«Фани Чорноморця подарували дельфіна, залили його шампанським і порвали навпіл»: Безотосний – про перемоги в епоху Григорчука
142 
Дмитро Безотосний лише у 25 років заграв в УПЛ у запорізькому Металурзі, але свої найкращі сезони провів в Одесі, де разом із тим самим Чорноморцем Григорчука у 2014 дійшов до плей-офф Ліги Європи. 2015 року воротар разом з Антоновим, Гаєм і Григорчуком перебралися до азербайджанської Габали, де його команда двічі проходила по чотири кола кваліфікації і знову відбиралася до групи ЛЄ. Проте, кілька разів викликаючись у національну збірну, так і не провів жодного матчу за Україну.
В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» Дмитро Безотосний розповів про те:
- Чому в Григорчука були повні туфлі шампанського
- Навіщо президент запорізького Металурга покликав Григорчука до сауни о першій ночі і чому після цього звільнив
- Через яку суму бився в екстазі легіонер Габали після підвищення преміальних
- Чому у Металурзі змушували бігати після гри навколо поля та слухати образи від фанатів
- Як у Чорноморці преміальні виплачували не лише «Франкліном», а й цеглою
- Чому Гармаш міг кинути шкарпетками у партнера по збірній
- Як у Металурга шість разів за один сезон змінювався тренер
- Чому у гравців запорізького Металурга на рингтоні стояло «Безотосний – мужик»
- Хто був сильнішим у Металурзі – Сидорчук чи Степаненко
- Чому у Чорноморці Григорчук по три дні забороняв команді грати у футбол на базі
- Які у Чорноморці були преміальні за перемогу над Динамо та Шахтарем
«В аеропорту вболівальники вилили на нас кілька ящиків шампанського»
— Давайте почнемо, можливо з найяскравішого моменту у вашій кар'єрі. У грудні 2013 року Чорноморець обіграв в Ейндховені ПСВ і вийшов у плей-офф Ліги Європи. Як вас зустріли вболівальники?
— Це було щось! Після ПСВ прилетіли до Одеси о третій годині ночі. Повний аеропорт фанів! Уболівальники всіх залили шампанським. Петарди, феєрверки. Роман Йосипович Григорчук був весь у шампанському. Сказав, що коли прийшов додому, навіть у туфлях воно ще було, якби захотів – міг би в келих налити та й ще випити :-)
Мені фанати подарували м'якого одеського дельфіна, з ринку «Привоз», напевно, приплив :-) В аеропорту кожен хотів сфотографуватися, обійняти. З натовпу фанати нас тягли у різні боки – хто за рукав, хто за капюшон, хто за дельфіна. Потім поливали шампанським, я трохи прикрився тим же іграшковим дельфіном.
Заходжу до автобуса – дельфін уже порваний на дві частини, весь у шампанському.
Але найбільше облили Григорчука. Кілька ящиків вилили на гравців, лікарів і масажистів, усім дісталося.
Фанати потім просили повернути дельфіна, щоби зашити. Ми з ультрас були однією командою, як сім'я.
— Як готувалися до заключної гри у групі Ліги Європи з ПСВ (1:0), адже вам для виходу із групи була потрібна лише перемога?
— Зрозуміло, що треба було грати на 100%. У Йосиповича (Григорчука, – прим. А.Т.) все було чітко.
— За вихід у плей-офф Ліги Європи у 2014 були великі преміальні?
— За преміальними Чорноморець з нами повністю не розрахувалися. З кимось розрахувалися квартирами у будинках, які будувала компанія президента клубу Леоніда Клімова. Трохи віддали борги. Не Франкліном (доларами), а цеглою (нерухомістю). У результаті всіх все більш-менш влаштувало. Деякі легіонери не дуже хотіли брати саме квартири, просили грошима. Їхні контракти були захищені УЄФА.
— У першій грі з ПСВ (0:2) в Одесі за голландців Мемфіс Депай зробив гол плюс пас. Він після ПСВ грав за Манчестер Юнайтед та Барселону. Запам'ятався той гравець?
— Там від кожного гравця була небезпека. Ми на кожного готували досьє перед іграми.
— У домашній грі з Лудогорцем (0:1) до вас у воротарський прилетіла петарда з трибун. Потім ви пропустили м’яч від болгарів. Говорили, що петарда вас приголомшила, і ви пропустили гол через неї. Це так?
— Чесно скажу – ні. Був удар зі штрафного. Не розрахував, помилився. М'яч змінив траєкторію переді мною.
— У 2013-му ви грали у кваліфікації до групи ЛЄ із Црвеною Звездою (3:1, 0:0). Сербські фанати влаштували безлад в Одесі на стадіоні. Боялися їх?
— Мене це трішки відволікало від гри. Трохи побоювався, що вони побіжать на поле. Хоча чого їх боятися за великим рахунком – їх там пару сотень, а наших – тридцять тисяч.
З одним уболівальником, Андрієм звуть, нещодавно зустрічалися. Показує відео: він працював поліцейським, ловив наших одеських фанів, які вибігали на поле. Каже: «Впізнаєш, це я!». Я був спокійний – Андрюха на стадіоні, значить ніхто не пробіжить.
— Франк Джа Джедже потім ходив Парижем у футболці з Тризубом. Він полюбив Україну?
— Усім гравцям та легіонерам той період запам'ятався, напевно, викликав позитивні емоції.
— Фонтанельйо та Бергер у тому Чорноморці були гарною парою центральних захисників?
— Бергер був надійним і простим. Фонтанельйо й атаки починав. Фонтан добре грав головою. Вивчив наші мови, добре підказував. Плюс своїм латиносам міг донести правильну думку, вставити їм і ляща дати, якщо треба.
Дмитро Безотосний. Фото: Чорноморець
— Чорноморець у 2011 році повернувся до УПЛ. Ви почали в команді грати у сезоні 2011/2012. У клубі казали, що хочуть грати у єврокубках?
— Так, я розумів, що це не просто слова. Буває, керівництво ставить завдання, але ми розуміємо, що за цим нічого не стоїть. Михалич (президент Леонід Климов, – прим. А.Т.) ставився інакше. Усі у клубі робили свій внесок.
«Люди в Одесі сиділи на сходах, один у одного на колінах»
— У 2013 році Чорноморець вийшов у фінал Кубка України, зіграв у Суперкубку, вийшов із групи Ліги Європи у плей-офф. Як вам це вдалося?
— Весь клуб працював на це. Уся команда, всі на базі. Навіть їдальня. Дніпро у 2015 році вийшов у фінал Ліги Європи, а в клубу грошей не було. А команда була. Ми – футболісти, ми ж хочемо щось виграти, справа не лише у грошах.
Виходиш на стадіон «Чорноморець»: 33 тисячі глядачів лише офіційно, люди сидять на сходах, один в одного на руках.
На Лігу Європи у Чорноморці були вищі преміальні, ніж на УПЛ. У клубу були вищі доходи від єврокубків.
На Шахтар та Динамо преміальні теж були підвищеними. Але там, хоч 10 000 доларів давай, все одно багато у них не виграєш. Були розмови, що Динамо могло доплатити за очки, відібрані у Шахтаря, і навпаки.
— Ви ж обіграли Динамо у Києві у 2013-му — 2:1. За такі матчі й могли доплатити?
— Начебто. Давали трохи більше. Клуб дав як завжди. І, швидше за все, з того «общака», що Чорноморцю передала третя сторона, «щипанули» й нам трохи.
— Давайте відмотаємо назад. Ви в Чорноморці відразу зрозуміли, що це ваша команда й у вас тут вийде те, що не виходило деінде?
— У Чорноморець мене не брали основним. Сезон 2011/2012 починав Жека Паст. Потім мені дали шанс і я став навіть капітаном команди. Спочатку був Сергій Політило, а згодом проголосували за мене.
— Які функції мав капітан?
— Потрібно було розмовляти з усіма – і з генеральним директором Сергієм Степановичем Керницьким. Говорити про побажання колективу. І треба було тримати команду на полі.
Хлопці якось просили дізнатися у тренера, чому ми після матчів не граємо у футбол. А то у нас після ігор по два-три дні лише відновлення, тренування, вечірнє заняття, але без футболу. Пацани казали: «Дайте хоча б 10-15 хвилин у футбол побігати!». Я й пішов говорити з головним тренером.
Григорчук як розкричався на мене, то пацани всі порозбігалися, як миші по норах. Мене тренер поливає. Підходжу до гравців, які мене просили, говорю: «Пацани, ви всі почули, моїх коментарів не потрібно». Я тримав удар. Безотосний був у всьому винен – не відбив, не тому пасував, не так пацанам передав слова тренера :-) Йосипович не хотів відчитувати іноземців, щоб вони не розплакалися :-)
Правда, потім Роман Йосипович вибачався. Я говорю: «Вже звик, якщо треба на когось покричати, то нехай викликає мене». Потім в Азербайджані знову працювали з Григорчуком – у Габалі. Мені знову пропонували стати капітаном, відповідаю: «Ні, не хочу, мені пов'язка заважає». А місцеві гравці за цю пов'язку мало не билися, мірялися авторитетом. Косилися на мене, коли я одну гру був капітаном.
— У 2010-2014 роках у нас був дуже сильний чемпіонат. Проти кого було найважче грати?
— Проти Шахтаря. Швидкість в атаці була феєрична. Тайсон був дуже реактивним. Вілліан крутив хребці на фланзі, захисників потім до реабілітолога треба було вести :-) Мхітарян – це була голова, хоч він і не найшвидший. Розумом компенсував нестачу швидкості.
— У фіналі кубка у 2013-му Чорноморець програв Шахтарю 0:3, а у Суперкубку – 1:3. Шанси були?
— Ні, рахунок на табло.
— Коли Клейтон Шав'єр із Металіста у 2013 вам забив із центру поля, було прикро?
— Той гол пам'ятаю й досі. Нещодавно поліцейський Андрій, про якого я вже згадував, мені знову скидав те відео. Кажу йому: «Дякую, що мене так любиш».
Як було? Харків’яни швидко зорієнтувалися, а я пішов поговорити із захисником Крісті Вангелі. Трохи не встиг повернутись. Воротарям завжди пригадують їхні помилки.
— Син колишнього генерального директора Чорноморця Олександр Керницький воював у ЗСУ під позивним Патріот, він загинув 29 березня 2022 року на Херсонщині. Ви були знайомі?
— Ми знали один одного. Я із фанатом Чорноморця Сергієм «Статистом» розмовляв, він мені розповідав, як усе було. Півроку не могли забрати тіло. Сумно. Я потім Степановича (Керницького, – прим. А.Т.) зустрічав у Одесі, у нас спільні знайомі.
Сергій Степанович часто рибалить на пірсі біля пляжу Ланжерон. Кажуть, нещодавно гарно риба клювала, Степанич поспішав і гачок у брову встромив. Я іноді катаюся на велосипеді Трасою здоров'я вздовж моря в Одесі. Бачу його машину часто.
На Трасі іноді підходять уболівальники, спілкуємось. Пригадую, як нас підтримували. І навіть на виїзні матчі по 100-200 уболівальників часто приїжджали. Пам'ятаю, на Кубок приїхали ми до Бурштину, і навіть туди таки теж один уболівальник доїхав – одна руденька дівчина.
«Трубін – глиба на полі, несе спокій»
— Вас у 2014 році викликали до збірної. Що запам'яталося?
— Відмінні спогади. Жаль, що в тих трьох іграх – з Нігером, Молдовою та Словаччиною – я так і залишився в запасі. Поспілкувався з нашими найкращими футболістами. Зі Степаненко знову зустрілися. Подивився, як працювали колеги – П'ятов та Бойко.
Найбільше Денис Гармаш запам'ятався. Людина-настрій. Постійно жартував, сміявся, щось розповідав, не сидів на місці. Від нього завжди якась «движуха», енергія. З кимось зачепиться на тренувальному полі, а потім в автобусі в нього то шкарпетки кине, то гетри. Все жартома.
— Хто зараз найкращий воротар в Україні?
— Мені Трубін подобається. Від нього йде енергія така: «Тут все стабільно, закрито, все спокійно». Несе спокій. Коли він грає, видно навіть після одного-двох моментів, що на полі глиба. Може, у нього все кипить всередині, є мандраж. Але зовні – повний спокій. Без «запар». Навіть якщо щось пішло не так, Анатолій виглядає, наче він саме так і хотів.
Анатолій Трубін. Фото: Бенфіка
— Вас здивувало, що Луніна визнали третім у світі?
— Одне скажу: приємно, що українець грає на такому рівні. Значить, заслужив. Ми їмо один і той самий хліб. А він буває іноді гнилим, твердим і не дуже смачним. Свою роботу він робить. Реал недаремно з ним продовжив контракт.
«Президент Металурга парився у лазні та викликав до себе тренерів на розбір»
— Ваш дебют в УПЛ – у сезоні 2008/2009 в запорізькому Металурзі. Вам було 25 років, й у команді доводилося конкурувати з Максимом Ковалем, якому на той момент було лише 16 років. Він пізніше провів за київське Динамо 63 матчі. Чи важко було з ним змагатися?
— Він був перспективним, місцевим. У нього очі горіли. Власник Металурга Ігор Володимирович Дворецький любив місцевих вихованців. Наступного сезону Максим пішов у Динамо, і я вже став основним.
— У сезоні 2009/2010 у Металурга шість разів змінювався тренер: починав сезон Олег Лутков, потім працював Володимир Ходус, потім Роман Григорчук. Потім знову Ходус, потім знову Григорчук, а потім Лутков знову. Як взагалі таке можливо?
— Ігор Дворецький дуже любив футбол, міг міняти тренерів на емоціях. Могло не сподобатися, як хтось із тренерів щось йому скаже. Олег Лутков і Володимир Ходус – місцеві тренери. Їх міняли постійно: з дубля до другої команди, з другої до першої, а потім могли і назад у дубль.
Президенту подобалося паритися у лазні на базі та викликати до себе тренерів на розбір. А потім приймати кадрові рішення.
У сезоні 2008/2009 те саме було з Анатолієм Чанцевим та Юрієм Вернидубом. Залежно від настрою президента – сьогодні Чанцев працює із першою командою, Вернидуб – з другою. А потім навпаки: Вернидуб із першою, а Чанцев – із другою. Було цікаво.
— А Григорчуку це подобалося?
— От вам приклад. Здається, у сезоні 2009/2010 ми вдома обіграли донецький Металург – 2:1. Хороший суперник, ейфорія в роздягальні була божевільною. А президент Дворецький заходить у роздягальню, і починає говорити: «Найгірша гра», такі фрази полетіли, «нашвиряв» на нас. А коли Григорчук прийшов до Запоріжжя, була умова – президент не лізе у тренування, у процес. І він президента відгородив. Команді це сподобалося.
Ще один приклад. Президент парився в лазні на базі приблизно о першій-другій ночі і хотів до себе викликати Григорчука на розмову. Роман Йосипович сказав, що він зараз із сім'єю і поговорити готовий завтра. Поклав слухавку і пішов спати. Не зійшлися у думках. Наступного дня Григорчук зібрав свої речі з бази та поїхав.
Проте фанати дотиснули президента, тому що без нього пішли зовсім інші результати. Були банери із Григорчуком на стадіоні. В підсумку Романа Йосиповича повернули за місяць.
Потім у клубу змінився власник. Чекали, що прийде більш футбольна людина. Але при нових власниках все стало гірше.
«Половина стадіону у Запоріжжі знала гравців особисто, тиснули їм руки»
— А у вас як складалися стосунки із президентом?
— Ігор Дворецький, коли я травмувався, міг за контрактом виплачувати мені 50% зарплати. Але він платив усі 100%. Що сказати, я йому вдячний. І він вірив у мене. Я ж лише у 26-27 років заграв у першій команді, а він дав мені шанс, хоч я вже був дідом старим:-)
У нас зазвичай, якщо до 25 років не розкрився, вже кажуть: «Чого його тримати, міняємо». А Дворецький взяв мене, діда сивого з Хмельницького :-)
Хоча Ігор Володимирович дуже хотів, щоби саме місцеві вихованці розкривалися. При ньому заграли Сергій Кривцов, Сергій Сидорчук, Тарас Степаненко, той же Максим Коваль. Він їх потім продав(у 2010-2011 р.р. Металург продав п'ятьох гравців, найбільші відступні отримав від Динамо за Максима Коваля – 3,1 млн євро. Крім того, з Металурга до Шахтаря перейшли Степаненко та Кривцов, суми трансферів невідомі, – прим. А.Т.).
У Металурзі лише на 2-3 позиціях грали не запоріжці. Я потім дивувався, чому молоді в Одесі, наприклад, не хочуть скористатися своїм шансом? Чому не б'ються за це?
На Металург у Запоріжжі завжди 10-12 тисяч приходило. Половина глядачів знала всіх гравців, виросли з ними на одних вулицях, тиснули їм руки у місті.
— Сидорчук та Степаненко грали у Металурзі. Теж конкурували за позицію опорного півзахисника, як у збірній?
— Ні, вони водночас виходили на поле. Стьопа був стіна. Сергієві подобалося грати вільного півзахисника, більше на атаку. Тарас грав більше за стовпа, щоб нікуди не ходити. А Сергій був технічнішим, міг непередбачувану передачу віддати. Міг «цукерку» вирізати ідеальну. Сидорчук грав вище, в інсайдах. Начебто б два опорні, але різні: Сергій більше грав на атаку, а Тарас – на оборону.
— А які у вас були стосунки з місцевими фанатами?
— У Запоріжжі після невдалих матчів нам іноді призначали покарання: ми залишалися на стадіоні і бігали по колу. Фанати теж залишалися і висловлювали все, що вони про нас думали. Біжиш повз них, і вони покривають тебе, як треба. А ти біжиш далі, потім знову повз них. Такою була мотивація на наступну гру.
— А на виїздах як було?
— Розповім. Поїхали на виїзд, здається, до Луцька. За нас приїхали вболівати 10-20 фанів. А у клубі вже змінилося ставлення, нам рекомендували після гри не підходити до фанів. Я один підійшов – ну як це, люди ж тисячу кілометрів проїхали!
Наступна гра у Запоріжжі. Фанати заряджають всією трибуною: «Безотосний — мужик». Партнери по команді навіть робили запис і ставили собі на рінгтон ось це «Безотосний — мужик», коли я їм дзвонив. І потім пішло – диктор оголошує склад, а фанати співають: «Бе-зо-тос-ний — му-жик!».
— У Вернидуба усю команду — Зорю — називали «мужиками». Ви ж працювали з Юрієм Миколайовичем?
— Так, у Металурзі я переміщався між командами – грав то за дубль, то за другу команду, то за першу. І Юрія Миколайовича також президент переміщував, тож ми працювали з ним то в дублі, то в першій. Він постійно навчається, росте як тренер. Їздив навчатися до Англії та Італії. Не всі так роблять.
І з його сином Віталієм я пограв і в Металурзі, і в Габалі. Хороший центральний захисник.
Юрій Вернидуб. Фото: Кривбас
— У Габалу у 2015 році вас Григорчук покликав?
— Так, після останньої гри за Чорноморець у 2014-му Григорчук натякнув, що якщо я шукатиму іншу команду, то щоб повідомив йому. Потім дзвонив його помічник.
У мене був агентик, який воду каламутив. Він чомусь хотів, щоб я не змінював клуб. Зрештою сказав: «Я поспілкувався з Йосиповичем, він тебе бере». Я говорю: «Та що ж таке, я це все знав ще у грудні 2014 року». Без агента було б те саме, тільки краще. Агентик потім до суду подавав, нібито я мушу його послуги сплатити. А він починав вимагати гроші ще до того, як контракт підписав. Кличу його на підписання контракту – не їде.
— Ви з Григорчуком у трьох клубах працювали – Металурзі, Чорноморці та Габалі. Який він тренер?
— Мені дуже подобається його бачення футболу: як він готується до матчів, яку інформацію дає. Навіть у збірній такої інформації не дають. Суперників розбирає дуже добре.
Роман Йосипович вселяв віру в нас. Показував моменти матчів команд на рівні Барселони та інших – як видавати пасики через всю лінію захисту, щоб нападник вибігав віч-на-віч.
— Із Габалою, хай і не став чемпіоном Азербайджану, Григорчук здобував медалі й «пошумів» у єврокубках. А от із Нефтчі пішов так само швидко, як і прийшов. Чому?
— Коли Григорчука запрошували у Нефтчі цього року, його знали, бо бачили роботу в Габалі. Чекали, що тренер одразу дасть результат. Його кандидатура була основною. Начебто купували гравців під нього. Не знаю, чому не вийшло, бо матчів Нефтчі не бачив.
«Фанати Панатінаїкоса так розізлилися, дві години не випускали нас зі стадіону»
— Вам в Азербайджані було цікаво?
— Апетит прийшов під час їжі. Почали вигравати, потрапили до зони єврокубків, потім пройшли чотири кола кваліфікації, щоб вийти до групи Ліги Європи. Хоча з тими емоціями, що були у Чорноморці у 2012-2013 роках, не порівняти, але в ЛЄ було дуже цікаво. Два сезони поспіль у групу виходили.
У Габалі був новий виклик. Хотілося довести собі, що ти здатен. Йосипович сказав: «Пацани, спочатку нам потрібно дати результат. Потім усе буде гаразд». І мені додав: "Не розмовляй з агентами". Вони, як гієни, налетіли, коли з командою був у Туреччині.
Від команди чекали на потрапляння за підсумками сезону 2014/2015 до Ліги Європи. Коли ми прийшли у січні 2015, то були шостими, а потрапили до четвірки.
— Які ігри запам'яталися?
— Коли у 2015 році вперше вивели Габалу до групи Ліги Європи, у роздягальні було щось неймовірне. Я, Антонов, Гай і Григорчук уже знали, що таке вихід до групи ЛЄ. А для місцевих це було майже чудо!
У четвертому колі кваліфікації вдома зіграли з Панатінаїкосом — 0:0, а потім 2:2 у гостях, і вийшли! Грецькі фанати настільки розізлилися, що ми зі стадіону дві години не могли виїхати. У греків сильна команда була, запам'ятався потужний нападник Маркус Берг (90 ігор за збірну Швеції, – прим. А.Т.).
«Півкоманди вже помилося, адміністратор зібрав форму, заходить суддя й каже: «Повертайтесь на поле»
— Тільки у греків такі фанати божевільні?
— Не лише. Перед цим у третьому колі обіграли кіпрський Аполлон (1:1, 1:0). Кіпріоти не дуже люблять Туреччину, бо турки окупували Північний Кіпр. Азербайджан у дружніх відносинах з Туреччиною. Всю гру в Кіпрі нам кричали «Азер, шмазер», щось летіло в нас постійно, на лаву запасних.
Гру судив українець Сергій Бойко. На останній хвилині ставить пенальті у ворота Аполлона (все правильно було, нашого гравця за горло схопили). Наш капітан Джавід Хусейнов забиває і показує жест трибунам – кулак через лікоть. Між трибунами та полем – скляний паркан. Уболівальники пробивають це скло та біжать на поле. Нас забирають із поля – думаємо, все, гра не буде продовжена, кіпріотам – технар. Півкоманди вже помилися, хтось уже перевдягнувся, адміністратори зібрали м'ячі, форму. Суддя заходить: «За п'ять хвилин бути на полі». Поліція загнала вболівальників на трибуни. Дограли три хвилини. Потім ще дві години сиділи на стадіоні, чекали, коли всі вболівальники розійдуться додому. Боялися, що можуть закидати камінням автобус.
— А як в Азербайджані відреагували?
— Дивно, що в місцевій пресі потім написали: «Друг Григорчука, суддя з України Сергій Бойко допоміг пройти Аполлон», приблизно так. Ну як можна таку маячню писати?! Ми ж вашу країну представляємо! Ніби Григорчук Бойку друг, сват чи зять…
Вдома ми обіграли Аполлон 1:0, знову Хусейнов забив із пенальті та знову показав суперникам кулак через лікоть – йому дали жовту.
— А в Габалі були щедрі преміальні?
— Віце-президент Габали Фаріз Наджафов заходив у роздягальню, розмовляв із капітаном. У кваліфікації Ліги Європи у 2017-му ми пройшли польську Ягеллонію (1:1, 2:0). Джавід Гусейнов вибив нам трохи більші преміальні. Точно не пам'ятаю, але приблизно начебто мало бути по 3000, а отримали по 5000 доларів. Один легіонер просто збожеволів, впав на підлогу, кружляв по ній, потім стрибав, сміявся. Специфічні емоції.
— Григорчук у 2018 році пішов до казахської Астани. Вас до себе не кликав?
— Ні. Начебто йому дозволили не більше одного-двох своїх гравців взяти або взагалі лише тренерів.
Роман Григорчук. Фото: Чорноморець
— У Габалі працював лікар з України. Він ще у 2022 року брав участь в обороні Києва, вірно?
— Так, це був Роман Іванович Жолобайлюк. Вони контролювали ту частину Києва, з боку Чорнобиля, він мешкав там. Розповідав, що спав одягненим, рюкзак біля дверей. Він зараз головний у лікарський частині у збірній у Реброва.
— Сезон 2018/2019 став для вас останнім у Габалі. Пропонували продовжити контракт?
— Мені надіслали СМС-повідомлення з пропозицією щодо нового контракту. Я зіркою не був, але чотири роки провів у команді. А тут навіть не подзвонили. Тільки СМС – «Діма, добрий день» та цифра. Дякую, до побачення.
Я був із сім'єю в Одесі, відпочивали. Вирішили залишитись. Старший син переходив до другого класу. В Азербайджані всі школи, здебільшого, місцевою мовою. Вова Аржанов, капітан Чорноморця, казав нікуди не їхати – залишатися в Одесі, мовляв, зараз домовимось. Я підписав із Чорноморцем контракт влітку 2019-го, навіть пофіг було за зарплату. Яку спромоглися, таку і платили. Дуже хотілося знов вийти на стадіон Чорноморця. Але в клубі вже була ставка на молодих. Чим зміг, тим допоміг.
— Чорноморець кликав вас потім працювати в клубі?
— Запрошували тренером воротарів, але я не зміг прийняти пропозицію. Коли пропонували, я вже мав бізнес, пов'язаний з логістикою. У нас там своя команда. На двох стільцях не всидиш.
«Доходило до сліз, до погроз, що піду з секції – так хотів грати у воротах»
— Як ви починали грати у футбол?
— У Хмельницькому не було іншого спорту. Товариш привів у секцію. Як молодого, поставили спочатку у ворота. Небагато грав переднього захисника. У класі сьомому-восьмому приблизно знову повернувся у ворота. Був у команді на рік старший воротар. Ми з ним іноді прогулювали уроки разом. Ходили чи на заводські поля грати, чи на стадіон спортивної школи.
Тренер хотів залишити мене у полі – я добре головою грав. Але я прямо до сліз, до погроз, що взагалі піду з секції, просився грати саме у воротах.
Почав виступати на район і місто, потім на всеукраїнських змаганнях – в аматорах.
— А до Дніпра як потрапили?
— Поїхав на перегляд. Дніпро-3 проводив відбір у 2001 році. Добре відіграв контрольні матчі, відбив пенальті, і мене запросили до Дніпра-3. З нами пройшов відбір захисник Олег Карамушка (93 гри в УПЛ за Шахтар, Таврію, Оболонь, Борисфен та запорізький Металург, — прим. А.Т.) та нападник Віталій Несін, який загинув в автокатастрофі (у 20 років Несін зіграв уже 25 ігор у Вищій лізі за Дніпро, Борисфен та Ворсклу, провів 7 ігор за молодіжну збірну U-21, - прим. А.Т.) Я грав не лише за Дніпро-3, а навіть за Дніпро-4.
— Ваші діти грають у футбол?
— Старший син грає центрального захисника. У нападі поки що не пішло. Може, теж у ворота стане з часом.
