Бронзовий призер Євро-94 Остапенко: гол легенди Ліверпуля, «дідусь» президент УЄФА, несправедливість до збірної України
819 
8 травня 2024 року виповнюється рівно 30 років з першого міжнародного успіху футбольної України в новітній історії. Збірна U-16 під керівництвом Володимира Киянченка виграла бронзові нагороди на Євро-1994 в Ірландії.
Голкіпер тієї команди, а нині тренер воротарів вінницької Ниви Олег Остапенко в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» поділився спогадами про шлях до історичного третього місця.
- Читайте також: 30 років тому збірна України взяла бронзу Євро-94 і не отримала навіть майстрів спорту. Чому? Повний розбір від юриста
- Читайте також: «Перед Англією брали білет додому»: Ящук – про перші бронзові нагороди збірної України на юнацькому Євро-1994
З інтерв’ю ви дізнаєтеся про наступне:
- Які завдання стояли перед збірною України на Євро-1994?
- Чому після першого матчу з Бельгією Остапенка перевели в основу?
- Що розлютило головного тренера Киянченка в грі проти майбутнього чемпіона Туреччини?
- Як у чвертьфіналі з Англією Остапенко пропустив вже на другій хвилині від легенди Ліверпуля Каррагера?
- Як українці примудрилися не забити три (!) удари в серії пенальті з англійцями та пройти далі?
- Чому найкрасивіший гол турніру у матчі з Данією не допоміг синьо-жовтим вийти до фіналу?
- Що Остапенку подарував мер Вінниці за третє місце на Євро?
- Чому Остапенко назвав президента УЄФА «дідусь Йоханссон»?
- Скільки за турнір збірна України отримала від ФФУ?
- Чому тій команді так і не присвоїли звання Майстрів спорту?
«Після першого матчу з Бельгією основний воротар Перхун травмувався, і я став першим номером»
– Федерація, тренерський штаб або самі гравці ставили перед собою якісь конкретні завдання на Євро-94?
– Ставили перед собою найвищі завдання. Перед цим турніром ми провели потужну підготовку, об’їздивши майже всю Європу по різних турнірах. Налаштовувалися на перемогу, але розуміли, що на форумі змагатимуться багато команд, які також прагнутимуть взяти золото.
Збірна України U-16-1994, фото: з відкритих джерел
Одразу, коли ми приїхали до Ірландії, нам сказали, що основним претендентом на чемпіонство є збірна Англії. В них був дуже хороший підбір гравців. При цьому наша команда налаштовувалася бути, як мінімум, в призерах.
– Стартовий матч в групі проти Бельгії (2:1) ви провели у запасі, але потім до фінішу турніру були першим номером. Чому тренерський штаб прийняв таке рішення?
– В той час основним воротарем був Серьожа Перхун. Він і зіграв у першій зустрічі. Проте на наступний день на тренуванні він отримав пошкодження кисті, і вже увесь турнір догравав я.
– Що запам’яталося з першого матчу з бельгійцями?
– Бельгію ми обіграли спокійно. Взагалі групу ми досить легко пройшли. Усі матчі були повністю під нашим контролем.
– У другому турі ви розписали мирову 1:1 з майбутнім чемпіоном Європи Туреччиною.
– Була лобова гра. Ми також могли вигравати, але зіграли внічию.
В першому таймі спочатку 0:1 програвали, а потім Гена Зубов зрівняв. Попри те, що на початку другої половини матчу в нас вилучили з поля Серьожу Білоконя, ми ще мали шанси забити другий м’яч.
Збірна Туреччини – тріумфатор Євро-1994 U-16, фото: з відкритих джерел
– Як Білоконь примудрився пряме вилучення отримати?
– Щось його турецький гравець спровокував. Він від нього відмахнувся й отримав червону картку. Володимир Григорович [Киянченко] дуже сварився. Ну, таке буває…
– В останньому турі ви обіграли Ісландію (2:1).
– Ісландію також обіграли спокійно. Першими пропустили випадковий гол, потім забили свої два та ще й не реалізували багато шансів.
«Перед грою з Англією керівник делегації вже купив нам квитки на літак додому»
– В 1/4 фіналу ви у драматичному поєдинку здолали Англію (2:2, пен. 7:6). Як готувалися до топсуперника?
– Та як готувалися?! Коли ми вийшли з групи та потрапили на Англію, нам перед грою тодішній керівник делегації Євген Котельников сказав: «Я вам вже на завтра взяв квитки на літак додому». Навіть не уявляю, як він їх потім міняв (сміється, – прим. Д.В.).
– Що з матчу відклалося у пам’яті?
– Ми вже на другій хвилині пропустили від майбутньої легенди Ліверпуля Джеймі Каррагера, який тоді грав в атаці. Був прохід по нашому лівому фланзі, і після подачі Джеймі забив головою.
Джеймі Каррагер, фото: EMPICS Sport
Ми зрівняли зі штрафного. Олежка Федорук наважився на прямий удар метрів з 35. В нього був потужний удар. Кіпер не очікував, що він пробиватиме.
В другому таймі англійці реалізували вихід віч-на-віч, а під кінець зустрічі Серьожа Омелянович забив після швидкої атаки.
– Як пройшла серія пенальті?
– Першими били англійці – поперечина. Потім ми б’ємо – також не забиваємо. Здається, Федорук пробивав. Вони б’ють – я відбиваю. Наші б’ють – не забивають. Ми перший раз ну ніяк не могли забити. Їхній воротар витягував, я три відбив, і один у поперечину. Серія майже до воротарів дійшла. Глядачі стоячи спостерігали за нею.
– Яким був ключовий момент тієї серії?
– Коли суперник першим ударом влучив у поперечину, я обрав собі тактику не змінювати кут. Усі три м’ячі я відбив у правий від себе кут. Вони очікували, що я зміню сторону, але я до кінця стрибав вправо.
«У матчі проти Данії ми забили найкрасивіший гол турніру, але вилетіли»
– У півфіналі ви у рівній боротьбі поступилися Данії – 2:2, по пенальті 3:5.
– Данія запам’яталася тим, що в них дуже відпрацьованими були стандарти. Кожен штрафний і кутовий вони розігрували по-різному. Вочевидь, їхній тренерський штаб робив на це великий акцент.
– А як голи пішли?
– Перший м’яч ми як раз зі стандарту пропустили. Вони повз стінку покотили м’яч і після прострілу занесли м’яча в порожні ворота. Потім Білоконь зрівняв рахунок, вийшовши віч-на-віч з голкіпером після діагональної передачі.
Вперед ми вийшли завдяки удару Вови Гопкала – я вважаю, це найкрасивіший гол турніру. Він отримав м’яча перед карним майданчиком суперника – першим дотиком прийняв і другим пробив у дев’ятку.
На жаль, втримати перевагу ми не змогли. Наприкінці матчу стався автогол від Федорука, якому м’яч потрапив у п’ятку. Ми ще й у меншості догравали, бо Омеляновича вилучили.
– У серії післяматчевих пенальті фортуна на цей раз вам не посміхнулася?
– Так, данці реалізували усі свої удари. Ні одного пенальті мені взяти не вдалося. У нас Федорук не забив.
Збірна України U-16-1994, фото: з відкритих джерел
– На матч за третє місце проти Австрії ви зуміли зібратися та перемогти 2:0.
– Після Данії ми були максимально налаштовані виграти цей поєдинок. Усі були переконані, що ми мали грати у фіналі, але не вийшло. Ну, тут вийшли мотивованими й здобули перемогу. Хоча в австрійців була дуже хороша команда.
«За третє місце на Євро мер Вінниці подарував маленький телевізор та вазу висотою з людину»
– Як тоді сприйняли ту бронзу?
– Я навчався у Дніпропетровському спортивному інтернаті, і нас навіть звільнили від випускних іспитів (сміється, – прим. Д.В.). Повісили наші фотографії на дошку пошани.
Ми з Федоруком обидва з Вінниці, тільки він у Київському спортивному інтернаті навчався, так от нас навіть мер нагороджував подарунками.
– Що мер подарував?
– Подарував по маленькому телевізору і великій вазі висотою з людину.
– На подібних турнірах часто грають майбутні зірки європейського футболу. Можливо, вам хтось особливо запам’ятався з гравців команд суперників?
– Найбільше виділялася лінія атаки данців. Там грали Єспер Гронкьяер і Крістіан Поульсен. Обидва потім в АПЛ грали. Перший – за Челсі та Бірмінгем, а другий – за Ліверпуль.
– А хто в нашій команді були лідерами?
– Олег Ящук, Сергій Омелянович, Гена Зубов – гравці атаки. Серьожа Згура, який грав в центрі поля, був капітаном команди. Разом із ним важливу роль у середині відігравав Валік Слюсар. У задній лінії беззаперечним лідером був Федорук. Можна усіх згадувати. У нас був дуже зіграний та збитий колектив на полі та за його межами, і в цю обойму мало хто потрапляв новий.
– Зубов під час повномасштабного вторгнення вирішив поїхати працювати до країни-агресора. Ви з ним якийсь зв’язок підтримуєте?
– Раніше, коли він працював в академії Шахтаря, ми перетиналися на матчах у Щасливому. Після початку великої війни ми не спілкувалися.
Геннадій Зубов, фото: ФК Шахтар Донецьк
– Як вам працювалося під Керівництвом Киянченка та його асистентів Олега Кирсанова та Михайла Петрова?
– Олег Петрович Кирсанов був у нас як вихователь. Завжди ходив і слідкував за усім, аби був порядок. Михайло Васильович Петров був душею команди. Ніколи не підвищував голос. Чутливий такий. Підказував на полі та у життєвих моментах. Був як наставник.
А ось Володимир Григорович був як батько, як суворий батько. Він усіх нас називав синочками. В нього вже був трішки охриплий голос і він казав: «СИ-НОЧ-КИ!».
– Сильно ганяв по дисципліні?
– Запам’яталася одна історія вже після турніру. Перед випускним ми поїхали до Іспанії на якісь змагання, і Омелянович одразу з костюмом прибув.
В один вечір ми вирішили вийти у місто, хоча нам не дозволяли. Омелянович одягнув костюм, а Григорович побачив його у вікно та як почав кричати! Нам залишалося тільки повернутися (сміється, – прим. Д.В.).
Костюм, звичайно, тренер забрав і сказав, що поверне лише в останній день, коли ми додому будемо їхати.
- Читайте також: «Випили по 0,3 пивка та вийшли у фінал Євро»: Фещук та Михалик – про сенсацію української «молодіжки» 2006-го
«Майстрів спорту ми досі не отримали, хоча обіцяв ще Банніков»
– В яких умовах команда проживала в Ірландії?
– Умови були чудовими. Раніше ми подорожували багатьма країнами, але грали на простих турнірах. Там все було скромно. А в Ірландії нас заселили у п’ятизірковий готель в центрі Дубліна.
До речі, з нами разом проживала збірна Туреччини – майбутній чемпіон Європи. В нас було по одному костюму і кожен у своїх кросівках. Турки над нами знущалися: на сніданок, обід і вечерю постійно приходили в різних костюмах. Ми не знали, як на них і дивитися (сміється, – прим. Д.В.).
– Як усе було організовано?
– По організації питань також ніяких не було. Нагороджував нас тодішній президент УЄФА Леннарт Йоханссон. Ми його бачили раніше лише по телевізору. Коли я тиснув йому руку, то чомусь випалив: «Вітаю, дідусю Йоханссоне» (сміється, – прим. Д.В.).
Леннарт Йоханссон, фото: AP
– Як дозвілля між матчами проводили?
– В карти грали, але не дуже багато. Особливо багато вільного часу не було. Грали постійно на третій день, і все було чітко за графіком.
– Хто більше по гумору?
– За гумор відповідали одесити – Денис Колчин, Омар Мішков, Сергій Згура.
– Які премії були за турнір?
– В групі преміальних не було, а за матчі плей-оф та поєдинок за третє місце ми отримали по 50 доларів.
– Вам начебто за ту бронзу обіцяли Майстрів спорту дати, але чомусь не судилося.
– Було діло. Коли ми прилетіли, нас зустріли у Борисполі, і одразу відвезли в Будинок футболу. Тодішній голова ФФУ Віктор Банніков подарував нам по м’ячу «Umbro» та пообіцяв, що ми станемо Майстрами спорту. Чомусь далі цієї розмови справа не дійшла. Не знаю чому.
Можливо, вийде ця стаття, і нам нарешті Майстрів дадуть (сміється, – прим. Д.В.).
***
На прохання героя інтерв’ю зазначаємо, що учасників вищезгаданих подій, а саме: Володимира Киянченка, Сергія Омеляновича, Олега Федорука, Омара Мішкова та Сергія Перхуна вже серед нас, на жаль, немає. Світла їм пам’ять!
