«Перед Англією брали білет додому»: Ящук – про перші бронзові нагороди збірної України на юнацькому Євро-1994

Переглядів 1348
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
10 голосів
«Перед Англією брали білет додому»: Ящук – про перші бронзові нагороди збірної України на юнацькому Євро-1994
Олег Ящук, колаж: «Український футбол»
Ветеран бельгійського Андерлехту і тернопільської Ниви Олег Ящук в інтерв’ю «УФ» поділився спогадами про участь юнацької збірної України на Євро-1994, де наша команда здобула бронзові медалі.

Рівно 30 років тому, 8 травня, юнацька збірна України (U-16) перемогла Австрію (2:0) у матчі за третє місце на чемпіонаті Європи в Ірландії. Ці бронзові нагороди стали першими в історії вітчизняного футболу на такому рівні. Перед цим підопічні Володимира Киянченка у групі на рівних зіграли з майбутнім переможцем турніру – Туреччиною – на останніх хвилинах врятувалися у грі з англійцями та пройшли далі по пенальті та зазнали прикрої поразки у півфіналі від Данії, яку переважали по грі.

Найкращий бомбардир тієї збірної на Євро-94 Олег Ящук пізніше заявив про себе в тернопільській Ниві та пробився до європейського футбол, де тривалий час успішно виступав у Бельгії за тамтешні Андерлехт та Серкль Брюгге.

Саме Ящук в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» поділився спогадами про той знаковий для нашої збірної турнір в Ірландії.

У цьому матеріалі ви дізнаєтеся про:

  • Ставлення гравців нашої збірної до тодішніх команд Бельгії та Ісландії;
  • Рівний поєдинок з переможцями турніру – Туреччиною;
  • Такі різні протистояння із зірковою Англією та Данією в плей-оф;
  • Осад від бронзових нагород після перемоги над австрійцями;
  • Стиль гри нашої збірної та знакових футболістів;
  • Обіцянку від ФФУ, яку вона так і не стримала;
  • А також прогноз на протистояння України з Бельгією на Євро-2024.

«Як можна таку збірну, як Бельгія, не перемогти?»

– На відбірковому етапі до Євро-94 ви мінімально здолали Угорщину (1:0) та знищили Вірменію (9:0). Чи стояло перед командою конкретне завдання на фінальну частину турніру?

– Думаю, що найголовніше було туди потрапити. Потім вже задачею мінімум став вихід з групи. І це нам вдалося.

– У поєдинку першого туру турніру ви відзначилися забитим м’ячем, допомігши збірній здолати бельгійців. Наскільки потужною тоді була ця збірна?

– Чесно кажучи, тоді я про Бельгію практично нічого не знав. Пам’ятаю, що тоді в команді говорили: «Як можна таку команду не пройти?». Бельгія для нас на той момент не була футбольною країною. 

Олег Ящук (ліворуч), фото: з відкритих джерел

Чи справдилися очікування? Я пам’ятаю, що ми вели 2:0, але в другому таймі пропустили з пенальті. Ясно, що коли вже рахунок став 2:1, то гра трохи змінилася. Але, на мою думку, ми були сильніші за бельгійців.

– Далі була нічия з Туреччиною. За ходом тієї гри могли припустити, що саме ця збірна і стане тріумфатором Євро?

– Ми навіть не думали про таке. Але так, бачили, що в них команда непогана. Ми грали на рівних, тому остаточний результат був 1:1. Здобути перемогу могла кожна зі збірних. У порівнянні з Бельгією це був набагато сильніший суперник.

– В останньому матчі групового етапу ви знову забиваєте, а збірна знову перемагає з рахунком 2:1 – цього разу ісландців. Важко фізично було протидіяти юним вікінгам?

– Те, що пам’ятаю, то ми ставили себе вище за Ісландію та Бельгію. Ми були дійсно сильніші за них, але не вдалося більше забити. Чи виділявся в тій команді Ейдур Гудйонсен? 30 років вже пройшло, але не пам’ятаю, щоб хтось там прямо серйозно вирізнявся поміж інших.

«Говорили, що ми не пройдемо Англію, але наша остання атака – і ми зрівнюємо!»

– Дізнавшись, що вашим суперником в 1/4 фіналу буде Англія, вже серйозно оцінювали рівень опонентів? Це вже зараз ми знаємо такі імена, як Каррагер, Хескі, Райт…

– На жаль, у тій грі я не брав участі, оскільки отримав пошкодження у матчі з Ісландією. Багато хто говорив, що ми не пройдемо Англію, бо вона набагато сильніша за нас. Подумки, можна сказати, вже білети додому взяли:) 

Проте вийшла рівна гра. Так, вони вели в рахунку 2:1 до останньої хвилини і здавалося, що нам вже не вдасться відігратися. Але, як зараз пам’ятаю, остання хвилинна, остання атака і ми зрівнюємо.

Коли таке відбувається вже наприкінці матчу, то команда перебуває на куражі. Нам тоді пощастило у пенальті і ми здобули перемогу та пройшли далі.

– Якими були молоді Джеймі Каррагер та Еміль Хескі в складі «трьох левів»? Хто з тієї збірної виділявся найбільше?

– Та ясно, що в такій команді, як Англія, були гравці, які виділялися. Але ж ми тоді нікого не знали, не могли уявити, хто чого досягне в майбутньому. Англія це є Англія – футбольна країна, так що це нормально. Думаю, якби ми не вірили в те, що можемо їх перемогти, то і не пройшли б далі.

Джеймі Каррагер, фото: EMPICS Sport

– А взагалі хто на тому турнірі хтось особливо вирізнявся поміж решти гравців? Все-таки на Євро-1994 виступали також і Хосеба Еччеберія, і Єспер Гронк'яер, і Сілард Немет.

– Ну, слухайте, 30 років як-не-як минуло, навіть не 10. Такі моменти важко пригадати. Ось самі матчі, результат, хід ігор – це в пам’яті лишилося. 100% хтось виділявся, але за стільки років уже забулося.

– Тоді повернемося до матчів плей-оф. У півфіналі була нічия з Данією в основний час (2:2) та поразка в серії 11-метрових. Яким був перебіг тієї гри?

– А ось у цьому матчі все сталося навпаки, якщо порівнювати з поєдинком проти Англії. В цій грі ми йшли вперед, у нас лишався лише один крок до фіналу. Ми абсолютно заслужено вели 2:1, але фортуна в той день була не на нашому боці. І ось остання їхня атака завершилася голом і вони зрівняли. Звісно, що нас це серйозно надломило.

Хоча навіть в серії пенальті ми вели у два м’ячі – вони двічі не забили. І ми потім якось примудрилися цю перевагу втратити, не реалізувавши решту своїх ударів. 

«Осад після бронзи був присутній. У групі з майбутнім чемпіоном ми грали на рівних»

– У матчі за третє місце ви знову забиваєте, збірна знову перемагає – цього разу австрійців 2:0.

– Ми виглядали гідно. Якщо так подивитися, то ми жодного поєдинку в основний час і не програли. Не вийшло пройти у фінал – треба показати себе в матчі за третє місце. Ми серйозно налаштовувалися. Рахунок 2:0 говорить сам за себе. Відчувалося, що ми були сильніші.

– Бронзові нагороди сприймалися позитивно, чи все-таки лишився осад, що могли поборотися і за золото?

– Ні, ну осад був присутній. Коли бачиш, що Туреччина потрапила у фінал і виграла там… І це ж при тому, що в групі ми грали на рівних. Тому наша збірна тоді цілком могла претендувати на те, аби стати першою на турнірі. Проте – це футбол, всяке може статися. Ми раділи тому, що стали третіми.

Олег Ящук (ліворуч), фото: з відкритих джерел

– Якось святкували бронзу? Чи були преміальні від тодішньої Федерації футболу України?

– Ми тоді ввечері з друзями пішли і трошки відсвяткували:) Трошки, бо вже рано вранці мали прокидатися та їхати автобусом в аеропорт. Але як не відсвяткувати? Це як-не-як перша нагорода, хоч і третє місце. Проте для нас тоді це було дуже важливим досягненням, усі були щасливі.

Федерація, наскільки я пам’ятаю, обіцяла надати нам звання Майстрів спорту, проте офіційно так нічого і не було. Можна сказати, що все лишилося на словах. 

Щодо премій, то не пам’ятаю. Не думаю, що там могло бути щось серйозне. Говорили, що турки за перемогу на тому турнірі отримали якісь солідні гроші. Та й у нас тоді премія не стояла на першому місці. Все-таки пріоритетом було відстояти честь країни. Дуже класні емоції лишилися з тої пори. 

«За Киянченка грали в динамівський футбол»

– Хотів би поговорити про головного тренера української збірної Володимира Киянченка. Що це був за фахівець та людина? Який футбол сповідувала команда за його керівництва?

– Хороший спеціаліст. Він дуже добре ставився до всіх хлопців. Та й колектив у нас зібрався такий непоганий. Ми ж тоді на турніри всілякі їздили, першими були з ним. Володимир Григорович знав як нас мотивувати та мав довіру до хлопців, ми йому так само віддячували. 

Щодо стилю гри, то ми нічого не вигадували. Отримавши м’яч, мали відразу якось загострювати, бігти в атаку. Мені здається, ми на Євро найбільше передач вперед зробили. Зараз футбол змінився, всі починають від воротаря, через пас. У нас так не було, ми грали більше з довгими пасами, такий прямолінійний якісний футбол.

– Можна сказати динамівський?

– Так, так:)

Збірна України U-16-1994, фото: з відкритих джерел

«Перхун міг побудувати серйозну кар’єру, якби не фатальне зіткнення»

– За 30 років багатьох гравців збірної-1994 вже немає в живих – Сергій Перхун, Олег Федорук, Омар Мишков та Сергій Омельянович. Що можете розповісти про них? Можливо, з кимось з них підтримували контакт і після турніру?

– Я з двома дуже добре підтримував зв’язок. Після чемпіонату Європи їздив додому до Федорука, ми ще там з ним відсвяткували:) Добре з ним спілкувався.

Проте ще з перших зборів найбільше подружився з Перхуном, завжди були на зв’язку. Я навіть приїжджав у Нідерланди, коли Дніпро проводило там збори, ми і там бачилися. 

– Якби не те фатальне зіткнення у матчі за московський ЦСКА, Перхун міг би побудувати серйозну кар’єру?

– Це 100%. Я часто з ним спілкувався і знав, що в нього була проблема з рукою, яка в нього постійно боліла. Він досить багато грав на уколах. Коли Сергій перейшов у ЦСКА, то я за кожною його грою слідкував. Там постійно писали: «Знову Перхун, знову він!». Сергій завжди тягнув команду, рятував. І ось в один момент відкрив пресу і прочитав що сталося… Звісно, що це тоді стало шоком для мене… 

Сергій Перхун, фото: з відкритих джерел

«Зубов виділявся у збірній, але залишився в Шахтарі. Я ж прагнув до Європи та докладав максимум зусиль»

– З тієї збірної досить успішну та довгу кар’єру на високому рівні, крім вас, мали лише Валентин Слюсар і Геннадій Зубов. На вашу думку, що могло стати причиною цього?

– Я думаю, що тут вже залежить від кожного з гравців. Все дуже індивідуально. Коли вже виступаєш у Вищій лізі, отримуєш зарплату, на тебе звертають увагу, то дехто може дозволити собі розслабитися.

Та й травми також серйозно заважають. Не всі можуть знайти в собі сили повернутися на попередній рівень. Можливо, у когось характеру не вистачило, комусь не пощастило. Але не все від фортуни залежить. Якщо нічого не робити, не проходити через випробування, то успіх тобі на голову просто так не впаде.

– Для переважної більшості українських вболівальників заживо помер Геннадій Зубов, який під час повномасштабної війни переїхав до Росії. Він був важливим гравцем тієї збірної? Хто ще вирізнявся з тієї команди?

– Гена виділявся. Він був маленький, шустренький. Дійсно добре грав тоді, я б сказав, навіть дуже, проте залишився в Україні. Хотів грати в Шахтарі. Когось так виділити ще не можу. Наша сила тоді – це командна гра. Як-то кажуть, порядок б’є клас.

– Ви самі могли уявити, що у майбутньому будете грати в Європі, станете ветераном Андерлехту? Чого в кар’єрі хотів досягнути 15-річний Олег Ящук? Якою була межа мрій?

– Оскільки мені вдалося пограти зі збірною на різних турнірах, то я бачив, які умови в Європі. Там все для футболу – просто бери і грай.. Вже тоді в мене було бажання поїхати до одного з європейських чемпіонатів. Звісно, не міг подумати, що все станеться саме так, але я дійсно прагнув цього. 

Олег Ящук, фото: з відкритих джерел

«Після тижня в Ірландії вже хотілося додому»

– А як у команди було із рівнем прийому на турнірі в Ірландії? Встигли з Дубліном познайомитися?

– Готель, та й сама організація, були чудовими. Ми ж дійшли аж до самого кінця турніру, пробули там два тижні. Так ось, це було вперше, що я поїхав за кордон так надовго. Пам’ятаю, що вже після першого тижня я більше не міг. Хотілося якнайшвидше повернутися додому, хоча все дійсно було на високому рівні.

Дубліном особливо не гуляли. Може, нам і влаштовували якісь «вилазки», проте у нас все необхідне знаходилося прямо біля готелю, та й часу стільки не було.

– Чи не було в команді «зальотів» під час турніру? Як справи з режимом?

– Та ні. Щось я не пам'ятаю, щоб у нас якісь «зальоти» траплялися:) Та й нам, пацанам, по 15-17 років було. Одна справа, коли збірна до 18, 21 року, але ж ми зовсім малими були.

– Здається, напередодні турніру у збірної були проблеми з екіпіровкою. Чи вдалося цю проблему вирішити?

– Ой, ну, можливо, і було. Проте на самому турнірі ми вже все мали. Нам і костюми видали жовто-блакитні. Але ж у нас потім форму й забрали, тоді з цим все суворо було. Можна сказати в натяг – ми мали все здавати.

«Поборотися з Бельгією за перше місце в групі? Вони зараз вже не ті, що кілька років тому»

– Цього літа наші юнацькі команди і основна збірна гратимуть на чемпіонатах Європи. Також дебютує олімпійський колектив Руслана Ротаня на Олімпіаді. За ці 30 років в Україні серйозний футбольний злет?

– Як бачимо – так. Прогрес серйозний. Тут навіть нема про що говорити, бо всі все бачать. Чудово, що всі наші команди зуміли пробитися до фінальної частини турнірів. Це вже результат.

Олімпійська збірна України, фото: Jiji

– Не можу не запитати про суперника команди Сергія Реброва на Євро-2024 в нашій групі – Бельгію. Чи є шанси в української збірної поборотися за першу сходинку?

– З жодною командою на такому рівні легко точно не буде. Це раніше можна було сказати, що якась збірна прохідна, країна не футбольна. Нині треба докласти чималих зусиль задля досягнення результату. Мені дуже цікаво, як Україна зіграє з Бельгією. Зараз бельгійці не ті, що були пару років тому. Ось та збірна Бельгії могла боротися за перемогу на міжнародних турнірах. Зараз для них це нереально.

– Загалом, чого очікуєте від національної збірної на чемпіонаті Європи в Німеччині?

– Мінімальна задача, яку потрібно ставити – це вихід з групи. Вийшли – вже позитив, можна рухатися далі. А там вже як пощастить. Ми ж знаємо, що в деяких матчах везіння відіграє чималу роль. 

Як мінімум, потрібно виходити до 1/8 фіналу. Можу сказати, що потенціал у цієї збірної серйозний. Особливо, якщо подивитися, хто з наших хлопців у яких європейських чемпіонатах виступає. Наразі наша національна команда дійсно солідна.