Перша жінка, яка очолила чоловічу команду в Україні, Ія Андрущак: «Кабінетна робота – не про мене. Хотіла бути тренеркою»

Автор: Дмитро Булига

Старша тренерка полтавської Ворскли-2 Ія Андрущак увійшла в історію українського футболу як перша жінка, яка очолила чоловічу команду у професіональному футболу. Її команда розпочала виступи у чемпіонаті Другої ліги із перемоги над київським Локомотивом – 3:2. 

Ія Андрущак розповіла сайту «Український футбол», хто був ініціатором того, щоб вона очолила Ворсклу-2, про реакцію керівників полтавського клубу щодо її призначення, як ставиться до жінок-арбітринь та про сьогодення жіночого футболу в Україні. 

«Моїм помічникам у Ворсклі було трохи незвично, що в них старша тренерка – жінка»

– Ія, як Ви відчуваєте себе у ролі першої жінки-тренерки у професіональному українському футболі. Чи комфортно Вам, чи не було моментів дискримінації, коли прийшли у тренерську школу?

– Якісь коментарі, можливо, й були, без цього ж ніяк. На мою думку, жінка в українському футболі вже давно звикла до всякого роду таких явищ. Коли була гравцем, таке теж було. Те саме й зараз. Але я не звертаю на це увагу. Моя поява – це в першу чергу не про гендерність, на першому плані для мене – професія тренерки.

– Чи часто Ви стикалися із секзизмом, харасментом під час матчів?

– А що, зараз є таке? Конкретно я не стикалася жодного разу. Можливо якийсь невеличкий тролінг був. Зараз я думаю такого немає, можливо раніше було. 

– Розкажіть про команду Ворскла-2. За яким принципом вона формувалася?

– Перш за все, у нас є юнацька команда Ворскла (U-19). По факту у нашій структурі є перша команда, склад U-19 і Ворскла-2 – це команда, яка буде брати участь у третіх змаганнях. До неї увійдуть ті футболісти, хто має менше ігрової практики у першій команді й сильніші із U-19 будуть мати можливість проявити себе в змаганнях Другої ліги, де вже швидкості інші, ніж у U-19, та й у цій лізі більше досвідчених футболістів. 

– Які в Ворскли-2 цілі та завдання?

– Звісно, що у кожному матчі гравці Ворскли-2 прагнутимуть до перемоги, адже це їм потрібно для психології у подальшому розвитку, як футболістів уже команди УПЛ. Якихось конкретних турнірних завдань в нас немає, але я вимагаю перемагати у кожному матчі та демонструвати якісну гру, а якщо ми будемо забивати ще й гарні голи, то це взагалі буде класно! 

– Ваша команда вже перемогла у дебютному матчі цього сезону – 3:2 в столиці над Локомотивом, а як Ви готувалися у літнє міжсезоння?

– Ворскла-2 провела непогані спаринги. Перший – із першоліговим Тростянцем (1:4), далі грала з ЛНЗ (U-19) – 1:1, друголіговим Гірником-Спорт (1:3). Кожний спаринг проводився на різних етапах. Перший був під великим навантаженням, у другому спарингу з ЛНЗ (U-19) наші футболісти вже були більш наближені до ігрового тонусу. У матчі із Гірником-Спорт (1:3) мені сподобався перший тайм, як фізичною, так й ігровою складовою. 

У складі Ворскли-2 є представники місцевих футбольних шкіл. У нас юні гравці, адже ми працюємо на перспективу. 

– Перед одним із контрольних матчів, а саме із Гірником-Спорт, Ви так тепло привіталися із головним тренером команди з Горішніх Плавнів Валерієм Куценком. Так вітаються, мабуть, колишні одноклубники але ж Ви навряд чи грали разом? І такі теплі привітання навряд чи були через те, що у Ворскли та Гірника-Спорт один спонсор?

– Ми разом із Валерієм, а також моїм помічником Павлом Ребенком, були в одній групі, коли вчилися на тренерську ліцензію, багато сесій провели разом, багато часу провели під час навчання. Тому є добрими знайомими і знаємо один одного не перший день.

– Наскільки легко Вам було знайти мову із тренерським штабом молодіжної команди Ворскли (U-19) на базі якої й створена друга команда полтавського клубу? Серед Ваших помічників – не тільки молодший Павло Ребенок, який більшу частину кар’єри провів у Ворсклі, а й тренер воротарів Олег Моргун, який теж є легендарним для ворсклян?

– У нашому тренерському колективі все добре, ми розуміємо один одного. Звичайно, спочатку, коли ми були не знайомими, а мої помічники ще не знали принципи моєї роботи, а я не знала їхніх, було важкувато. Але зараз ми вже більше півроку пропрацювали разом, тому вже знаємо один одного, відчуваємо, хто в якому настрої й так далі. Це все футбольні моменти.

– Можливо, вони спочатку не очікували, що у Ворскли U-19 буде така старша тренерка?

– Це треба в них запитати, але я думаю, що їм було трохи незвично. Проте ми всі розмовляємо на одній футбольній мові і любимо наш вид спорту, тож швидко стали одним колективом.

Ія Андрущак. Фото: Вікторія Гребенюк (пресслужба ФК Гірник-Спорт)

«Вперше почула про пропозицію очолити Ворсклу U-19 на матчі Ліги чемпіонів»

– А чия це була ініціатива – призначити Вас тренеркою Ворскли U-19, на базі якої потім створили Ворсклу-2? Хто Вам запропонував, як це відбулося?

– До цього я працювала в жіночій Ворсклі тренером з фізичної підготовки, потім стала її спортивним директором. Але на той момент я казала керівництву клубу, що не дуже хочу цим займатися, прагну бути на полі, брати участь у тренувальному процесі, бути корисною у цих напрямках, а не вирішувати питання у кабінетах. 

У жіночий команді тоді був головний тренер, а я тільки закінчила грати в тій команді, і коли ти починаєш тренувати тих з ким грав, це трохи незвично та некомфортно. В мене завершувався контракт і я хотіла піти з клубу, тому що мала бажання все ж таки реалізувати себе у тренерській справі. Спортивний директор – це не моє. 

В якийсь момент у Ворскли виникли проблеми з чоловічою командою U-19. Ще раніше, десь влітку минулого року, мені закидували вудочку, але тоді я не була ще готова. Коли в них у жовтні 2023 року розпочався не найкращий період, не було результату, виникли якісь свої внутрішні нюанси, то спортивний директор ФК Ворскла Олександр Фундерат вдруге запропонував мені очолити Ворсклу (U-19). Ми якраз були із жіночою командою на матчі Ліги чемпіонів. Вже тоді я відповіла, що спробую. 

– Ваші враження від тієї роботи, з якою ви зіткнулися, очоливши юнацьку чоловічу команду? Відчували хвилювання?

– На той момент я по собі відчувала, що вже готова це зробити. Розмірковувала так: я нічого не втрачаю, адже подібного досвіду в мене не було. Тож це була так би мовити, нульова позначка, з якої я розпочинала цю роботу. До мого приходу у команди було чотири-п’ять поразок поспіль, думала, що гірше не буде. Взагалі, розмова щодо мого приходу у Ворсклу (U-19) була, так би мовити, десь на межі жарту. Те, що все серйозно, я зрозуміла, коли мою кандидатуру обговорили в кабінетах. 

Олександр Фундерат ухвалив довірити команду мені із віце-президентом клубу Олегом Вікторовичем Лисаком і президентом Романом Євгеновичем Черняком. Вони вирішили: «Хай спробує!» І тоді мене ще раз запитали, чи не дам я задню. Я запевнила, що такого не буде, і якось так вийшло, що я очолила Ворсклу (U-19).

– Не було такого, що керівництво Ворскли не очікувало, що Ви остаточно погодитеся на цю пропозицію, коли запрошення було вже конкретним?

– Ми ж багато спілкувалися на футбольні теми зі спортивним директором. Це ж не те, що він мене не знав. В мене ще не було досвіду роботи головного тренера. Можливо, в керівництві хвилювалися за цей момент. Звичайно, він [спортивний директор Фундерат] переживав, це ж і його репутація, я так думаю. Але потім, коли вже почала працювати, все налагодилося.

– Як Вас вітали із цим призначенням?

– Всі знайомі, хто мене знає, казали, що я молодець, що спробувала, зробила сміливий вчинок – взяти на себе таку відповідальність.

– Хлопці у Вашій команді ще юні, чи не відчуваєте себе з ними такою вихователькою – другою мамою?

– Насправді вони ще діти. І знаєте, справді трохи відчуваю себе другою мамою, коли починаю читати моралі не у футбольному плані, а стосовно якихось життєвих питань. Інколи треба й про таке поспілкуватися. Є більш серйозні хлопці у 18-19 років, а хтось і в двадцять відчуває себе ще дитиною.

– Наскільки ви задоволені роботою, чи бачите зараз перспективних гравців Ворскли-2 в юнацькому та резервному складах?

– Звичайно, я задоволена, що в такий непростий час маю можливість працювати у футболі, де я себе відчуваю як риба у воді, а не у іншій сфері. У футбольній команді я займаюся своєю улюбленою справою. 

Стосовно гравців, у мене не так багато досвіду, щоб стверджувати, хто з них стане наступним Андрієм Шевченком чи ще кимось. Але є багато талановитих хлопців із високим футбольним інтелектом. Є трудяги, роботяги, які не через якийсь талант, а через свою щоденну працю зростають у майстерності і на якомусь етапі невідомо, хто вистрелить – чи талановитий, чи роботяга. Всі плюс-мінус однакові. В кожного є якісь свої сильні сторони, які ми намагаємось розвивати. 

У тому числі й тих, хто прийшов до команди під час початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. У нас у команді багато хлопців, які прийшли саме в 2022 році. Це юнаки з Херсона, Мелітополя, Луганської області. Їхні агенти просили, щоб ми їх прийняли, адже на їхніх територіях розпочалася війна, деякі з них зараз залишилися.

Ія Андрущак. Фото: Вікторія Гребенюк (пресслужба ФК Гірник-Спорт)

«Арбітрині-жінки? Це класно, але вони повинні відчувати гру»

– Перед тим, як прийняти рішення очолити юнацьку Ворсклу (U-19), чи звертали увагу на закордонні приклади, коли жінки очолювали футбольні клуби?

– Звичайно. Дівчинка десь приблизно мого віку очолила клуб третьої бундесліги. Це була гучна історія. Вона була в цьому клубі тренером U-19, після цього її поставили виконуючим обов’язки головної команди, потім призначили по закінченні сезону. Багато є прикладів в Англії, Іспанії та інших країнах. В Італії футболістки у минулому тренували збірну U-21. В світовому футболі є приклади жінок у якості головних тренерів, звичайно, це не так часто, але в структурі клубу помічників, асистентів, тренерів по фізичній підготовці дуже багато. 

– А як Ви ставитеся до жінок-арбітринь у чоловічому футболі? Їх становиться все більше…

– Дуже позитивно, і вельми поважаю їх. Розумію їх, під яким тиском вони перебувають, я колись в іграх теж відчувала до себе пильну увагу. Єдине, що хочеться, щоб жінка-арбітриня могла відчувати футбольні моменти. 

Я – тренер, в мене за плечима чимала ігрова кар’єра, а серед жінок-арбітринь, які зараз є – це покоління Катерини Монзуль. Вона, до речі, й сама грала, а ось є молоді дівчата, я не знаю, грали вони чи ні. А деякі епізоди у грі, з моєї точки зору, треба відчувати. 

Був у нас один матч, коли судила дівчина-арбітриня у полі – і вона зовсім втратила ці ниточки гри, хвилювалася, і кожен наступний момент трактувала неправильно, не по динаміці. Звичайно, всі ми люди, всі помиляються. Треба їй теж десь вчитися. Але ж нікому не хочеться, що вчилися саме на матчах його команди.

– В той момент Ви, можливо, відчували, що арбітриню треба було підтримати?

– Це такий непростий момент, ми всі у своєму тренерському штабі були стриманими, тому що розуміли, що все може піти куди гірше, якщо ще тиснути на арбітриню, а команда опонента – вони прямо дуже агресивно вели себе із дівчиною-арбітринею.

– А як Ви вважаєте, можливо, колись допустять жінок-футболісток у чоловічий футбол у якості гравчинь?

– Навряд чи це колись станеться. Тут зовсім інші швидкості, динаміка, силові показники. Я вважаю, що професіональна жіноча команда рівня переможця Ліги чемпіонів – це за швидкостями, силовою грою, як у мене ось хлопці із команди U-19. Тож із дорослими чоловіками жінкам буде дуже важко. 

Колись, ще на початку двотисячних, італійська Парма хотіла підписати гравчиню із Швеції, але це все було не на серйозному рівні. Та все ж такі чутки ходили.

Ія Андрущак. Фото: Вікторія Гребенюк (пресслужба ФК Гірник-Спорт)

«Київське Динамо не виявило бажання вкладатися в жіночий футбол»

– Але на дитячих турнірах все частіше дівчатка грають на рівні з хлопцями і навіть виграють в них…

– Ви ж розумієте, що це явище до певного рівня. До 13-14 років дівчата можуть грати на рівних із хлопцями. Зараз наша жіноча команда Ворскла проводить спаринги. Наприклад, вони грають на рівних з хлопцями 2009-2010-го років народження. Цей вік юнаків – це приблизно їхній рівень. З 2008-м роком народження, такі хлопці є й у мене у команді, вже буде не так просто. 

Якщо так пофантазувати, і дівчата вийдуть грати проти хлопців, то саме за футбольним інтелектом дівчата можуть бути набагато сильніші за своїх однолітків, але фізично – вже ні. Хлопці почнуть грати «бий-біжи», і дівчатам буде важко змагатися.

– А взагалі на якому етапі зараз наш жіночий футбол? У клубах УПЛ в нас з’явилися жіночі команди. Як вважаєте, це був такий обов’язковий момент чи від цього є реальна користь? Як розцінюєте це нововведення?

– Жіночі команди на базі клубів УПЛ створювали ще до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Зараз процес розвитку жіночого футболу має вже інший етап розвитку. Можливо, ви чули, що київське Динамо закрило жіночу команду: три роки вона проіснувала і вони зараз її закрили. Вони вирішили, що в них буде команда на базі іншого клубу й тільки по документах. 

Щоб створити команду, яка буде боротися за чемпіонство, за Лігу чемпіонів, звичайно, треба вкласти велику суму грошей. Але, мені здається, що для київського Динамо це взагалі не така велика сума, та все ж столичний клуб не захотів вкладатися в жіночий футбол. Так, вони купили форму, дали м’ячі й набрали якихось дітей. Ці діти приїжджали й програвали Ворсклі – 0:10. Їм таке не потрібно, щоб представляти бренд. А щоб розвивати жіночий футбол, той же президент Динамо Ігор Суркіс в цьому не зацікавлений. Тому все так виходить, що клуби у чоловічому і жіночому футболі ставлять різні завдання, в них різний розвиток. 

На жаль, разом із чоловічим клубом Дніпро-1 зникла й жіноча команда, немає того ж Динамо. Правда, замість нього зайшли у вищу лігу дівчата із Полісся. Але все одно сумно, що такий бренд, як Динамо, такий бюджет, не хочу рахувати їхні гроші, але створити нормальну жіночу команду в Києві було б взагалі чудово.

Ворскла-2. Фото: Вікторія Гребенюк (пресслужба ФК Гірник-Спорт)

«Зарплатня жінок-футболісток разів у десять-двадцять менша, ніж у чоловіків»

– В цілому, чи є користь від цього рішення, щоб клуби УПЛ мали б жіночі команди? Чи вивело це рішення жіночий футбол в України на інший рівень?

– Це ж було рішення УЄФА. Вони поміркували, що чоловічому футболу вже немає куди розвиватися, вже усі ніші зайняті, а жіночий футбол – це велика платформа для заробляння грошей. І вони вирішили ввести таку опцію. Але не всюди це працює. До початку повномасштабної війни в Україні війни трошки там щось рухалося, зараз взагалі все якось зупинилося в розвитку. 

Хоча ось такі клуби, як Полісся, не просто вкладають гроші, а ще і розвивають. Вкладати і розвивати – це дві різні речі. Я вважаю, що це великий мінус. Хоч я й тренерка у чоловічому футболі зараз, але мені дуже хочеться, щоб наш жіночий футбол виходив на вищий рівень.

– Що скажете щодо Кривбасу та Шахтаря? Вони ж зберегли свої команди.

– Щодо Кривбасу, вони теж рік-два повкладали гроші, не відмовилися від команди, але спочатку підписали гравців з гідними за фінансами контрактами, а зараз вони їх розпустили. Вирішили набрати дітей, з якими будуть боротися максимум за треті-четверті місця. Вони порахували, що жіноча команда – це нерентабельна справа. Зараз в нас і чоловічий футбол явно не у розквіті.

– А що по Шахтарю? 

– Наразі в них є своя позиція і вона заснована на тому, що поки що Шахтар не може створити конкурентоспроможну команду. Ліга чемпіонів та єврокубки – це все поки що не їхня історія. Вони обрали позицію середнячка, в них середні зарплати, середні гравці та йдуть вони в середині таблиці. Головне, щоб була команда. 

Великих цілей там немає, вони розуміють, щоб ставити максимальні завдання, треба запрошувати і відповідних спеціалістів і футболісток. Якщо вони працюють, то працюють глобально.

Але зауважу, що в медіа жіноча команда Шахтаря представлена гідно, вони все висвітлюють на рівні із головною командою.

– Зараз важкі часи, але чи велика різниця в зарплатах між чоловіками та жінками у футболі?

– В залежності із чим порівнювати. Якщо порівнювати у Металісті 1925 чоловічу та жіночу команди, то, звичайно, різниця велика. Так само й у Ворсклі. Середня зарплатня в декількох клубах, якщо все скласти і вивести середню, то це будуть різні цифри. Я думаю, жіноча що разів в 10-20 менша. У топ-футболісток – 1,5-2 тисячі доларів. Є ще й преміальні, підйомні і так далі. А якщо порівнювати з деякими клубами Першої ліги, то у деяких жіночих клубів досить пристойні зарплати. Чотири-п’ять клубів мають непогані умови й дівчата краще заробляють, аніж гравці-чоловіки у клубах Першої ліги 

– Чи не буде надалі такого, що зараз чимало дівчат пішли у футбольні секції, а потім їм нема де буде грати?

– Поки що у жіночого футболу в Україні нема яскравого майбутнього. Немає наступної сходинки. У професіональній жіночій команді ти на все життя собі не заробиш. Але можеш бути топовою гравчинею та поїхати закордон, але там теж не заробиш таких грошей, як можна заробити у топ-чемпіонатах чоловічого футболу.