Андрій МІЩЕНКО: «Завоювати путівку в Лігу Європи? Для нас це було би великою честю»

— Андрію, чи вистачить переваги в два м’ячі «Олімпіку» в матчі з запорізьким «Металургом», аби вийти до чвертьфіналу Кубка України?

— Відповідь на це запитання можна буде отримати тільки після фінального свистка. Так, перевага в нас вагома, але треба враховувати, що «Металург» грає вдома, тож уболівальники поженуть футболістів у атаку. Матч, гадаю, буде не менш складний, ніж той, який ми провели в Запоріжжі десять днів тому.

— За короткий період це буде вже третя зустріч «олімпійців» із запоріжцями. Відтак секретів у грі «Металурга» для вас уже немає?

— Так, ми добре вивчили суперника. Хоча кожен матч — це окрема історія. Упевнений, тренери нам розкажуть, як треба діяти в тій або іншій ситуації, що можуть виникнути під час поєдинку.

— Недавній матч між суперниками вийшов по-справжньому бойовим — 2:2, з красенями-голами. Команди показали гостроатакувальний футбол, граючи на зустрічних курсах. Схожий сценарій очікуєте й зараз?

— Думаю, так. Ми від своєї гри відходити не збираємося. Хоча, можливо, тренери, враховуючи результат першої зустрічі, внесуть певні корективи.

— Попри те, що ви й Олексій Дитятьєв — гренадерського зросту, програли дуель у повітрі Юрію Штурку, коли запоріжець забивав другий м’яч. Аналізували той момент?

— Так, розібрали. Але в тому моменті дуель у повітрі ніхто з нас не програв, просто Юрію м’яч поцілив у голову. Бувають такі ситуації. Штурко був трохи попереду, а Олексій позаду.

— Поки Дмитро Гришко травмований, пара центрбеків така: Міщенко — Дитятьєв. Знай­шли вже взаєморозуміння з Олексієм?

— Так, все нормально. На тренуваннях відпрацьовуємо взаємодію. Потихеньку притираємося.

— Ви прийшли в «Олімпік» із «Севастополя». Чи повністю з вами там розрахувалися?

— Ні, зі мною не розрахувалися.

— Ця ситуація вирішиться?

— Чесно кажучи, у це я не вірю. Хоча спочатку й обіцяли, що виплатять заборгованість, але потім слова не дотримали. А зараз уже взагалі ніхто нічого навіть не обіцяє. Боротися безглуздо.

— Ви, а також Ігор Литовка, Артем Недоля й Олександр Максимов ще недавно виступали за кримський клуб. Після його розпаду вибрали саме «Олімпік». А були інші варіанти?

— Були. Я вже їхав у Луцьк на підписання контракту з «Волинню», але в останній момент щось не склалося. Потім подзвонив до мене В’ячеслав Грозний, я поїхав у «Говерлу», тренувався з командою, відтак зі мною вже мали намір підписати контракт. Однак я сам вирішив не залишатися в Ужгороді, бо гравці там уже сім місяців не отримували зарплатню. І тут мене запросив «Олімпік». Я вирішив поповнити лави «олімпійців».

— Як вважаєте, це — не випадковість, що четверо екс-севастопольців перейшли в
«Олімпік»?

— Складно відповісти на це питання. Зараз футболістам дуже тяжко працевлаштуватися на тлі того, що діється в країні. Чимало хлопців із того ж ФК «Севастополь» залишилися без роботи, шукають досі варіанти.

— Окрім згаданих колег, із кимось із «олімпійців» були знайомі?

— Ні. Коли виступав за алчевську «Сталь» у першій лізі зустрічався з «Олімпіком», але близько ні з ким з гравців знайомий не був.

— Свого часу ви виступали в другій лізі за «Гірник-Спорт» (Комсомольськ). Але серйозно «засвітилися», виступаючи потім за алчевську «Сталь». Можна сказати, що вас для великого футболу відкрив Анатолій Волобуєв?

— Так, абсолютно правильно. Анатолій Іванович дав мені шанс, можна сказати — відкрив мене як футболіста, за що я йому дуже вдячний.

— Чи завжди грали на позиції центрального захисника, чи в ДЮСШ «Молодь» починали з іншого амплуа?

— У полтавському інтернаті «Молодь», де я був два роки, починав захисником. Правда, коли прийшов у комсомольський «Гірник-Спорт», то там уже куди мене тільки не ставили! Грав я й опорним півзахисником, і нападником. Навіть три м’ячі забив. А потім усе ж мені знайшли місце центрального захисника, й більше я його вже не змінював.

— Сьогодні граєте під керівництвом наймолодшого наставника в прем’єр-лізі, 35-річного Романа Санжара. У чому бачите феномен коуча?

— Із Романом Миколайовичем дуже цікаво працювати. Мені подобається різноманітність тренувань і те, як наставник пояснює завдання футболістам, налаштовує команду перед іграми. Є маса футбольних моментів, де він допомагає, підказує гравцям. Це сприятливо позначається на грі. Попри свій вік, ми не відчуваємо, що наш тренер дуже молодий. Він чинить так, як досвідчений наставник, зрілий чоловік, і його реально хочеться слухати.

— Усе частіше можна почути, що «Олімпіку» треба боротися не за виживання, а за потрап­ляння в єврокубки. У команді ви цю ситуацію не обговорюєте?

— Звичайно, нам хотілося би завоювати путівку в Лігу Європи. На кожну гру ми виходимо з настроєм тільки на перемогу, а в кінці чемпіонату очки порахуємо.

— У телепрограмі «Моя гра» президент «Олімпіка» Владислав Гельзін сказав: якщо «Олімпік» потрапить у єврокубок, то команда із задоволенням буде там грати…

— Зіграти в Лізі Європи було би для нас великою честю. Хотілося, щоби дебютант прем’єр-ліги зразу ж завоював путівку на міжнародну арену.

— Як далеко амбіції «Олімпіка» поширюються в Кубку України?

— У Кубку перед нами стоїть завдання вигравати кожен матч. А там, як буде, адже футбол — непередбачуваний. Попри те, що нас у повторному матчі в Запоріжжі виводить у чвертьфінал навіть поразка 0:1 чи нічия, ми будемо грати тільки на перемогу.

Дмитро ДОЙНІКОВ.