Україна тільки раз перемагала раніше Ісландію. Динамівець Коновалов розповів, як
У вівторок, 26 березня, збірна України у польському Вроцлаві прийматиме команду Ісландії у фінальному матчі за вихід на чемпіонат Європи-2024. Початок гри запланований на 21:45 за київським часом.
Наразі історія цього протистояння налічує чотири зустрічі: дві нічиї та по одній перемозі у кожної з команд. Перші матчі Ісландії та України проходили у відбірковому циклі до Євро-2000. У Києві команди розписали мирову (1:1), після чого синьо-жовті вперше в історії мали їхати до Рейк’явіку, аби зійтися зі скандинавською збірною в останньому матчі групового етапу відбору на чемпіонат Європи.
Один із учасників тієї гри – експівзахисник київського Динамо Сергій Коновалов – в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» пригадав подробиці нашої єдиної перемоги над Ісландією (1:0), поділившись враженнями від команди Сергія Реброва та її шляху до Євро-2024.
«Якщо команда дійшла до стикових матчів – вона вже заслуговує на повагу»
– Як Вам гра нашої збірної проти Боснії і Герцеговини? Чи не встигли втрати надію на успіх?
– Я не можу сказати, що грою був дуже задоволений. Однак насамперед нам потрібен був результат – результат є. Гра дійсно залишає бажати кращого. Сподобалося, що, пропустивши м’яч команда навпаки заспокоїлася та намагалася вирівняти рахунок. Кінцівка… Ну, ви все бачили.
Тепер Ісландія. Хоч і гратимемо в Польщі, але за останні роки це вже як домашня арена. Можливо, через це буде трохи легше. Сподіваюсь, що буде багато наших українських вболівальників, які підтримуватимуть нашу команду. Це дуже потрібно усім українцям. Взагалі те, що останніми днями коїться у нас в країні (мова про нічні обстріли росіянами українських міст – прим. «УФ»)… Я вважаю, що це додатковий стимул грати та перемагати для наших людей.
Фото: УАФ
– В іншій півфінальній парі відбору на Євро-2024 саме збірна Ізраїлю вважалась фаворитом, однак ісландці їх неочікувано розгромили з рахунком 4:1. А який суперник для нас все ж був би зручнішим?
– Важко щось прогнозувати. Ісландія зазвичай демонструє силовий футбол, хоча часи змінюються. Там також є гравці, що грають у серйозних чемпіонатах та клубах, можливо не такого рівня, як наші гравці, однак це все індивідуальності. Потрібно, аби була єдина команда. Треба розуміти, що це всього-на-всього гра – чим спокійніше будуть, тим краще. Тоді все буде добре.
А після того, як ми не потрапили на Євро-2000... Тоді всі вважали, що ми зобов’язані там бути. Однак вийшла сенсація, що ми не кваліфікувалися на фінальну частину. Тому неправильно казати про те, який суперник зручніший, який незручніший. Якщо команда дійшла до стикових матчів – вона вже заслуговує на повагу, яку б назву не мала. Взагалі не потрібно на це дивитися.
«Ісландія – країна-пустеля. Ми не чекали легкої прогулянки»
– В Ісландії Ви грали у вересні 1999 року. Перед поїздкою до цієї країни знали щось про неї? Можливо, обговорювали в команді?
– Ну взагалі-то ми не з космосу спустилися:) Всі тоді були достатньо обізнані, що собою являє ця країна. Більшість – це діти радянських часів, які пам’ятають, що проводилися різні політичні зустрічі в Рейк’явіку.
Знали також, що місцевий чемпіонат у них набагато слабкіший за наший, але достатньо гравців грали у скандинавських чемпіонатах, Англії, Ґудьйонсен також в АПЛ в ті роки грав (невдовзі із Болтона перейшов у Челсі, – прим. «УФ»).
Ми реально розуміли, що не буде простої прогулянки. Чомусь вважали, що якщо нам потрібніше, то на вольових якостях обов’язково можемо здобути там перемогу. Нам потрібні були тільки три очки, аби мати шанси посісти перше місце в тій сильній групі з французами, які були чинними чемпіонами світу та в підсумку виграли й чемпіонат Європи.
Тоді була якась впевненість (не плутати з самовпевненістю) у власних силах. Пам’ятаю, що цей матч пройшов через чотири дні після гри з французами, з якими зіграли внічию (0:0). То для нас був і позитивний результат з Францією вдома, а якби ще й виграли, то все і зовсім могло по-іншому скластися…
– Як вам взагалі Ісландія? Ви прилетіли туди і на що відразу звернули увагу? Можливо, сподобалася місцева природа?
– Коли їхали з аеропорту до готелю, то бачили каміння, воду… Така країна-пустеля. Трішки дивовижно все було. Навіть те тренування, яке ми проводили: був такий вітер однобокий. Також зранку відбулася прогулянка, але ми жили не в самому центрі, тому десь пройшлися, щось подивилися. Там мало дерев, нічого взагалі такого немає: якісь споруди, дороги хороші та й все.
– А які умови були в Ісландії? Маю на увазі рівень стадіону, роздягальнь, полів тощо.
– Стадіон у Рейк’явіку не дуже великий, але пристойний. Роздягальня теж не вражала розмірами, однак була цілком нормальна, там не звертають на це уваги. Це у нас заведено, аби в роздягальні стояли крісла, був комфорт.
Якість поля була не супер, як, наприклад, на «Стад де Франс» чи «Олімпійському», але все одно пристойного рівня.
«Нашими козирями були швидкісні гравці та швидкий перехід з оборони в атаку. Завдяки цьому Шевченко і заробив пенальті, який реалізував Ребров»
– Можливо, пам’ятаєте настанови, які вам давав Йожеф Сабо перед грою з ісландцями? На чому він робив акцент?
– Не пам’ятаю прямо все на 100%. Але згадую, що всі чудово розуміли, що ісландці дуже добре грають головою на другому поверсі. Потрібно було не дати можливості їм вільно діяти на стандартах.
Наша сила була в чому? Ми мали швидкісних гравців: Шевченко, Ребров, Косовський, і коли м’яч опинявся внизу, то потрібно було швидко переходити з оборони в атаку. Це були наші козирі. Власне, завдяки цьому Шевченко, взявши гру на себе, і заробив наприкінці матчу пенальті, який забив Ребров.
– Наскільки матчі з Ісландією вдома та на виїзді відрізнялися? Це різні команди з вболівальниками та без?
– Я думаю, що Ісландія – це одна з тих країн, для яких це не має значення. Вони завжди грають у футбол і віддаються цій справі на 100%. Як можуть, так і грають. Сказати, що підтримка в Ісландії була якась потужна…Не думаю, що це на нас повпливало. Так, були їхні вболівальники, але й наші приїхали підтримати свою збірну. Ми своїх добре чули, оскільки стадіон не дуже великий.
А ось відношення ісландців до самої гри дуже відчувалося. Можливо, вони не мали такої кваліфікованості та індивідуальної майстерності, як наші гравці, але сама команда… Ми відчували, що вони мають дух. Вони як можуть, так і будуть грати, битися, аби здобути потрібний результат.
Фото: Szilvia Micheller
«Вірю, що наша збірна вийде на Євро. Головне у цій грі – холодний розрахунок»
– Тобто, зараз буде теж важливо витримати боротьбу, яку нав’яжуть ісландці та не поступитися у бажанні перемогти?
– Безумовно. Головне, що повинно бути у гравців, тренерського штабу – це холодний розсуд. Те, що наша команда спроможна виконати поставлене завдання я не сумніваюся.
– Той виїзд до Ісландії у 1999 році був найекзотичнішим у Вашій кар’єрі? Чи було щось, що вразило набагато більше.
– Зараз так і важко згадати… Багато чомусь цей матч я згадую через те, що ми грали після домашнього поєдинку з французами. І тоді ж Андрій Гусін отримав чергову жовту картку і був змушений пропускати наступну зустріч. Через що у мене перед грою була розмова з Сабо. Не знаю чому, але вирішив поставити саме мене в основному складі.
– Ісландці полюбляють оборонятися кількісно. Чи не варто Реброву спробувати зіграти у два нападники – адже це те, що відмінно спрацювало проти Боснії та перевернуло хід гри.
– Я думаю, що Ребров за останні роки показав своєю працею, що він самодостатній тренер. Впевнений, що він дуже добре разом зі своїм тренерським штабом розібрав гру ісландців та, знаючи наших гравців, обере відповідну схему й тактику на гру.
– Який рахунок у цій грі Вам здається найімовірнішим?
– Взагалі не хочу якийсь рахунок називати. Я маю віру в те, що наша команда може не те, що перемогти, а здолати ісландців та вийти до фінальної частини Євро.