Андрій ДАШКОВЕЦЬ: «Наше головне завдання — дарувати радість глядачам своєю грою»

Бажання втілення ідей

— Пане Андрію, розкажіть про ваш футбольний шлях. Коли виникла ідея розвивати футбол у вашому селищі, створивши футбольну команду?

— Приємно, що маю змогу спілкуватися з вами на шпальтах улюбленого видання. У футболі я практично з народження. Усе моє дитинство пройшло на стадіоні. Тоді нашою поживою був хліб, умочений у воду та посипаний цук­ром, а головною розвагою — шкіряний м’яч. Із тим часом пов’язані всі мрії про подальше футбольне життя. На жаль, на моїй малій батьківщині гра зникла слідом за СРСР. Ми повертали футбол у селище, не маючи нічого, крім бажання втілення ідей. Так на теренах Житомирщини з’явився ФК «Миропіль».

— Бажання втілення ідей... Якими темпами й як їх удалося реалізувати?

— Попри те, що починали ми з нуля, темпи розвитку клубу досить пристойні. На початку нам довелося переконувати багатьох у кабінетах різного рангу. На щастя, є люди, які нам повірили. А головну оцінку темпам розвитку клубу дають уболівальники, які є нашою гордістю. Коли мешканці селища залишають усі домашні справи заради щирого, живого футболу, то це вже дуже добре. Саме це для нас є однією з голов­них, вдало реалізованих, ідей розвитку клубу.

— Ви є керівником, тренером і гравцем ФК «Миропіль». Не тяжко суміщати ці посади?

— Мені — ні, я захоплений справою, це приємні клопоти у вільний від основної роботи час. Інша справа, що інколи бракує цього часу. Але поряд зі мною завжди вірні друзі й однодумці, які допомагають.

— Домашні ігри ФК «Миропіль» відвідують майже завжди кілька сотень уболівальників. Це є рекордом першої ліги чемпіонату Житомирщини. Як удалося привернути стількох уболівальників на стадіон?

— У нашому селищі мешкає 5000 людей. Ми пройшли шлях од 7 до 500 глядачів на матчах команди. Розміщували афіші в усіх доступних місцях, як у Мирополі, так і у сусідніх населених пунктах. Розносили по будинках запрошення на матчі. Зробили для вболівальників безкош­товну SMS-розсилку. Із часом люди звикли, тож тепер для моїх односільчан похід на футбол стає сімейною традицією. Аби було цікаво на стадіоні, вболівальників веселить талісман клубу — бобер МирКо. Також проводимо різноманітні цікаві конкурси та вікторини. І головне, все це ми робимо з любов’ю до справи й людей.

— За 7 років, що існує клуб, чи вдалося здобути важливі перемоги та трофеї?

— Можливо, це прозвучить банально, але головний наш трофей — це те, що ми граємо й насолод­жуємось живим футболом. Наше головне завдання — дарувати радість глядачам своєю грою. А щодо трофеїв, звісно, вони є. ФК «Миропіль» — переможець районних та інших престижних турнірів. Півфіналіст Кубка чемпіонів Житомирської області. Срібний призер першої ліги чемпіонату Житомирської області 2013 року.

Діти — наше майбутнє

— При ФК «Миропіль» є дитячі команди. Тож розкажіть про дитячий футбол у вашому селищі.

— Наш клуб бере безпосередню участь у розвитку дитячого футболу. Команда хлопців 2004-2005 років народження — гордість клубу, переможець і призер усіх турнірів, у яких брала участь. ФК «Миропіль» робить усе можливе, щоби наші діти мали гарну початкову футбольну освіту. Можливо, надалі хтось із наших хлопчаків доросте до світового рівня. Головне — прагнути та шукати можливість, тоді обов’язково все складеться. Я спілкуюсь із багатьма керівниками футбольних клубів і ДЮСШ. Повірте: в нашому селищі, як і в більшості по країні, стан справ, м’яко кажучи, не дуже. Головна вада —
людям, які розвивають дитячий футбол у селищах, бракує належних можливостей та потрібної підтримки. А всі програми розвитку залишаються тільки на папері.

— Гравці аматорських команд мають переважно робітничі професії. Ким працюють футболісти ФК «Миропіль»?

— Досить широке коло профе­сій — од військових до різноробочих. А футбол залишається нашим хобі, весь обсяг робіт виконується у вільний від основної праці час. Користуючись нагодою, хочу подякувати керівникам усіх установ, що досить часто йдуть назустріч нашому клубу.

— Як фінансується клуб у ці складні часи? Як удається втриматися «на плаву»?

— У нашій команді є закон: ніколи й ні за яких обставин не обманювати один одного. Може, тому клуб розвивається й у такий тяжкий для країни час. У нас аматорська команда, яка не потребує великих витрат. Головне, щоби були гроші на заявки, арбітраж і харчування футболістів. На харчування та деякий інвентар кошти виділяє селищна Рада. Нам, у принципі, більше й не потрібно, головне, щоби була можливість грати та насолоджуватись улюбленою справою.

— Стадіон «Кам’янка» в Мирополі можна назвати однією з найкращих сільських арен Житомирщини. Коли розпочали займатися стадіоном? Що й ким було зроблено?

— Ну, це ви вже перебільшуєте, називаючи нашу «Кам’янку» ареною (усміхається). А якщо серйозно, то на стадіоні працюють віддані й закохані у футбол і селище люди. Може, це когось здивує, але всі роботи на стадіоні — безкоштовні, винятково на громадських засадах. Можу тільки подякувати Господу, що живу і працюю поряд із такими хорошими та щирими людьми. Однак, якби нас підтримали потужні місцеві підприємства, деякі з яких відомі й за ме­жами України, то, повірте, все було би на порядок краще. Але, на жаль, їм немає діла до розвитку селищної інфраструктури, до якої відноситься й наша «Кам’янка».

Футболіст має грати за один клуб

— Яке ваше ставлення до футболістів із інших регіонів? Чи запрошуєте таких до команди?

— У нас грають хлопці з міста Полонного, що на Хмельниччині. У команді створена чудова атмосфера. Ставлення до гравців із інших регіо­нів таке ж, як і до місцевих, і відповідає їхньому ставленню до команди. Як на мене, гравці можуть бути з будь-якого регіону нашої Батьківщини. Головне, щоби це не порушувало регламенти обласних федерацій та Федерації футболу України. На жаль, зараз в Україні футболіст-аматор упродовж трьох днів може зіграти п’ять матчів за п’ять різних команд.

— На вашу думку, футболіст має грати за один клуб?

— Обов’язково, гравці-аматори мають грати тільки за один клуб! Тим не менше, багато гравців упродовж вихідних устигають провести по кілька матчів у різних турнірах за різні команди. За таких обставин рівень матчів падає, а кількість травм зростає. Про стан здоров’я футболістів не думають ні самі гравці, ні лікарі команд. Як на мене, то це неправильно.

— Чи може зараз ФК «Миропіль» обійтися без запрошених гравців?

— Звісно, що ні. ФК «Миропіль» — колектив, де грають всі бажаючі футболісти-аматори, які відповідають рівню та вимогам клубу. Ми даємо змогу хлопцям проявити та реа­лізувати свої можливості в улюбленій грі. І для нас не принципово, де мешкає гравець. Звісно, що кожен футболіст шукає собі команду за територіальним принципом.

Коли вболівальники з нами — це шалений стимул

— Чи співпрацюєте з владою — селищною та районною? Чимось допомагають?

— Зважаючи, що розуміти під словами «співпраця із чиновниками». Вони ж, я думаю, читатимуть це інтерв’ю. Судячи зі стану справ, із селищною радою в нас склалися гарні взаємини. А ось далі, то так сказати не можу. Можливо, в майбутньому все зміниться на краще. Маємо хороші стосунки із Житомирською обласною федерацією футболу. Її робота додає нам впевненості в майбутньому. Також є надія на суттєву допомогу народного депутата України Віктора Йосиповича Развадовського. Та головне, що з нами прості миропільчани. Для мене то шалений стимул для праці.

— А які плани на майбутнє у ФК «Миропіль»?

— Наша мета — перемога в першій лізі чемпіонату Житомирської області, пошук спонсора на добудову побутових приміщень стадіону та, звісно, далі — вища обласна ліга. Також у планах клубу найближчим часом поїхати на турнір до Польщі двома командами — основною та дитячою. Іще плануємо участь у всеукраїнських дитячих змаганнях. А ось аматорська ліга чи Кубок серед аматорів, то точно ще ні. Вони для нас допоки недоступні. Чесно кажучи, і ці змагання тільки за наз­вою — аматорські. На мою думку, суто аматорських змагань у нас на всеукраїнському рівні немає. На жаль...

Максим ЖЕЛЕЗНИЦЬКИЙ.