«Я під захистом ФІФА»: Петрусенко – про Антальяспор, «стрілки» в Динамо та гру з Селезньовим і Мілевським

Наприкінці травня стало відомо, що півзахисник Олександр Петрусенко достроково покине Антальяспор, контракт з яким у нього був розрахований терміном до 30 червня 2026 року. 

Для Петрусенка турецький чемпіонат – вже третій закордонний досвід у його кар’єрі. Сам Олександр бажає і надалі лишатися в Європі, хоча й не відкидає можливого продовження кар’єри в УПЛ.

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський зв’язався з Олександром Петрусенком, поговоривши на такі теми:

• Яка справжня причина відходу з Антальяспор і що буде далі;
• Наскільки потужним є Трабзонспор, в складі якого грає троє українців;
• Скільки місяців не отримував зарплату в Туреччині;
• Чому Осімхен – справжній топ, а Галатасарай ніколи не зупиняється;
• Як відбувалися «стрілки» динамівців з боксерами;
• Хто з його покоління був найбільшим талантом в Динамо, а хто не реалізував свій шалений потенціал;
• Теплі спогади про Гірник-Спорт та гру з Твердохлібом, який заслуговує на виклик в збірну України;
• Як себе поводили Селезньов та Мілевський під час виступів за Минай;
• Заборони на підтримку України в Угорщині та зовсім інше ставлення у Хорватії.

«Антальяспор має переді мною значні борги, але я знаходжуся під захистом ФІФА»

– Повідомлялося, що причиною твого відходу з Антальяспор стали заборгованості перед тобою. Інформація відповідає дійсності?

– Так. Як ви знаєте, Антальяспор зберіг прописку в турецькій Суперлізі, тому завдання на сезон було виконано. Хлопці зараз відпочивають, я також. Що стосується заборгованостей, то у мене був варіант піти з клубу вільним агентом – я цією можливістю скористався. Такий вибір я зробив, бо не бачив для себе великих перспектив в команді.

– Яка саме заборгованість є перед тобою?

– Особисто переді мною заборгованість становить – 4,5-5 місяців.

– В Антальяспорі обіцяють погасити ці борги?

– Мені нічого не казали з цього приводу. Обіцяй не обіцяй, але вони мають погасити ці борги, бо я знаходжуся під захистом від ФІФА. Тому в цьому плані я не маю хвилювань. 

– Ти був основним гравцем команди, проте в другій частині сезону став грати все менше. Яка причина зниження твого ігрового часу в Антальяспор?

– Тут різні фактори. Десь і моя фізична форма, можливо, не відповідала. Також у команду прийшов новий тренер. Я до кінця ще намагаюся розібратися в цьому питанні. Але, скоріше за все, найбільше вплинула на це саме зміна тренера – Емре Белезоглу не бачив мене у складі. Це можна легко помітити, бо відразу після тренерської перестанови, буквально з першої гри, я почав бути в резерві.

– Що плануєш далі?

– Я зараз розглядаю різні варіанти продовження кар’єри. Але, скоріше за все, хотів би змінити чемпіонат, аби це не була Туреччина. 

Чи розглядаю варіанти з УПЛ? Якщо буде гідна пропозиція, то чому ні? Однак пріоритетом залишається Європа.

– Найбільш українізована команда турецької Суперліги – Трабзонспор, в складі якого грають Арсеній Батагов, Олександр Зубков та Данило Сікан. Слідкував за виступами їхньої команди? Чи спілкувався зі співвітчизниками?

– Я спілкувався з хлопцями, зокрема з Арсенієм Батаговим говорив. Мені дуже імпонує Трабзонспор. У них у кожній ланці є конкуренція, немає очевидних слабких місць.

– Батагов з часом став ключовим гравцем команди, зараз пишуть про інтерес Галатасараю до нього. Зубков – взагалі місцева зірка, а ось Сікану ніяк не вдається закріпитися в стартовому складі команди. На твою думку, в чому полягає складність турецького чемпіонату?

– Кожен гравець по-різному адаптується до нового чемпіонату: хтось швидше, хтось повільніше. Це залежить від багатьох факторів: характеру, конкурентів на позиції, наявність симпатії від тренера. Але я впевнений, що у Сікана в новому сезоні виходитиме краще. Переконаний, що наші українці продовжать дарувати турецьким вболівальникам насолоду від їхньої гри.

Олександр Зубков. Фото: ФК Трабзонспор

«У матчах з Галатасараєм не мав зайвої секунди на подумати, Осімхен – це справжній топ»

– Чемпіоном Туреччини в сезоні 2024/25 став Галатасарай. Там зібралася зіркова команда – Мертенс, Ікарді, Муслера, Зієш та Осімхен. Ти грав проти Галатасаря в першому колі, як тобі було протидіяти таким зірковим гравцям? 

– Якщо чесно, рівень Галатасараю дуже відчувається. Коли виходиш на поле проти них, то не маєш зайвої секунди на те, аби ухвалити рішення – потрібно знати, що ти робитимеш ще до прийому м’яча. Тактично гравці Галатасараю дуже підковані. Вони ніколи не збавляють обертів, навіть коли ведуть в рахунку, завжди виконуватимуть настанови тренера, тому проти них грати вдвічі складніше. 

Наприклад, коли я грав у Хорватії проти Динамо (Загреб) чи Хайдук, то вони, коли виграють, можуть розслабитися, а в Туреччині такого немає. Фанати постійно підбадьорюють гравців, женуть команду вперед.

– Хто найбільше сподобався тобі з гравців Галатасарая?

– Мене дуже вразив Осімхен. Я бачив його матчі по телевізору, коли він грав ще за Наполі – топ-гравець. Але коли ти безпосередньо граєш проти нього на футбольному полі, то він здається вдвічі сильнішим. У нього крок, як твої два і ти просто не встигаєш. Було дуже круто спробувати себе в грі проти таких гравців. Осімхен – найсильніший гравець, проти якого мені доводилося грати.

Саме з гравців моєї позиції мені дуже сподобався Лукас Торрейра – теж топ-гравець.

– Ось, до речі, Динамо зуміло дати бій Галатасарая, завдяки дублю Ярмоленка вирвали нічию 3:3. Слідкував за цією грою? Можливо, вдалося подивитися на матч безпосередньо зі стадіону?

– Цей матч я дивився по телевізору. Та і те, встиг лише на кінцівку матчу, бо в нас у той час було тренування. Але я якраз бачив, як наші зробили камбек. Було дуже цікаво спостерігати за цим. Хлопці з Динамо повністю заслужили на цей результат і нічим не поступалися Галатасараю, тим більше, грали на виїзді.

– Можеш порівняти нинішній чемпіонат Туреччини та українську Прем’єр-лігу, в якій ти грав у складі Миная?

– Мені дуже складно порівнювати, бо я не грав у нинішньому чемпіонаті України. Але якщо брати саме довоєнну УПЛ, то, звичайно, турецька Суперліга набагато сильніша. Але зараз я спостерігаю за українським чемпіонатом. Як на мене, після початку війни УПЛ стає все конкурентнішою та цікавішою. 

Я впевнений, що у наступному сезоні в УПЛ буде дуже серйозна битва. В цьому році нас здивувала ФК Олександрія, а в наступному сезоні можуть теж можуть вистрілити несподівані команди. Дуже цікаво як покажуть себе Епіцентр, СК Полтава, Металіст 1925 та ФК Кудрівка, які вийшли в УПЛ. Це буде вже інший чемпіонат.

«Найбільші сподівання в Динамо покладалися на Шапаренка, Миколенка та Попова. Але було ще два таланти, які не реалізували себе»

– Ти з 2016 по 2019 рік перебував в академії Динамо. Що відразу згадується з того періоду твоєї кар’єру?

– Перше, що спадає на думку – це наш виступ у Юнацькій лізі УЄФА. Тоді ми були в групі з Бешикташем, Бенфікою та Наполі. З однією нічиєю та п’ятьма перемогами ми пройшли в плей-оф, де потрапили на Аякс, в складі яких грали такі майбутні зірки, як Маттейс де Лігт, Джастін Клюйверт. Було дуже цікаво.

Загалом динамівські часи золоті для мене, хочеться повертатися туди. Прекрасні часи, навіть не знаю що додати.

– У вас на той момент була дуже потужна команда – Шапаренко, Лєднєв, Попов, Дубінчак, Булеца, Миколенко, Михайличенко, Русин, Цитаїшвілі. А хто все-таки вирізнявся найбільше?

– Напевно, на той час найбільші сподівання покладалися на Дениса Попова, який мав чудові фізичні якості. Потім і Віталій Миколенко почав дуже швидко прогресувати. 

На той час тренером першої команди був Динамо Олександр Хацкевич, і я пам’ятаю, як він випустив Віталія на позицію лівого захисника в товариській грі. І хоча в нашій команді Миколенко грав у центрі захисту, на позиції зліва в обороні він виглядав дуже пристойно, а з часом став основним в першій команді. Дуже чітко пам’ятаю той момент.

Також великі надії подавав Микола Шапаренко. Він виділявся у тому віці дуже сильно, хоча усі гравці, яких ти перелічив були дуже хорошого рівня. Але якщо називати трійку, то це Попов, Шапаренко та Миколенко.

– А хто, на твою думку, маючи хороші дані та перспективи, так і не зумів реалізувати себе у дорослому футболі на цей момент?

– Мені відразу згадався нападник Владислав Алєксєєв. Я пам’ятаю, які дані він мав, але йому не вдалося закріпитися в професійному дорослому футболі. Хоча перспективи в Алєксєєва були просто космічні. Він наразі грає за медійний клуб PROFAN.

– Якими сильними характеристиками володів Алєксєєв?

– Швидкість, витривалість. Такої швидкості я не бачив ніколи. Хоча, певно, Влад Супряга був на рівні з ним. Тому я вважаю, що Алєксєєва не слід забувати. Тим більше, що він не дуже віковий гравець, може, йому буде цікаво знову спробувати себе в професіоналах.

– Тобі ж доводилося займатися з першою командою Динамо. Як тобі здається, чому Супряга, якому на старті кар’єри видавали величезні аванси, так і не зумів вийти на стабільний високий рівень гри?

– Так, я тренувався з першою командою, хоча це було й не регулярно. Щодо Супряги, то мені на думку нічого не спадає, крім психології. Саме з психологічної точки зору хлопець дуже сприйнятливий. Якось не вдалося йому налаштувати себе, хоча Супряга дуже талановитий. Напевно, все-таки Влад – топ-1 з тих, кому не вдалося реалізувати свій потенціал, а на друге місце я поставлю Алєксєєва.

– А хто все-таки найшвидший: Осімхен, Супряга чи Алєксєєв?

– Хах:) Давайте поставимо так: Супряга, Осімхен і Алєксєєв.

– Тодішня юнацька команда Динамо мала дуже потужний вигляд. В чому була сила того колективу?

– Я навіть не знаю. Просто таке талановите покоління сформувалося. Так співпало, що 1998, 1999 і 2000-й р.н. потужно вистрілили. Саме це покоління й принесло Україні перемогу на молодіжному чемпіонаті світу (U-20). Не знаю з чим це пов’язано, але дійсно дуже багато гравців з тієї команди заграли на професійному рівні.

– З ким з ексдинамівців наразі залишаєшся на зв’язку?

– Підтримую зв’язок з Олександром Романчуком, який також був деякий час в академії Динамо, а зараз успішно грає за Кривбас. Також спілкуюся з Романом Вантухом, який зараз виступає за Зорю.

Владислав Супряга. Фото: ФК Динамо

«Заходять старші з Динамо і кажуть: «Боксери Білошевського ображають, забили нам «стрілу» – треба вписуватися»

– Хто з тієї команди Динамо чудив найбільше? Якщо спростити, то хто у вашій команді був своїм Денисом Гармашем?

– Напевно, Дуба був нашим Гармашем:) Влад завжди був таким «заводилою» в компанії. Саме Дубінчак чудив найбільше.

– Може розповісти якусь історію, яка пов’язана з витівками Дубінчака?

– Прямо такої історії з Дубінчаком не пригадаю. Але в Динамо з покоління в покоління передавалася традиція пранкувати новачків, або тих гравців, які приїхали на перегляд. Старші заходили до них в кімнату і катали їх: «Хлопці, у нас там «стріла» з боксерами на Олімпійській базі, наших ображають».

– На собі відчув динамівські пранки?

– А от я пройшов через це саме в ролі творця:) Слава Богу, не потрапив під роздачу.

– А кого на твоїй пам’яті з динамівців так розігрували?

– Пам’ятаю, що так прикололися над Павлом Оріховським. Але саме ми пранканули інших хлопців. Тоді 10 гравців приїхали в Динамо, здається із Західної України. І ось ми – я, Назік Русин, Ромчик Вантух, Саня Романчук – їх розбудили і сказали: «Буде битва з боксерами, вони Білошевського ображають, забили нам «стрілу. Треба вписуватися». 

Ми їх підняли, йдемо, а тими самими «боксерами» виявилися наші хлопці, які натягнули на себе маски:) Коли новачки побачили, що ці «боксери» до них вийшли з бітами, то в них тапки поспадали – так вони бігли назад на базу. Такі історії були:) 

– А якби дійсно в той час довелося піти на «стрілу» з боксерами, то кого з гравців Динамо ти взяв би із собою?

– Напевно, моїх друзів по кімнаті – Назіка Русина та Ромчика Вантуха. Ми з ними два роки провели в одній кімнаті, я найбільше їм довіряв.  

– Чому тобі не вдалося залишитися в Динамо і надалі?

– Авжеж я хотів вже грати у дорослій команді на професійному рівні, але не було ніякої розмови про продовження контракту з Динамо. До мене підійшли з клубу і сказали: «У тебе через пів року закінчується контракт, шукай собі якусь оренду, бо ми розраховуємо на молодших гравців». На той момент на моїй позиції грали Богдан Білошевський, Володимир Бражко. Тому так вийшло, що я поїхав на перегляд у Гірник-Спорт.

– А чому саме Гірник-Спорт?

– Тому що на той час вже йшов чемпіонат – 15 вересня. Всі команди УПЛ та Першої були укомплектовані. А ось Гірник-Спорт на той момент йшов всередині таблиці Першої ліги і їм потрібен був гравець мого амплуа. Тому я вибору не мав.

– Певно, перший досвід гри на дорослому рівні в Першій лізі неабияк загартував тебе.

– Цей досвід мені дуже сильно допоміг. Я дякую долі, що пройшов через це. То був дуже класний період в житті та футболі, хороший колектив зібрався. По суті з нічого наша команда, маючи маленькі зарплати та скромні умови, показувала дійсно чудову гру і непоганий результат. Перше півріччя ми завершили на третьому місці. Це був чудовий час, я з радістю згадую про нього. 

– За Гірник-Спорт в той час виступав Єгор Твердохліб – нині зірка Кривбасу та один з найкращих бомбардирів УПЛ 2024/25. Яким він був у ті часи?

– За даними, розумінням футболу і технікою Твердохліб дійсно виділявся, ще й зважаючи на його юний вік. Доволі швидко Єгор зміцнів у дорослому футболі, вже тоді він мав хороші перспективи. Звісно я слідкував за його постійними голами у цьому сезоні за Кривбас. Я тільки радію, коли він показує результат, він дуже корисний гравець для Кривбасу. Вважаю, що він заслуговує на підвищення. Та і виклик Твердохліба в національну збірну України, думаю, не за горами.

«Селезньов був для нас батьком в Минаї. Мілевський? Не скажу, що він погана людина, але…»

– У Минаї тобі довелося пограти одразу з двома легендами українського футболу – Євгеном Селезньовим та Артемом Мілевським.

– З Євгеном Селезньовим ми й досі підтримуємо контакт. Він був для нас як батько в команді, особливо для молодих гравців. У команді всі його слухали, поважали і прислуховувалися. Селезньов дуже допомагав хлопцям, багато порад давав. Його внесок в команду був величезний – це відчував кожен. 

Навіть, коли він кричав на тебе на тренуванні, то ти розумів, що він це робить, аби допомогти. Тому Євгену Селезньову лише респект. Передаю йому велике вітання через ваш сайт:) Це людина з великої літери.

– А Мілевський, певно, поводився більш відсторонено?

– Так, відсторонено. Мілевський більше спілкувався зі старшими гравцями. Я не скажу, що він погана людина, але сильної комунікації в нас з ним не було. Його клас не викликав ніяких сумнівів. Але всі ми розуміємо, що в 37 років важко грати на рівні Прем’єр-ліги. 

– Мілевський та Селезньов мали доволі скандальну репутацію, чи не було якихось інцидентів за їхньої участі всередині команди?

– Якщо чесно, не пам’ятаю, чи були якісь такі ситуації.

– У Минаї ти пограв під керівництвом Василя Кобіна. В нинішньому сезоні він разом з Інгульцем вилетів у Першу лігу, однак чимало фахівці казали, що при ньому в команди з’явився свій цікавий малюнок гри.

– Так само було і в нас у Минаї. Всі знали і бачили, що картина гри з приходом Кобіна кардинально змінилася. Мені здається, у нього просто не склалися взаємини з керівництвом клубу. Вони ніби й дали йому другий шанс, але зовсім на короткий час. Хоча з тим бюджетом дійсно було важко щось показати. 

Я вважаю Кобіна дуже кваліфікованим тренером і він 100% заслуговує тренувати команди рівня УПЛ.

Василь Кобін. Фото: ФК Шахтар

«В Угорщині нам заборонили публічно говорити про підтримку України. За весь час до мене підійшли один-два гравці»

– Після Миная ти перейшов в угорський Гонвед, але надовго там не затримався. Які спогади лишилися в тебе з першого досвіду гри в Європі?

– Спершу було непогано, я їхав туди з ентузіазмом. Тодішній тренер хотів мене бачити в команді, я сам хотів спробувати себе за кордоном. Для мене це було дуже цікаво, щось новеньке. Але вже після першої гри змінили тренера Ференца Хорвата і призначили сербського фахівця – Небойшу Вігневича. З ним у нас не дуже добре складалася комунікація, хоча я ще грав при ньому. 

Також дуже сильно вплинув фактор повномасштабної війни – це стало шоком, було дуже важко. Коли твої близькі, рідні твоєї дружини під обстрілами, чи в окупації. За таких умов я ні про що не думав, навіть про футбол було важко думати. Нелегкі часи. 

Після серба призначили шотландського фахівця Томаса Кортса і я розраховував, що зараз все буде добре, я гратиму. Але на зборах він також мене не побачив у команді та сказав: «Можеш лишитися, а можеш піти в інший клуб, керівництво тебе не триматиме». Так склалася доля, що мій агент знайшов для мене Істру, яка була зацікавлена в мені.

– Угорщина відома своєю неоднозначною позицією щодо війни в Україні. Чи була на той момент якась підтримка з боку гравців чи керівництва Гонведа?

– Жодної підтримки не було. Нам написали в групу, що забороняють виставляти будь-які політичні сторіси чи пости. Було дуже важко з цим. Та й самі угорці не дуже підтримували українців. Я пам’ятаю, ми ходили на проукраїнські мітинги, збиралися, намагалися об’єднатися, але саме від керівництва клубу не було підтримки. Зі мною за той час на цю тему поговорили один-два гравці, які запитували: «Що там? Як там». Інші ж навіть не цікавилися ситуацією.

– Далі у твоїй кар’єрі була хорватська Істра 1961.

– Це взагалі чудовий період, про який я згадую лише з позитивом. Для мене Хорватія – друга після України. Я відчував себе не те що вдома, але дуже близько до нього. Хорватський менталітет схожий з українським. На відміну від Угорщини, в Хорватії у мене завжди цікавилися ситуацією – тренери, гравці, керівництво. 

Усі підтримували, коли я робив якісь конкурси – вони завжди мені допомагали. Одного разу я поставив коробочку, аби зібрати гроші для України, вони всі скинулися. Там була така сума, що я навіть мріяти не міг. Всі були зацікавлені у підтримці України – хорвати цілком і повністю за нас.

– Якщо тобі було настільки добре в Істрі, то чому ти вирішив піти з клубу?

– Я просто відчув, що мені потрібно робити наступний крок, що я занадто комфортно став себе почувати в хорватському чемпіонаті, і заслужив на новий виклик. Я дав багато команді, вона мені теж дуже багато чого дала. Це було питання часу, коли йти: якщо не літом, то зимою. Тим паче в мене закінчувався контракт. Тоді так вийшло, що в мене в останній день виник варіант з Антальяспор.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та Олександр Петрусенко. Колаж: УФ

«Грати про Ракітича було цікаво, але його вік давався взнаки. Однак один гравець в Хорватії мене дуже сильно вразив»

– Зараз не жалкуєш про те, що пішов з Істри заради Антальяспор?

– Ні, так і потрібно було зробити для мого розвитку як особистості, так і футболіста. Це необхідне рішення. З кожного виклику ти маєш виносити якийсь урок. Гра в Туреччині – хороший досвід, я побачив багато нового, познайомився з новими людьми та пограв з дуже кваліфікованими гравцями. Не шкодую навіть після того, як опинився в резерві Антальяспор – це життя, таке трапляється.

– Раніше чимало фахівців порівнювали український та хорватський футбол. Чи дійсно ці чемпіонати схожі між собою?

– Ой, чесно скажу, що дуже подібний футбол. Схожий рівень і по інтенсивності, і по тактичній підготовці. Хоча, як на мене, рівень конкуренції у Хорватії та Україні зараз сильно піднявся.

– В Хорватії ти пограв проти ексзірки Севільї та Барселони Івана Ракітича. Клас майстра відчувався, чи його поважний вік давався взнаки? 

– Вік дійсно вдавався взнаки:) Але відчувалася кваліфікація Ракітича (нині Івану 37 років – прим. «УФ»), як він пасує, приймає рішення. А ось до фізичної складової були питання. Проти нього не було якогось шоку грати, це було скоріше цікаво, а не: «Вау! Супер! Яка зірка!». Той-таки Осімхен мене набагато сильніше вразив.

– Тоді хто з місцевих футболістів тобі сподобався найбільше? 

– У Хорватії завжди було цікаво грати проти Динамо (Загреб), Хайдука. Там дуже сильні нападники – Марко Лівая, Бруно Петкович, Марко П’яца. 

Але найбільше мене вразив атакувальний хав Рієки – Тоні Фрук, який демонструє вражаючі показники результативності вже другий рік поспіль (на рахунку Фрука 15 голів та 12 асистів у сезоні 2024/25 та чотири голи і 17 асистів у кампанії 2023/24 – прим. «УФ»). Це гравець дуже хорошого рівня, йому всього 24 роки, тому думаю, що вже скоро він зробить наступний крок у своїй кар’єрі.

– Взимку твій колишній сусід по кімнаті в Динамо Русин перейшов у Хайдук на правах оренди із Сандерленда. Спілкувалися з Назарієм перед його приїздом до Хорватії?

– Якщо чесно, то ні. Ми давно вже не спілкувалися, зараз не дуже сильно підтримуємо зв’язок.

– Чи маєш ти на руках вже конкретний варіант продовження кар’єри?

– Наразі я в режимі очікування. Хоча один конкретна пропозиція вже надходила, але поки я не можу назвати цей клуб. З якої країни? Хорватія. Для мене хорватський чемпіонат – не закрита сторінка. Я люблю Хорватію, тому розглядатиму і цей варіант.