Андрій Мостовий: «В заміні Десни на Верес була корупційна складова. З Павелком порішали й рівнян затягли в УПЛ»
3159 
Ексзахисник Десни Андрій Мостовий у свої 36 років проживає із сім’єю у Німеччині та продовжує грати на любительському рівні з думками, що ще не сказав свого останнього слова у професійному футболі.
Гравець відгукнувся на пропозицію сайту «Український футбол» та дав інтерв’ю, у якому розповів про своє сьогодення, а також поділився спогадами про кар’єру.
Під час розмови обговорили такі питання:
- Чим живе зараз у Німеччині та на якому рівні грає?
- Як українці допомагали Шевардені 1906 грати матчі на контору?
- Чи справді виявився непотрібним Кривбасу Вернидуба?
- Чому у 2017 році в УПЛ замість Десни опинився Верес і до чого тут Павелко?
- Як Десна втратила бронзу УПЛ у матчі проти Зорі в сезоні 2019/20?
- Який ігровий недолік мав юний Мудрик, виступаючи за Десну?
- Чому Лавриненко поставив хрест на його перспективах у Зірці?
- Чи задоволений власною кар’єрою?
«Зараз у Німеччині працюю помічником вчителя»
– Андрію, вітаємо! Розкажіть, чим ви зараз живете?
– Я разом із дружиною та двома дітьми перебуваю у Німеччині недалеко від Дортмунда. Працюємо тут по спеціальній програмі на пів ставки у школі помічниками вчителів та відповідаємо за супровід українських дітей.
Оскільки трішки вже вивчили мову, допомагаємо їм із комунікацією та розв’язанням різних проблем. Також допомагаємо із навчанням, бо рівень у школі тут слабкий. Моя донька, якій 11 років, якраз ходить у цю школу. Трирічний син ще ходить у садок.
В принципі, я можу вчителем фізкультури працювати, але потрібен рівень німецької мови та три роки відучитися за спеціальністю, аби підтвердити диплом. Можливо, якщо я вивчу мову краще та проведу три роки помічником вчителя, зможу працювати повноцінно.
– Після УПЛ – у педагогіку. Не прикро?
– Працювати вчителем у Німеччині – це дуже хороша робота, яка гідно оплачується.
Андрій Мостовий. Фото: ФК Десна
– У футбол граєте?
– Граю за місцеву команду та підтримую форму. Хотів і в Третю лігу потрапити, але усі вже дивляться на вік. Дуже важко потрапити у професійну команду.
– Який рівень тут?
– Рівень непоганий. Є і слабкі команди, але колективи, які посідають високі місця, досить пристойні.
«Українці допомагали Шевардені 1906 здавати матчі»
– Ваш закордонний етап кар’єри розпочався після початку повномасштабного вторгнення в грузинському клубі Шевардені 1906. Як ви там опинилися?
– Початок великої війни я застав на зборах із Кривбасом. Нам сказали шукати собі команди та чекати, що буде далі. Мій друг тримав Шевардені, який грав в другому дивізіоні, та запропонував приїхати.
Я відіграв у команді чотири місяці. В підсумку квартиру мені оплатили лише за два місяці, а зарплату я взагалі не отримав. Потім ще й дізнався, що команда здавала ігри. Я грав, а вони «зливали» (сміється, – прим. Д.В.). Мене це шокувало. Тобто вони дерибанили між собою гроші, а я взагалі був не в курсі.
Я потім подав скаргу на клуб і виграв суд. По ідеї скоро мені повинні повернути зарплатню за чотири місяці.
– Цікаво, що на той момент за Шевардені, окрім вас, здається, грали ще семеро українців.
– Річ у тім, що вони також брали активну участь у цих мутних матчах. Просто якби мені одразу сказали, що команда планує займатися таким, я б відмовився.
Потім, коли я приїхав на перегляд до іншої команди, мені сказали: «А ти за Шевардені грав? В них погана репутація». В Грузії мені вже важко було потрапити в іншу команду, бо усі знали, що Шевардені грав на контору.
А була й зворотна ситуація. Мені зателефонували з команди Другої чи Третьої ліги, не з Грузії, та запропонували до них перейти на дуже хорошу зарплатню. Я аж здивувався. А потім мені кажуть: «Ти ж за Шевардені грав, тому повинен знати, що треба робити». Відповів їм: «Йдіть гуляйте, я в цьому брати участь не збираюся».
– Як ви зі своїм досвідом не зрозуміли, що відбувається щось не те на полі?
– Особисто я ніколи в Україні просто із таким не стикався. Потім, коли ми провели матчів сім, я почав аналізувати. Ми грали проти сильної команди у п’ять захисників. Перші 20 хвилин все було нормально, а потім мене перевели з оборони грати вище. За десять хвилин ми пропустили два. При цьому людина зі штрафного майданчика м’яч не вибиває і ми отримуємо гол.
Так я на це усе подивився: там хтось не вибив, там хтось впав… Усе стало зрозуміло. Я пітнів, забивав голи, намагався виграти, а вони «зливали» ігри. Ну, нічого.
– Ця історія стала відомою відповідним органам?
– В УЄФА переглядали ці матчі й гравців шість дискваліфікували. Когось на рік, когось на два, а когось – довічно.
– Як ви із Кривбасом розійшлися?
– Я перейшов у Шевардені, і ми розірвали контракт. Коли гравці розходилися іншими клубами, була розмова про те, що ми можемо повернутися, коли команда вже збиратиметься й буде якась ясність.
– Не захотіли повертатися, коли Вернидуб вже прийняв Кривбас?
– Мені спортивний директор сказав, що Вернидуб у мені не зацікавлений. Не знаю, чи правда це, бо я розмови із головним тренером не мав. Чомусь думаю, що це все ж була ініціатива керівництва. Мабуть, вони зібралися та вирішили, хто їм потрібен, а хто ні.
Я був не проти повернутися у Кривбас, але вирішив, раз така ситуація, вже залишатися у Німеччині.
– Що думаєте далі робити?
– Поки залишатимуся із сім’єю тут. Буду вчити мову та працювати. Далі – буде видно.
«Чи була в заміні Десни на Верес корупційна складова? З Павелком порішали й рівнян затягли в УПЛ»
– Пропоную поговорити про вашу головну команду – Десну. У сезоні 2016/17 ви посіли друге місце у Першій лізі, однак у кабінетах було вирішено, що замість вас в УПЛ відправиться Верес. У цій заміні була корупційна складова?
– Так, тут була корупційна складова. Ми мали інформацію, що тодішнє керівництво Вереса з Андрієм Павелком це питання порішало, і рівнян затягли в УПЛ.
Заради справедливості, ми по документації зовсім не були готові до УПЛ. Нам потім сказали, що в нас взагалі катастрофа. Це також зіграло свою роль.
– Хоча деякі клуби з подібними проблемами допускали. Гаразд, а щодо гучних заяв? Керівництво Десни справді тоді хотіло закривати клуб, чи це більше був блеф?
– Думаю, це емоції. Просто Десна тоді провела хороший сезон та посіла друге місце у Першій лізі. Коли ми поїхали на останній матч в Маріуполь, то під час гри зробили флешмоб – одну хвилину просто стояли. Ніхто не міг повірити, що нас не пустять в УПЛ. Звичайно, на щось сподівалися, але…
Андрій Мостовий. Фото: ФК Десна
– Як ви морально від цього відійшли?
– Починати наново було дуже важко. Мали побоювання, що вдруге не вийде. Потім зібралися та поставили ціль спробувати ще раз. Дякувати, Богу, нам вдалося. Хоча було ще важче. Ми посіли третє місце й у стикових матчах здолали Зірку (1:1, 4:0).
Можливо, воно й на краще, що так сталося. Після виходу в УПЛ у 2018 році ми потім увесь час виступали там добре.
– Одним із ключових для Десни став останній матч сезону 2019/20 проти Зорі (1:1), у якому для завоювання бронзи необхідна була перемога. Чого не вистачило, аби втримати потрібний результат в другому таймі?
– Ви бачили гол Дмитра Хомченовського? З лівої ноги у дев’ятку як дав! Хоча, ми ще мали шанс. Нам завжди було важко грати у Запоріжжі проти Зорі. Можливо, вони якось особливо налаштовувалися на нас.
Першу гру після виходу в УПЛ ми в них там досить спокійно виграли 2:0, а потім нам більше це не вдавалося.
Ми вели у рахунку та розуміли, що перемога виведе нас в груповий етап Ліги Європи. Хотіли десь сконцентруватися на обороні. Вийшло, що залетів такий м’яч. Звичайно, намагалися врятуватися, але не вийшло.
– Які емоції були після гри?
– Звичайно, ми були розчаровані. Емоцій не було ніяких. Ну, що зробиш? Так склалося.
«Мудрик у відборі не сильно грав. Ну, повинен же він мати якийсь недолік»
– В Десні ви пограли разом із нашою суперзіркою – Михайлом Мудриком. Які спогади залишилися про нього, як людину?
– Мудрик не дуже багато спілкувався. Однак це не заважало йому добре грати. Можливо, в нього були друзі, із якими він був більш розкутим.
– Чим в ігровому плані він запам’ятався?
– Він – роботяга. Був особистістю на полі, багато брав на себе. В цьому полягав його сильний характер. Якби він грав на лише ближнього та боявся проявити ініціативу, то не потрапив би у такий клуб, як Челсі. А так він знав, чого хоче, і виконував. Це дало йому поштовх.
– Талант вже тоді було видно?
– Звичайно, але повторюся, що він серйозно працював над собою.
– Що його виділяло серед інших?
– Технічний та дуже швидкий. Єдиний мінус, що у відборі не сильно грав. У нього так багато переваг, що повинен бути і якийсь недолік (сміється, – прим. Д.В.). Хоча в Челсі, як я бачу, змушують відбирати м’яч. Він бігає та працює також на оборону.
– Як партнери реагували на індивідуалізм Мудрика?
– Звичайно, коли він багато брав на себе та втрачав м’яч, хлопці десь були незадоволені (такої ж думки в інтерв’ю «УФ» дотримувався й нападник тодішнього Арсеналу Ковпак, – прим. Д.В.). Могли щось сказати. А як інакше вирости футболістом? Для цього потрібно пройти через помилки.
Мудрик швидко виріс, бо не звертав увагу, хто що скаже. Якщо ображатися на критику та потім боятися грати, то так і залишишся на одному рівні.
Михайло Мудрик. ФК Челсі
– А як Олександр Рябоконь реагував?
– Наскільки я пам’ятаю, він його підтримував, бо бачив потенціал.
– Ви ж із Мудриком на одному фланзі діяли. Зручно було грати із ним у зв’язці? Він на вас хоча б паси давав?
– Він віддавав. Я розумів, що треба його знайти, і він зможе на себе взяти й зробити багато чого корисного. В обороні він не сильно допомагав, тому десь доводилося за нього відпрацьовувати (сміється, – прим. Д.В.). А в іншому ми на фланзі чудово взаємодіяли. Я розумів, куди він відкривається та що збирається робити.
– Очікували, що його в Челсі за 70 мільйонів євро куплять?
– Ну, тоді я про це не думав навіть… Я радий, що його так оцінили й відбувся цей трансфер. Усі кажуть, що трохи забагато, але в нього ще є час, аби коштувати усі 70 мільйонів та потім навіть більше. Він молодий та багато працює.
«В Зірці мене «сплавили». Лавриненко на мою позицію ставив людину з травмою»
– Ще одна цікава сторінка вашої біографії пов’язана із Зіркою. У 2016 році ви допомогли команді вийти в УПЛ, але несподівано від команди вас «відчепили». Як так сталося?
– В першій частині сезону я стабільно грав у складі та навіть потрапив у символічну збірну. В другому колі я не зіграв жодного матчу. Мене просто взяли й «сплавили». Дійшло до того, що на мою позицію випускали людину із травмою. Це було смішно.
– Чому?
– Можливо, перейшов комусь дорогу. Хоча я – людина не конфліктна. Було пару висловлювань від мене… І то, це було футболістам, і нічого поганого…
– Сергій Лавриненко на вас хрест поставив?
– Ну, а хто ж головним тренером був (сміється, – прим. Д.В.)? Я намагався із ним спілкуватися. Розумію, що це було його рішення та деяких футболістів.
– Що тренер казав?
– Я підходив та питав: «Чому я не граю?». А він відповідав: «У мене немає відповіді на твоє питання». І так тричі поспіль. Міг би просто сказати, що забив на мене і все. Я б собі іншу команду шукав.
А так я приходив на тренування, працював… Він мене навіть у приклад ставив моїм конкурентам. Казав: «Ось людина працює, а ви нічого не робите». У підсумку грали інші чуваки, а я сидів. Ця історія для мене була незрозумілою.
– Як ви все ж пішли з команди?
– Прикол був у тому, що перед стартом вже нового сезону в УПЛ усім підвищили зарплати, і тільки мені та воротарю Павлу Поштаренку знизили. Так мені дали зрозуміти, щоб я пішов. Цей Поштаренко погодився на зниження умов і його через два тижні все одно прибрали. Зі мною була б така сама ситуація.
Я потім із президентом розмовляв. Він мені також нічого не сказав. Побажав успіхів і все. У підсумку я ще у єврокубках зіграв, а вони залишилися там, де залишилися.
– Ви задоволені, як склалася ваша кар’єра?
– В принципі, так. Мені у футболі було непросто, бо талантів я зовсім не мав. Доводилося багато працювати над собою. В УПЛ я лише десь у 29 років потрапив. Деякі друзі казали, що я на цей рівень ніколи не вийду.
Десь мені не вистачало віри у себе, але думаю, що досягнув максимуму.
В мене ще є сили, і я продовжую грати. Можна сказати, що моя кар’єра ще не завершилася. Однак якщо озирнутися назад, то я усім задоволений. Є що згадати.
