Легенда Шахтаря, чемпіон Європи та номінант на «Золотий м’яч»: 22 квітня — цей день в історії українського футболу

Переглядів 698
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
2 голоси
Легенда Шахтаря, чемпіон Європи та номінант на «Золотий м’яч»: 22 квітня — цей день в історії українського футболу
Сергій Попов. Фото: Google
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

22 квітня 1971 року у місті Макіївка (Донецька область) народився Сергій Попов – легендарний універсал Шахтаря, гравець санкт-петербурзького Зеніту та запорізького Металурга, чемпіон України, чотириразовий володар Кубка.

Сергій Попов. Фото: Шахтар

Вихованець Шахтаря на дорослому рівні починав грати за маріупольський Новатор, київський СКА та вінницьку Ниву.

У 1992-му повернувся до рідного клубу, де затримався на п’ять років. З 1997 по 2004 рр. знову виступав за донецький клуб. Загалом у складі «гірників» провів 315 поєдинків, забивши 47 голів, був капітаном команди. Разом з Шахтарем став чемпіоном України в сезоні 2001/02, чотири рази завойовував Кубок країни (1995, 2001, 2002, 2004).

Протягом трьох сезонів захищав кольори петербурзького Зеніту, за який провів 41 поєдинок. Свою кар’єру завершував у запорізькому Металурзі, зігравши у 30 матчах.

В активі Попова також є 54 гри за національну збірну України, забив п’ять голів. Дебютував за синьо-жовтих 27 квітня 1993 року у товариському матчі з Ізраїлем (1:1), коли команду очолював Олег Базилевич.

Після завершення ігрової кар’єри працював у структурі донецького Шахтаря, працював асистентом у харківському Металісті та луганській Зорі. З 2015 по 2019 рр. очолював юнацькі збірні України. Наразі Попов є помічником Віктора Скрипника у Металісті 1925, з яким раніше працював у Зорі та полтавській Ворсклі.

22 квітня 1987 року на стадіоні «Республіканський» пройшов матч-відповідь півфіналу Кубка європейських чемпіонів, у якому Динамо приймало Порту.

Матч у Києві закінчився з ідентичним рахунком, що і в Португалії. І знову на користь Порту. Проте цього разу всі голи в зустрічі були забиті ще на початку гри.

 Вже на 11-ту хвилину португальський клуб вів з рахунком 2:0. Голи у свій актив записали захисник Селсу та нападник Фернанду Гомеш. У складі киян відзначився Олексій Михайличенко, який і встановив підсумковий рахунок у поєдинку.

Саме Порту того сезону став володарем Кубка європейських чемпіонів, здобувши вольову перемогу над мюнхенською Баварією у Відні з рахунком 2:1.

Кубок європейських чемпіонів, 1/2 фіналу, матч-відповідь

Динамо – Порту – 1:2 (1:2), перша гра – 1:2

Голи: Михайличенко, 13 – Селсу, 3, Гомеш, 11

  • Динамо: Чанов, Безсонов, Балтача (Горілий, 60), Кузнецов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Михайличенко, Заваров, Бєланов (Євтушенко, 71), Блохін.
  • Порту: Млинарчик, Жоау Пінту, Едуарду Луїш, Ліма Перейра, Селсу, Магальяеш, Маджер (Фрашку, 67), Соуза, Гомеш, Футре (Жаурі, 85), Андре.

22 квітня 2003 року у місті Київ помер Юрій Войнов – півзахисник ленінградського Зеніту та київського Динамо, чемпіон Європи та СРСР, номінант на «Золотий м’яч» і тренер низки українських клубів.

Юрій Войнов. Фото: Google

Всю свою футбольну кар’єру провів у складі двох клубів – Зеніту та київського Динамо. У складі російського колективу виступав з 1951 по 1955 рр., зігравши у 108 поєдинках та забивши п’ять голів. 

Наступні вісім років Войнов провів у футболці динамівців Києва. За цей час хавбек за біло-синіх зіграв 180 матчів, відзначившись забитими м’ячами. Разом з Динамо став переможцем чемпіонату СРСР у 1961 році. 

Чотири рази входив до списку 33 найкращих футболістів року СРСР, де тричі займав перше місце у своїй номінації. Був визнаний найкращим футболістом сезону в Союзі у 1958-му.

Що стосується кар’єри в збірній СРСР, то Войнов став першим і єдиним футболістом Динамо, який став переможцем чемпіонату Європи-1960. Загалом за радянську збірну півзахисник провів 23 поєдинки, забивши три голи. 

У 1959-му посів 12 місце у списку номінантів на «Золотий м’яч», поступившись одним голосом Леву Яшину. Того року нагороду здобув легендарний іспанський нападник мадридського Реалу – Альфредо Ді Стефано.

Працював помічником у тренерському штабі київського Динамо, очолював одеський Чорноморець, де працював з Валерієм Лобановським та Олегом Базилевичем. У 1964-му вивів «моряків» до Вищої ліги СРСР та дістався півфіналу Кубка Союзу (1966). 

Також був головним тренером Суднобудівника (Миколаїв), Шахтаря (Донецьк), Будівельника (Полтава), Металіста (Харків), СКА (Київ) та Темпу (Шепетівка).

Після розпаду СРСР працював різноробочим, був близьким до скоєння самогубства, від якого Войнова (за його ж словами) врятував Григорій Суркіс, запросивши на роботу в ПФЛ. 

22 квітня 2022 року у місті Донецьк помер Віктор Звягінцев – захисник Шахтаря, київського Динамо, московського ЦСКА і Таврії, бронзовий призер олімпійських ігор та володар Кубка СРСР.

Віктор Звягінцев. Фото: Шахтар

Вихованець школи «гірників», який більшу частину своєї кар’єри провів у Шахтарі, де був капітаном команди. У складі донеччан зіграв 175 поєдинків, ставши володарем Кубка СРСР у 1980 році.

Окрім Шахтаря Звягінцев також виступав за київський СКА та московський ЦСКА. У 1976 році грав за київське Динамо, провівши сім поєдинків (гол та асист). 

Свою кар’єру завершив у сімферопольській Таврії у 1981-му. Під час своїх виступів входив до списку 33 найкращих гравців сезону СРСР, де одного разу посів перше місце у своїй номінації (1975).

У складі збірної СРСР провів 11 матчі, був учасником олімпійських ігор-1976, ставши бронзовим призером турніру.

Після завершення кар’єри працював прохідником на шахтах Донбасу, був тренером, інспектором ФФУ та очолював Донецьку міську федерацію футболу. З 1986 по 1990 рр.  у ролі арбітра обслуговував поєдинки Кубка Федерації.

Також Звягінцев активно підтримував окупацію Криму та проросійські виступи на Донбасі. Організовував футбольні турніри на території тимчасово окупованої Донеччини. 

Донька Віктора – Наталя – дружина вихованця луганського футболу та легенди московського Спартака Віктора Онопка, який замість збірної України від 1992 року почав грати за російську.

1922 — нар. Торб’єрн Свенссен (Норвегія) — провів 104 матчі за збірну Норвегії (в 93 із них був капітаном).

1977 — нар. Марк ван Боммель (Нідерланди) — віце-чемпіон світу-2010, чемпіон Нідерландів, Іспанії, Німеччини та Італії.

1979 — пом. Амадео Б’яваті (Італія) — чемпіон світу-1938, 4-разовий чемпіон Італії у складі «Болоньї».

1982 — нар. Кака (Бразилія) — чемпіон світу-2002, найкращий футболіст світу та Європи-2007.

1987 — нар. Обі Мікель (Нігерія) — найкращий молодий футболіст Африки 2005, 2006 рр. Із 2006 року виступає за лондонський «Челсі».

1991 — пом. Михайло Месхі (Грузія) — чемпіон Європи-1960, один із найкращих лівих крайніх того часу, його часто називали «грузинський Гаррінча».

2003 — пом. Юрій Войнов (Україна) — чемпіон Європи-1960, партнер Месхі, увійшов у символічну збірну ЧС-1958. Довгий час працював тренером українських команд другої ліги.