Легендарний захисник Динамо, наш Фюллькруг, воїн ЗСУ з Оболоні: 31 березня – цей день в історії українського футболу

31 березня 1944 року у місті Тернопіль народився Богдан Грещак – нападник тернопільського Авангарду, московського ЦСКА та львівських Карпат, чемпіон УРСР та володар Кубка СРСР.

Розпочинав кар’єру в рідному місті. Після трьох років (1961-1963) в тернопільському Авангарді став гравцем львівського СКА, кольори якого захищав до 1965-го. Разом з ними Грещак став чемпіоном УРСР у класі «Б».

Вже за рік перебрався до головного «армійського» клубу СРСР – московського ЦСКА. Усього за російський колектив провів 15 матчів, забивши усього два голи. 

Більшу частину своєї кар’єри провів у львівських Карпатах (1967-1974), де став легендою клубу. У складі «левів» провів близько 169 поєдинків, забивши 24 голи. У 1969 році разом із зелено-білими став переможцем Кубка СРСР. У 1971-му провів три матчі за олімпійську збірну Союзу, забивши один гол. 

За часи своїх виступів двічі входив до списку 33 найкращих футболістів УРСР (1970, 1971), одного разу потрапляв до подібного рейтингу вже на всесоюзному рівні (1971), посівши друге місце у своїй номінації.

Після завершення ігрової кар’єри працював тренером у львівських Карпатах (1979-1983), у сезоні 2001/02 очолював клуб Тернопіль-Нива-2. 

Помер 17 липня 2023-го у віці 79 років.

Богдан Грещак. Фото: Google

31 березня 1966 року у місті Івано-Франківськ народився Микола Юрченко – вихованець донецького Шахтаря, нападник та півзахисник івано-франківського Прикарпаття, київського Динамо та збірної України.

Перші кроки у футболі робив в структурі Шахтаря, де провів 26 матчів за дубль, забивши один гол. Найбільше матчів у власній кар’єрі провів у Прикарпатті, до лав якого приєднувався тричі (1985-1988, 1990, 1993-1995). Саме з івано-франківського клубу був викликаний до національної збірної України, у складі якої взяв участь у товариському матчі проти збірної Ізраїлю (0:1).

Також за часи своєї кар’єри пограв за СКА Карпати, Кривбас, Динамо та чеський Брно. У складі біло-синіх загалом провів 21 матч, забивши гол та оформивши дві результативні передачі. У сезоні 1990/91 взяв участь у двоматчевому протистоянні 1/4 фіналу Кубка володарів Кубків проти іспанської Барселони (2:3, 1:1). В першому поєдинку оформив асист на Сергія Зайця, який зрівняв рахунок на 34-й хвилині.

Старший брат Миколи – Ігор – свого часу виступав за івано-франківське Прикарпаття, донецький Шахтар та одеський Чорноморець, ставав володарем Кубка СРСР у 1983 році.

Микола Юрченко. Фото: Google

31 березня 1975 року у місті Керч (Кримська область) народився Сергій Снитко – півзахисник краснопільського Явора, сімферопольської Таврії, луцької Волині, низки російських клубів та збірної України.

Починав у керченському клубі Войковець, який пізніше йменувався Океаном. Після двох сезонів за команду рідного міста перебрався у Явір (Краснопілля), кольори якого захищав протягом чотирьох років (96 матчів, п’ять голів).

У 1997 році розпочав російський період футбольної кар’єри, спершу бувши гравцем ярославського Шинніка (67 матчів, п’ять голів). Наступні три роки провів у складі новоросійського Чорноморця, за який провів найбільше ігор у власній кар’єрі – 84 (сім голів).

Після виступів за краснодарську Кубань (2003-2004) повернувся до України. Три роки був гравцем сімферопольської Таврії (40 матчів, гол та асист). Останні роки своєї кар’єри провів у ФК Суми, до цього ж грав за Нафтовик-Укрнафта та луцьку Волинь.

26 лютого 2001 року дебютував у складі збірної України, яку очолював Валерій Лобановський. Взяв участь у зимовому товариському турнірі, зігравши проти Румунії (0:1) та Кіпру (3:4 після д.ч.).

Сергій Снитко (праворуч). Фото: Google

31 березня 1975 року у місті Київ народився Сергій Баланчук – вихованець київського Динамо, захисник Маккабі (Хайфа), полтавської Ворскли та військовослужбовець ЗСУ.

У юності потрапив до спеціального футбольного класу на Оболоні, який очолював тренер Григорій Матієнко. Про свою роботу з Баланчуком та іншими зірковими вихованцями (Шовковський, Ващук, Федоров) сам фахівець розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

З 1992 по 1996 рік Баланчук перебував у структурі київського Динамо. Пізніше повернувся до біло-синіх у 1999-му. Загалом за першу команду столичного клубу провів чотири поєдинки. У складі Динамо-2 став переможцем Першої ліги 1998/99.

Чотири роки своєї кар’єри захисник провів у складі Маккабі з Хайфи (72 матчі, три голи), разом з якими став володарем Кубка Ізраїлю в сезоні 1997/98.

Найбільше матчів Баланчук зіграв за полтавську Ворсклу – 100 (три голи та асист). Свою ігрову кар’єру Сергій завершив у 2003 році в складі харківського Металіста.

Після закінчення виступів отримав юридичну освіту та працював за фахом, виконував обов'язки третейського судді при Асоціації українських банків.

У квітні 2022-му був мобілізований до ЗСУ. У липні того ж року загинув внаслідок артилерійського обстрілу росіян поблизу міста Бахмут на Донеччині.

Баланчук був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, у Хайфі на його честь назвали вулицю, на якій розташовується консульство Російської Федерації, вшанувавши таким чином пам’ять футболіста.

Сергій Баланчук. Фото: Google

31 березня 1996 року у місті Харків народився Артем Бєсєдін – вихованець харківського футболу, нападник київського Динамо, Омонії та Ордабаси, чемпіон України та Казахстану, володар Кубка Кіпру.

Займався футболом у різних школах Харкова: ДЮСШ №13, Арсенал, ХДВУФК, Металіст. У 2012 перебрався до академії київського Динамо. 

У першій команді біло-синіх провів 143 поєдинки, забив 35 голів та оформив 13 асистів. Разом з динамівцями двічі ставав переможцем чемпіонату та Суперкубка України, тричі здобував Кубок країни.

На правах оренди у 2015-му виступав за харківський Металіст: 21 матч, гол та асист. Ще через вісім років грав в оренді за Омонію, з якою здобув Кубок Кіпру.

З 2023 року виступає за Ордабаси. На сьогодні в активі Бєсєдіна 12 матчів та два голи за казахстанський клуб, у складі якого став переможцем чемпіонату країни.

За національну збірну України Артем провів 19 матчів, забивши два голи. Брав участь на ЧЄ-2020, де у грі 1/8 фіналу проти Швеції (2:1, після д.ч.) отримав важку травму, через яку пропустив близько 184 днів.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» наставник харківського Металіста 1925 Віктор Скрипник порівняв Бєсєдіна з найкращим бомбардиром німецької Бундесліги 2022/23 Нікласом Фюллькругом, з яким свого часу працював у бременському Вердері. 

Артем Бєсєдін. Фото: ФК Динамо

31 березня 1999 року на НСК «Олімпійський» пройшов матч п’ятого туру відбору на ЧЄ-2000, в якому збірна України приймала Ісландію.

Після нічиєї з чинними на той момент чемпіонами світу Францією (0:0), здавалося, команді Йожефа Сабо було по силах здолати скандинавську збірну. Однак відкрити рахунок синьо-жовтим вдалося лише в другому таймі – Владислав Ващук відзначився голом після свого сольного проходу, отримавши результативний пас від Юрія Максимова. 

Позитивний рахунок для української збірної протримався лише сім хвилин, а далі після удару Тордура Гудйонссона на 66-й хвилині м'яч зрикошетив від Ларуса Оррі Сігурдссона та опинився у воротах Олександра Шовковського.

Таким чином наша національна команда втратила можливість покращити свої позиції у групі відбору на чемпіонат Європи-2000, розписавши мирову з ісландцями.

Відбір на чемпіонат Європи, п’ятий тур

Україна – Ісландія – 1:1 (0:0)

Голи: Ващук, 59 – Л.Сігурдссон, 66

• Україна: Шовковський, Лужний, Ващук, Головко, Микитин, Гусин, Попов (Калитвинцев, 75), Косовський, Ребров, Скаченко (Максимов, 46), Шевченко.
• Ісландія: Крістінсон, Хельгассон, Л.Сігурдссон, Адольфссон, Йонссон, Гуннарссон, Крістінсон (Колвідссон, 80), Хрейдарссон, Сверіссон, Х.Сігурдссон (Сверрісон, 84), Гудйонссон.

31 березня 2021 року на НСК «Олімпійський» пройшов матч третього туру відбору на ЧС-2022, в якому збірна України приймала команду Казахстану.

У цьому поєдинку команда Андрія Шевченка зіграла третій поспіль поєдинок внічию та ще й з ідентичним рахунком –  1:1. До цього синьо-жовті розійшлися миром з Францією (на той момент чинні чемпіони світу) та Фінляндією.

Рахунок у цій грі ще в перші 20 хвилин вдалося відкрити нападник Романові Яремчуку, який у дотик правою ногою відправив прямісінько м’яч під стійку.

Встановити остаточний нічийний результат в матчі на 59-й хвилині зумів Серікжан Мужиков, пробивши точно у правий верхній кут воріт Анатолія Трубіна.

Відбір на чемпіонат світу, третій тур

Україна – Казахстан – 1:1 (1:0)

Голи: Яремчук, 20 – Мужиков, 59

• Україна: Трубін, Караваєв (Тимчик 87), Кривцов, Матвієнко, Михайличенко, Зінченко, Сидорчук (Марлос 67), Малиновський, Шапаренко (Довбик 81), Мораес (Зубков 67), Яремчук.
• Казахстан: Покатілов, Марочкін, Малий, Аліп, Досмагамбетов (Бистров 46), Нургалієв (Тунгишбаєв 87), Мужиков, Валіуллін, Абікен (Вороговський 46), Тагиберген (Оразов 46), Аймбетов (Карімов 60).

31 березня 2022 року помер Василь Турянчик – вихованець закарпатського футболу, легендарний захисник київського Динамо, чотириразовий чемпіон СРСР.

Розпочинав займатися футболом на Закарпатті, до свого переходу в Динамо змінив декілька клубів – Спартак (Ужгород), ОБО (Львів), Верховина (Ужгород, ексСпартак).

У 1959 році приєднався до складу київських динамівців, біло-сині кольори яких захищав протягом десяти років. За цей час Турянчик провів 339 поєдинків, забивши 15 голів, був капітаном команди. Разом з киянами Василь чотири рази ставав чемпіоном СРСР та ще два рази завойовував Кубок Союзу. 

Захисник тричі входив до списку 33 найкращих гравців СРСР, посівши перше місце у власній номінації у 1966-му. Через рік після цього досягнення його було визнано найкращим футболістом УРСР, а ще за один рік він поділив першу сходинку рейтингу разом з іншим динамівцем Києва – Володимиром Мунтяном.

Після завершення ігрової кар’єри працював тренером в ужгородській Говерлі. З 1997 по 1999 рік очолював Карпати (Мукачево), пізніше працював у тренерському штабі Закарпаття, був начальником та віцепрезидентом клубу.

Василь Турянчик. Фото: Google

1914 — заснована Федерація футболу Португалії

1933 — нар. Борис Татушін (СРСР) — олімпійський чемпіон-1956, триразовий чемпіон СРСР.

1963 — вирішальний матч 28-го Кубка Америки: Болівія — Бразилія — 5:4 (Угарте (15, 58), Камачо (25), Гарсія (62), Альчіцер (86) — Марко Антоніо (26), Альмір (28), Флавіо (63, 66).

1975 — пом. Вірджініо Розетта (Італія) — чемпіон світу-1934, восьмиразовий чемпіон Італії (рекорд, який досі не побитий).