Цей день в історії

Наш Зідан, головний опонент Лобановського, володар Суперкубка УЄФА: 6 травня – цей день в історії українського футболу

1162
Владислав Лютостанський
3 голоси
Олександр Рикун (праворуч). Фото: ФК Дніпро
«УФ» – часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

6 травня 1971 року у місті Каратау (Казахська РСР) народився Дмитро Яковенко – захисник Дніпра та московського ЦСКА, срібний призер чемпіонатів України та Казахстану.

Розпочинав свій футбольний шлях в Казахстані, граючи за алматинську РШВСМ та джамбульський Хімік. У 1992-му перебрався до України, де спочатку виступав за чортківський Кристал. 

Того ж року отримав запрошення у Дніпро, де й, зрештою, і провів найкращі роки (1992-1996) своєї ігрової кар’єри. Разом з дніпрянами він доходив до фіналу Кубка України, двічі ставав бронзовим призером чемпіонату та одного разу здобував срібні нагороди Вищої ліги. Усього ж за дніпровський клуб провів 97 матчів, забивши два голи. 

Саме з лав Дніпра Яковенко викликався до національної збірної України, за яку провів свій єдиний матч проти Литви (2:1) у травні 1993-го.

Пізніше виступав за Кривбас, а у 1997 році перебрався до чемпіонату Росії, де спершу грав у московському ЦСКА (три матчі). Також в РФ пограв за Сатурн, КАМАЗ, Спартак (Кострома) та Жемчужину (Сочі).

У 2001-му став срібним призером чемпіонату Казахстану в складі Атирау. За два роки виступав у казахському Таразі. Між цим пограв за золочівський Сокіл, а професійну кар’єру завершив у житомирському Поліссі.

Якийсь час продовжував грати на аматорському рівні, брав участь у товариських матчах ветеранів Дніпра.

Олександр Рикун. Фото: ФК Металіст

6 травня 1978 року у місті Дніпро (тодішній Дніпропетровськ) народився Олександр Рикун – півзахисник Дніпра, маріупольського Металурга та харківського Металіста, один з найкращих креативних гравців незалежної України.

Напевно, немає жодного футболіста, який грав би поруч з Рикуном та не висловлював захопленням його діями на футбольному полі. 

Український Зідан міг дійсно досягти набагато більшого у власній кар’єрі, проте сам таких амбіцій не мав. Його влаштовувала стабільна зарплата та можливість після двох чарок горілки вийти на поле в матчі Кубка УЄФА проти бельгійського Брюгге та видати неймовірний перфоманс, ще й оформивши гол та асист.

Проблеми з алкоголем, зайвою вагою, легковажним ставленням до тренувального процесу – ці факти відомі усім, хто хоча б трохи знайомий з біографією Олександра. І нехай кар’єра Рикуна не є прикладом для молоді, але ж якою яскравою та насиченою на події вона була.

«Я можу сказати, що такого футболіста, як Рикун, у мене не було. При тому, що були Хав’єр, Соса, але такого як Рикун… Це не передати. Він спиною все бачив. Був технічно підготовленим… 

Ті передачі, які він віддавав, жоден потім не міг того зробити, хоча були дуже серйозні виконавці. Я просто шкодую, що я не взяв його у Металіст, коли ми срібні медалі виграли», — говорив Мирон Маркевич, який працював з Рикуном у Металісті.

Переходячи до сухої статистики, слід згадати, що найбільше матчів атакувальний хавбек провів за Дніпро – 123 (19 голів, 12 асистів). Разом з дніпрянами ставав срібним призером та діставався фіналу Кубка України. 

Трохи менше поєдинків Рикун зіграв у складі маріупольського Металурга – 120 (31 гол, 21 асист). Понад сотню матчів (107) Олександр відіграв і за харківський Металіст, забивши 14 м’ячів та віддавши 24 результативних передачі.

Закінчив свою кар’єру атакувальний півзахисник у 2010 році в ролі гравця полтавської Ворскли, де так і не зумів заграти на високому рівні.

У складі національної збірної України провів вісім поєдинків у період з 2002 по 2006 рр. Запам’ятався своєю шикарною грою в поєдинку кваліфікації на ЧС-2006 проти Туреччини (1:0).

Не вдалось завантажити відео.

Після завершення ігрової кар’єри перейшов на роботу в селекційний відділ харківського Металіста, який покинув влітку 2023 року (дані Transfermarkt).

Костянтин Бесков та Валерій Лобановський. Фото: Google

6 травня 2006 року у місті Москва помер Костянтин Бесков – легендарний нападник та тренер московського Динамо, наставник Спартака, луганської Зорі і збірної СРСР, срібний призер чемпіонату Європи, бронзовий призер Олімпіади.

Свою ігрову кар’єру Бесков розпочинав у московському Металурзі, звідки у 1941 році перебрався до столичного Динамо. Саме у цьому клубі нападник став справжньою легендою, займаючи друге місце в списку бомбардирів динамівців Москви за всю історію – 116 голів. У ролі гравця Динамо Бесков двічі ставав переможцем чемпіонату СРСР та одного разу здобував Кубок.

За свою тренерську кар’єру встиг попрацювати з низкою команд. Перший успіх в ролі головного тренера святкував саме з динамівцями Москви, на чолі яких провів 299 матчів. Разом з Динамо Бесков двічі ставав переможцем Вищої ліги СРСР, здобував Кубок Росії та доходив до фіналу Кубка володарів кубку-1972.

Левову частину своє тренерської кар’єри провів у московському Спартаку: 495 матчів, 268 перемог, 122 нічиї, 105 поразок. Головним опонентом Бескова на внутрішній арені став наставник київського Динамо Валерій Лобановський. Команди цих фахівців сповідували дві зовсім різних концепції футболу. У цій тренерській дуелі перемогу святкував Бесков, який у 24 очних поєдинках 13 разів святкував перемогу та двічі зводив гру до нічиєї.

Проте на чолі Спартака Костянтин Іванович здобув лише два чемпіонські трофеї, тоді як у Лобановського чотири. Протистояння наставників київського Динамо і московського Спартака кінця 70-х і впродовж 80-их потрапило до шістки найвидатніших за версією видання FourFourTwo.

Також у досьє Бескова є період роботи з українським клубом: він очолював ворошиловградську Зорю (1964-1965), яку майже вивів до Вищої ліги, піднявши колектив з 21 місця до третього.

Збірну СРСР Бесков тренував у два періоди: з 1963 по 1964 рр. та з 1979 по 1982 рр. Разом з нею фахівець став віцечемпіоном Європи-1964 та здобув бронзові нагороди Олімпіади-80.

Крім цього, Костянтин очолював такі клуби, як московські Торпедо, ЦСКА та Асмарал, з яким став переможцем Другої ліги СРСР у 1991 році. 

Валерій Зуєв. Фото: ФК Динамо

6 травня 2016 року у місті Київ помер Валерій Зуєв – вихованець київського Динамо, захисник Дніпра, переможець Кубка володарів кубків та Суперкубка УЄФА, дворазовий чемпіон СРСР та триразовий володар Кубка Союзу.

За першу команду Динамо Зуєв дебютував у 17-річному в поєдинку з динамівцями Тбілісі в грудні 1969-го. Більше ігрової практики став отримувати після приходу до команди Валерія Лобановського. Усього ж за Динамо за 10 років провів 103 матчі, забивши гол. Разом з киянами завоював два європейських трофеї у 1975 році – Кубок володарів кубів та Суперкубок УЄФА. На внутрішній арені двічі ставав чемпіоном та переможцем Кубка Союзу. 

Єдиний матч за збірну СРСР провів саме в ролі оборонця Динамо – матч кваліфікації на Євро-1976 проти Туреччини (0:1).

Також виступав за два «армійські» клуби – ростовський СКА, з яким став володарем Кубка СРСР-1981 та київський СКА (1981). Останні роки своєї кар’єри провів у Дніпрі, зігравши 36 поєдинків.

Після завершення ігрової кар’єри працював асистентом та наставником у Динамо-2. З 2002 по 2012 рр. входив до тренерського штабу першої команди киян. Останнім місцем роботи Зуєва стала сімферопольська Таврія, де він був помічником головного тренера з лютого 2013-го до 15 червня 2014 року.

1872 — заснований турнір на Кубок Англії.

1888 — нар. Вацлав Пілат (Чехія) — легенда празької «Спарти», 8-разовий чемпіон країни.

1953 — нар. Грем Сунесс (Шотландія) — видатний гравець і тренер, переможець КЄЧ 1978, 1981, 1984 рр. Зіграв майже 500 матчів у D-1 Англії, Італії та Шотландії.

1976 — нар. Іван де ла Пенья (Іспанія) — вважався одним із найперспективніших футболістів Європи свого віку, та під кінець кар’єри не потрапляв у склад провінційного «Еспаньола».

1983 — нар. Даніель Алвеш (Бразилія) — один із найкращих правих захисників у світі, двічі вигравав Кубок УЄФА та ЛЧ.

2006 — пом. Костянтин Бєсков (Росія) — двічі ставав чемпіоном СРСР як гравець і як тренер. Член Клубу імені Григорія Федотова.