«У Кременя буде свій готель, а з часом – і новий стадіон»: Климовський – про свою нову команду, Гельзіна та росію
Автор: Ігор Градський.
На тижні стартувала весняна частина сезону Першої ліги. Серед її учасників – Кремінь. Кременчук колись знав славні часи, виступав у Вищій лізі та підготував гравців рівня Безуса, Бацули, Льопи, Чічікова. Зараз Кремінь не потрапив навіть у Чемпіонську групу, навесні змушений буде доводити своє право не вилетіти в групі «Вибування» – десятці слабших.
Втім, Климовський лише в кінці жовтня очолив цю команду. Матч із Металістом, який відбудеться сьогодні, стане для нього лише шостим на чолі Кременя. Напередодні старту кременчуківців у другому етапі Першої ліги 2023/24 ми поговорили з головним тренером ФК Кремінь – не лише про поточний момент, а й його плідну роботу в футболі.
Спеціально для сайту «Український футбол» Ігор Климовський пригадав свою тренерську діяльність в донецькому Олімпіку, розповів про те, як розпочинав свою кар’єру футболіста та поділився враженнями від Першої ліги України, а також зізнався про плани Кременя щодо клубної інфраструктури.
«Президент планує добудувати готель та реконструювати стадіон»
– Ось і стартує весняна частина сезону в Першій лізі. Ваша команда – Кремінь – гратиме у групі «Вибування». Як оціните шанси на збереження прописки в Першій лізі?
– Вважаю, що кожна команда, яка опинилась у групі аутсайдерів, може вилетіти або залишитися. Все буде залежати від перших матчів. Як розпочнемо, так і підемо. Домашні матчі й надалі плануємо грати в Кременчуці.
– Що взагалі можете розповісти про інфраструктуру Кременя, на вашу думку, що треба було змінити?
– По-перше, президент клубу хоче побудувати свій готель. Я думаю, що через кілька місяців ми переїдемо до своїх апартаментів. Зараз ми орендуємо гуртожиток, у якому ми проживаємо. У нас там є поверх на всю команду. Також у нас є стадіон, на якому ми тренуємось та граємо. Тренажерний зал ми орендуємо, тому в нас майже все в оренді.
Ми розмовляли з президентом щодо покращення інфраструктури, я його розумію, це великі фінансові вкладення. Особливо зараз, коли триває війна, це все непросто. Він – молодець, і йому велика подяка за те, що він підтримує команду. У нього є плани на майбутнє – відреставрувати стадіон, на якому Кремінь колись грав у Вищій лізі. Коли це буде, станом на зараз невідомо. Думаю, що після того, як президент добудує готель, він почне займатися стадіоном.
Для початку треба оновити газон. Він хоче зробити натуральне поле, щоб ми тренувались не на штучному. Отож, у президента великі плани, але війна вносить свої корективи.
– Тобто, у вас є прямий контакт з президентом Кременя?
– Так, ми доволі часто зустрічаємось або по телефону спілкуємось. Для футбольного клубу дуже добре, коли президент цікавиться справами команди, постійно спілкується з нами. Найголовніше, що йому це цікаво. Він цікавиться кожним футболістом, у якого які проблеми тощо.
Сергій Ковнір. Фото: Google
«Цілком, можливо, що Нива переїде до Львова»
– Останнім вашим клубом перед Кременем була тернопільська Нива. Розкажіть детальніше про цей досвід?
– Я тоді був після операції. До мене в Білу Церкву додому приїхав особисто президент Ниви. Ми з ним поспілкувалися, і він попросив мене прийняти команду та залишити її в Першій лізі. Я пояснив йому, що після операції можу керувати командою лише через помічника. Тобто, мій асистент керуватиме, а я буду дистанційно розписувати тренування.
Після цього минув місяць, я на милицях приїхав вперше на гру та познайомився з гравцями. Ми тоді грали проти Кременя. Цей поєдинок був дуже важливий, обидві команди були на межі вильоту з Першої ліги. Під час матчу наш воротар отримав червону картку, ми пропустили з пенальті. У перерві поговорили з футболістами, як перебудуватися і що робити. У підсумку – перемогли 3:1. Це була ключова гра, Нива залишилася у Першій лізі.
У нас була домовленість, якщо у мене буде пропозиція з іншого клубу, то я піду. Але пропозицій жодних не було, і я продовжив контракт ще на один рік з Нивою.
– Є інформація, що Нива може переїхати з Тернополя, назватися Нива (Львів). Як гадаєте, чи можливо це?
– Я думаю, що президент (мається на увазі інвестор клубу Михайлів, – прим. І.Г.), який прийшов туди, має великі амбіції. Тому, вважаю, що це цілком можливо. Знаю, що туди почали вливати гроші, зібрали команду. Думаю, що у них все вийде.
«Зараз не спілкуюся з Гельзіним»
– З 2002 по 2021 роки ви працювали в структурі донецького Олімпіка тренером різних вікових категорій. Як вам надійшла пропозиція у 2002-му році прийти в Олімпік?
– Я завершив грати у футбол за Поділля з Хмельницького. В Олімпіку тоді працював тренер Кармелюк, і він мені запропонував працювати в структурі. Ми з ним разом грали ще у донецькому Металурзі. Так я вирішив спробувати себе тренером у Олімпіку. Розпочинав працювати в дитячій школі клубу, потім був тренером юнацької та молодіжної команди, а після того вже очолив основу Олімпіка.
– Як часто ви спілкувалися з Владиславом Гельзіним?
– Доволі часто. Не скажу, що кожного дня, але три-чотири рази в тиждень точно. Зараз ми з ним не спілкуємось, він, напевно, перебуває не в Україні. Гельзін – дуже хороша людина і я йому вдячний за те, що він мені дав шанс працювати у Вищій лізі. Не всім тренерам дають таку можливість, яку отримав я. Він мені завжди казав, що тренер клубу УПЛ – це людина, яку всю знають. У нього була мрія – зіграти у Вищій лізі та досягти рекорду як найстарший гравець чемпіонату України.
Владислав Гельзін. Фото: Олімпік
«Такого таланта, як Гречишкін, не бачив»
– У школі Олімпіка ви виховали кількох відомих гравців, таких, як Дмитро Гречишкін та Владислав Кулач. Як вам було з ними працювати?
– Я такого талановитого гравця, як Гречишкін, не бачив. У нього було велике бажання стати футболістом. Він завжди залишався після тренування та додатково займався. Мріяв стати футболістом і добився цього.
Кулач потрапив до нас із Шахтаря, він там пройшов дитячу школу. Це доволі талановитий форвард, але його, напевно, не розгледіли. У нас він був десь чотири роки, і «гірники» його забрали до себе знову.
– Чому Гречишкіну так і не вдалося надовго закріпитися в Шахтарі?
– Тоді в Шахтар привезли дуже багато бразильців, в тому числі на позицію Діми. Можливо, це Гречишкіну завадило, адже скласти конкуренцію бразильцям було важко. Або десь не вистачило таланту, щоб розкритися в Шахтарі. Луческу ж певний час ставив його в основу.
– Чому Кулач провалився в Динамо?
– Думаю, що важливу роль зіграли його травми. Мені здається, що в кожного гравця є свій клуб, де він може себе показати. Для Кулача це була полтавська Ворскла, де він став найкращим бомбардиром і йому довіряли. Динамо – це великий клуб, не знаю, чому в нього там нічого не вийшло.
«Слова Гельзіна про суддів і дискваліфікація вплинули на те, що Олімпік припинив існування»
– В Олімпіку ви працювали разом із Беніто, який зараз грає в Динамо. Тоді могли уявити, що він зможе закріпитися в Динамо?
– Ми Беніто брали в оренду на один рік і в той час він для нас був одним з кращих футболістів. Недаремно Динамо його повернуло до себе. Він розкрився у нас, віддавав гольові передачі та забивав м’ячі. Для Олімпіка це був дуже хорошого рівня футболіст.
– Колишній тренер Олімпіка Роман Санжар зараз в Австралії. Підтримуєте з ним зв’язок?
– Я з ним нещодавно спілкувався, коли був без роботи, то просив його допомогти з працевлаштуванням, чи є якісь варіанти. Він в Австралії працює з дітьми, вчить англійську мову.
– Ви очолювали основну команду Олімпіка. Як думаєте, що у вас не вийшло зробити на цій посаді?
– Хотілося попрацювати в команді довше. Насамперед, у мене тоді не було багато досвіду роботи в професійному клубі. Цей досвід потрібно було десь набирати, ось в Олімпіку я це і робив. Все-таки зберегли команду в УПЛ, потім взагалі могли поборотися за єврокубки. Однак не до кінця вийшло втілити те, що запланував.
– Коли ви зрозуміли, що Олімпік припинить своє існування?
– Не було якогось передчуття, що це може трапитися. Я бачив, як президент хотів розвивати цей клуб. Але та ситуація з його висловленням про суддів і дискваліфікація від футболу вплинули на те, що Олімпік припинив своє існування. Гельзін був незадоволений тими людьми, які керували футболом в Україні у той час.
Роман Санжар. Фото: Олімпік
– Як вважаєте, чи можливо, що Олімпік відновить своє існування?
– Важке питання. Я би дуже хотів, щоб Олімпік повернувся до професійного футболу.
«У Костянтинівці постійні обстріли»
– Ви родом із Костянтинівки і там розпочинали свій шлях у футболі. Розкажіть, як ви почали займатися футболом?
– Я грав раніше за один із ЖЕКів у Костянтинівці та за свою школу. Мене побачив тренер Володимир Миколайович Ігнатенко і прийшов до нас додому. Він говорив з моїми батьками, щоб вони відпустили мене грати за міську команду. Це було десь у 5-6 класі.
– Коли ви востаннє були в Костянтинівці?
– Рік тому. У мене там проживала мама з сестрою, але вони переїхали в Білу Церкву через жорсткі прильоти по місту. Там дуже важка ситуація, багато руйнувань і постійні обстріли. У Костянтинівці ще живуть мої друзі, деякі переїхали. Нещодавно розмовляв з другом, то він розповідав, що зруйнували школу, де він працює. Зрівняли з землею залізничний вокзал, багато магазинів, місто дуже страждає.
«Купив квартиру в Донецьку за 3000 доларів»
– Найбільше матчів ви провели за донецький Металург у середині 90-их років. Що пам’ятаєте з цього періоду?
– Я потрапив у Металург з Прометея, який розпався. Головного тренера команди Євгена Короля запросили у Металург, він розпочав збирати свою команду. У підсумку запросив і мене.
– По суті, ви грали за Металург, коли цю команду тільки створили. Які тоді були умови?
– Моя зарплата складала 300 доларів, а премія – 100. На той час це було багато. Я дуже хотів купити житло в обласному центрі й відкладав гроші на це. За десять місяців зміг придбати однокімнатну квартиру в Донецьку за 3000 доларів.
– Чому після трьох років у Металурзі ви покинули команду?
– Новий тренер не побачив мене в складі Металурга у Вищій лізі. Однак це тривало недовго, тому що були невеликі зарплати. І я тоді поїхав у інший клуб.
– Розкажіть детальніше про Донецьк 90-х років. Наскільки це було бандитське місто?
– Коли я переїхав у Донецьк, то жив у гуртожитку. Я не відчував на собі, що був якийсь кримінал. У мене ніколи не було з цим проблем, адже я не перетинався з цим.
«У росії заробляв більше, ніж в Україні»
– У 1998-му році ви перейшли в російську Коломну. Чому тоді вирішили поїхати в росію?
– Тоді не було роботи, і якраз з’явилося запрошення в Коломну. Я поїхав на збори, які відбувалися в Анапі. Сподобався тренерському штабу, запропонували контракт. Коломна тоді грала у Другій лізі, я там пограв рік, були фінансові проблеми та я поїхав.
– Які були умови в Коломні у 1998 році?
– У мене були кращі умови, ніж в донецькому Металурзі. У росії я отримував 400-500 доларів, премія – 200 доларів. Однак згодом перестали платити гроші, а більшу частину зарплати взагалі не виплатили.
– Тоді, наприкінці 90-х років, як до вас ставились у росії?
– Тоді я навіть не міг уявити, що може розпочатися війна. Мене прийняли звичайним футболістом, все було добре. До мене ставилися нормально.
– Чи шкодуєте ви про цей час проведений у росії?
– Важко сказати. У мене був такий етап у житті, його нікуди не дінеш.
– Ваш останній клуб – Поділля з Хмельницького у 2002 році. Чому вирішили саме там завершити кар’єру?
– Тренер мене запросив у Поділля. Там уже тоді були дуже великі фінансові проблеми. В підсумку ми з головним тренером пішли з команди. Я вирішив завершити з футболом і піти працювати тренером. Ми з вами про це вже говорили – якраз з’явився варіант влаштуватися в Олімпіку, що й визначило мою долю.
Ігор Климовський. Фото: Google
– Наскільки ви задоволені кар’єрою футболіста?
– Я дуже радий, що потрапив у футбол. У мене була мрія – стати футболістом. Це найголовніше. Я встиг пограти в Другій та Першій лізі, став майстром спорту. Багато чого не досягнув, як гравець, тож хочеться досягти більшого, як тренер.
– Чи хотіли би ви щось змінити у своєму житті, якби мали можливість?
– Я думаю, що ні. Можливо, якісь маленькі нюанси. Решта, в принципі, все було гаразд.