Володар «Срібного м’яча» ЧС, переможець Кубка кубків УЄФА: 16 лютого — цей день в історії українського футболу

16 лютого 1958 року у селищі Розділ (Львівська область) народився Андрій Баль – легендарний півзахисник та захисник Динамо, чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка кубків УЄФА, помічник та близький друг Олега Блохіна.

Андрій Баль. Фото: УАФ

Розпочинав кар’єру у львівських Карпатах, за які виступав з 1977 по 1980 рік. У складі зелено-білих став переможцем Першої ліги СРСР (1979), пізніше отримав запрошення приєднатися до київського Динамо.

Наступні дев’ять років (1981-1990) Баль присвятить грі за біло-синіх. За цей час гравець чотири рази здобував чемпіонство та Кубок Союзу, а в 1986 став переможцем Кубка кубків. У тому розіграші європейського турніру Баль взяв участь у 8/9 матчів, результативними діями не відзначався.

Усього за Динамо зіграв у понад 300 поєдинках, забив 16 голів. Останні три роки своєї кар’єри Баль провів у Ізраїлі, де виступав за клуби з Тель-Авіву – Маккабі та Бней-Єгуда. 

На рівні збірних двічі ставав переможцем молодіжного Євро (1980, 1990), чемпіоном світу в категорії U-20 (1977) та чемпіоном Європи з командою U-18 (1976). На Олімпіаді-1980 року завоював бронзові нагороди, а разом з головною збірною СРСР став срібним призером Євро-1988. 

Усього ж за команду Союзу провів 20 матчів та забив один гол. Але яким був той гол! Баль наважився на удар з дальньої відстані та влучив у ворота збірної Бразилії в матчі ЧС-1982. Однак гол динамівця не допоміг команді СРСР здолати «селесао» – поразка 1:2. Також півзахисник брав участь у мундіалі 1986 року, зігравши у двох матчах.

Після завершення футбольної кар’єри у Ізраїлі Баль там і розпочав свій тренерський шлях. Першою командою, яку динамівець очолив в Україні, стала полтавська Ворскла (2001-2003): 19 перемог, 19 нічиїх, 32 поразки. 

З 2003 по 2007 рік Баль був асистентом Олега Блохіна у національній збірній Україні, яка дійшла до чвертьфіналу ЧС-2006. Пізніше працював з володарем «Золотого м’яча» у ФК Москва, Чорноморці, Динамо та знову у збірній України. 

Восени 2012 року провів дві гри на чолі в.о головного тренера національної команди: зіграв унічию з Молдовою (0:0) та програв Чорногорії (0:1) в рамках відбору на мундіаль-2014.

Помер 9 серпня 2014-го у віці 56 років під час матчу ветеранів.

Детальніше про життя та кар’єру Андрія Баля в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів його брат – Орест.

16 лютого 1967 року у місті Львів народився Роман Зуб – півзахисник Динамо, Карпат та Легії, гравець низки українських клубів.

Роман Зуб. Фото: Карпати

На початку кар’єру тренувався у дублі київського Динамо, який очолював Михайло Фоменко. До першої команди біло-синіх пробитися не зумів. Після цього Зуб змінив низку клубів: Зоря (Ворошиловград, нині Луганськ), СКА (Львів), Галичина (Дрогобич). 

З 1990 по 1993 захищав кольори луцької Волині, після чого опинився у варшавській Легії. У Польщі потрапив у допінговий скандал. Хавбека звинуватили у вживанні препаратів, що підвищують тестостерон. 

Легія подала апеляцію, а повторний аналіз у Москві не виявив слідів вживання жодних заборонених препаратів у організмі гравця. Попри це Зуб мав відбувати річну дискваліфікацію. У цей час півзахисник грав у мініфутбол на першість України за ФК Україна (Львів).

Після відбування покарання Зуб став гравцем львівських Карпат, за які виступав протягом трьох років (1994-1997). Відомий своїм конфліктом з головним тренером команди Мироном Маркевичем та його помічником Юрієм Дячуком-Ставицьким. 

Після виступів за Прикарпаття та Вінницю повернеться до Карпат у 1999 році, а відігравши рік, знову покине львівський клуб. Усього за «левів» Зуб провів 88 матчів та забив 10 голів.

За останні роки своєї футбольної кар’єри змінив низку клубів України: Поліграфтехніка (Олександрія), Зірка, Волинь, Сокіл (Золочів).

Повісивши бутси на цвях, зайнявся продажем автозапчастин, тренував молодіжку Карпат у той час, коли першу команду очолював Ігор Йовічевич. У 2021 році Зуб пережив складну операцію на серці, яка тривала близько дев’яти годин.

16 лютого 1980 року у місті Кіровоград, нині Кропивницький, народився Сергій Назаренко – легенда Дніпра, один із найкращих бомбардирів клубу в єврокубках, півзахисник Таврії та збірної України.

Сергій Назаренко. Фото: Дніпро

Вихованець кіровоградської Зірки опинився у Дніпрі у 1997-му. За два роки дебютував у Вищій лізі в матчі проти донецького Металурга (1:5). У свій перший сезон в чемпіонаті провів 18 матчів, забив два голи.

Кольори Дніпра Назаренко захищав протягом 13 років поспіль. Усього за дніпрян Сергій провів 352 матчів, забив 74 голи. Ставав фіналістом Кубка України та бронзовим призером чемпіонату. 

Назаренко був визнаний найкращим футболістом чемпіонату України 2006 року за опитуванням газети «Команда». Також Сергій входить до переліку найкращих бомбардирів клубу в єврокубках (вісім голів). Більше за Назаренка забивали лише двоє – Євген Селезньова (десять) та Нікола Калинич (дев’ять).

Після Дніпра протягом трьох років грав за сімферопольську Таврію, по сезону провів у Чорноморці та Металісті. Виступав за Дніпро, коли той вже перебував у аматорах (2018/2019) – прямо перед своїм зникненням з футбольної мапи України.

За національну збірну Назаренко провів 56 поєдинків, провів 12 голів та оформив п’ять результативних передач. Займає сьоме місце у рейтингу найкращих бомбардирів в історії синьо-жовтих. Півзахисник був у заявці команди Олега Блохіна на ЧС-2006 року, але жодної хвилини на тому турнірі Сергій так і не зіграв. Натомість хавбек взяв участь у всіх трьох поєдинках домашнього Євро-2012, результативними діями не відзначався. 

Завершивши професійну футбольну кар’єру, працював в академії Дніпра, дублі Дніпра-1. У 2021 був асистентом Олександра Поклонського у Нікополі, а з січня 2023-го входить до тренерського штабу Юрія Калитвинцева у житомирському Поліссі.

16 лютого 1994 року у місті Дніпропетровськ, нині Дніпро народився Денис Барвінко – вихованець запорізького Металурга, захисник Металісту, який був змушений в ранньому віці завершити професійну кар’єру.

Денис Барвінко. Фото: Металіст

Кар’єра Барвінка у великому футболі була досить короткою – все через постійні травми. Провівши два сезони в ДЮФЛ за запорізький Металург, Денис перейшов до Металісту. У складі харків’ян виступав за юнацьку та молодіжну команди. Усього провів 11 ігор за основний склад Металіста, оформив дві результативні передачі.

Через хронічні травми Денисові довелося вже у 20 років завершити з професійним футболом. Після харківського клубу Барвінко виступав за аматорські ВПК-Агро та Енергію, що представляли Дніпропетровську область. 

Також у своєму активі захисник має одну гру за молодіжну збірну України. У складі тієї команди на той момент грали такі нині відомі гравці, як Борис Тащі, Олександр Філіппов, В’ячеслав Чурко.

Пізніше Барвінко працював головним тренером команди Енергії. Помер 10 вересня 2021-го у віці 27 років. За кілька днів до смерті був госпіталізований через різке зростання рівня цукру в крові.

16 лютого 1999 року у селі Коритяни (Закарпатська область) народився Сергій Булеца – вихованець Динамо, півзахисник Дніпра-1 та Зорі, переможець молодіжного ЧС, володар «Срібного м’яча».

Сергій Булеца. Фото: УАФ

На дитячо-юнацькому рівні Булеца встиг пограти за СДЮШОР Ужгород, ОФКІП-Полісся (Київ), а вже у 2015 році опинився в системі Динамо.

 Був одним з провідних футболістів біло-синіх на юнацькому та молодіжному рівні, штатним виконавцем стандартних положень. Півзахисника порівнювали з хавбеком збірної Іспанії та мадридського Реалу Іско: не тільки через зовнішню схожість, а й через подібний стиль гри.

Попри очевидно великий талант не провів за першу команду Динамо жодної гри. Два роки на правах оренди виступав за Дніпро-1: 51 матч, 10 голів, сім асистів. Пізніше ще два роки грав за луганську Зорю, у складі якої став бронзовим призером УПЛ: 54 гри, дев’ять голів, 13 асистів.

Контракт Булеци досі належить Динамо, однак цей сезон хавбек проводить в оренді у польському Заглемб’ї (Любін). У нинішній кампанії Сергій забив один гол та оформив чотири результативні передачі. Термін його угоди з київським Динамо спливає у червні 2024-го.

У складі молодіжної збірної України Булеца став одним з головних творців успіху команди Олександра Петракова на чемпіонаті світу-2019. На самому турнірі півзахисник взяв участь у всіх семи матчах, забив три голи та здійснив два асисти. Був нагороджений «Срібним м’ячем», як другий найкращий гравець молодіжного мундіалю. Випередив Булецу кореєць Лі Кан Ін, який нині є атакувальним хавбеком ПСЖ.

За національну збірну Сергій провів три поєдинки, результативними діями не відзначався.