Стандарт (Нові Санжари): нова прописка, чемпіони двох областей, колишні зірки Зорі, Олександрії, Дніпра та Ворскли

Стандарт – дебютант чемпіонату ААФУ як клуб, проте таке не можна сказати про його склад. Приміром, 47-річний воротар Віталій Постранський пограв за Ворсклу, Волинь, запорізький Металург і Зорю. Олександр Мігунов грав за дубль Шахтаря та був у складі Дніпра – фіналіста Ліги Європи 2015 року. Антон Кравченко грав за Олімпік, Сталь, ФК Олександрія та вищолігові клуби Туреччини й Угорщини. Олексій Разуваєв, Олександр Логінов, Дмитро Вергун, Володимир Кіричук подавали надії в Дніпрі, Сергій Вовкодав – у Ворсклі. Антон Кіча встиг відчути УПЛ в Олександрії, Іллічівці та Чорноморці.

Головний тренер Стандарту Олександр Обревко провів 205 матчів (9 голів) серед професіоналів і 113 матчів (12 голів) серед аматорів. Став віце-чемпіоном Другої ліги 2012 року в складі ФК Полтава та доходив до півфіналу Кубка України 2014 року із черкаським Славутичем.

Про ФК Стандарт (Нові Санжари) сайту «Український футбол» розповів головний тренер команди Олександр Обревко:

• Що заважає команді грати на Меморіалі Кудрицького.
• Які очікування та суперники у Стандарту на Кубку Єдності.
• Згоден з Рибалкою чи Гладким в оцінці аматорського футболу чи ні.
• Як грав і тренувався з молодими П’ятовим, Безусом, Довбиком.

«Наші потенційні новачки роз’їхалися по переглядах у професіональні клуби, але є варіант, що вони будуть у нас»

– Олександре Анатолійовичу, той Стандарт, яким ми його бачили в 2024 році, зараз зберігся чи плануються великі кадрові зміни?

– «Кістяк» команди у Стандарту залишився той же, що й був у нас восени. Із наших провідних гравців, які грали в осінній частині, ніхто не пішов. 

Передивляємося нових футболістів, але деякі поїхали на перегляди з професіональні клуби. Якщо хтось не закріпиться в «командах майстрів», то ми їх чекаємо. Однозначно будуть нові обличчя в команді.

– А хто це з ваших поїхав на перегляд у професіонали?

– Ні, я тут уточню, в професіонали пішли тільки ті люди, які дали нам попередньо «добро» на перегляд. Вони в нашій команді не були. Якщо вони не залишаться у клубах Першої-Другої ліг після переглядів, то стануть нашими потенційними новачками.

– Знаю, що Стандарт бере участь у Меморіалі Кудрицького. Цей турнір для вас – можливість переглянути новачків чи ставите теж на нього завдання?

– Ні, на завдання на нього не ставимо. Для нас це можливість переглянути новачків, в першу чергу. Зараз то епідемії, то переноси матчів, то команди не збиралися, а ще ж війна поряд і хтось не зміг приїхати… Не всіх запланованих передивилися.

– А чому ваші матчі зірвалися?

– То хтось похворів, то снігопади. Дві команди через велику захворюваність попросили про перенос, наші суперники. Якимось зіжмаканим турнір вийшов.

У грі — 47-річний Віталій Постранський, фото: ФК Стандарт (Нові Санжари)

– Все ж встигли щось зіграти?

– В основному, на початку нашої роботи – на другому тижні січня ми зібралися. 

12 січня: 2:0 з командою DVOR №4 (забивали у нас Кіча та Мігунов)

19 січня: 5:2 із командою ОФК Новомосковськ

25 січня: 3:3 із командою ФК Сухачівка (у нас двічі забив Кіча, один раз - Киричук)

2 лютого: 3:0 із командою Ukrainian Team (забивали Вергун, Кіча та Літюк)

6 лютого: 4:2 із командою Оріль із Царичанки (забивали Вергун, Киричук, Мігунов з пенальті та потенційний новачок)

А от після цього в нас дещо збився календар через ось ці позафутбольні причини.

«Ми змінили Полтавську на Дніпропетровську область, і ось чому»

– Гаразд, все ж, сподіваємося, календарну програму Меморіалу Кудрицького вам вдасться виконати. А далі які плани?

– Ми запланували ще один зимовий турнір. Сподіваємося, на Кубок Єдності у нас будуть якісні спаринги – там участь підтвердили професіональні клуби. Як наш президент казав, буде Металург (Запоріжжя), очікується низка юнацьких і резервних складів – може, Олександрія друга, Інгулець, інші сусідні клуби – може, Кремінь.

– Відносно новачків, на які позиції шукаєте? Їх буде багато, чи це буде точкове посилення більше?

– Шукаємо більше, мабуть, в атакуючу ланку поповнення. Там у нас найбільше проблем. У нас є гарні футболісти, досвідчені, але немає глибини запасу в цій ланці. Конкуренція невелика, можна так сказати.

– Ваша команда зробила певну міграцію, адже починали ви в минулому грати у Чемпіонаті Полтавщини, а зараз у Дніпропетровській області виграли все, що могли. Чому так?

– Хочу підкреслити, що ми виграли титули та трофеї і в одній, і в іншій області. Проте більшість футболістів, 90%, у нас саме з Дніпропетровської області, тож так і було вирішено, щоб пограти в новій для нас області. Суто з міркувань логістики. І нам, коли ми зібралися заявлятися в аматорський чемпіонат України, то нам і так їздити далеко. А ще, якщо на Полтавську область грати, постійно в дорозі – дві гри в тиждень.

– В якій області вам цікавіше гралося?

– Я б не ставив так питання. В обох областях рівень футболу хороший, і я нікого не хочу образити. Проте, якщо ви запитали, то найцікавіше було 2022 році в Полтавській області. Взагалі чудовий чемпіонат тоді видався. До заключного туру з Олімпією (Савинці) ми боролися за перемогу. І в останньому турі в Нових Санжарах обіграли їх 3:1 і стали чемпіонами. Потім у 2023 році і ФК Рокита, і Савинці, і ми боролися за чемпіонство. 

– А в 2025 році де плануєте брати участь?

– Я так зрозумів президента, що тільки в аматорському чемпіонаті.

Команда Стандарту, фото: ФК Стандарт (Нові Санжари)

«Більше згоден з Рибалкою, ніж із Гладким»

– Ви дебютували у цьому сезоні в чемпіонаті України серед аматорів. Задоволені?

– Так, прекрасні враження. Ми розуміли, що сьогодні в аматорському чемпіонаті сильні команди.

– Чия думка вам ближча: Рибалки із ФК Лісне, який каже, що Друга ліга на сьогодні навіть слабкіша за АФУ, чи Гладкого із Авангарду, який зазначає, що все-таки між аматорами та професіоналами – прірва?

– Я вважаю, що Друга ліга взагалі слабкіша від аматорського чемпіонату України. Це точно. Говорю не про ті команди, які, може, на перших місцях чи других у ПФЛ, а середній рівень. Та й за підбором учасників і футболістів ААФУ сильніше за Другу професіональну лігу. Я вважаю, що деякі команди аматорської ліги сильніші й за половину команд Першої ліги. Тож так – я бачив інтерв'ю Рибалки, і з ним цілком згодний.

– Але ж, якщо Гладкий мав, на увазі навчально-тренувальний процес, то хіба ви зможете з ним посперечатися?

– що це все-таки не той рівень, тому що немає і, мовляв, футболісти старшого віку. Я розумію те, що немає. Як немає? Дивіться, У нас навчально-тренувального процесу справді немає, тому що максимум два рази на тиждень тренуємось – у нас усі хлопці працюють на 90%. Ми ж не професіональна команда і в нас немає таких грошей, як деяких аматорських клубів, щоб гравці могли тільки футболом жити. 

Щодо Авангарду Гладкого, наскільки знаю, вони тренуються в нашій області, в Юр'ївці, щодня. У нашій групі в Атлету повний цикл тренувань, процес поставлений. Rebel також. Напевно, тому було важко грати з ними. Фізично дуже добре підготовані команди.

Зараз на Меморіалі Макарова я свідкував за Rebel’ом. Прекрасна команда, виглядала на рівні професіоналів, багато з яких обіграли. От вам і показники аматорського футболу: ці клуби з молодими гравцями, навпаки – команди з досвідченими зірками, як ФК Лісне. 

– А що ж сталося у вас в Кубку України серед аматорів? Адже так гарно Стандарт із Зіркою перший матч зіграв (5:0), виграв і другий на виїзді (2:1), а потім спливла та історія із гравцем, який не мав права виходити на поле, – і за регламентом вас зняли з турніру.

– Це була наша помилка. Футболісти тут ні до чого, вони не повинні слідкувати за своїми картками. Це помилка в нашого тренерському штабу. Хтось не допрацював, хтось не подивився. Ми – новачки змагань, у нас немає, грубо кажучи, спортивного директора чи начальника команди, які б за посадою стежили за цими заявками. 

Це вже потім нам пояснили, де треба дивитися інформацію, щоб знати точно про дискваліфікації. Що ж, це досвід, який ми отримали, хай і прикрий. 

– Ви на восьмому місці в Групі 2, відстаючи на вісім очок від зони виходу в стикові матчі. Для Стандарту весна – це буде, так би мовити, «тренування з підвищеною відповідальністю», чи, може, 

– Ні, ми будемо намагатися боротися до кінця. Однозначно, хоч ми й новачки цієї ліги, але не поступалися жодній команді лідерів, взагалі всіх обіграли (2:1 Атлет, 2:0 Агротех, з Олімпією в другому колі спробуємо взяти реванш). Я вважаю, що десь не пошастило, десь було, на жаль, багато травм в атакувальних футболістів, яких не було ким рівноцінно замінити.

Це найбільша наша проблема. І я вважаю, що ми могли краще вступити в кількох матчах, коли не були в оптимальних складах. Якраз цих очок не вистачило, щоб навесні точно боротися за четвірку. 

Але ми не опускаємо руки, будемо в другій частині сезону боротися. У всіх настрій бойовий.

«У розвитку Стандарту має бути новий етап»

– Як воно Вам, як молодому тренеру, працювати з такими футболістами, як Постранський, Кіча, Кравченко, Разуваєв, Мигунов? Їх треба додатково якось налаштовувати? Чи це вже такі професіонали, що вийшов з машини і грає?

– Та ні, всі ми люди😊 Ви ж розумієте, в усіх різний характер, до кожного потрібен свій підхід на футбольному полі та поза ним. Одному – кнут, іншому – пряник. Я вважаю, що у нас у команді гарна атмосфера, так що немає проблем. Якщо щось не так, ми можемо спокійно поговорити, всі відкриті до діалогу.

– А як у вас почалася співпраця з футбольним клубом Стандарт?

– Завершивши свої футбольні виступи в професіональних лігах, я не хотів прощатися з футболом. І потім мені запропонували пограти за Стандарт. Я закінчував тут виступи, а потім так і залишився в тренерському штабі. Від 22 серпня 2024 року став головним тренером.

– Хто підтримує ФК Стандарт?

– Президент клубу Сергій Андрійович Тютюнник. Він сам дуже спортивний, займається в тренажерному залі, і в футбол для себе раніше грає, в задоволення. Його бажання було, щоб у Нових Санжарах з’явився футбольний клуб. А зараз у розвитку нашого Стандарту має бути новий етап. 

Сергій Тютюнник, фото: ФК Стандарт (Нові Санжари)

– Розкажіть про це. 

– Я так розумію, обіцяють нашому президенту навесні допомогу якісь нові інвестори. Було самому важко йому самому тягнути в даній ситуації, яка в нас у державі склалася, і я так розумію, що хтось дав добро підставити плече клубу.

– Що це означає в практичному сенсі?

– Ми раніше, як ви знаєте, домашні матчі проводили в Нових Санжарах на стадіоні «Колос», а тепер от в листопаді з Зіркою зіграли в Магдалинівці (там також арена має назву «Колос»). Ви пам’ятаєте, це місто раніше представляла команда ВПК-Агро, проти якої мені доводилося грати ще в якості футболіста Скорука. 

Зараз магдалинівський стадіон, можливо, має певні проблеми щодо трибун, але поле там виняткової якості, приємно виходити й грати. От навесні попередньо домовлено, що ми будемо грати саме в Магдалинівці. 

«Із П’ятовим грали за збірну області. Навіть через роки підходив, запитував: «Чим допомогти?» Чудовий хлопець!»

– Давайте про вас. А як ваш шлях у футболі почався?

– Я з дитинства цікавився спортом. У мене батько добре грав у футбол, але на обласному рівні. Він у мене високий, потужний, грав центрального захисника. 

– А ваші козирі – швидкість, невтомність на фланзі. Де починали грати?

– Мені було тяжко пробитися у професіональний футбол, бо не було такої школи з дитинства, як у хлопців з міста. Але мав дуже велике бажання і вийшло десь пограти в професійний футбол. У ДЮСШ потрапив я пізно – у Горпинка займався тільки з 15-16 років, зате в відомого футболіста Ворскли Ігоря Кислова, колишнього гравця збірної Туркменістану. От тільки тоді мене почали навчати гарному футболу, можна сказати, я самоучка. Але ще в шкільні роки я грав за дорослі команди. Був міцним у школі вже.

– Вашого знаменитого ровесника П'ятова в Полтаві застали?

– Так, я перетинався з ним. Ми грали за збірну Полтавської області 1984 року народження на молодіжних іграх.

Андрій П'ятов, фото: ФК Шахтар Донецьк

– І тоді П’ятов таким був непохитним, як уже в пізніші роки, коли спокійно сприймав голи від Кріштіану та Мессі?

– Та він чудовий хлопець! Ми і в педагогічному інституті разом вчилися в Полтаві. Коли навіть Шахтар приїжджав, то Андрій запитував: «Може, щось там допомогти?». Спокійний, добрий, позитивний футболіст.

– Ви ще ж у Кремені позаставали відомих у майбутньому футболістів: Безуса й Кунєва точно. Чичикова не був тоді, так?

– Чичикова вже не було, але й його я знаю, бо в юнацькому футболі перетиналися. А от Безуса, Кунєва, Лактіонова застав зовсім молодими. Їм було по 17 років, а якраз ввели в ПФЛ ліміт – щоб на полі обов’язково один грав один молодий футболіст певного року народження чи молодший. І от інші клуби бідкалися, страждали, казали, що неправильне прийняли таке рішення, а Кремінь ще й вибір мав – кого випускати з юніорів. Небагато команд тоді могло такою плеядою молодих футболістів похвалитися.

– Дивлячись на них трьох тодішніх, про кого думали, що буде найбільша зірка?

– На той момент я вважав, що Кунєв буде вище грати, ніж Безус. У нього теж багато шансів було, але в юнацькі роки, коли все й вирішується, Безус трохи розумніше розпорядився своїм талантом.

«Від кожного тренера старався потрошку взяти для себе»

– У вас вражаючий список тренерів у кар'єрі: Сергій Свистун, Віктор Маслов, Андрій Северин, Сергій Задорожний, Анатолій Безсмертний, Юрій Бакалов – і це, напевно, ще й не остаточний перелік. Зараз по собі відчуваєте, чия методика для вас найближча?

– Мабуть, від кожного потрошку взяв, що мені подобалося. Звісно, в кожного з них було чому повчитися. Не було однакових тактичних, фізичних навантажень. Усі мої тренери різними були, але те, що давало більші плоди, я брав для себе. По собі вже дивився, що мені більше як футболісту підходить. 

– Офсайдні камери на стадіон, як Сталь, розвішуєте?

– Ні, такого не робимо😊 Але й від Сталі теж багато для себе почерпнув, також вагомий футбольний досвід.

– А президенти та керівники: Бабаєв, Колючий, Сокол, Соболєв, Лашкул, Скорук, тепер ось Тютюнник... За кого «молоко за шкідливість» треба давати, а з ким приємно було працювати?

– Ой, дуже багато історій всяких було😊 Але, якщо сумлінно працювати, то й претензій до тебе не буде. 

Олександр Обревко, фото: ФК Стандарт (Нові Санжари)

– У вас же був президент, про якого розказують, що на джипі по полю ганяв чи то футболістів, чи то суддів…

– Це не при мені було😊 Я тільки байки про це чув. Може, це мені так пощастило. Може, я десь старався працювати сумлінно. Але в мене нема особливо скандальних історій. Відіграв своє в футболі. Хотілося б ще грати й грати, але вже як вийшло. 

Якщо чесно, я не конфліктна людина, ну взагалі. Можу спалахнути емоціями, але більше в собі переживаю. Потім підходжу, якщо не подобається, промовчу перший день, а далі відпускаю ситуацію від себе.

Ні з одним із цих президентів в мене конфліктних ситуацій не було, хіба що з Колючим, але це не стосувалося футболу. Мене любили в Сталі, я сам хотів піти в Полтаву, але не відпускали, і за цим пішли всякі конфліктні ситуації. Але саме щодо футбольних аспектів мене Колючий взагалі не чіпав.

«Є одна причина, чому навіть на тренуваннях я зрозумів, що Довбик гратиме в еліті»

– У Черкасах ви перетнулися з юним Довбиком чи ні?

– Як професіонального футболіста, я ще його не зустрів. Він навчався в 11 класі. Але приходив на тренування Славутича при Бакалові в квітні-травні. Навіть дебютував, здається, за першу команду в 2014 році. Проте, коли Бакалова зняли, контракти не продовжили ні з ким із 9 чоловік, хто грав при ньому. І я серед них, тому, на жаль, коли вже Столовицький очолив Славутич, мене не було й не пощастило з Довбиком зіграти в офіційних матчах.

– А чим у навчально-тренувальному процесі майбутній форвард збірної України, Жирони та Роми запам’ятався?

– Якщо чесно, я з першого тренування побачив, що це буде хороший футболіст. Що Довбик доросте наскільки високо, звісно, ніхто не міг сказати в той момент. Але те, що він буде грати в Прем’єр-лізі, всі розуміли точно. 

Уже тоді Артем був дуже здоровим, потужним. У 17 років виглядав як сформований 20-річний футболіст. Високий, потужний футболіст з прекрасною лівою ногою. Але чому кажу, що не сумнівався, що він заграє в УПЛ? Артем прийшов на перше тренування і вже нікого не боявся.

У нас було багато дорослих дядьків: і в Вищій лізі люди пограли, хтось у єврокубках десь на заміні посидів. Але Довбик з першого тренування показав, що він вміє грати. І голи забивав на тренуваннях.

– Ваше найвище досягнення: півфінал Кубка України в складі друголігового Славутича, коли ви дали бій Шахтарю 90 хвилин і програли лише в екстра-таймах. Ваші відчуття, коли грали проти українських і бразильських зірок Луческу?

– Ми взагалі нічого не боялися. Нас Бакалов налаштував на бій і говорив: «Якщо виконаєте те, що я вас прошу, і те, що ми награємо на тренуваннях, то зможете з Шахтарем грати, а не мучитися». Ми тижнів за два, а, може, й за три до півфіналу вже на тренуваннях почали награвати те, що Бакалов хотів бачити з Шахтарем. 

Звісно, нікого не потрібно було налаштувати. Була шалена самовіддача, тому що не кожного дня граєш в півфіналі Кубка України командою Другої ліги з таким грандом.

– 10300 глядачів було офіційно присутньо на Центральному стадіоні Черкас. Більше народу бачили коли-небудь на трибунах?

– Ні. Приходило там на всяких кубкових матчах, коли я грав у Кременчуку та Черкасах, багато людей. Але щоб стільки… Тоді переповнений стадіон зібрався. Була чудова атмосфера. Підтримка була шаленою, і коли навіть програли, нам кричали «Молодці!».

Якщо чесно, якби ми програли й у основний час, ми, мабуть, не були б засмученими. Але коли перевели в додатковий, таке було відчуття, що щось трохи не вистачило до серії пенальті дотягнути.

– Ви грали правого захисника. Проти кого із Шахтаря довелося протидіяти?

– Соболь як захисник і Бернард як крайній нападник. В основному з Бернардом я грав. Може, вони нас трішечки десь недооцінили, але ми дійсно виконували на футбольному полі що награвали тактично, так грамотно й зіграли. У них за 90 хвилин, може, і моментів не було 100%-них. 

Більше того, якби ми під кінець першого екстра-тайму не пропустили, то били б пенальті, думаю. А так… Нас накрило розчарування, бо розуміли, що тяжко буде відігратися після 105 хвилини. Ми захищалися всю гру, сил вже не так багато залишалося. 

Хоча Степаненко запитував після гри у нашого тренер з фізподготовки Шпанюка, який тоді поєднував роботу в Славутичі та збірній при Фоменку, «чим ви їх годуєте?» Це про нас, про Славутич😊 Просто в Шахтаря, щоб ви розуміли, у гравців 3-4 були вже судоми, а в нашій команді – ні в кого

– То чим же вас годували й справді? Вже ж можна відкрити секрет😊

– Та нічим, просто в Бакалова у нас були найбільші навантаження за всю мою кар'єру. Тому ми й могли відбігати справді не те що 90, а й 120 хвилин😊

– Багато побачивши в футболі, чого хочете досягти, як тренер, який вам подобається футбол? 

– Звісно, атакуючий! Я дивлюсь на свого, можна сказати, ровесника – Лупашка, на його Карпати та Інгулець. Оцей футбол іде на крок вперед із думками про майбутнє, тому що футбол на відбій – це минуле. Вважаю, потрібно намагатися комбінувати, вчити футболістів думати. 

Ясно, що потрібен відбір виконавців, які будуть це виконувати, але з будь-якими гравцями потрібно намагатися грати в футбол, тому що коли суто діяти на результат, команда не буде зростати. Навіть в аматорському футболі зараз мало команд, які тільки відсиджуються в обороні, всі намагаються грати в футбол.

Стандарт (Нові Санжари, Полтавська обл.)

• Рік заснування: 1971
• Кольори клубу: зелені
• Стадіон: «Нові Санжари», смт. Нові Санжари (вміщує до 500 глядачів)
• Керівництво та тренерський штаб

Президент: Тютюнник Сергій Андрійович

Головний тренер: Обревко Олександр Анатолійович

Тренер: Мироненко Роман Юрійович

Начальник команди: Швей Сергій Михайлович

Адміністратор: Тютюнник Андрій Васильович

• Досягнення

Чемпіон Полтавської області 2022, срібний призер – 2021, бронзовий – 2023 року.

Чемпіон Дніпропетровської області 2024 року.

Володар Кубка Дніпропетровської області 2024 року.

Фіналіст Кубка Полтавської області 2021, 2022 років.

Володар Кубка Пожечевського 2023 року.

• Статистика виступів клубу в ААФУ:

* – турнір продовжується