«Батько Луніна сказав, що Андрій лишається в Реалі, але…»: директор ДЮСШ Краснограда

Переглядів 238548
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
13 голосів
«Батько Луніна сказав, що Андрій лишається в Реалі, але…»: директор ДЮСШ Краснограда
Андрій Лунін. Фото: Реал
Президент ДЮСШ Красноград Володимир Прохватило поділився спогадами про перші кроки у футболі чемпіона світу та голкіпера мадридського Реалу Андрія Луніна, який починав свій футбольний шлях на Харківщині.

Приклад Андрія Луніна є черговим підтвердженням тези, що у футболі немає нічого неможливого. Народившись у скромному містечку на Харківщині, він отримав запрошення від академії Металіста, а пізніше перейшов у Дніпро, де вперше й заявив про себе на всю Україну. 

Після падіння дніпровського клубу кар’єра Андрія пішла у зворотному напрямку. Тепер на черзі була луганська Зоря, де він зумів проявити себе на євроарені, зацікавивши низку європейських клубів.

Проте, хто б міг подумати, що клубом з Європи у якому опиниться Лунін стане саме мадридський Реал? Навряд чи сам Лунін, який з дитинства вболівав за «вершкових», до останнього не щипав себе, аби перевірити чи не уві сні це все відбувається.

Далі будуть спроби закріпитися у Реалі, ходіння по орендах та перемога на чемпіонаті світі U19, де його було визнано найкращим воротарем турніру. Про все це більшість з вас знає,  а ось з чого все починалось навряд. Саме тому ми звернулися до людини, що пам’ятає Луніна як хлопчика, який ще не вмів писати, а вже грав у футбол.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» директор ДЮСШ Красноград Володимир Прохватило розповість про:

  • Як Лунін вперше увійшов до дверей ДЮСШ;
  • Перше амплуа майбутнього воротаря;
  • Чим Андрій виділявся серед однолітків; 
  • Де Андрія помітили скаути харківського Металіста;
  • Протистояння з Мудриком;
  • Допомогу рідній ДЮСШ;
  • Контракт Луніна з мадридським Реалом;
  • Інших талантів Краснограда.

«Перші змагання Луніна були ще тоді, коли він не вмів писати»

– Як Ви познайомилися із сімейством Луніних?

– Я дуже добре спілкувався з його дідом. Він був чоловіком солідним, видним. Потім, коли я вже працював у школі, його батько був у мене викладачем фізкультури. Пройшов якийсь час, і в шість років, коли Андрій йшов у перший клас, батько привів його до нас в ДЮСШ.

Перед тим, як зайти до нас, він так перечепився через поріг школи, що ледве втримався на ногах. Якось всі тоді на це звернули увагу. Виходить, що це був серйозний знак:) 

Володимир Прохватило. Фото: особистий архів Володимира Прохватило

– Які спогади у Вас лишилися про малого Андрія?

– Він був хлопцем рослим, фізично сильним. У його діда теж був зріст десь під два метри. Але, що найголовніше, Андрій був дуже серйозним. На тренуваннях у нього були відсутні «ха-ха» і «хі-хі». Він вбирав у себе все, як губка. За перший рік він пропустив лише три тренування, а так, попри погодні умови, увесь час був на тренуваннях. Тут потрібно надати належне батькові, який його водив до нас, хоча жив далеченько від ДЮСШ. Є ще цікава історія про зовсім малого Андрія.

– Розкажіть її.

– Через два місяці, як він прийшов до нас, ми поїхали на змагання. Хоча тут грала команда, що була на два роки старшим, але він пробився до неї. Там вже довелося заповнювати бланк, з чим впоралися тренери і футболістам лишалося лише розписатися. І тут Андрій каже: «Я не вмію писати»:) Ось ми при зустрічі згадуємо цю ситуацію, що перші його змагання були ще тоді, коли він не вмів писати.

– А на якій позиції він розпочинав грати?

– Найцікавіше, що він починав нападником. У нього був пристойний гарматний удар з обох ніг. Якщо зараз подивитися, то він дуже часто грає ногами і робить це добре. У Андрія це виходило ще тоді.

«Воротаря з Андрія почали робити в Металісті»

– А де скаути харківського Металіста його помітили?

– Він тренувався у Івана Васильовича Манька, ми грали багато турнірів. Були дуже популярні змагання 1000 команд, змагання з футзалу. Ми грали тоді на чемпіонат України, Кубок України. Але тоді були ті умови, які зараз ми фінансово просто не тягнемо. У 2009 році ми стали чемпіонами України з футзалу і завоювали Кубок України. Пізніше вже були змагання в Алушті, де ми грали проти серйозних команд на кшталт Шахтаря, Дніпра. Ну ось там Андрія і помітили. Він тоді виділявся і зростом, і фізичною підготовкою. Ось 10 вересня 2010 року він був зарахований в академію Металіста. Саме там з нього почали робити воротаря.

– Чи приїжджав він до рідної ДЮСШ після такого кар’єрного злету?

– Він ні на хвилину не забуває про рідну спортивну школу. Як тільки він з’являвся у Краснограді, то завжди приходив до спортивної школи. Багато спілкувалися, він розповідав про свої досягнення, ми ділилися власними. Пізніше у Красноград він привіз медалі з переможного чемпіонату світу U20 і «Золоту рукавицю». У нас були серйозні збори з усіма нашими футболістами різних вікових груп, які дивилися на нього, як на ікону. Хоча Андрюша і не великий оратор, але щось розповідав, фотографувався.

Андрій Лунін з дітьми. Фото: особистий архів Володимира Прохватило

– А якось матеріально допомагав?

– Потрапивши в Реал у нього не було вже такої можливості приїжджати, але він комунікував з нами через батька. Тоді він зробив дуже великий подарунок школі, передавши три комплекти футбольної форми, спортивні костюми (зимові та літні), куртки, шапки, рюкзаки, футбольні м’ячі. Можна сказати, що він повністю екіпірував наше футбольне відділення:) Також він спонсорував турніри. Ось уже другий рік ми проводимо змагання його імені. 

«Лунін хоче допрацювати контракт з Реалом до кінця»

– Що зараз думаєте про його стан справ у Реалі?

– У 2024 році у нього закінчується контракт з Реалом, а що буде далі…Звісно, ми слідкуємо і нам здається, що він у нас найкращий. Одне діло, коли грав Тібо Курта – це ім’я, а зараз там понакупляли… На наш погляд, Лунін точно не гірший, ніж Кепа. Чому до нього немає довіри одному Богу відомо. Перші матчі сезону він провів дуже солідно.

– Можливо, спілкувалися з батьком Андрія щодо його майбутнього?

– Коли ми спілкуємося з батьком, то він каже: «Не слухайте жодних новин. Там одні фейки. Я вам все скажу сам. Зараз він у Реалі і ніхто не знає, що буде завтра». Вони хочуть допрацювати контракт з Реалом до кінця, а вже потім шукати новий клуб. Як мені здається, то вони не хочуть аби Реал продав Андрія куди-небудь. Ось там арабський футбол серйозно розвивається і там дуже багато грошей. Можливо, Луніна туди запросять:)

– Це ваша думка чи були якісь натяки?

– Виключно моя думка.

– Батько Андрія завжди поруч з ним. Напевно чимало агентів доводилося відганяти від сина?

– Напевно так:) Не знаю чи батько його офіційний агент, але він живе поруч з ним, завжди підтримує. У батька зараз інша сім’я, тому він там в Іспанії. Мати Андрія продовжує жити в Краснограді, ми спілкуємося. Коли є якась подія, що пов’язана зі спортом, то ми запрошуємо її. 

Андрій Лунін. Фото: Реал

– А хто його батьки за професією?

– Батько у нього працював у правоохоронних органах, а мати ‒ інженер з техніки безпеки.

«Андрій став почесним громадянином Краснограда ще до Мудрика»

– А хто більше виділявся у вашій ДЮСШ Мудрик чи Лунін?

– Тоді вся команда була рівною. Не можна було відразу сказати, що вони в майбутньому гратимуть у таких великих клубах. Для нас вони були тоді просто Міша та Андрюша. Можливо, в групі був хтось навіть сильніше за них, але він зупинився в розвитку, а вони пішли далі. Лунін виділявся в першу чергу фізичними даними, Мудрик швидкістю. 

– Чи можна Луніна та Мудрика назвати антиподами? Здається, що Андрій більш скромний за Михайла.

– Не можу сказати, що антиподи. Андрій дійсно скромний, але й Михайло ніколи не був багатослівним. Є футболісти у яких рот просто не закривається, але це точно не про них обох.

– Яка атмосфера була в місті після того, як Лунін став чемпіоном світу у складі збірної України U20? 

– Ніхто ніяких спільних святкувань не влаштовував. Звісно, ті хто слідкував за футболом знали про це, але якось колективно не відзначали. У нас містечко невеличке, а в наші бари краще не ходити:) 

Я вже розповідав, що Лунін приїжджав до нас з нагородами турніру. З ним також вдалося провести тільки ту зустріч, а далі він поїхав з медалями вже у Харків, Дніпро, до луганської Зорі.

– У цьому році Мудрик отримав звання почесного громадянина Краснограда. Як з цим справи у Луніна?

– Андрій отримав його ще до Мудрика, одразу після перемоги на чемпіонаті світу. Нагорода вручалася його матері, оскільки він на той час не мав змоги приїхати. Тоді була урочиста подія на площі, де були тисячі красноградців. Справжнє свято, яке пройшло під музику, аплодисменти. Зараз воєнний час, тому вручення нагороди Мудрику було набагато скромнішим. 

«Вболіватимемо за красивий футбол, якщо Лунін гратиме проти Мудрика»

– Чи зараз є у вашій ДЮСШ нові Мудрики чи Луніни? 

– Наші хлопці вступають в школу Металіста, у Дніпро їх запрошують на перегляди. Нещодавно зарахували хлопця до команди полтавської Ворскли U16. Максим Багачанський вже грає за Металіст у Першій лізі. Також у нас є вихованець, який грає у п’ятій англійській лізі. 

У нас росте велика плеяда футболістів з хороший потенціалом, але вже третій рік ми тренуємося недостатньо: коронавірус, війна… Ми знаходимося недалеко від зони бойових дій, тому школа взагалі займається дистанційно. Тренування повинні завершуватися якимось турнірами, а зараз такої можливості немає. Раніше йшов розвиток, а зараз це ускладнилося. Також треба враховувати, що з нашого міста десь 200 дітей виїхали за кордон.  

– Якщо в майбутньому в Лізі чемпіонів Лунін гратиме проти Мудрика, то за кого вболіватиме?

– Вже ж зустрічалися їхні команди, проте Лунін тоді був у запасі:) Звісно, що хотілося б бачити в основному складі обох наших вихованців. Якщо вони гратимуть один проти одного, то ми вболіватимемо за красивий футбол:)  

Михайло Мудрик. Фото: Челсі

– А як щодо думки містян?

– Красноградці, здається, більше вболівають за Мудрика, оскільки краще його знають, він завжди на слуху. Лунін через те, що менше грає, відійшов у тінь. Проте футбольні люди знають, не забувають про нього.

 Красноград – футбольне місто. У нас є організація «Оракули футболу», президенту якого вже 80 років (самій організації близько 45 років). Вони мають свій устав, прапор, проводять конференції, які дещо нагадують партійні збори:)

– Які взагалі емоції від того, що вихованці красноградської ДЮСШ досягли таких успіхів?

– Розумієш, що вся ця робота була не даремною. Тренер Луніна Іван Васильович як прийшов у 1968 році сюди, так і залишається дотепер. Я прийшов сюди десь у 1971 році, коли ще був учнем п’ятого класу, і завис тут до кінця життя:)

Ми й раніше виховували майстрів спорту, але таких світових зірок ще не було. Приємно, що в національній збірній України грає два красноградці. Шкода, що все завершується лише емоціями:) Хоча Іван Васильович, коли Лунін став чемпіоном світу, отримав звання Заслуженого тренера України. Михайло Васильович Меркулов, який був тренером Мудрика, наразі такого звання немає, але у нас є сподівання на Олімпійські ігри. Хто знає, можливо й Луніну вдасться зіграти на цьому турнірі.