«Дуже хочу на Олімпіаду»: інтерв’ю Криськіва із Шахтаря про молодіжну збірну, весняну частину сезону та рідний Харків
1182 
У поточному сезоні Дмитро Криськів впевнено забронював за собою місце у середній лінії Шахтаря. Окрім цього 23-річний півзахисник входить до числа ключових футболістів олімпійської збірної та є претендентом на участь у цьогорічних Олімпійських іграх.
Після виходу Шахтаря до фіналу Кубка України та важливої перемоги над Ворсклою в чемпіонаті як репетиції вирішального трофейного матчу виконавець дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол», де розповів про:
- враження від впевненої перемоги у півфіналі Кубка;
- індивідуальні плани на сезон;
- те, чи очікує виклику в національну команду;
- атмосферу в збірній Руслана Ротаня та ціль на Олімпіаду в Парижі;
- те, чому полюбив футбол та як почав ним займатись;
- із ким частіше за все грає у CS.
«В Україні трохи недооцінили Марсель. Писали, що його треба проходити, але там зібрані гравці та тренери світового рівня»
– Дмитре, вітаю з виходом до фіналу Кубка. Коли Шахтар востаннє грав у вирішальному матчі цього турніру, його суперником був першоліговий Інгулець. Можете пригадати свої враження від цього нерівного протистояння та де дивився цей фінал?
– Дякую за привітання. Пам’ятаю, що дивився цей матч, а от де – ні. Це була легка перемога для Шахтаря та завоювання Кубка. Тоді в команди був гарний склад, попереду були бразильці. Дуже сподобався Тете. Загалом, про цей матч залишились лише приємні спогади.
– Шахтар вийшов до фіналу після впевненої перемоги проти дуже непростої команди Романа Григорчука. Що стало ключем до розгрому одеситів?
– Напевно те, як ми налаштовувались на цей матч. Розуміли, що до нас приїде дуже неприємний суперник, із яким завжди важко грати. Чорноморець перед протистоянням з нами провів хорошу гру проти Полісся, яке обіграв з рахунком 4:1. Тому налаштовувались на важкий поєдинок і цей настрій нам допоміг впевнено обіграти «моряків». Те, що напрацьовували на тренуваннях, те ми й показали у грі.
Дмитро Криськів. Фото: Шахтар
– Трохи забігаючи наперед, сезон Шахтар завершуватиме теж проти досить складних суперників. В останніх трьох турах ваш клуб гратиме з Динамо, Дніпром-1 та Поліссям. Чи почали «гірники» уже готуватись до цих поєдинків?
– Ні, зараз тривають приготування до наступного матчу. Немає сенсу чекати того, що буде в кінці чемпіонату. Настрій лише на наступного опонента та перемогу над ним. Зараз у лізі кожен суперник непростий і нікого не можна зневажати. Тому коли прийде час, готуватимемось до матчів з іншими клубами.
– Наразі Шахтар виглядає командою, яка перебуває у хорошому тонусі. Однак, зараз середина другого кола чемпіонату, а коли у лютому «гірники» поступились Марселю в 1/8 Ліги Європи, друга половина лише починалась. Фактор форми мав вплив на підсумок протистояння?
– Не знаю, напевно, різниці немає. Ми завжди віддаємось на тренуваннях на 100%. Так, трішки не пощастило і ми вилетіли від Марселя. Але не можна сказати, що тоді ми були не у формі, а зараз так. Можливо, зараз до нас удача повертається трішки більше, ніж тоді.
– А що ж стало вирішальним у матчах 1/8 ЛЄ?
– Це було дійсно конкурентне протистояння в якому шанси були, напевно, 50/50. Люди трохи зневажають Марсель. В Україні його трохи недооцінили. Тоді усі писали, що Олімпік треба проходити, але там зібрані гравці та тренери світового рівня. Згодом, після того, як пройшли нас, марсельці продемонстрували це у протистоянні з Вільярреалом, який у першій грі вони обіграли з рахунком 4:0.
Я не можу сказати, що у нас не було шансів з Марселем. Ми грали на рівні, але трохи не пощастило. Можливо не вистачило подібних ігор. Так, на єврокубковій арені у нас було 6 матчів в ЛЧ. Але коли на поєдинок заповнюється увесь «Велодром» – це відчувається зовсім по-іншому, ніж коли ти граєш в Україні при порожніх трибунах.
Напевно, зіграв фактор того, що вони більше адаптовані до таких матчів. Також коли у матчі-відповіді вболівальники погнали вперед – це дуже допомогло Марселю. Ймовірно, через зміну тренера та домашні трибуни вони змогли краще виглядати у другому матчі.
– Ви торкнулись цікавої теми. Те, що футболістам важко перелаштовуватись на єврокубки з ігор при порожніх трибунах під час чемпіонату України відомо давно. А що відчуває гравець при зворотному переході?
– Таке переналаштування дійсно є. Коли на стадіон приходять і вболівають за тебе чи суперника – інша атмосфера. Але у наш час ми можемо лише подякувати ЗСУ за можливість грати. Окрім цього, зараз у нашій країні на трибуни уже пускають, хай невелику, але частину вболівальників. З ними дуже приємно грати.
– У цьому сезоні чемпіонату України ви забили 6 голів, із яких 4 – у ворота Кривбасу. У чому секрет такої результативності саме проти клубу з Кривого Рогу?
– Не знаю (посміхається). Відзначився по два рази вдома і на виїзді. Якось вийшло так, що у цих матчах зміг реалізувати моменти, а у інших – ні. Напевно, це збіг обставин.
– Зараз Шахтар може виграти Кубок України та чемпіонат. А чи є у Вас особисті завдання?
– Ні, є лише командні. Лише про це ми думаємо та працюємо задля цього кожного дня. А от індивідуальних немає.
– Можливо, у вас є бажання зробити щось на пам’ять у випадку виграшу усіх титулів в Україні? Нову зачіску, татуювання, чи, скажімо, мурал на стіні власного будинку…
– Парі на щось подібне я ні з ким не укладав. А, наприклад, татуювань не маю і не дуже хочу. Щодо спогадів, як казав Містер, тобі усе напишуть в інтернеті і усе занесуть у твоє досьє. Я лише раз ставав чемпіоном, а відомо, що стати ним один раз можна. Довести, що це було не випадково, та виграти ще – важче.
Кубок і Суперкубок я поки взагалі не вигравав. Тому присутня велика мотивація. Заради цього працюю не лише я, а й уся команда.
«Організм дав збій. Після МРТ сказали, що у збірну я тепер поїхати не зможу»
– А чи є у списку ваших планів участь у цьогорічній Олімпіаді?
– Так, дуже хочу на Олімпійські ігри, адже від самого початку скликання цієї команди я знаходився разом із нею. Пам’ятаю усі матчі, увесь цей шлях і можу згадати лише приємні речі. Сподіваюся, що тренер зможе залучити мене до такого великого турніру, а я покажу своє палке бажання.
Дмитро Криськів. Фото: УАФ
– Чого від цих змагань очікує команда Руслана Ротаня й особисто Дмитро Криськів?
– У нас дуже дружній колектив. Ми спілкуємось й поза збірною. Маємо також і гарну комунікацію з тренерським штабом. Напевно, це і є ключем до успіху. Тепер ми хочемо показувати свій футбол і надалі досягати найвищих результатів. З цим і їхатимемо на Олімпіаду.
– Тобто, атмосфера в роздягальні є одним із козирів збірної U23?
– Так-так. Там дуже гарний мікроклімат. Коли ця команда збирається, хочеться перебувати у цьому колективі як на футбольному полі, так і по за ним.
– З ким у вас найтісніші дружні зв’язки в цій збірній?
– Когось виділяти не хочеться, але я багато спілкуюсь з хлопцями. Так, є ті, з ким майже кожен день, з кимось трохи рідше. Але з усіма завжди радий перетнутись у поєдинках чемпіонату чи лавах молодіжної збірної.
– До речі, нещодавно через травму ви пропустили збір олімпійської збірної у Японії. Що це було за пошкодження і як зараз себе почуває ваша нога?
– Перед тим, як травмуватись, я провів 4 гри за 12 днів, тож організм трохи дав збій і я отримав пошкодження литкового м’яза. У грі проти Карпат (15 березня – прим. О.Щ.) відчув дискомфорт, одразу ж підійшов до лікарів. Наступного дня мені зробили МРТ і сказали, що є пошкодження з набряком і що у збірну я тепер поїхати не зможу. Сенсу не було, адже тренуватись би усе одно не зміг.
Після цього пропустив 12-13 днів. Коли повернувся до загальної групи – нога ще трохи турбувала, але після гри проти Чорноморця мав невелику паузу (матч проти Руху 7 квітня Дмитро Криськів пропускав через перебіг жовтих карток – прим. О.Щ.), тому зараз готовий на повну.
– Тобто, дискваліфікація навіть трішки допомогла оговтатись від травми?
– Так. Коли була перерва на матчі збірних деякі хлопці мали багато вихідних, а я у цей час мав їздити на базу, аби працювати над відновленням. Це було не дуже приємно (посміхається). Зараз, коли пропускав гру – тренувався з командою і приділяв увагу своєму здоров’ю.
– У першій половині сезону ви неодноразово потребували допомоги лікарів під час матчів. Чому виникали такі проблеми і чи можемо сказати, що вони уже позаду?
– Насправді це все уже в минулому. Хочу подякувати усьому медичному персоналу клубу, який під час зимової відпустки допомагав мені подолати цю проблему. Я надзвичайно радий, що усе вже минуло і я без проблем можу грати у футбол.
– Повертаючись до справ збірних. Чи очікуєте есемеску вже й від Сергія Реброва?
– Не очікую, а працюю та викладаюсь в іграх й тренуваннях. Моя справа – давати від себе 100% як на футбольному полі, так і поза ним. А коли тренер національної збірної вирішить, що я потрібен, тоді він мене й викличе. Коли до цього дійде – буду дуже радий.
Сергій Ребров. Фото: УАФ
«Любимо пограти із Мудриком, Трубіним, Різником, Сіканом і хлопцем із Кременя»
– Дмитре, розкажіть про свою сім'ю. Наскільки вона футбольна?
– Так вийшло, що мої батьки жили у Харкові біля ОСК «Металіст». І звісно, що в дитинстві ми часто гуляли біля стадіону. Одного разу зайшли туди саме у момент, коли тренувались діти. Мені дуже сподобалось, як грають у футбол, і я часто дивився на ці ігри. Одного разу мама вирішила, що досить уже спостерігати, потрібно віддавати мене на футбол.
Ось так і сталось. У мене не футбольна родина, хіба батько любить іноді ввечері подивитись футбол. Та й любов до цього спорту ніхто не намагався прищепити. Але вийшло, що полюбив і грати, і дивитись. Дуже вдячний мамі за те, що вона витратила дуже багато часу, аби ходити зі мною на тренування та їздити на змагання. За це їй велике дякую.
– На жаль, у Харкові зараз дуже складна ситуація. Як себе почувають ваші рідні? Вони знаходяться у безпеці?
– Батьки залишились у Харкові. Там не дуже безпечно, але це наша домівка. Батько взагалі не хоче нікуди їхати. Маму ми вивозили на деякий час, проте вона відчула, як це – жити в іншому місті, а любов до Харкова у неї дуже велика. Дівчина у мене теж з рідного міста, однак зараз вона зі мною.
Ситуація є такою, якою є, і ми повинні адаптуватись до неї. Дай Боже, аби все як найшвидше закінчилось нашою Перемогою і ми могли повернутись у рідний, красивий, спокійний Харків.
– До 2016 року ви тренувались у академії Металіста, де перетнулися з багатьма відомими у майбутньому гравцями. Хто був найсильнішим у дитинстві?
– Навіть не знаю. В той час тренувалось багато юних гравців, які потім заграли у Першій та Прем’єр лігах, а навіть у чемпіонатах інших країн. І я дуже радий за хлопців.
Я був в Металісті з 6 років, потім на короткий час відходив у Геліос, а з 9 до 16-річного віку знову був у Металісті. І за цей час не можна виділяти одного чи двох гравців. У нас була гарна команда та тренер Євген Миколайович Назаров, який на 100% віддавав себе вихованцям. За це хочеться йому подяка. Він завжди ростив не лише кваліфікованих футболістів, а й насамперед хороших людей.
– Разом із вами у Харкові були одноклубники: колишній Михайло Мудрик та теперішній Георгій Судаков. Як ви проводили час разом?
– Ми дійсно знайомі з дитинства. Багато часу проводили на одному футбольному полі, але усі троє різного віку. І в дитинстві я більше спілкувався з хлопцями зі своєї команди. Старшими чи молодшими – не дуже часто. Наша комунікація вийшла на інший рівень уже тоді, коли опинились у Шахтарі та почали грати у молодіжній збірній.
– Тоді було видно, що вони стануть футболістами настільки високого рівня у майбутньому?
– В академії було багато гравців з такими здібностями, але саме Мудрик і Судаков своєю працею та менталітетом досягли успіху. Я радий, що хлопці змогли реалізуватися і показують футбол на такому високому рівні.
– Знаємо, що молоді гравці, зокрема Мудрик, люблять грати в CS:GO. Чи були у вас баталії в комп’ютерні ігри?
– Так (посміхається). Ми й досі любимо пограти. Ось кілька днів тому грали разом із Михайлом Мудриком та Анатолієм Трубіним. Також граю із Дмитром Топаловим, Іллею Путрею, Давронбеком Азізовим з Кременя, з яким я грав на юнацькому рівні у Металісті.
У Шахтарі теж полюбляють цю гру. Наприклад, Дмитро Різник і Данило Сікан. Час від часу ми збираємось і граємо або один проти одного, або разом проти когось. Цей процес дає багато гарних емоцій, адже під час гри маємо час поспілкуватись не лише про футбол чи саму гру, а й про життя.
Михайло Мудрик. Фото: Челсі
– Який нікнейм у Дмитро Криськіва?
– Банальний – Діма Криськів.
– На останок, про що ж мріє Діма Криськів?
– Про найшвидше закінчення війни нашою Перемогою. Аби ми нарешті могли повернутись у наші домівки. Це не лише моя мрія, а й усієї країни. Хочу подякувати ЗСУ, оскільки завдяки їм ми можемо займатись улюбленою справою та жити мирним життям. Хочу закликати усіх допомагати нашим Збройним силам та ще раз сказати дякую.
