«Жальгіріс підтримує Україну»: Литвиненко – про фантастичний камбек 7:2 у Лізі конференцій та відхід з Харкова

Литовський Жальгіріс з двома українцями у складі після поразки 0:3 від Динамо Тбілісі в кваліфікації Ліги конференцій переміг 7:2 та вийшов у наступний раунд. Півзахисник команди з Вільнюса Іван Литвиненко в ексклюзивному інтервʼю сайту «УФ» розповів деталі камбеку та про свій відхід з ФК Харків. 

Іван Литвиненко у минулому сезоні демонстрував солідний футбол у складі Металіста 1925, але місяць тому несподівано перейшов до литовського Жальгіріса, де трохи раніше опинився інший українець Станіслав Біленький. Тепер вони разом борються за золоті медалі чемпіонату Литви і феєрять в Лізі конференцій. 

Коментатор Кирило Круторогов поспілкувався з Іваном Литвиненком в інтервʼю для сайту «Український футбол».

«У нас дуже сімейна атмосфера, разом з уболівальниками. Вони нас дуже підтримують, літають на виїзні матчі, витрачають на це свої кошти»

‒ Ви програли в Грузії з рахунком 0:3. Скажи відверто, на той момент і упродовж тижня була віра, що бій ще не програно?

‒ Було емоційно важко. Але тепер, після матчу-відповіді, я розумію, що в Тбілісі був просто не наш день. Не найкраща гра усіх, хто був у нас на полі, необовʼязкові голи у наші ворота після дитячих помилок ще й упродовж 15 хвилин. Тож наклалося одне на інше. Хоча ми вже там намагалися якось перевернути гру. Коли повернулися додому, у нас був ще один дуже важливий матч у чемпіонаті, ми також програвали у ньому, але перемогли 3:2 на останніх хвилинах і перевірили наш характер. 

Іван Литвиненко. Фото: ФК Жальгіріс

‒ Що змінилося в підготовці до другого матчу порівняно з першим?

‒ Ми програли перший тайм в Грузії 0:3, в другому перебудувалися і зіграли значно краще, не дозволили супернику нічого створити, розуміли, що ми активніші. І на матч-відповідь вийшли з цими висновками. Ми почули тренерів, їх план спрацював, а ми зробили від себе все, що могли. 

‒ Тим не менш перший тайм домашнього матчу гарним для вас не назвеш – не забили пенальті, потім ніби вийшли вперед, але суперник знову зрівняв рахунок. Що відбувалося під час перерви?

‒ Ми загалом виходили на гру з налаштуванням: «все або нічого»! Перший тайм провели дуже активно, не забили пенальті, мали гарні моменти, які не реалізували, потім забили з пенальті, а коли суперник вперше дійшов до наших воріт, то одразу забив. Мабуть, у нас була нервозність. Начебто стримували їх, стримували, але пропустили. В перерві повернулися до думки: нам немає, чого втрачати, тож все або нічого! Тим більше стадіон гнав нас уперед, гра нам вдавалася. 

‒ Тобто під час перерви у вас не було свого Ібрагімовича, який кричить «Італія!» та перевертає стіл?

‒ Такого не було, але знову стали в коло, подивилися один одному в очі і сказали, що віддамо все, що від нас залежить. Поверталися на поле із впевненістю, що забʼємо і перевернемо гру. Ми розуміли, що Динамо на нашому полі почувається не надто комфортно. Тим паче ми граємо на синтетиці, і загалом сподіваємося, що це допоможе нам написати, можливо, і не таку історію, як Буде/Глімт, але щось своє, скориставшись цим фактором.  

‒ Другий тайм приносив задоволення безпосередньо тобі та іншим гравцям чи все одно був стресовим, допоки не прорвало?

‒ Стрес весь матч відчувався, бо ми розуміли, наскільки це важлива гра – для кожного футболіста, тренерів, клубу, для всіх уболівальників. У нас дуже сімейна атмосфера, причому разом з уболівальниками. Вони нас дуже підтримують, літають на виїзні матчі, витрачають на це свої кошти. Так, у нас на стадіоні збирається не 100 тисяч, а 5 тисяч, але атмосфера топова. А коли ми повели 3:1 і нам лишався один гол, щоб зрівняти рахунок за сумою двох матчів, ми знову пропустили необовʼязковий безглуздий гол. 

Але я подивився на табло, зрозумів, що є ще 22 хвилини, ми забили вже три, то чому не можемо забити ще, наприклад, два?! Ми розіграли з центру, одразу забили четвертий і далі ми понеслися. І наш українець Станіслав Біленький почав сяяти, і в підсумку оформив хеттрик. У якийсь момент відчувалося, що суперник панікує і добре, що ми довели ситуацію до переможної в основний час. 

‒ Мабуть, ти вперше брав участь в такому матчі?

‒ З огляду на позитивні емоції, то так, ніколи в житті подібного не було. Те, що я відчував після матчу, мабуть, важко буде ще колись відчути. Я кілька разів ловив судоми, але все одно біг. Коли я грав за Динамо Батумі, у нас був матч Ліги конференцій за присутності 20 тисяч глядачів, але тоді ми програли. 

«Ми програли 0:3, але перемогли 7:2 з паузою лишень в один тиждень. Це свідчить про сильну психологію команди»

‒ Що коїлося на трибунах у Вільнюсі?

‒ Це був наче якийсь землетрус. Всі раділи. На трибунах були моя дружина та син, я бачив їхню радість і радість людей навколо – це були неймовірні відчуття. Коли ти проходиш якийсь важкий шлях, травми, проблеми саме в футболі та інше, то заради такого воно того вартує. Ти розумієш, заради чого ти кладеш все своє життя та настільки любиш футбол.  

‒ Про що говорили після матчу? 

‒ Мало хто міг підібрати слів. Всі задоволені, тренери, директори, всі подякували. Ми виходили, вірили, довели, що ми команда з характером, і ми не підвели своїх уболівальників та себе. Ми програли 0:3, але перемогли 7:2 з паузою лишень в один тиждень. Це свідчить про сильну психологію команди. 

Фото: ФК Жальгіріс

‒ Біленького в обіймах не задушили? 

‒ Коли він забив третій свій гол – наковиряв, а потім дав у павутину, я до нього побіг, навалився, а потім на нас як почали всі настрибувати і лягати, я думав, що він задихнеться, і я з ним разом. Вже кричав: Вставайте! А вони на радощах усі на нас лежать. Я думаю: «Стас три забив, але зараз і залишиться тут на травичці». 

‒ Презент якийсь йому пообіцяли?

‒ У нас класні фішки є в команді. На тренуваннях, у мінііграх збираємо очки, потім клуб за них видає купон на ресторан, у який хочеш. Думаю, Стас навіть за контрактом без подарунка не залишиться. 

‒ Тобі вдалося заснути вночі? 

‒ Майже не спав. Після гри ми ще посиділи всією командою, бо розуміємо, що в таких ситуаціях колектив обʼєднується ще міцніше, і хотілося розділити це все не лише на полі. Бо спершу навіть не усвідомлювали, що зробили. А коли приїхав додому, ще дивився огляди матчів, зокрема, Динамо з ПАОКом та ЛНЗ з Гентом. 

‒ Вирішив погіршити собі настрій?

‒ Та ні, цікаво було. ЛНЗ ми всією командою дивилися, бо я взяв з собою iPad. Усі вболівали за ЛНЗ. 

‒ Наступний ваш суперник — Хайдук. Як оцінюєте його?

‒ Ми розуміємо, що це великий клуб, що буде важко, особливо на виїзді, бо там по 35 тисяч збирається на трибунах. Ми поважаємо суперників, але ключове, що ми маємо винести із зустрічей з Динамо Тбілісі – у нас є характер. Ми однозначно постараємося дати бій і Хайдуку. Вони сильніші за наших попередніх суперників. Але й вони мають розуміти, що Жальгіріс – це не прохідний двір. 

«Тут багато українців, багато автівок на українських номерах, багато наших прапорів, а на трибунах нашого стадіону напис «Жальгіріс підтримує Україну»

‒ Ти в команді трохи більше місяця, як тобі в Жальгірісі?

‒ Все супер! Мені допомагає те, що тут є Стас Біленький. Він за пару тижнів до мене приєднався до команди. І коли мені надійшла пропозиція, я спілкувався з ним, він сказав правильні слова, які також вплинули на мій вибір. Тут чудова атмосфера та люди з гарним менталітетом. Вони солідні в усьому: у стилі одягу, зовнішності, манері спілкування, поведінці та готовності допомогти. 

Треба розуміти, що Жальгіріс – найбільш легендарний клуб Литви, тож тут все на солідному рівні – від клубу та стадіону, до медійної презентації та вболівальників. Люди дуже ввічливі. Клуб створює всі умови, допомагає – з документами та іншим. Європа – це непросто, щоб зняти житло чи відкрити рахунок у банку, потрібно пройти мільйон процесів та кудись прийти, щось отримати, щось записати.

‒ Який передусім контраст у порівнянні з Україною?

‒ Скажу чесно, такого спокійного сну, як зараз, я не мав за час життя в Україні під час війни. Тут життя йде, люди не відчували ніколи того, що відчувають українці, а ми вже настільки до цього звикли, що є комендантська година, обстріли та інші нюанси. А тут літаки над будинком літають, інколи прокидаєшся з думкою: а чи не шахед це? Тож коли варіант із Жальгірісом виник, я розумів, що для мого сина, для моєї родини та й для мене в такий час – це було б дуже добре.

‒ Як тебе прийняли уболівальники?

‒ Між клубом та вболівальниками класний міцний звʼязок. Я навіть чекаю днів матчів, коли знову зможу їх побачити чи почути. Ми спілкуємося, і це дуже приємно. Вони можуть попросити зробити фотку чи самі можуть зробити подарунок. Це все дуже приємно. Я щасливий від усього цього – і по футбольному, і як людина. Тож за ці півтора місяця тільки тішуся, що зробив цей крок.

Фанати Жальгіріса. Фото: ФК Жальгіріс

‒ Чи немає мовного барʼєра?

‒ Литовці дуже прогресивні в англійській мові. Я теж вільно володію англійською. Крім того, тут багато українців, багато автівок на українських номерах, багато наших прапорів, а просто на трибунах нашого стадіону напис «Жальгіріс підтримує Україну». В побутовому житті можна почути російську мову, але, сподіваюся, за рік-два ці люди говоритимуть українською замість російської. 

‒ Які амбіції у команди?

‒ Ми прагнемо здобути чемпіонство. Минулого року чемпіоном став Каунас Жальгіріс – думаю, це наш прямий конкурент. Коли я приїхав, ми були на шостому місці, але всі йшли щільно в турнірній таблиці. Зараз ми другі і маємо шанси на чемпіонство. Зробимо все для цього і віддамо усі сили, аби пройти якнайдалі в Лізі конференцій. 

‒ Як оціниш чемпіонат?

‒ Непростий, конкурентний, дуже рівний. Скоро будемо грати через три дні на четвертий, на нас очікують ще матчі з усіма лідерами. Є відчуття, що кожен суперник може обіграти кожного. По стилю команди приблизно однакові. 

«Те, як я спрогресував, і те, що зі мною сталося – все завдяки Харкову та підтримці президента клубу»

‒ Твій відхід з тоді ще Металіста 1925 стався доволі несподівано. Розкажи, що до цього призвело?

‒ Я бачив, як складається моя ситуація в клубі, які гравці приходять. Я грав в основі, прийшов на мою позицію Аревало, почав грати він. Я розумів, що на цю позицію також підписують Яцика та Профіні. Для себе ж розумів, що мені потрібно грати, тим паче в мене непоганий сезон, є пропозиції і я маю цим скористатися. Хоча в мене ще був контракт на рік і я був щасливий в команді, плюс родина поряд. Завжди важко виходити з зони комфорту, але нові виклики можуть нести щось більше. 

‒ Які саме пропозиції були?

‒ Були і в Україні, були з інших країн. Але я окреслив для себе Жальгіріс як основний варіант – тому що це Європа, максимальні турнірні амбіції і шанс зіграти в єврокубках. 

‒ Як відбувався процес переходу?

‒ Коли прийшов офіційний офер від Жальгіріса, я зателефонував президенту Богдану Володимировичу Бойко. У нас були дві розмови, непрості. Одна – основна, тривала десь годину. Ми спілкувалися про все. Я насправді дуже вдячний клубу Харків, особливо президенту. Тому що він змінив моє життя, коли повірив у мене і запросив з Грузії до команди. 

Те, як я спрогресував і що зі мною сталося, – усе завдяки Харкову та підтримці Богдана Володимировича, постійному контакту, який він дозволяє з ним тримати. Коли дійсно в цьому була потреба, він завжди був поряд і допомагав. Навіть у цій ситуації він почув мене і дозволив піти. 

Іван Литвиненко. Фото: ФК Металіст 1925

‒ Можна вважати, що розсталися з Харковом у добрих стосунках?

‒ Вважаю, що так. Після підписання контракту з Жальгірісом, я написав президенту повідомлення зі словами подяки. Він також подякував мені і побажав успіхів. Я думаю, що якщо колись зможу віддячити цьому клубу або привітати з чимось, я завжди напишу Богдану Володимировичу і він мені відповість. 

‒ Будеш вболівати за них у новому сезоні?

‒ Авжеж, буду слідкувати, вболівати. Щоправда, дивитися трансляції УПЛ в Литві – це проблема, потрібно вмикати VPN для цього. Я не можу не вболівати за клуб, який стільки мені дав. І щиро бажаю, щоби всі ті сили та фінансові вливання, які зробили власники і Богдан Володимирович зокрема, повернулися їм навзаєм і вони отримали те, до чого прагнуть: гарну гру, результати та досягнення. І щоб для цього не потрібно було чекати роками. Бо те, як він змінив життя всіх, хто є в клубі, передусім фінансовою стабільністю у цей важкий час, і загалом умовами, в яких клуб живе та працює – заслуговує на велику повагу.   

‒ Як вважаєш, яку позицію вони посядуть за підсумками нового сезону?

‒ Треба аналізувати, як загалом справи в інших команд, але бажаю Харкову фінішувати в зоні єврокубків.