«Загалом пробачив клубам 200000 доларів»: Насонов відверто розказав про Кварцяного, Рамоса, Раванеллі та свою кар’єру
Олександр Насонов – ексоборонець Дніпра, Волині, донецького Металурга, Іллічівця, Арсеналу, ПФК Львів та збірної України U-21 – у 2021 році несподівано опинився в аматорах, доєднавшись до тоді ще мало кому відомого проєкту ЛНЗ. З клубом він дійшов до УПЛ, однак вже на другий сезон команди в еліті виявився незатребуваним для тренерського штабу Андреса Карраско.
Тепер Насонов наново розпочинає те, що вже робив чотири роки тому, а саме – з аматорів самостійно виштовхувати себе на професійний рівень. Цього разу виконати свою місію футболіст планує через амбітний ФК Лісне.
Попри певний шторм в кар’єрі, який останнім часом спіткав Насонова, за спиною в нього величезний насичений футбольний шлях, що і зацікавив редакцію сайту «Український футбол». Протягом тривалої розмови герой у фарбах розповів, зокрема, про таке:
- Чому у 32 роки опинився в аматорському Лісному?
- Хто був найбільшим талантом Динамо його покоління, який не розкрився?
- Як його в Дніпрі «загубив» Рамос?
- Як помирав донецький Металург?
- За що Кварцяний вигнав з Волині?
- Який коуч «ганяє гірше, аніж Кварцяний, і вимагає більше, аніж Моурінью»?
- Чому звинувачувався в «здачі» матчів у ПФК Львів та Сперанці?
- Власників якого клубу можна прирівняти до Ахметова?
- Чому Буяльського не помічають тренери збірної України?
- Як із Бабенком ледь не отримали «на горіхи» від турків?
«В мене немає ніяких пропозицій. Були лише розмови. Про Прем’єр-лігу взагалі мовчу»
– Олександре, ви до літа вже будете грати за ФК Лісне?
– Ну, напевне, так. Однак думаю, що і надалі буду продовжувати співпрацю з Лісним, яке планує заявлятися в Другу лігу. В керівництва є план та проєкт. Нам ще не оголошували глобальні цілі, але я очікую, що вони будуть найвищими.
– Чи не зарано вам у 32 роки в аматори?
– Знаєте, я й у ЛНЗ приходив в аматори, коли мені було 29 років. Усі також думали, що рано, але нам вдалося з командою дійти до Прем’єр-ліги.
На сьогодні я скажу відкрито, що в мене немає ніяких пропозицій. Були лише розмови. Про Прем’єр-лігу взагалі мовчу. Я думав, що, можливо, хоча б хтось покличе на перегляд, але таких варіантів навіть не було. Сам телефонував, однак мені усі відповідали: «Нам потрібні молоді». Я не можу себе відмотати на десять років назад:)
Олександр Насонов. Фото: ФК ЛНЗ
«Я в шість років почав курити. Батько, підполковник, надавав мені по руках і віддав у Динамо»
– Ви народилися в Києві. Як почали грати у футбол?
– Я в шість років почав курити:) І от як тоді вперше закурив, то й востаннє бачив цигарку. У дворі посварився з другом, а він пішов і розповів батькам. В мене тато великий був. Пам’ятаю, вийшов мені на зустріч і так дав по руках, що вони в мене ледве не відпали. І через місяць-два він мене віддав на футбол.
Мене з першого разу не взяли в Динамо, бо я не склав тести. Потім батько зі мною почав займатися, і через пів року я вже потрапив у дитячу школу Динамо. Першим моїм тренером став легендарний Хмельницький. Коли вже почався чемпіонат Києва та України, нас поділили на дві рівні команди – Динамо та Відрадний. Я грав за Відрадний.
– Ваш батько ще живий?
– Ні, батько пішов з життя десять років тому. Інсульт. Помер уві сні.
– А хто ваші батьки за професією?
– Мама, як кажуть, виховувала дітей, а тато працював у правоохоронних органах та мав звання підполковника. Також мій батько був Майстром спорту з дзюдо.
– Ви батька побоювалися?
– Та його усі побоювалися, бо він був високим і мав дуже велику спортивну статуру:) Однак насправді батько був дуже добрим.
«Ми називали Шахтар «кротами», а вони нас – «бобрами»
– Ваш 1992 рік народження в Динамо – це покоління О.Зозулі, А.Довгого, Гриппи, Рижука, Шабанова, Бровка. Хто з цієї плеяди подавав найбільші надії?
– Ну, мені ось здавалося, що Довгий буде топфутболістом. Будківський також виділявся своїм зростом. Він ледве не кожен рік ставав найкращим бомбардиром.
– Ви згадали Довгого – тут для читачів поясню, що мова не про Олексія, а про Антона, який після Динамо-2 побував на контракті в донецькому Металурзі та клубах Португалії й Греції. Чи можна сказати про А.Довгого, що це найбільший талант серед вас, який не реалізувався?
– Я думаю, що так. Ну, це моя думка. В цього був дуже хороший дриблінг, завдяки якому він міг обіграти одно-двох. Також мав непогане бачення поля. Він міг заграти.
– Будківський і досі вдало виступає на рівні УПЛ, однак свого часу пробитися до Шахтаря не зумів. Він гравець не для топклубу?
– Я думаю, тоді була велика конкуренція. Куди б Будківський не йшов в оренду, він всюди забивав. Що в Маріуполі, що в Зорі... Добре себе проявляв. Просто на той момент були інші футболісти. В першу чергу мені згадується Луїс Адріано.
– У підлітковому віці вже відчувався нерв у матчах проти Шахтаря Караваєва, Нойка, Ордеця, Малишева, Малиновського та інших майбутніх зірок?
– Так-так. Був нерв. Звичайно, не такий, як в іграх перших команд ще до війни, але заруби траплялися. Пам’ятаю і підкати, і жорсткі ігри... Ми їх «кротами» називали, а вони нас чи то «бобрами», чи то ще якось. Завершувалося усе, на щастя, у межах розумного.
– В період становлення гравців тренери можуть змінювати їм першочергові позиції, і вони в підсумку знаходять себе у нових амплуа. На ваших очах відбувалися подібні цікаві експерименти?
– Запам’ятався в цьому плані Адаменко. Коли ми разом у років сім-вісім потрапили до школи Динамо, то він був воротарем, і грав на цій позиції роки чотири. Потім Рома став нападником, а в Другій лізі діяв правим та центральним захисником!:)
– Чому ви покинули Динамо?
– Коли мені було 15 років, прийшов інший тренер. Не то Лисенко, не то Крисан... Нам сказали, що Відрадний розформують. Вирішили, що дитяча школа буде грати на чемпіонат міста та України, але мені дали зрозуміти, що я буду грати лише на місто.
Така ситуація не сподобалася моєму батьку, тому я на три місяці перейшов до РВУФК. Там пограв у чемпіонаті України, після чого переїхав до Дніпра. Батьку по роботі потрібно було туди переїздити, і він забрав мене із собою.
Пилип Будківський. Фото: ФК Зоря
«В Дніпрі вийшли на матч з трьома голкіперами: один у воротах і ще двоє в нападі. Каніболоцький дубль оформив!»
– Наскільки тоді великим був контраст між футбольною школою Дніпра, в яку ви вступили, та тим, що бачили в Динамо?
– Була велика різниця. І за рівнем, і за організацією, і взагалі за усім. Грубо кажучи, навіть екіпірування не надто видавали. В Динамо ти звик, що кожен рік одягнений як «з голочки». Видавали кросівки, куртки... А в Дніпро приїхав – трохи шок. Тренувалися, хто в чому попало та хто як хоче. Таке.
– Що найбільше впало вічі?
– Ну, наприклад, умови для тренувань. Перевдягалися у спортзалі. Там прямо у баскетбол якісь команди грали, а ми біля них переодягалися. Потім йшли на поле тренуватися. І це нам вже по 15-16 років було.
Могли прийти на поле, а там вже хтось тренувався. Чекали, мерзнули, поки вони завершать. Можливо, це якісь організаційні питання. В Динамо, якщо тренування починалося о 17:00, то усе було готово до цього часу. Ймовірно, потім ситуація налагодилася:)
– У Дніпрі по вашому віку грали Бабенко, Каніболоцький-молодший, Попович, Неплях. Хто найбільше виділявся?
– Мені завжди Бабенко подобався. Ми з ним досі спілкуємося. Він виділявся в центрі поля своєю працездатністю, лівою ногою та відбором. Завжди був по-спортивному злим. Як і зараз, в принципі. Нічого не змінилося.
– В Дніпрі «блатні» грали?
– Та ні, в Дніпрі такого не було.
Якось ми почали чемпіонат України, і потрапили в одну групу з Шахтарем. Граємо проти них, а в нас три голкіпери у старті – один у воротах й двоє у нападі. Якщо мені не зраджує пам’ять, у воротах грав Яковець, а попереду бігали Каніболоцький й Богунов. У нас ні замін не було, нічого, а Шахтар нас ледве-ледве 1:0 переміг:) Можливо, якраз Будківський і забив. Нам після того матчу взагалі соромно не було.
Найсмішніше, що на наступний тур ми поїхали тим самим складом грати проти луганського спортінтернату й перемогли 2:1. Два голи забив Каніболоцький:)
У нас було мало людей у школі Дніпра. Могло тренуватися 13-15 гравців. При тому, що Бабенко, Неплях і ще хтось приходили до нас з місцевого спортінтернату. Якби і їх не було, ми, мабуть, і на склад людей би не зібрали.
«Сів у літак в екіпіруванні Дніпра, а там – Металіст»
– Ви підключалися до тренувань з першою командою, їздили з нею на збори та навіть декілька разів потрапляли до заявки на матчі.
– Так. Я грав за дубль, і наш тодішній тренер Михайленко в один день сказав мені, що я буду з першою командою. Почав тренуватися, начебто непогано там себе проявив, і залишився. Протягом певного часу тренувався з основою, а грав за дубль. До речі, на збори в Австрію я весело летів.
– Розкажіть.
– В ті часи дербі Дніпра та Металіста було неймовірним. Фанати один одного розривали! І так вийшло, що в день вильоту команди на збори в мене був іспит в інституті. Домовилися, що мені візьмуть білети на наступний день, і я полечу сам.
Я склав іспит, і на наступний день мене повезли до Харкова. Думаю: «Ну, мабуть, з Харкова виліт». Сідаю у літак в екіпіруванні Дніпра, а там – Металіст:) Ну, там усі зрозуміли, що молодий і, так би мовити, не при справах.
Пам’ятаю, ще Воробей грав за Металіст тоді, а він перед цим за Дніпро виступав. Він мене впізнав, і ми привіталися. Потім ходив поряд з ним й далеко не відходив, щоб мене не забили там ніде, і я доїхав до зборів:)
– Як у вас комунікація з Рамосом склалася? Він до української молоді прохолодно ставився?
– Я не можу сказати, що Рамос не довіряв. У такому випадку він, мабуть, не взяв би навіть на збори. Спілкування якесь було. Щось іноді запитував та навіть жартував через перекладача. Ніяких проблем.
Однак запам’ятався один цікавий момент, пов’язаний з Рамосом. Я вже поїхав в оренду до Волині та навіть встиг дебютувати в УПЛ, провівши за команду один-два матчі, а Рамос підійшов до Михайленка й сказав: «Давай Насонова до мене на тренування». Він навіть не знав, що я в оренду пішов. Мені потім цю історію розповіли:)
– Як ви почувалися всередині основи Дніпра у побуті?
– Якщо згадувати період зборів, то, знаєте, тоді хтось міг подумати, що я з «голодного краю». Був худим і побачив, яке там харчування... По декілька видів м’яса, риби, пасти, морепродукти й таке інше. І я, як дикун, нападав на ці шведські столи й набирав їжу собі в тарілку. Потім усе це ще солодким заїдав. Пісня!
Якось вже другий тренер до мене підійшов й сказав: «Ти дуже багато їси. Це ж жир. Тобі не можна». За харчуванням Рамос і його помічники дуже слідкували. Коли я пішов, то вони навіть кухаря залучили до команди, який готував за спеціальним меню.
– А як у тренувальному процесі?
– Звичайно, усе у два рази швидше та інтенсивніше. Футболісти були дуже хорошого рівня. Якщо в дублі я грав приблизно з однолітками, то в основі мене могли поставити захищатися проти Калинича, який на голову вищий та вдвічі ширший. Намагався своїми «милицями» хоча б дотягнутися до м’яча та якось його відібрати. Різницю в рівні відчув відразу.
Хуанде Рамос. Фото: УЄФА
«Пробачив Волині 100 тисяч доларів»
– Після піврічної оренди у Волині ви стали повноцінним гравцем клубу, і через деякий час там почалися серйозні фінансові проблеми. Що відбувалося?
– Спочатку усе було нормально, і нам своєчасно платили. Ми й хороші премії мали. Однак у якийсь момент ми перемогли вдома Говерлу (2:1), і нам не виплатили премію. Усі за неї питали, але потім забули. Потім не виплатили зарплату за один місяць, за другий... Перед новим роком борги вже були за три місяці, але дві зарплати віддали. Думали, що ситуація налагодиться.
У новому році вже перестали платити, й іноземці не хотіли виходити на поле. Дем’яненко заходив й казав: «Пацани, ви все одно за себе граєте, вам потрібно виходити». Ну, виходили й грали. Коли Дем’яненко пішов, то заборгованості дійшли до чотирьох місяців. На момент приходу Кварцяного в мене вже були готові усі документи на розрив контракту.
Через деякий час мені зателефонував адміністратор з Волині й запропонував пониження зарплати. А в мене контракт був на три роки, за умовами якого в мене після кожного сезону мали покращуватися умови. Він спитав: «Саня, готовий на зменшення зарплати й отримувати, як у перший рік?». Я відповів: «Ні». Одразу в цей день подав документи на розрив через борги. Мені дали статус вільного агента, і я перейшов до донецького Металурга.
– Чим історія з боргами завершилася?
– Борги не виплачувалися, ми й у Лозанні судилися. В підсумку було винесено рішення, що Волинь повинна заплатити мені компенсацію 100 тисяч доларів та зарплату за чотири місяці – ще приблизно 40 тисяч доларів.
Поки чекав, коли зі мною розрахуються, почалася війна. Металург проіснував ще рік, ми в Києві базувалися, а потім клуб розформували. Мені запропонували повернутися у Волинь й пообіцяли, що повернуть борги по зарплаті. При цьому я повинен був пробачити компенсацію у 100 тисяч доларів. Ну, я повернувся й пробачив.
Знаю, що хлопцям, які судилися до кінця, потім повністю повернули усі гроші, щоб зберегти Волинь. І сталося це буквально за один день.
«Отримав лист, що Металург (Донецьк) зобов’язується повернути мені борги. Однак до кого я з цим листом піду?»
– У Металурзі ви починали грати під керівництвом Максимова. Як у вас склалися відносини?
– Я про Максимова нічого поганого сказати не можу. Він мені десь Кварцяного нагадував. У повсякденному житті він посміхається, жартує, сміється, а коли починається гра... Він просто надто емоційний:)
– Для Максимова у Металурзі фатальною стала гостьова поразка від Кукесі (0:2) у кваліфікації Ліги Європи. Що за провал тоді стався?
– Пам’ятаю вилучення Морозюка... Емоційна та напружена гра. Я сидів на заміні й повністю був сконцентрований на матчі, переживав за команду. Пам’ятаю, ми пропустили гол, й Максимов сказав: «Чого сидите? Йдіть розминайтеся!». І от я як на десятій хвилині пішов, так до кінця гри й розминався:)
Зрозуміло, що в роздягальні розмова була трохи на підвищених тонах. Однак Максимов говорив, що ще є друга гра. Далі його «прибрали».
– В другому матчі ви цих албанців просто не дотиснули?
– Так, це було дуже боляче. В тій грі вже і я взяв участь. Ми добре діяли й мали багато моментів, але не реалізували. Дійсно, просто не дотиснули. Не забили другий гол й вилетіли.
– На ваших очах, як згадували вище, відбулася смерть донецького Металурга.
– Коли у 2014 році почалася війна, то підвищувався курс. Спочатку він з восьми піднявся на дев’ять-десять, потім пішов ще далі. А в нас суми в контрактах були прописані у доларах. Перші два-три місяці нам цю різницю віддавали, потім просто почали платити по курсу вісім, а після нового року вже одну чи дві зарплати дали по курсу вісім і все.
– А як сам клуб функціонував у таких умовах?
– Було солідно. Ми жили в Ірпені, мали триразове харчування, тренування... Клуб функціонував. Зарплату ми не отримували, але було навіть таке, що після двох виграних матчів нам Ісраелян пообіцяв премії, і ми їх отримали.
– Повернути свої гроші була якась можливість?
– Я тоді співпрацював із Шаблієм і отримав лист, підписаний генеральним директором, що клуб зобов’язується повернути мені борги за чотири чи п’ять місяців. Суму вам не скажу, бо вже її просто не пам’ятаю. Однак до кого я з цим листом піду?:)
«Кварцяний сказав мені: «Зараз будемо з тебе другого Срну робити»
– Як вам з Кварцяним працювалося після повернення до Волині?
– Нормально. Спочатку відносини були взагалі дуже хорошими. Він казав: «Зараз будемо з тебе другого Срну робити». Пам’ятаю, після гри з кам’янською Сталлю (2:1), яку я непогано провів, Кварцяний, посміхаючись, постукав мене по плечу зі словами: «Молодець». Було приємно. Проте так траплялося не завжди. Перед матчем проти Шахтаря (0:4) в мене спину схопило, а він сказав, що я симулюю. Кварцяний говорив: «Для мене існує лише дві травми – перелом ноги та перелом голови».
– І як Кварцяний робив з вас «другого Срну»?
– Був один кумедний момент. Відпрацьовували подачі із завершенням. Я перший раз погано подав – Кварцяний нічого не сказав. Я другий раз погано подав на рівні коліна, не зумівши підняти м’яч. Він такий: «Стоп».
Зупинив тренування й наказав принести ще одні ворота для мене. Каже: «Бий у дев’ять». І уся команда чекає, поки я влучу. Я не знаю з якої спроби мені це вдалося. Кварцяний: «Ні, сильно бий». Також ледве-ледве все ж влучив в ту дев’ятку, бо в мене з переляку почали ноги труситися. Він після цього: «Ось так потрібно подавати! Ти мене зрозумів?!». Я: «Зрозумів».
– Після Рамоса був великий контраст?
– Ну, знаєте, тоді я був молодим і гарячим, дуже різко реагував на усі вислови Кварцяного. Я також емоційний – міг відповісти та почати відстоювати власну думку, якщо вважав, що правий. Можливо, через нерви він й перестав на мене розраховувати в один момент.
У нас з правих захисників був один я, а Кварцяний ставив навіть центрхава Богданова на цю позицію. Не виключаю, що він хотів мене цим зачепити. Типу, я тут не один. Це психологічні моменти. Зараз я б так не поводився, адже розумію, що в деяких ситуаціях Кварцяний був дуже правий.
Віталій Кварцяний. Фото з відкритих джерел
«Кварц крикнув: «Насонов, давай назад!». Відповів: «Та нікуди я не побіжу»
– Як Волинь опинилася на зборах в Індії?
– Це Кравченко поклопотав через якогось свого друга чи знайомого. Він організовував турніри й сказав, що нам забезпечать переліт, харчування та турнір. Між іграми ми мали тренуватися. Ну, варіантів не було, тим паче Кварцяний дуже любить слонів, то, звичайно, полетіли туди:)
– Що це був за досвід?
– Контраст дуже веселий. Коли прилетіли в Індію, то до свого місця 180 км їхали п’ять годин.
Ви не уявляєте, який там рух! Правил взагалі немає. Хто перший – той і правий. Якось ми їхали з тренування, автобус повертав й зачепив мотоцикліста. Той упав, а усім пофіг – ми поїхали далі:) Для них це звичне явище.
Кварцяний ще попереду сидів і розповідав: «Ось так потрібно на футбольному полі грати! Хто перший – той і правий!».
Ми на зустрічну смугу виїжджали і я разів десять думав, що розіб’ємося, чесно. Ну, дякувати Богу, не розбилися.
– Кварцяний на слонах катався?
– Так, начебто. Коли був вихідний, він їздив до слонів. Не знаю точно, чи катався, але дивився на них.
– Чому після повернення команди з Індії ви різко покинули Волинь?
– Кварцяний тоді організував спаринг команди проти U-19 і мене поставив грати за малих. Я підключився до атаки, а наш гравець віддав передачу чужому. Я повертався пішки. Просто психанув, бо Кравченко, Політило, Богданов, Польовий та компанія нас на той момент вже виносили 7:0 чи 8:0.
Кварц мені крикнув: «Насонов, давай назад!». Я відповів: «Та нікуди я не побіжу». І все. Віталій Володимирович сказав, щоб на наступний день мене в команді не було.
Пізніше Кравченко та інші пацани підходили й казали: «Насон, не кіпішуй, нічого не розривай, він зараз заспокоїться, ми з ним поговоримо». Однак я вже сам вирішив піти.
«Після матчу з Гірником-Спортом Севідов був дуже блідим»
– Наступним вашим клубом став Іллічівець (сучасна назва – ФК Маріуполь), де ви застали договірний матч з Гірником-Спортом (3:1) в 19-му турі Першої ліги-2016/17. У вас тоді був перебір жовтих карток, але чи спостерігали ви за грою з трибуни?
– Так.
– Помітили під час гри щось підозріле?
– Чесно кажучи, я б не сказав, що зі сторони помітив щось підозріле. Не можу нічого сказати.
– А як в клубі реагували, коли все вже почало спливати?
– Взагалі нічого особливого не було. Можливо, збирали тих, хто брав учать у грі. Знаю, що хлопців водили на допити в УАФ.
– Ви допускаєте, що усі гравці Іллічівця, які брали участь в грі, могли бути замішані в цій брудній справі?
– Ну, я не надто в це вірю. В тому матчі за нас грали Худжамов, Фомін, Кожанов... Не вірю, що футболісти з таким ім’ям заради якихось копійок будуть бруднити своє ім’я.
– А як головний тренер Севідов поводився, коли почалися підозри?
– Якщо чесно, Севідов був дуже блідим:) Пам’ятаю, ходив засмученим. Начебто виграли, а на наступний день таке вилазить. Думаю, він сам був у шоці.
«Раванеллі ганяє гірше, аніж Кварцяний, і вимагає більше, аніж Моурінью»
– З Іллічівця ви перейшли до Арсеналу, де пограли під керівництвом Раванеллі. Хтось його з позитивом згадує, а хтось плюється.
– Я з тих, хто плюється😊 Ох... Ганяє гірше, аніж Кварцяний, і вимагає більше, аніж Моурінью. Було по три тренування на день, витискав соки... Багато тактики. Дуже багато. Годину могли без м’яча пересуватися по полю. Він дуже полюбляв біг, тактику та силу. Чисто італійський футбол.
– Ваш колишній одноклубник Єрмаченко взагалі сказав «УФ», що, цитуємо, «Раванеллі поводився, як старий божевільний»… Ви сказали, що з тих, хто плюється на його методи роботи. В чому вони проявлялися?
– Він міг сказати, що ми дуже фізично слабкі й, мовляв, нам потрібно працювати й працювати. Говорив: «Фізично слабших футболістів я ще не бачив». Змушував нас працювати зі штангами. При тому, що, як я говорив, тренування дуже важкі навіть в порівнянні з Кварцяним.
– Кажуть, він міг істерити.
– На тренуваннях істерив. Він також напрочуд емоційний. Дуже сильно кричав. Навіть Кварцяний не так репетував. Якщо Раванеллі хтось сподобався на одному тренуванні, то він його міг два місяці любити й ставити в основу. Водночас на інших увагу взагалі не звертав.
– Команда його не прийняла?
– Я не можу так сказати за всіх. Мені здається, що молодим пацанам, які тоді прийшли з Динамо, Раванеллі зайшов. В нас були Оріховський, Дубінчак і Карась. Він їм почав довіряти, тому вони можуть вважати його хорошим тренером.
Я не готовий категорично сказати, що Раванеллі поганий тренер. Просто в кожного свій підхід. Наприклад, його помічники мені дуже подобалися.
– Арсенал ви покинули вже через пів року також через фінансові проблеми в клубі?
– Так. Якщо в Маріуполі зарплата була день у день, то в Арсеналі усе як завжди... Через фінансові причини я перейшов до ПФК Львів.
– Багато не доплатили?
– За ту першу половину сезону я отримав дві чи три зарплати.
Фабріціо Раванеллі. Фото: ФК Арсенал Київ
«У ПФК Львів мене звинуватили, що я «здав гру». Повезли на детектор»
– У Львові ви потрапили під Мазяра. Що там у вас трапилося?
– Фатальним для мене став матч з Олімпіком (0:1).
Якщо ви подивитеся мою статистику, то побачите, що я ніколи в житті до тієї гри не заробляв пенальті на власні ворота. Тут вийшов на заміну на останні 15 хвилин й непогано, начебто, зіграв. Віддав передачу на Борзенка, який міг забивати, але не влучив у ворота. Все було нормально, відчув впевненість. А потім відбулася подача з флангу на наші ворота, ми винесли м’яча в центр, і хтось у дотик пробив. Я хотів вибити, але не побачив, що в мене за спиною стояв гравець Олімпіка. Він виставив переді мною п’ятку, і я з усієї дурі по цій п’ятці влучив. Суддя одразу призначив пенальті, і ми програли.
Після матчу мене звинуватили, що я «здав гру». Повезли на детектор. Я його пройшов, і результати показали, що усе нормально. Мазяр сказав: «Все, забули». Я продовжив тренуватися, але ви можете уявити собі мій стан після такого. Вже лячно було виходити на гру.
– Останньою для вас у цій команді стала наступна гра проти Десни (1:4).
– Вийшов, і на першій хвилині мені, блін, м’яч влучив у палець – пенальті:) Зараз вже це з усмішкою згадую. А тоді… Мазяр почав горлати на мене: «Ти! Я тобі довірив! Знову мене підставляєш!» Кажу: «Я що, спеціально? Мені м’яч у палець влучив».
В перерві Мазяр хотів мене змінювати. Я вже переодягнувся, у полотенці був. Однак в когось схопило ногу, і він не міг продовжувати. Оскільки крайніх захисників більше не було, то Мазяр сказав: «Насонов, давай назад». Я знову переодягнувся та якось дограв.
На наступний день мені сказали: «Давай, до побачення. Ти не потрібен». Досвідчені пацани – Сарнавський, Борзенко та Бандура – пішли за мене просити. Я подякував, але пояснив, що вже сам не можу залишатися в команді. В мене ще й дружина була вагітною другою дитиною. Захотілося відпочити.
«Декілька матчів Сперанци супроводжувалися аномальним рухом ставок. Федерація вирішила мене зробити крайнім»
– Після нетривалого відпочинку ви вперше спробували себе в ролі легіонера, поїхавши до молдавської Сперанци. Однак запам’ятався цей період лише звинуваченням вас в участі у договірних матчах. Що сталося?
– Декілька наших матчів супроводжувалися аномальним рухом ставок. Почали розбирати голи, і місцева федерація вирішила мене зробити крайнім. Я отримав дискваліфікацію за те, що, начебто, «здавав ігри».
Спитав: «Ви можете надати докази, що якось не так грав». Кажуть: Ось ви тут не добігли». Пояснюю: «Як не добіг, якщо я поступився у швидкості?». Там я постелився у підкаті, а дивак просто зробив подачу з флангу й забили гол.
В одному моменті – це взагалі! Дивак із 40 метрів як дав у дев’ятку, і ми програли 1:2! Питаю: «А тут мене в чому звинувачують? Я тут до чого?». Вони: «Ви не заблокували удар». Ну, молдовани – є молдовани. Це як в анекдоті про пошук міни😊
– Чим усе завершилося?
– Ми подали апеляцію з відео та письмовим звітом, думками експертів про те, що в моїх діях не було ніякого наміру допомогти забити гол супернику. Клуб також за нас подавав апеляції. Відбулося два засідання, і на цьому усе завершилося. Звинувачення з мене зняли.
– З усім тим у Сперанці ви також ненадовго затрималися. Також через бардак?
– Ой, обіцяли усе повернути, але не повернули, здається, дві зарплати.
– Ви вже назвали чотири команди, які вам не доплатили гроші протягом кар’єри. Ви знаєте загальну суму «пробачених» боргів?
– Протягом своєї кар’єри не дорахувався десь 200 тисяч доларів.
«Кравченки – найкращі власники футбольного клубу в моїй кар’єрі»
– Продовжився ваш легіонерський період кар’єри у Пахтакорі, де ви пограли під керівництвом Шацьких. В Україні він відомий, перш за все, як легендарний форвард, а яким він є тренером?
– Я його бачив як тренера в Узбекистані, де люди мають трохи інший менталітет. Там не можна горлати на футболістів, як у нас в Україні, посилаючи нахер та захер, вибачте за вираз. Гравці можуть образитися, піти поскаржитися керівництву. Я вам серйозно кажу.
Вони, наприклад, можуть поскаржитися, що тренування не в той час. Тут нам сказали: «Тренування о 13:00 за 50-градусної спеки», і ми, як роботи, виконуємо, бо є тренер і команда, треба виконувати настанову. А вони, якщо їм щось не подобається, скаржаться і ниють.
Шацького я побачив вимогливим спеціалістом на тренуваннях стосовно своїх настанов. Водночас не можу сказати, що він якийсь «жорстик». Так, були моменти, коли він горлав і міг напхати з тренерської лави, якщо хтось щось робив не так. Усе було справедливо. Не пам’ятаю, щоб він робив це без причини.
– Поки останнім вашим професійним клубом став ЛНЗ, який на старті цього сезону відмовився від вас та ще низки досвідчених гравців. Не прикро за таке ставлення?
– А це не лише в ЛНЗ. Таке відбувається в усьому українському футболі. Мені лише 32, а вже таке враження, що списали. Ну, нічого, я ще скажу своє слово у футболі. І не в Першій, і не в Другій лізі. Подивимося.
Звичайно, неприємно. Дивишся, як грає Модрич.... Зрозуміло, що це великий футболіст, однак є й звичайні гравці, яким по 35 років, і вони спокійно виступають у Лізі чемпіонів. До них є якась повага. А в нас...
У нас в усіх клубах пішла стихія знайти молодих та продати. Понадивилися на Шахтар та Динамо, які продали Мудрика та Забарного. Тепер кожна команда хоче так само, але так не буває. Ти не знайдеш на вулиці таланта. Його потрібно виховати.
– Що ви можете сказати про власників ЛНЗ Кравченків, які є не надто медійними?
– Це найкращі власники футбольного клубу в моїй кар’єрі. Люди готові вкладати та люблять цю справу. Якби в Україні усі президенти були такими, як Кравченки, як Ахметов, то, повірте, ми мали б набагато сильніший чемпіонат.
«Буяльський одному поміж, другого обіграв й віддав передачу. Думаю: «Оце дивачок!»
– Багато років ви віддали нашим юнацьким та молодіжним збірним України. Як вам працювалося під шефством легендарного Павла Яковенна?
– Тих навантажень, про які розповідають, нам Яковенко не давав. Коли він нас вперше викликав, то ми усі боялися, їдучи в збірну. Однак усе було адекватно.
З усім тим можу пригадати показову історію, пов’язану з Яковенком. Ми грали товариський матч у Києві, і перед грою до мене підійшов рідний брат просто привітатися. І Яковенко просто підійшов й забрав мене в роздягальню! Я подумав: «Що сталося?». Зайшли, він: «Щоб я ніяких агентів більше тут не бачив! Мене усі почули?! Насонов, зрозумів?!». Я хотів йому сказати, що це просто мій брат, але побоявся суперечити, тому просто промовчав:)
– У збірній ви пограли разом з багатьма яскравими футболістами. Наприклад, дуже перспективним вважався Олександр Нойок, але, здається, себе не реалізував.
– Ну, чому? Грає у Казахстані. Нормальний кумедний гуморист. Такий, мінігуморист:) В принципі, в усіх командах Нойок був важливим гравцем. Чому він не заграв на рівні того таки Шахтаря? Можливо, сам не захотів.
– А що скажете стосовно Філіппова? Здається, усе при ньому, і зараз добре виступає в УПЛ, але до топклубу він не потрапив.
– Ну, бачите, він тут себе добре проявив та поїхав до Бельгії, а там не вийшло. Не в кожного виходить заграти навіть у топкомандах.
– Був у вас і Тащи, який пограв у Бундеслізі за Штутгарт. Його навіть колись, здається, у Манчестер Юнайтед сватали. Що за персонаж?
– Він непоганий футболіст, але, думаю, що там більше заслуга агентів. Це моя думка. Я ж не знаю. Якби він був поганим гравцем, то не виступав би за ті команди. Вірно?
– А Буяльський? Вже багато років беззаперечний лідер Динамо, зробив класну клубну кар’єру, але у збірних якось не реалізувався. Як думаєте, чому?
– До Буї потрібен підхід. Він – скромний хлопець. Можливо, якби тренер довіряв йому в збірній, то він би й розкрився. В Динамо він є капітаном і виправдовує це звання.
Буяльський – на рік молодший. Пам’ятаю, як він вперше приїхав до збірної. Я його раніше навіть ніколи не бачив, а він вийшов на заміну проти чехів – одному поміж, другого обіграв й віддав передачу. Думаю: «Оце дивачок!». Одразу було видно техніку та його здатність віддати тоненьку передачку. Це він вміє.
Віталій Буяльський. Фото: ФК Динамо
«Погба? Навіть не знаю, як це без матюків сказати»
– Також у складі збірної ви пограли проти багатьох майбутніх зірок європейського футболу. Хто найбільше запам’ятався?
– Погба добре пам’ятаю. Навіть не знаю, як це без матюків сказати. Похерист на футбольному полі, якому однаково на усе. Він вже тоді грав як у Ювентусі чи Манчестер Юнайтед. Єдине, можливо, там він був більш сконцентрований. Проти нас грав, як у дворі: повагом, легко. Обігрував, як дітей в садочку.
Ель-Шаараві зі своєю зачіскою також цікавий. Нойок, пам’ятаю, намагався йому цю зачіску зіпсувати й у нього котився.
Тер Стегена, мені здається, якщо поставити в опорну зону будь-якої команди УПЛ, то він зі своєю передачею там не загубиться – це 100%:) Коли ми грали проти німців, то він такі передачі віддавав! Я по полю бігав і дивувався. Усе точно, в ногу, за силою... Ну, взагалі.
Врсалько грав, як і я, з правого флангу в обороні. Він нормально бровку бороздив. Я хотів так само, але вони мені це робити не давали:) За хорватів також Брозович і Ковачич грали в середині. Повністю випалювали центр і ще й неймовірні розрізні передачі віддавали один на одного. Одразу видно рівень футболістів.
– Заруби колись траплялися?
– Пам’ятаю на Кубку Співдружності ми якось ледве не побилися з турками прямо на полі. В них там був такий дивак – повністю лисий, здоровий під 1, 90 м, без брів. У порівнянні з нами він реально виглядав шафою. І ось ми з ним щось зарубалися та почали штовхатися.
Турки жили з нами на поверсі, і ми думали, битися з ними чи ні. Зрештою вирішили не провокувати. Однак одного разу ми з Бабенком вийшли з номера й нам на зустріч вийшли четверо турків, і серед них той здоровезний:) Кажу: «Усе, Русіку, назад шляху немає. Йдемо вперед напролом, а там як буде. Отримаємо, так отримаємо, зате до останнього будемо битися». Ну, пішли, очікуючи, що щось буде. Вони на нас насупилися, але потім пройшли повз і посміхнулися. Думаю: «Фууух. Дякувати Богу. Йдіть собі далі».