Динамо вперше в історії вийшло до фіналу єврокубків: 23 квітня — цей день в історії українського футболу

23 квітня 1918 року у селі Корсунь (Донеччина) народився Олександр Пономарьов – легенда московського Торпедо, форвард сталінського Шахтаря, бронзовий призер олімпійських ігор, віцечемпіон Європи та володар Кубка СРСР.

До початку німецько-радянської війни нападник виступав за горлівські клуби Динамо, Вугільники та харківський Спартак. Чудовий період провів у складі сталінградського Трактора, після чого перейшов до московського колективу Профспілки.

З 1944 по 1950 рр. захищав кольори московського Торпедо, де став капітаном і легендою клубу. Разом з російською командою Пономарьов став володарем Кубка СРСР (1949) та завоював бронзові нагороди чемпіонату. Олександр посідає третє місце у списку бомбардирів Торпедо в чемпіонатах Союзу – 83 голи. Загалом в офіційних матчах за московський клуб Пономарьов забив 134 голи.

Останнім клубом в кар’єрі нападника був сталінський Шахтар, якому в 1951 році він допоміг здобути перші бронзові медалі чемпіонату. За часи своїх виступів тричі входив до списку 33 найкращих гравців року в СРСР, одного разу посівши перше місце в своїй номінації.

Тренерську кар’єру розпочав у Шахтарі, який очолював протягом чотирьох років (1952-1956). Пізніше також був головним тренером харківського Авангарду і московського Динамо, з яким став чемпіоном СРСР у 1963 році.

У 1972-му став бронзовим призером Олімпіади на чолі збірної СРСР, а також дійшов до фіналу Євро-72, де його підопічні розгромно поступилися ФРН (0:3). Також Пономарьов працював у фінському клубі Упон Палло та єреванському Арараті.

Помер 7 червня 1973-го у віці 55 років у Москві.

23 квітня 1946 року у місті Київ народився Анатолій Бишовець – нападник київського Динамо, номінант на «Золотий м’яч», чотириразовий чемпіон СРСР та переможець олімпійських ігор .

Анатолій Бишовець. Фото: Google

Усю свою ігрову кар’єру Бишовець провів у складі динамівців Києва. З 1964 по 1974 рр. нападник забив 55 голів у 161 матчі. Разом з Динамо Анатолій чотири рази ставав чемпіоном СРСР та одного разу здобував Кубок. За увесь час шість разів входив до списку 33 найкращих футболістів року в СРСР, тричі займаючи перше місце в своїй номінації. 

У 1967 році став третім у номінації футболіст року в СРСР та посів 15 сходинку у голосуванні за найпрестижнішу індивідуальну нагороду – «Золотий м’яч».

За збірну СРСР провів 39 матчів, забивши 15 голів. У 1968-му взяв участь у двох матчах чемпіонату Європи, а за два роки став найкращим бомбардиром команди на чемпіонаті світу, забивши чотири голи. Тоді збірна СРСР вилетіла на стадії 1/4 фіналу, поступившись Уругваю в овертаймі (0:1).

Тренерську кар’єру розпочав у школі київського Динамо, після чого очолював юнацьку та олімпійську збірну Союзу. В 1988-му здобув перемогу на Олімпіаді в Сеулі, обігравши у фіналі Бразилію (після д.ч. 2:1). Перед цим досягненням Бишовець на чолі юнацької команди СРСР став срібним призером Євро-1984.

Після двох років роботи в московському Динамо очолив вже головну збірну СРСР: 13 перемог, 10 нічиїх, шість поразок. Саме Бишовець очолював команду СНД на чемпіонаті Європи-1992, коли його підопічні набрали два залікові пункти в матчах з Шотландією, Німеччиною та Нідерландами.

З 1992 по 1996 рр. працював за кордоном. Спершу очолював кіпрський АЕЛ, після чого перейшов на роботу в структуру збірних Південної Кореї. Пізніше протягом двох років був головним тренером санкт-петербурзького Зеніту: 26 перемог, 20 поразок, 19 нічиїх.

У 1998-му очолив збірну Росії, встановивши абсолютний антирекорд – шість поразок у шести матчах, різниця м’ячів –9. За рік став головним тренером донецького Шахтаря, з яким завоював срібні нагороди чемпіонату України. Після цього працював у португальському Марітіму та ФК Томь. 

Останнім місцем тренерської роботи Бишовця став московський Локомотив,  який він очолював з 2006 по 2007 рік. Разом із «залізничниками» фахівець став володарем Кубка Росії, обігравши у фіналі ФК Москва (після д.ч. 1:0).

Також Бишовець займав різні посади у таких клубах, як Анжі (консультант), Хімки (віцепрезидент), Харт оф Мідлотіан (спортивний директор) та Кубань (консультант). Вибрав тактику замовчування стосовно вторгнення російських окупаційних військ на його батьківщину.

23 квітня 1975 року на стадіоні «Філіпс» у Нідерландах пройшов матч-відповідь півфіналу Кубка володарів кубків, у якому ПСВ приймало Динамо.

Після розгромної перемоги в Києві (3:0) підопічні Валерія Лобановського зустрічалися з колективом з Ейндховена вже у Європі. Перший гол в поєдинку було забито на 22-й хвилині – це Ральф Едстрьом скористався помилкою Євгена Рудакова у грі на виході.

 Рахунок 1:0 на табло тримався аж до кінця матчу, поки паритет своїм ударом не відновив Леонід Буряк. Другий гол Едстрьома у ворота біло-синіх не надто засмутив київських вболівальників, оскільки Динамо за підсумком двох поєдинків вийшло до фіналу Кубка володарів Кубків!

Кубок володарів кубків, 1/2 фіналу, матч-відповідь

ПСВ – Динамо – 1:2 (1:2), перша гра – 0:3

Голи: Едстрьом, 22, 85 – Буряк, 77

• ПСВ: Ван Беверен, Дейкерс, Нордквіст, Едстрьом, Хансен, Стрік, Р.Ван де Керкхоф, В.Ван де Керкхоф, Ван Краай, Крейх, Ван дер Кюйлен (Лубсе, 46).
• Динамо: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян (Буряк, 70), Онищенко, Колотов, Веремеєв, Блохін.

23 квітня 1996 року у місті Вінниця народився Андрій Борячук – вихованець донецького Шахтаря, нападник Маріуполя, львівського Руху та харківського Металіста 1925, триразовий чемпіон України.

 Андрій Борячук. Фото: Шахтар

Свій шлях у футболі розпочинав з ДЮСШ Нива (Вінниця), звідки у 2009 році перебрався до академії Шахтаря. За увесь час в складі першої команди «гірників» провів 19 поєдинків, забивши шість голів та оформивши один асист. Разом з донеччанами тричі ставав чемпіоном України та двічі завойовував Кубок країни.

У Юнацькій лізі УЄФА Борячук провів 21 матч, забив сім голів. У сезоні 2014/15 дійшов до фіналу турніру, де «гірники» поступилися лондонському Челсі (2:3).

На правах оренди нападник найбільше ігор провів за Маріуполь – 47 (15 голів, три асисти). Також в Україні в оренді Андрій грав за львівський Рух, а ось за кордоном захищав кольори Різеспора (Туреччина) та Мезйокйовешда (Угорщина).

Наразі форвард є гравцем харківського Металіста 1925, за який вже встиг провести 25 поєдинків: сім голів, три результативні передачі.

Також в активі Борячука є дві гри за національну збірну України. Дебют у складі синьо-жовтих для Андрія стався 16 листопада 2018 року в поєдинку Ліги націй проти Словаччини (1:4). Свій наступний матч за національну команду форвард провів за чотири дні у товариській грі з Туреччиною (0:0).

1918 — нар. Олександр Пономарьов (СРСР) — забив 147 м’ячів у чемпіонатах СРСР (другий результат після Блохіна), як тренер став віце-чемпіоном Європи та бронзовим призером ОІ.

1927 — перший (і єдиний!) раз у історії Кубка Англії перемогла не англійська команда. «Кардіфф Сіті» (Уельс) — «Арсенал» (Англія) — 1:0 (Х. Фергюсон, 74).

1946 — нар. Анатолій Бишовець (Росія) — 4-разовий чемпіон СРСР у складі київського «Динамо», як тренер — олімпійський чемпіон-1988.

2004 — пом. Рожеліо Домінгес (Аргентина) — 3-разовий володар КЄЧ у складі мадридського «Реала», перший воротар із Південної Америки, який досягнув високих результатів у Європі.