс, можливо, хтось б на зборах довів, що його місце в Динамо, але нам такої можливості не надали.

«Можу зіграти з хлопцями в карти, але не в Counter Strike»

— Ігор Суркіс ‒ достатньо відкрита людина. Чи був у вас досвід особистого спілкування?

— Я особисто з ним не спілкувався. З різними помічниками ‒ так, а з ним самим – ні. 

— Чи правда, що ви могли продовжити кар’єру у Швеції?

— Були різні варіанти, але якщо говорити саме про Швецію, то скоріше, що ні. 

— А загалом ви могли опинитися у закордонному чемпіонаті?

— Я майже там опинився. Але так вийшло, що я підписав контракт із Рухом. Це також довга історія, але не будемо про це.

— Чимало гравців в українському футболі у вільний час грають в Counter Strike. Як ви ставитесь до цього виду відпочинку?

— Ні, я не граю в комп'ютерні ігри взагалі. Я більше віддаю перевагу живим: наприклад, в карти можу пограти. Але хлопці дійсно грають. Хто в ФІФА, хто ‒ в щось інше. Я не думаю, що це проблема, у вільний час кожен займається тим, чим хоче, аби це не шкодило.