Кінарейкін — ще один українець в Іспанії, та є нюанс, який змінює все. Трансфер у Вільярреал – це випробування

Яків Кінарейкін – один із найбільш стрімко прогресуючих вітчизняних воротарів. Але навіть із резюме основного голкіпера Карпат і кандидата в молодіжну збірну України, його продаж у Вільярреал – це гучна сенсація для нашого інформпростору. Цей клуб за чутками розглядав Луніна, має в складі двох досить статусних голкіперів і зіграє в єврокубках нового сезону. Все ж круто, чи не так?

Але є вагомий нюанс, який змінює все. 

У спеціальній публікації блогу на сайті «Український футбол» ми пояснюємо, що не так із цим переходом – і чому це не означає, що все – життя вдалося, а лише відкриває шлях важких випробувань для Якова Кінарейкіна. 

Вся історія Кінарейкіна – про боротьбу та сприятливі обставини

Ще в сезоні 2022/23, коли СК Дніпро-1 досягнув найкращого результату в історії – срібних медалей УПЛ, він не проходив у першу клубну команду. Проте бразилець Макс Валеф втратив місто в основі, Рибак і Юрчук загубилися у конкуренції, а запрошений із Колоса Волинець, який став основним у наступному сезоні, мав травми – в тому числі прямо під час матчу з Панатінаїкосом, так що 19-річний воротар встиг дебютувати в єврокубках і ще й у Прем’єр-лізі вісім матчів відіграв. 

Після зняття Дніпра-1 з чемпіонату України Яків опинився в Карпатах – і там також не був спершу основним. Починав в основі новачок із Минаю Кемкін, другим за рангом був досвідчений Ільющенков, а Кінарейкіну пропонувалося конкурувати й доводити. Його час настав навесні, коли Яків зіграв 12 із своїх 13-ти матчів, п’ять разів завершивши поєдинки без пропущених м’ячів. 

За підсумками сезону 2024/25 Олександр Кучер навіть включив Кінарейкіна в символічну збірну сезону на «УФ»:

«Я свого часу попрацював з цим гравцем у Дніпрі-1, розумію його потенціал. У другій частині сезону він став основним воротарем Карпат, витіснив з основи Кемкіна. Кінарейкін – це футболіст з хорошим майбутнім, який наполегливо працює та хоче чогось досягти в майбутньому. Він відданий гравець, професіонал», – зазначив Олександр.

Яків Кінарейкін. Фото: СК Дніпро-1

Навіщо Вільярреалу Кінарейкін

Хоча на молодіжне Євро-2025 Унаї Мельгоса майбутнього воротаря Вільярреалу не взяв, ще на початку літа пішли чутки, що ним цікавляться за кордоном, а 13 липня з’явилася інформація, що це саме його майбутній клуб. Як це буває в наші часи, все всім стало ясно, коли Кінарейкін підписався на офіційний акаунт Вільярреалу в Інстаграмі. Вже через кілька годин клуб офіційно представив його як свого новачка. 

Тепер важливе питання: навіщо Кінарейкін його новому клубу? 

Номінально в Вільярреалу все нормально з воротарями: основним є 26-річний Дієго Конде (22 матчі в минулому чемпіонаті), його конкурент - 24-річний бразилець Луїс Жуніор (17 ігор). Обидва перейшли рік тому і є достатньо статусними воротами. 

Конде – вихованець Атлетико, оцінюється в 7,5 млн. євро. Працював із Кіке Санчесом Флоресом, Мічелом (той, що був в Олімпіакосі, а не Жироні), пробував зачепитися в Леганесі та Хетафе, звідки й перейшов у Вільярреал. Проте відіграв Дієго не так рівно, мали місце помилки, лише два поєдиники з 22 завершив без пропущених м'ячів. 

Молодший на кілька років Луїс Жуніор давно пройшов адаптацію в Європі (старожил португальського Фамалікана, викликався в юнацькі збірні Бразилії), проте після переїзду в Іспанію не зміг завоювати місця в основі. Серед п'яти найкращих команд Іспанії в Вільярреалу найбільше пропущених м'ячів, лише сім "сухих" матчів, лише по три сейви за гру в воротарів у середньому.

В підсумку Вільярреал в міжсезоння, за інформацією інсайдерів, всерйоз розглядав різні варіанти підсилення голкіперської ланки – називалися українець Андрій Лунін із Реалу (Мадрид) і Пау Лопес із Олімпіка (Марсель), але перший поки залишається в складі «галактикос», а другий відправився в оренду в чемпіонат Мексики. 

Проте чи можна Кінарейкіна вважати підсиленням Вільярреалу? 

Ось у чому головна проблема переходу Кінарейкіна в Вільярреал

Кінарейкін — гравець Вільярреалу, йому видана клубна амуніція, представлено на офіційному сайті й підписано контракт. Це чудова новина, але є нюанс. Якова представили як новачка Вільярреалу В – учасника іспанської Другої ліги (називається Група ІІ Примери Насьональ). 

Точно відомо, що перший сезон в Іспанії Кінарейкін проведе не в першій клубній команді в Марселіно, а в резервному складі в чемпіона Іспанії та екс-збірника Давіда Альбельди (непоганий це колись був півзахисник, треба сказати). І от тут починається справжня робота для українського воротаря – тому що перехід у клубну структуру зарубіжного клубу для молодого іноземця це не гарантія успіху, а навпаки – запрошення на дуже складну роботу, де ще треба буде себе проявити. 

Розбираєш кейс: наче гарно, що наш футболіст із УПЛ переходить у Ла-Лігу, але! Там його не буде захищати ліміт на легіонерів, а навпаки йому треба буде пробиватися крізь висококонкурентний футбол. І далі все буде залежати від вольових якостей футболіста, від його вміння витримувати постійний тиск і швидко адаптуватися до всіх викликів. 

Яків Кінарейкін. Фото: ФК Карпати

В історії українського футболу було дуже багато подібних кейсів – не беручи навіть до уваги історії з 90-х, коли запоріжець Демченко намагався пробитися в основу Аяксу часів ван Галя, Клюйверта та Давідса з Зеєдорфом. Зокрема, багато було таких іспанських прикладів: 

• Вінгер Мар'ян Швед у 17 років у 2015 році перейшов у Севілью

Провів два роки в клубі – в юнацькому складі та резервній команді. Пограв у юнацькій Лізі УЄФА. Пізніше був проданий Карпатами в Селтік, а далі опинився в Шахтарі. З комерційної точки зору трансфери футболіста досить успішні, але, безперечно, він не реалізувався на рівні всього свого таланту. За основну Севілью так і не грав. 

• Центрхав Бека Вачіберадзе у 19 років у 2015-му став гравцем Бетіса

Вачіберадзе – один із тих, хто подавав величезні надії в юнацькому складі Шахтаря під керівництвом Кривенцова (спогади того покоління про фінал юнацької ЛЧ, Зінченка та Коваленка можна прочитати тут). Однак у Шахтарі йому пробитися не вдалося, а вище Бетіса Депортіво він також не піднявся (11 матчів за цей резерв). Далі пробував заграти в бельгійському Ломмелі та латвійському ФК Рига, пограв в УПЛ за Чорноморець і Металіст 1925. Цілий рік був поза футболом – зараз грає за казахський Улитау. Також так собі кар’єра, якщо порівняти рівень очікувань і вихлопу. 

• Центрбек Іван Зотько у 20 років у 2016-му перейшов у Валенсію

Талант Металіста, гравець молодіжки, він на кілька років затримався в Іспанії - пограв за Валенсію В, Ельче та Льєіду. Проте також ні разу не зіграв за першу клубну команду. На батьківщині пограв за Олімпік і Кривбас, але в 2023 році покинув Україну. Вірменський Урарту, литовська Судува, киргизьский Озгон - це, звичайно, добре, але не те, на що міг розраховувати один із найперспективніших свого часу дублерів Металіста.

• Вінгер Олексій Гуцуляк у 18 років у 2016 році опинився в складі того ж таки Вільярреалу

За рік оренди з Карпат не зіграв за першу клубну команду жодного матчу, повернувся в Україну й послідовно покращував свій профайл у Карпатах, Десні, Дніпрі-1 та Поліссі. Доріс до національної збірної України. 

• Центрхав Юрій Ткачук у 20 років у 2016-му підписав угоду з Атлетико

Проте грав лише за Мадріленьйо, потім спробував сили в Карпатах і Русі, після чого пограв у трьох зарубіжних чемпіонатах. Зараз колишній збірник Петракова грає в третій за силою лізі Польщі за команду Швіт (Щецин). Ясно, що колишній талант Металіста не став гравцем того статусу, яким здавалося 10 років тому. 

Ось найкращий позитивний приклад для Кінарейкіна в Вільярреалі

Як бачимо, більшість попередників Кінарейкіна не змогли пробитися через склад «В» своїх клубів. Хоча бували серед них, скажімо так, значно більш розкручені, як для свого віку – і ті, хто за збірні більше пограв, і ті, хто в УПЛ кращих часів засвітився. 

Але є й один позитивний приклад, який дає всім, хто йде слідами Гуцуляка, Шведа чи Ткачука, для якого тренування з Грізманном залишилося головним хайлайтом кар’єри. Це – Олександр Зінченко, якому свого часу прогнозували подібну роль, а він все-таки 128 матчів відіграв за МанСіті і зараз всього за два кроки від 100 матчів за Арсенал. 

Можна скільки завгодно говорити, що Зіна не реалізувався на основній позиції центрхава, що лише відрізками бував основним, це все так. Але чи багато українських футболістів провели 145 матчів у англійській Прем’єр-лізі? Саша - чотириразовий чемпіон Англії, вигравав усі можливі місцеві трофеї, пограв на найвищому рівні в єврокубках - аж до фіналу. В 28 років у нього 73 матчі за збірну України – більше, ніж у Гусина, Малиновського, Сидорчука, Селезньова, Ракицького, Лужного, Мілевського, Чигринського… Хіба не показник?

Так що просто констатуємо: у нас тепер є ще один українець в чемпіонаті Іспанії. Так, Кінарейкін буде доводити свій рівень через Вільярреал В – і ніхто не гарантує йому всього й відразу. Та чи не повторить він історію своїх невдалих попередників, залежить тільки від нього. Менталітет наших футболістів значно відрізняється зараз від попередніх поколінь. Вони не «перегріті» вдома невиправдано дорогими контрактами. У них є бажання реалізуватися в футболі. А конкуренцію Яків витримував і вдома – і часто його недооцінювали, і він знаходив можливості приємно здивувати. Попереду в нього – найважча робота в кар’єрі, проте це той випадок, коли круто вже в принципі її мати. 

Наостанок пропонуємо прочитати весняне відверте інтерв’ю Якова Кінарейкіна «УФ».