Андрій Цуріков: «Блохін міг сказати: «От я б забив!», а Заяєв тицьнув у мене пальцем: «Ти будеш грати в Динамо»
19558 
У першій половині цьогорічного чемпіонату України у складі Олександрії явно виділявся Андрій Цуріков. Досвідчений лівий захисник не тільки успішно діяв в обороні, а й результативно підключався до атак – у його активі вже 5 забитих м'ячів. Але через травму навесні він зіграв не так багато, і вже від кінця квітня опинився в лазареті.
Ми поцікавилися в захисника ФК Олександрія, який також пограв у складі запорізького Металурга, київського Динамо та низки інших вітчизняних і зарубіжних клубів, як його справи. В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» Андрій Цуріков розповів про відновлення після травми, фініш сезону, згадав про спільну роботу з Кварцяним, Заяєвим, Блохіним та Грозним, а також про свій легіонерський досвід.
«У нас досить міцний чемпіонат, але є відчуття, що наступний буде цікавішим»
— Андрію, ти пропустив уже 7 матчів через травму. Як почуваєшся зараз, який прогноз відновлення? Що за травма в тебе взагалі?
— Був надрив привідного м'яза у грі з Інгульцем. Лікувався весь цей час, відновлювався. Наразі вже виконую бігову роботу, починаю працювати з м'ячем. Якщо добре проходитиме відновлення, можливо, зачеплю останню гру поточного сезону. Потрібно буде дивитися, як я виглядатиму на тренуванні, на основі цього головний тренер ухвалить рішення, задіяти мене в матчі чи ні.
— Цього сезону ти був одним із лідерів Олександрії, забив 5 м'ячів, хоча твоя позиція на полі не передбачає багато голів. Чому ти почав частіше атакувати ворота суперника?
— Не знаю, мені здається, команда грала таким чином, що крайні захисники дуже часто підключалися до атак. Все залежало від того, у який футбол грає ФК Олександрія. На той момент у нас дуже добре працювали фланги, нам не забороняли підключатись, я десь відчув впевненість, пішли голи. Зрозумів, що, в принципі, можна продовжувати в цьому ж дусі й голи, можна сказати, приходили самі собою. Жаль, що в другій половині сезону я не продовжив у цьому ж темпі. Прикро за час, пропущений через травму. Є свої причини, але сподіваюся повернутися в те саме положення і продовжити забивати.
— Як змінилася атмосфера в Олександрії із приходом Руслана Ротаня? Що взагалі нового привніс новий тренерський штаб у побуті?
— Для футболіста будь-які зміни, які відбуваються, – це досить сильний стрес. Можливо, й у нашій ситуації так сталося. Не всі одразу можуть розуміти вимоги, не всі можуть виконувати їх на належному рівні. Це нормальне становлення команди. Потрібно просто більше часу, щоб кожен розумів, що йому треба робити на полі. А в побутовому плані особливих проблем немає.
— Які в тебе враження від нинішнього чемпіонату? Ось мені здається, що він точно не найгірший в історії УПЛ, але й рівень команд все ж таки залишає бажати кращого. Як ти вважаєш?
— Загалом не можу сказати, що у нас поганий чемпіонат. Як на мене, дуже цікавий. Бракує легіонерів однозначно, тому що завжди легіонери формують високу планку. Але й зараз міцний чемпіонат: до останнього туру живе інтрига, що у верхній частині таблиці, що у нижній.
Так, десь можна сказати, що команди розділилися навпіл, але тим цікавіше, що в останніх турах вирішуватиметься доля чемпіонства, єврокубкових місць та тих, хто вилетить. Загалом, є таке припущення, що наступний чемпіонат буде ще цікавішим.
— Багато кому подобається Олександрія цього сезону, але є одна вада, повз яку важко пройти без уваги: це велика кількість нічийних результатів. З чим це пов'язуєш?
— Це через те, що, можливо, десь команда не до кінця розуміє, як треба діяти. Модель гри змінилася і ще не всі встигли перебудуватись. Нині більше додалося контролю. Якщо раніше ми грали у досить вертикальний футбол, багато подач із флангів та агресії попереду, то зараз переважно акцент на виході з оборони, триманні м'яча. Пріоритети трохи змінилися. Уболівальникам, на мою думку, повинен подобатися комбінаційний футбол, але нам не вистачає агресії, гостроти попереду, завершення атаки. Над цим, як на мене, команда і працюватиме на літніх зборах.
«Якось Заяєв вказав на мене і сказав, що я гратиму в Динамо»
— Найбільше матчів в одній команді ти провів із Євгеном Банадою – 67 ігор. Так вийшло, що він також останнім часом не грає через травму. Наскільки близько ви спілкуєтеся? Складно тепер протистояти йому на полі?
— Так, ми ще з часів Олександрії стали досить близькими друзями, тому часто з ним підтримуємо спілкування. Так вийшло, що він отримав травму, потім через кілька днів ‒ і я. Якось складається, що в нас все однакове. Тому, бажаю йому одужання, знаю, що він іде на видужання, а характер травми у нього був складніший. Ми підтримуємо один одного, якраз відновлювалися практично одночасно і в одному місці. Скоро повернемося вже на футбольне поле та побачимось там.
— Стільки ж ти зіграв із Віталієм Пономарем, який тепер виступає за Металіст 1925. Він із Авдіївки та часто ділиться фотографіями зруйнованого міста. Чи доводилося тобі говорити з ним про це?
— Ні, ми з ним не часто спілкуємось, тільки якщо під час зустрічі. Але ми бачилися досить давно, тому цю тему не обговорювали.
— Молоді вболівальники вже не пам'ятають твій дебют у чемпіонаті України у складі запорізького Металурга. Чи пам'ятаєш той момент? У тому сезоні клуб мав фінансові проблеми: наскільки важко було виживати?
— Так, час був непростий для Металурга тоді. Я дебютував у матчі проти Карпат у Львові, це був сезон 2010/2011. Я вийшов на заміну.
— Дебют у Львові проти Карпат – це ще випробування. Там публіка завжди була дуже активною.
— Так, у Львові завжди було тяжко. Їхні вболівальники підганяють постійно, тому на тому стадіоні було цікаво дебютував. Я радий, що мій перший матч на дорослому рівні відбувся саме там.
По-моєму, ми зіграли внічию і тоді була міцна команда, але з урахуванням того, що в попередньому сезоні продали багато ключових футболістів, десь не вистачало майстерності і трохи – лави запасних. Тому пару сезонів у Металурга були складними.
До речі, зараз вони мають можливість вийти в Прем'єр-лігу, чому я безмежно радий. Дуже хотів би їх бачити в УПЛ. Буде тяжко, але я вірю в них.
— Ходили легенди, що один із тодішніх керівників Металурга, пан Дворецький, у ручному режимі вибирав склад на матчі та вимагав від Металурга грати, як Барселона. Скільки у цьому правди?
— Я знаю, що він поринав у атмосферу команди, приїжджав на тренування, читав багато книг про футбол. Йому було це справді цікаво. Те, що хотів грати у гарний футбол – 100%. Він вкладав великі гроші, тож завжди вимагав великої віддачі. Бувало, що після ігор викликав футболістів і міг на них крикнути, якщо не вистачало самовіддачі.
Будь-який президент дзвонить тренеру та спілкується з ним, тому я думаю, це не виняток. Не знаю щодо «грати, як Барселона», але у яскравий та комбінаційний футбол він точно просив грати.
— Металург у сезоні 2012/2013 мав жорстку тренерську чехарду: Кварц, Заяєв, Лутков, Ковалець, Лучкевич. З ким із них було весело?
— Завжди всім, особливо уболівальникам та журналістам, весело з Кварцяним. Коли ти починаєш з ним працювати, то першого тижня теж може бути весело. А потім уже стає не до сміху. Були моменти, коли я настільки втомлювався на тренуваннях, що міг ключами від машини намагатися відчинити двері від квартири. Але весело, мабуть, ні з ким не було.
— Так, я чув, що він любить наголошувати на «фізуху».
— Вірно. Як на мене, десь це було надто. Але це його методика, яка завжди працювала у Волині. І якщо футболісту вона не підходить, то потрібно або міняти команду, або дочекатися, коли зміниться тренер.
— Тоді у Металурга другий варіант був зовсім не складний…
— Так, правда. До речі, Заяєв – дуже цікавий чоловік. Якось підійшов до мене, тицьнув у мене пальцем і сказав: «Ти гратимеш у Динамо». За рік Динамо мене викупило.
— До речі, про Заяєва. Він загинув у віці 81 року, але в автокатастрофі. Його здоров'я багато років було взірцем для людей похилого віку. На твій погляд, у чому секрет його довголіття?
— Він часто з нами спілкувався з цього приводу, ми могли залишатися після тренування та розмовляти з ним. Ось якось каже: «А ти можеш на одній нозі сісти?».
— Так званий «пістолетик» виконати.
— Так. Ми так зніяковіли, а він каже: «А я щодня роблю по 10 разів на одну та другу ногу». Заяєв справді займався собою навіть у такому поважному віці. І з ним завжди було цікаво, спілкуючись із ним, ти безумовно розвиваєшся. Дуже шкода, що втратили його за таких трагічних обставин… Шкода, бо з такою людиною молоді дуже важливо спілкуватися.
«Від Грозного всій команді діставалося пристойно»
— До Динамо ти прийшов саме в епоху Блохіна. Кажуть, іноді, зібравши команду, Олег Володимирович міг розповідати, як забив 1975 року. Легіонери, які народилися набагато пізніше, це розуміли?
— Наскільки я пам'ятаю, не всі його добре розуміли. Я маю на увазі вимоги і певною мірою – поведінку. Але все-таки треба розуміти, що це був великий футболіст із великими нескінченними амбіціями. Йому завжди хотілося вигравати. Блохін багато зробив для українського футболу і іноді не розумів, як можна в одному чи іншому моменті не забити. Він міг сказати: «Ось я б забив!».
— Багато легенд ходить про тяжкий характер Блохіна. Це так?
— Не знаю, він просто людина, котра має великі амбіції. Напевно, не всім це пасувало, але я з Олегом Володимировичем проблем не мав. Ми з ним часто розмовляли віч-на-віч. Так, ігровою практикою він мене не нагородив, але щодо спілкування у мене з ним проблем не було. Можливо, з легіонерами у нього були якісь недомовки, бо вони в прямому розумінні розмовляли різними мовами. Перекладач не завжди міг правильно перенести певні робочі нюанси.
— Чому Динамо за всіх можливостей і підбору кадрів зараз поза трійкою лідерів?
— Мені важко сказати, чому так. На мою думку, тому що там такі ж глобальні футболісти, як і в інших українських командах, і здебільшого в Динамо робили результат або іноземці, або ті українці, які поїхали зараз грати за кордон.
— Ти грав за Говерлу. Віце-президентом там був Олександр Шуфрич, але до керівництва клубу мали відношення і його батько Нестор Шуфрич, і навіть дід Іван Шуфрич. Якщо з молодшим все зрозуміло, то чи брали участь у житті клубу Шуфричі-старші? Приїжджали на базу, спілкувалися із футболістами, чи їм було по барабану, які там проблеми у команди?
— Старших Шуфричів я не бачив, а ось Олександр постійно перебував із командою щодня. Він займався цим проектом, йому це було цікаво. Можливо, від нього старші Шуфричі та отримували всю необхідну інформацію.
— Колись Мірко Райчевич мені скаржився, що його кинули на зарплату у Говерлі. А з тобою нормально розрахувалися чи щось винні?
— Та в мене також зависло там дві зарплатні. Але я розумію, що їх забрати вже буде неможливо, адже клубу, як такого, вже не існує. Доводиться розводити руками. Благо, тоді в Говерлі були не найвищі умови, у Динамо доплачували, тож я пробачив. Тим більше, що ці гроші вибивати було вже нема з кого.
— У Говерлі ти грав під керівництвом В'ячеслава Грозного, а я знаю, що він дуже емоційний чоловік. Якось подзвонив йому, запитав щось невпопад і отримав цунамі з матюків. Вам за програні матчі дуже влітало?
— Діставалося пристойно. І всій команді. Він дуже емоційний чоловік, але цей період для мене як футболіста був дуже цікавим. Важливо було з таким тренером попрацювати. Я прийшов у команду, і він одразу зробив мене капітаном, бачив у мені потенціал та лідерські якості. А це ж дуже важливо для футболіста, тому я вважаю, що своєю грою та самовіддачею я віддячив йому за довіру.
А в плані роботи він дуже емоційний, вимогливий, але це було цікаво. Ми мали тривалі теорії, було цікаво розібрати команди. Будь-який момент дуже чітко розбирав, покажи йому 5 секунд відео – він скаже, де неточно, де неправильно футболіст переміщається, страхує тощо. Людина повністю занурена у футбол, досвід роботи з нею був класним.
— У Говерлі тоді була величезна плинність кадрів. Чи траплялися такі ситуації, коли новачків ви просто не встигали запам'ятати?
— Запам'ятовувати, напевно, встигали, але справді був період, коли приходило і йшло багато футболістів. Усередині команди здавалося, що хлопців було небагато, але згодом розумієш, що реально плинна була. Не знаю, з чим пов'язано, гадаю, з фінансуванням.
— Хто був найвідвертішим «пасажиром» у Говерлі? Мені одразу згадується епатажний трансфер Одонкора, який грав за збірну Німеччини.
— А я, до речі, його не застав. Але якщо відповідати на це запитання, я навіть не можу виділити нікого.
«Хюбшман дуже допоміг з адаптацією в Яблонці»
— Ти встиг пограти за кордоном: Левадіакос та Яблонець. Що найскладніше у легіонерському житті? Мова чи побутова адаптація? Чи нові партнери по команді?
— Перше – це мова. Не всі люди комунікабельні, не всім підходять реалії, в яких мало спілкуєшся. Не завжди розумієш, про що йдеться, вимоги тренера тощо. Тому найголовніше – те, що ти не можеш бути таким відкритим у колективі, як в Україні. Решта приходить, можна звикнути до будь-якого менталітету. Але основна проблема – це мова.
— У той період у Греції виступало чимало наших хлопців: Чигринський, Селін, Шахов, трохи згодом – Хачеріді. З ким із них ти перетинався?
— Я там недовго був – лише 4 місяці, тому встиг перетнутися лише з Жекою Селіним – на одну гру, вони до нас приїжджали. І те, недовго – ми ввечері перед грою випили каву, поговорили хвилин десять і на цьому все.
— А як було в Яблонці?
— Там був Томаш Хюбшман у команді, він, до речі, дуже допоміг мені з адаптацією.
Але ситуація така, що я приїхав туди із проблемою зі здоров'ям, я думав, що вона дозволятиме мені працювати. Я у відпустці проходив реабілітацію, а коли почалися навантаження, і мене знову почала турбувати та проблема, по суті, я пробув у команді півроку та не зіграв жодної гри.
Мені зробили операцію, я довго відновлювався і потім на мене вийшов Дніпро-1 із запитанням: «Як ти дивишся на те, що ми заберемо тебе звідти?». Я сказав, що якщо ви це зробите, я буду безмежно щасливим.
Тому чеського футболу та атмосфери на тих стадіонах я так і не відчув. Жаль, бо це був другий раз, коли я приїхав за кордон і знову все не так, як я планував. Настрій був не дуже приємним, гадав, що не хочу більше повертатися до Європи. Але буде видно.
— Ти сам підвів мене до фінального питання. У тебе закінчується контракт із Олександрією. Що буде далі? Чи йдуть зараз переговори про нову угоду?
— Я маю такий принцип: намагаюся не думати про майбутнє, поки йде чемпіонат. Тим більше, що я мав травму і мені потрібно було відновлюватися. Я завжди залишаю ці питання на свого агента, він мені доносить, які є варіанти, а вже у відпустці приймаю рішення. Знаю, що є достатньо пропозицій, але я зараз не готовий їх обговорювати. Подивимося, які будуть варіанти. Наскільки я знаю, є пропозиція і від Олександрії, тому ми вирішили, що обговоримо це у відпустці.
— Останній матч із Рухом. Наскільки тяжіють над командою турнірні завдання та перспективи потрапляння до Ліги конференцій?
— Це питання ще не вирішене – Ворскла має досить лояльний графік, як виявилося після гри з Дніпром-1. Для нас ситуація склалася не дуже просто – Зоря, якій потрібне друге місце, та Рух, якому потрібно не вилетіти. На жаль, ми довели ситуацію до такої межі, що потрібно боротися за місце під сонцем і не пропустити п'яте місце.
