Верес — жертва своєї навколофутбольної успішності. Пояснюємо, чому аж до 23 туру не вигравала вдома остання залежна від фанів команда
76697 
На весь сезон 2022/23 в усіх трьох професіональних лігах до цього тижня залишалися тільки дві команди, які жодного разу не вигравали домашні матчі: це Верес у Прем’єр-лізі та ФСК Маріуполь у Першій лізі. Проте, якщо маріупольці із зрозумілих причин не грають у рідному місті, а приймають суперників у Київській області, то Верес же вперше від 2017 року має можливість грати в рідному місті!
Сайт «Український футбол» наводить кілька вагомих причин, чому для рівнян особливо важко давалися результати саме в домашніх матчах.
Перше й найголовніше – Верес є однією з небагатьох команд, для яких мають значення фани
Їх багато, до початку реконструкції стадіону «Авангард» відсоток заповнення дозволених для відвідування секторів наближався до 93%. Пригадується десайдер Верес – Десна (0:2) в сезоні 2016/17: загалом стадіон на той момент вміщував 4,5 – 5 тисяч глядачів, інші трибуни були, образно кажучи, в вигляді античного «колізею», а тільки офіційно на «Авангард» прийшло 5200 чоловік. Присутні запевняють, що насправді їх було навіть більше.
Верес на початку своєї роботи збирав членів клубу – їх було декілька тисяч, пізніше оголосив випуск акцій – їх теж було продано досить багато. Коли в клуб грав в УПЛ і не міг проводити матчі в рідному місці, рівненські бари збирали великий виторг на перегляді матчів, а дизельок до Львова віз зазвичай по тисячу-дві-три фанів. Нарешті, клуб випускає мерч, проводить акції, зустрічі – на все це знаходиться свій споживач.
Констатуємо – Верес працює зі своєю фан-базою, клуб небайдужий містянам, і якби не війна, зараз казна поповнювалася б досить серйозно, ажіотаж серед глядачів був би більшим, аніж у переважної кількості учасників турніру. Тому нема сумніву, що в клубі особливо акцентують саме на важливості матчів на своєму полі, це приводить до більшої нервозності, так що напряму відбивається на результаті.
Ігровий стиль рівнян зручніший для виїзду, і це важливий фактор для матчів, де треба самим проявляти атакувальну ініціативу
Вірт підібрав досить швидкі фланги, роботящих форвардів, у яких пристойна статистика верхової боротьби, є багато гравців із хорошим ударом. Це все підходить під виїзну схему, коли команді зручно грати «по супернику», контратакувати, або ж, якщо вдається забити швидкий м’яч – тоді вдало користуватися перевагою гри по результату.
На своєму полі ти змушений грати «першим номером», розкриватися. А у Вереса – лише 11 голів у 11 домашніх матчах. За весь сезон із 30 голів лише сім забили центрфорварди команди, жоден із них чотирьох не записав на свій рахунок більше трьох результативних влучень.
У нас лічені команди в чемпіонаті в принципі грають в яскравий, домінуючий атакувальний футбол. Тим важче це робити командам, у яких не такий сильний напад і нема можливості підписувати, купувати готових забивних нападників.
Верес вдало продав кількох гравців. При цьому розвантажив зарплатну відомість, відпустивши кількох футболістів. Вірт залишився без глибини складу
Клуб, про який ми говоримо, ‒ один із небагатьох, хто продавав футболістів за гроші в останні сезони. Власне, якщо залишити за дужками грандів і ще парочку учасників єврокубків, інших таких практично й нема. За це рівнян варто похвалити, проте є один нюанс. Паралельно рівняни відпустили низку інших гравців, як основних, так і запасних – це призвело до різкого ослаблення кадрового вибору для тренерів.
Раптово стали проблемними відразу кілька позицій, зокрема ключові – центр оборони та фланги захисту. Наприклад, за останні рік-півтора пішли в інші клуби Гончаренко (Колос), Махнєв (Карпати), Мірошник (Литва). Натомість підписали тільки кількох, і якщо Вовченко з тернопільської Ниви прижився й прогресує, то Хондак із Гірника-Спорт, Курко з Лівого берега та Маткобожик, який був без ігрової практики після прощання з нижчоліговими Карпатами, з великими труднощами тримають стабільний рівень.
Взимку відпустили Є.Пасича (Дніпро-1) та С.Шестакова (ЛНЗ Черкаси). Це – вінгери за ігровим амплуа, проте в Вересі часто закривали місця флангових захисників. У весняну частину сезону Верес входив із правим захисником, новачком Баланом і старожилом команди Гагуном, який грав зліва (хоча сам правий оборонець). Балан травмувався, Гагуна повернули направо, довелося зліва пробувати вінгера Г.Пасича, а потім переводити з центру лівоногого Вовченка – тим самим послабляючи зону перед воротами.
Відразу на кількох позиціях Верес вразливий у кадровому плані. І якщо інші клуби мають у запасі по 2-3 гравці, що можуть закрити ту чи іншу точку на полі, то у рівнян після деяких продажів і травм є такі місця, які навіть за рахунок універсалізму перекрити складно.
Особливості календаря збільшили очікування від команди (та рівень опору суперників), і під час сезону кадрові проблеми призвели до просідання результатів
Зараз мало хто вже пригадає, що за результатами відразу двох осінніх турів Верес входив у трійку (!) найкращих в УПЛ. Від початку сезону й аж до другої половини листопада рівненський клуб не опускався нижче сьомого місця, постійно знаходячись не просто в верхній половині таблиці, а й навіть будучи біля зони єврокубків.
У нашому футболі вдалий ранній старт має зворотну сторону: преса починає «ліпити» з тебе претендента на медалі, суперники – налаштовуються вдвічі серйозніше з усім, що з цього витікає. Насправді ж так вийшло, що, за волею календаря, з Шахтарем рівняни зустрілися в 12-му турі, з Динамо – в 14-му. Багатьох суперників на старті сезону застали "розібраними", тоді як сам Верес міг похвалитися зіграністю, взаєморозумінням гравців і тренера, які й раніше працювали разом.
Це був вагомий аргумент для старту сезону, проте в розпал чемпіонату, а тим більше – під час зимового антракту, коли конкуренти посилилися більше за Верес, він нівелювався. До речі, особливість календаря понижує шанси рівнян і під кінець сезону – втративши масу необов’язкових очок, далі на них чекатимуть матчі з Зорею, Шахтарем, Олександрією та Динамо.
