«Маркевич запрошував у Металіст, Хуанде Рамос – в Дніпро»: Політило – про дисципліну Григорчука і топового Коноплянку

Переглядів 2299
Кирило Круторогов Кирило Круторогов
5 голосів
«Маркевич запрошував у Металіст, Хуанде Рамос – в Дніпро»: Політило – про дисципліну Григорчука і топового Коноплянку
Сергій Політило. Фото: Дніпро
Він був одним з лідерів першої версії потужного Чорноморця Григорчука, який перетворився з команди Першої ліги на учасника Ліги Європи, а останнім часом грав за аматорів міста біля моря. Про цю трансформацію та багато іншого Сергій розповів в інтерв’ю для «УФ».

Політило не грав у Шахтарі чи Динамо, але був тим українським футболістом, який котирувався в серйозних українських клубах, коли ті могли дозволити собі крутих легіонерів на будь-які позиції. Чорноморець, Волинь і навіть Дніпро часів Маркевича – багато де встиг пограти Сергій, перш ніж опинитися в аматорському клубі Титан (Одеса).

Коли гравець такого рівня підходить до рішення завершити ігрову кар’єру, зазвичай він може розповісти багато цікавого для широкого загалу. Тож багатьма відвертостями він поділився в інтерв’ю з коментатором Кирилом Крутороговим для сайту «Український футбол»

«Команди Першої чи Другої ліги не розглядав. Адже в мене двоє дітей, сім’я в Одесі і не виникло бажання кудись їхати»

‒ Сергію, наразі ти є гравцем команди Титан (Одеса). Розкажи, що це за команда?

‒ Це аматорська команда, яка постійно грала «на місто». Я в цьому ніколи задіяний не був, адже завжди грав у командах Прем’єр-ліги. В мене закінчився контракт з Чорноморцем і мені запропонували пограти за Титан. Сказали, що команда збирається виступати серед аматорів, а потім, може, буде Друга ліга. Але я не знаю, буде це чи ні. Тому зараз, аби не сидіти просто вдома, я погодився. Потрібно рухатися. 

Сергій Політило. Фото: Олімпік

‒ Можна вважати, що ти завершив професійну ігрову кар’єру чи це хибна думка? 

‒ Відсотків на 90, що так. Коли завершувався контракт із Чорноморцем, я був спокійним, щось самостійно дізнавався в інших клубах УПЛ. Агента, як такого, в мене нема. Було доволі тихо, мабуть, всі переключилися на молодих-перспективних. Мені зараз 35 років, проблем зі здоров’ям не було, мотивації вистачало, але варіантів у Прем’єр-лізі не знайшлося. Ну а Першу чи Другу лігу я не дуже розглядав. Адже в мене двоє дітей, сім’я в Одесі і не виникло бажання кудись їхати. 

‒ Чим займаєшся в даний момент, окрім виступу за Титан?

‒ Я отримав тренерську ліцензію категорії В. Поки що нікого ще не треную, але цікаво було би спробувати. Все ж таки все життя в футболі. Поки що більше сконцентрований на сім’ї та дітях. Ще не такий вже і великий період минув з того часу, як я залишив Чорноморець. 

«У Динамо-3 була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в Динамо-2, то, вважай, все пропало»

‒ Тепер пропоную повернутися в минуле. Ти – вихованець РВУФК – знаменитої не клубної футбольної школи України. Як потрапив у неї?

‒ Я сам з Нововолинська. Звідти в цьому київському інтернаті був хлопець. Якщо зараз є таке, що діти вже тренуються з 3-5 років, то в моєму дитинстві такого не було. У нас не було ані футбольної школи, ані чогось такого. Ми просто збиралися з хлопцями, як зазвичай у нас в населених пунктах, – на невеличкому стадіончику біля церквички, – і грали, переважно, з мужиками. Просто дворовий футбол. 

Був такий Вася Соколовський, він трішки тренував дітей. От він мене і повіз в РВУФК на перегляд. З 200 людей відібрали, можливо, 20. Я десь у першій трійці потрапив. Провів у інтернаті чотири щасливі роки. Це було як маленьке село, де всі одне одного знають – всі види спорту займалися і жили поруч.

‒ Хто з хлопців, з якими ти займався, також зміг побудувати професійну кар’єру?

‒ Після випуску були хлопці в дублях і в Першій-Другій лігах. Зараз вже, ніби, не грає ніхто. З молодших, звісно, можу назвати Дениса Гармаша, але він 90-го року.

‒ Розкажи про свій перехід з юнацького футболу в дорослий.

‒ Цікава ситуація. Тренером у мене був Володимир Євгенович Ішков, царство йому небесне, нещодавно він помер. Він постійно нам казав, що найважливіше у випускному класі потрапити у фінал. А тоді «за вами уважно будуть дивитися тренери різних клубів». Хоча ми і щороку туди потрапляли. У випускному класі ми вийшли у фінал і посіли друге місце, а перше посіла академія Динамо, де грали Зозуля, Кравець, Кічак – класна банда.

‒ У Динамо, до речі, не було можливості пробитися?

‒ Взагалі-то була умова, що після випуску з РВУФК ми були зобов’язані приїхати в Динамо-3. Їх тренував Єськін. Ми поїхали туди, тренувалися, ніби казали, що можемо підписати якийсь контракт. Але я в цьому не бачив особливих перспектив. Коли ми займалися в інтернаті, то могли брати спеціальні картки, щоб по них пройти на стадіон Динамо і подивитися матчі. Звісно, коли дивився, мріяв: «От би після випуску також грати за Динамо». 

Але з кожним роком розумієш, що це все буде важко. У Динамо-3 була така ситуація, що якщо за пару місяців ти не зарекомендував себе, щоб запросили в Динамо-2, то, вважай – все пропало. В Динамо-2 уже грали Алієв і Мілевський. Шанси молоді давали вкрай скромні. Всі дивилися в бік легіонерів, тож пробитися до першої команди було майже неможливо. Я відмовився залишатися в Динамо-3, мовляв, батьки кажуть, що я маленький за зростом і не підійду під специфіку структури Динамо.

‒ Що було далі?

‒ Я поїхав у Дніпро. Так вийшло, що, мабуть, поки їхав у потязі, підхопив ангіну, була температура. Тож я лікувався і не провів жодного тренування. Тренером був Горілий, познайомився також з Кучеревським. Вони дали зрозуміти, що в команді і так зібрані Карноза, Коноплянка, Льопа – всі невисокі за зростом хлопці, тож ще один подібної антропометрії – буде вже занадто. І сказали, що знають, що в мене також є пропозиція від Чорноморця, тож для мене краще було би поїхати туди. Жодного тренування в Дніпрі тоді я так і не провів. 

«Григорчук розжовує найдрібніші нюанси. Багато теорії, переглядів, розборів»

‒ Чорноморець був зацікавлений конкретно в тобі?

‒ Я на той час викликався в юнацьку збірну, а в Чорноморці одним з тренерів був Владислав Вікторович Зубков. Він запросив мене в дубль. Я пару місяців тренувався без підписання контракту, тому що тоді було потрібно, аби Семен Альтман дав на це добро. Ми грали дублем на «місто». Альтман мене побачив, дав добро і одразу підписали контракт, а вже взимку взяли на збори. Ось так Одеса закохала у себе, з тих пір кинув якір саме тут. 

Сергій Політило. Фото: Чорноморець

‒ По суті ти почав грати за одеситів далеко не відразу, а після того як з'їздив у оренду в Дністер. Що це був за період?

‒ Коли я грав за дубль Чорноморця, ми дуже гідно виступали, притому, що і рівень турніру був значно кращим, аніж останні роки. Був період, коли обмежень не було, в якомусь матчі ми грали на базі в Совіньйоні і Семен Альтман спустив з першої команди в дубль десятьох гравців. Я пам’ятаю, що грав я і десять футболістів першої команди. Хлопці рівня Вищої ліги. 

А в Дністер мене запросили згодом, на той час це команда Першої ліги, але рівень її теж був пристойним. Для зростання – хороший варіант. Якраз тоді помічником головного тренера був той-таки Зубков. Була хороша команда з Валіком Полтавцем у складі. Я провів там півроку, непогано себе проявив.

‒ Якраз тоді ж і Чорноморець вилетів у Першу лігу.

‒ Так, Чорноморець вилетів, у мене з ними завершувався контракт. Тренером уже працював не Альтман, а Наконечний. Дубль в нас був непоганий і він планував будувати команду на тих, хто залишився з Вищої ліги плюс хлопці з дубля. І на мене також розраховував. Тоді я підписав новий контракт з клубом і вже був у основній обоймі. Тоді в команді були досвідчені Бабич, Діденко і молоді – Балашов, Васін, Гришко, Зубейко і я. Цілком непогана команда. 

‒ У тому ж сезоні, по ходу дій, команду очолив Роман Григорчук. Що він зробив, що команда так відчутно перетворилася – і з тими самими гравцями трансформувалася з команди Першої ліги на команду, що грає в єврокубках?

‒ Він багато чого дає футболістам, передусім, в тактичному плані. Дуже хороший та цікавий тренувальний процес. Він приділяє чимало часу деталям, що досить важливо. Таким деталям, на які багато інших тренерів не звертають уваги, адже думають, що воно зрозуміло само собою. Григорчук же розжовує найдрібніші нюанси. Багато теорії, переглядів, розборів. Він таким чином обучає футболістів – особливо молодих, хоча і досвідченим це також корисно. 

«Ти грав в УПЛ проти футболістів, а потім дивишся – вони виступають в найкращих командах англійської Прем’єр-ліги»

‒ Давай трохи поностальгуємо. Період з 2011 по 2014 роки, мабуть, був найкращим в історії українського футболу. Що передусім згадується з того часу? 

‒ Дійсно, на той час наша ліга була найсильніша. Рівень легіонерів, відповідно, рівень команд був дуже сильним. Ти грав проти футболістів, а потім дивишся – вони виступають в найкращих командах англійської Прем’єр-ліги – Вілліан, Фернандіньо. Я грав проти них, проти Срни, Дугласа Кости, Мхітаряна, Тейшейри. Грав на Донбас-Арені. Чудові спогади.  

‒ Розкажи по парі слів про легіонерів Чорноморця того часу. Почнемо з Сіто Рієри.

‒ Хороший футболіст, технічний, абсолютно футбольна людина.

‒ Пабло Фонтанелло. 

‒ Його би виділив окремо. Професіонал з великої літери. Центральний захисник, з яким дуже приємно було грати, адже він чудово бачив поле і мав хороший пас. Віддавав його завжди в зручний момент під потрібну ногу. Добре діяв на другому поверсі. Тільки-но він прийшов, це одразу відчулося по грі, він суттєво підсилив команду.

Пабло Фонтанелло. Фото: Чорноморець

‒ Маркус Бергер.

‒ Австрієць, але ніби німець. Дисципліна понад усе, нічого зайвого. Не дуже технічний, але працьовитий. 

‒ Франк Джа Джедже. 

‒ Неординарний футболіст, хороша швидкість, полюбляв обігрувати, міг пробити якось нетипово, красиво через себе забив.

‒ Минуло вже багато часу з того періоду, згадай якийсь момент про життя та побут легіонерів у Одесі. Чим вони любили займатися, як проводили час? 

‒ Любили смажити барбекю. Регулярно. Більше любили своєї бандою збиратися. А так нічого особливого не пригадаю. 

‒ Чи підтримуєш зв’язок з кимось з них?

‒ Іноді можемо в Інстаграм у коментарях пожартувати одне над одним. 

«У 2013 сказав Григорчуку і Керницькому, що готовий залишитися в Чорноморці, але хочу ось такі умови. Вони відповіли: «Ні»

‒ Влітку 2013 року ти перейшов у Дніпро. В ЗМІ ця новина виглядала так, що ти – в Дніпро, а Олексій Антонов звідти в Чорноморець. Це був обмін між клубами чи два трансфери?

‒ Була цікава ситуація. Десь за півроку до того в мене був варіант з Металістом, дзвонили Мирон Маркевич, Євген Красніков. Я їм сказав телефонувати керівництву клубу і спілкуватися з ними, адже в мене чинний контракт. Мабуть, вони не домовилися. Потім у мене залишалося півроку контракту. На мене виходив Хуанде Рамос з Дніпра, спілкувалися через перекладача, спілкувався також з Русолом. Зацікавленість була.  

‒ Якою була реакція Чорноморця?

‒ Я сказав Григорчуку і Керницькому (колишній генеральний директор Чорноморця, – прим. К.К.), що хотів би спробувати, адже це наш топ. І якщо раніше не вдалося домовитися з Металістом, то втрачати знову таку можливість я не хотів би. Начебто зрозуміли одне одного. А потім почалися непорозуміння. Почали викликати в офіс: з командою тренуватися не можна, на базу заходити не можна, але маю тричі на день тренуватися, переважно на піску. Тобто почалася класика нашого футболу.  

‒ Перевиховання та покарання в одному флаконі.  

‒ Мабуть. Я їм сказав: добре, я готовий залишитися в Чорноморці, але в мене завершується контракт і я хотів би ось такі умови. Вони кажуть: «Ні». Чому? Знаю, що легіонери мають умови не менші. Чому тоді мені не можна бодай подібні? 

Я ніколи не рахував, не рахую і не буду рахувати чужі гроші, але у футбольній родині все усім відомо. Тож почуття несправедливості загострюється. Виходить, що легіонеру можна дати певні умови, а своєму футболісту, просто тому що він свій – ні. 

‒ І що в підсумку?

‒ У якийсь день мені подзвонив Стеценко (ексгенеральний директор Дніпра, – прим. К.К.) і каже: «Приїжджай до Києва, підпишемо попередній контракт». Я поїхав на день в Київ, мабуть, мав вихідний. Підписав попередній контракт. А Стеценко відправив його у Чорноморець по факсу. Мені одразу дзвінок: «Що це таке?! Як? Коли?! Як ти в Києві взагалі опинився?!». Мені тоді сказали: «Ну, якщо так, то йди в дубль». Я на день пішов у дубль, а клуби все ж таки домовилися між собою, не знаю, на яких умовах. Але за півроку до завершення контракту з Чорноморцем я таки перейшов до Дніпра. А Льоха Антонов дійсно поїхав у Чорноморець.  

«У Чорноморці гравці були більш затиснуті – багато теорії і сувора дисципліна. Крок ліворуч, крок праворуч… В Дніпрі був інший менталітет»

‒ Особисті умови в Дніпрі пропонували відчутно кращі, ніж були в Чорноморці?

‒ Ну звісно, що так.

Руслан Ротань. Фото: Дніпро

‒ Чи розумів ти, що доведеться конкурувати з топами на цій позиції – Ротанем, Канкавою та Джуліано?

‒ Авжеж, розумів. Мені й хотілося спробувати себе на такому рівні. Вони постійно грали в Лізі Європи, потім в Лігу чемпіонів намагалися потрапити. Я все чудово розумів. Але спілкувався і з Хуанде Рамосом, він казав: «Нам потрібен у центр поля футболіст, який міг би потримати м’яч».

‒ Рамос охоче контактував з футболістами?

‒ Так, в цьому плані взагалі – іспанці поводили себе на топ-рівні. Я перейшов у команду, побачив реалії і перше, що подумав «А що, так можна було?». Все легко, все просто, все зрозуміло. В Чорноморці ми все ж таки більш затиснуті були – багато теорії, сувора дисципліна. Крок ліворуч, крок праворуч… якщо щось не так… В Дніпрі був інший менталітет, інше ставлення. Найголовніше було потренуватися. А далі роби що хочеш.

‒ Які ще відмінності були?

‒ Наприклад після матчу чи після тренування команда збиралася в ресторані, приходили тренери і нічого поганого в цьому не було. Вони за одним столиком, футболісти за іншим, але всі спільно вечеряємо. 

‒ Загалом ти грав за Дніпро не так вже і багато. Минуло вже понад 10 років з того переходу, чи не шкодуєш, що пішов на це?

‒ Ні, абсолютно. Звісно, коли я грав у Чорноморці, я думав і мріяв, що, можливо, стану як Тотті для Роми – всю кар’єру в одній команді. І я був готовий залишитися. Я попросив умови, мені відмовили. Тож із таким підходом, звісно, краще було змінити команду. До того ж, Рамос – такий тренер, який постійно проводив ротацію. Були люди, які грали мало, але залишалися максимально залученими до всього і відчували себе важливою частиною команди.

«Коли з Дніпра майже всі розійшлися, Русол запропонував новий контракт і пообіцяв, що тоді зі мною розрахуються. Я не вірив до останнього»

‒ Маркевич запрошував тебе в Металіст, але коли він очолив Дніпро, ти почав грати ще менше, аніж при Рамосі. Хоча на старті сезону взяв участь в обох матчах кваліфікації Ліги чемпіонів проти Копенгагена. Що ж сталося потім?  

‒ В другому матчі проти Копенгагена був момент чи-то що суперник втік від мене з центру і забив, чи-то щось подібне. Тож Маркевич після того до мене, імовірно, охолонув. 

Мирон Маркевич. Фото: Дніпро

‒ Далі була оренда у Волинь.

‒ Так, теж абсолютно про це не шкодую, радий, що довелося попрацювати з Кварцяним. У нас була команда-бомба, що ми навіть Дніпро на їхньому полі обігрували. А от після Волині я повернувся і почав регулярно грати за Дніпро.

‒ І приблизно в той же період у них почалися фінансові проблеми. Як це пояснювали в клубі?

‒ Ну як зазвичай – обіцяли, що все буде добре, що потрібно трохи зачекати. Ніхто нічого не розумів. Думали, може, зараз зіграємо в єврокубках, заробимо гроші, з них розрахуються. А, як виявилося, там багато чого наклалося. Були якісь борги по стадіону, тож гроші з Ліги Європи перераховували за ці борги, а не на зарплати футболістам.

‒ Не думав піти? 

‒ Коли всі вже розійшлися, я також думав про це. Ми приїхали на збори і Русол каже: «Давай підпишемо новий контракт на рік і тобі все віддадуть». Я не вірив у це до останнього. Адже залишалося буквально кілька людей – Кравченко, Польовий, хто вже підписав і може ще парочка. В підсумку я підписав і з нами навіть розрахувалися. 

‒ Тобто те Дніпро перед тобою заборгованостей не має?

‒ Ні-ні, може, щось залишкове, але зі старими боргами вони розрахувалися. Не пощастило тільки Кобахідзе. Він перейшов у Ворсклу – мабуть, поспішив і пролетів «повз касу». Ми йому ще казали: «Куди ти біжиш, з твоїм рівнем ти знайдеш собі команду без проблем». А він поїхав у Ворсклу і йому в Дніпрі нічого не заплатили. 

«Коноплянка міг спокійно робити різницю. Цим відрізнявся від багатьох. Він був кращим за будь-кого з легіонерів Дніпра»

‒ У той період у Дніпра були суперлегіонери: Джуліано, Матеус, Мазух, Дуглас, Бруну Гама, Калініч. Хто з них був найбільшим топом?

‒ Звісно, рівень легіонерів був пристойний. Але, скажу відверто, там українські футболісти були ще сильніші за цих легіонерів. Один Коноплянка чого вартує! Ми з ним перетиналися ще на рівні юнацької збірної. Він завжди був у великому порядку. Так, легіонери були пристойні. Той же Джуліано – м’яч не відбереш, ухиляється в будь-які сторони, Матеус біжить фантастично, ще й із технікою. 

‒ А хто був найприємнішою людиною в спілкуванні?

‒ В Дніпрі взагалі колектив був прекрасним. Без підводних течій або чогось такого. Постійно збиралися або на базі, де були окремі будиночки або в ресторані.

‒ Повернемося до Коноплянки. Чим виділявся?

‒ Він міг спокійно робити різницю. Ось цим відрізнявся від багатьох. Умовно кажучи, воротар міг кинути йому м’яч біля свого штрафного, а він міг протягнути самостійно до чужого штрафного, а потім вирішувати, що робити – бити чи віддати пас. Дуже сильний футболіст. Він і Ярмоленко – два топи. Вони абсолютно не губилися серед потоку класних легіонерів того часу в УПЛ. 

Євген Коноплянка. Фото: Дніпро

‒ Є думка, що якби Євген був бодай трохи серйознішим і краще вмів би переключатися зі своїх пустощів на футбол, більше концентруватися на футболі, то його кар’єра могла би скластися значно більш успішно. Що скажеш?

‒ Не скажу, що в нього були якісь пустощі, він виходив і робив результат. Імовірно, в нас трохи інший менталітет. Якщо згадати, коли він перейшов у Севілью, в нього ж здорово все виходило. Дивишся, він Реал відвозив, думаєш: «Красень!». Потім бац – наступну гру він не в складі. Якісь пересмикування. Можливо, в Європі свої нюанси, але він був топ.

‒ У тебе є невеликий досвід легіонера. Період в Казахстані не чіпаємо. Цікавлять дев’ять матчів у складі турецької Адани. Судячи з такої кількості ігор, досвід навряд чи можна назвати дуже вдалим?

‒ Тоді команда грала не у Супер-лізі Туреччини. В Туреччині традиційно є команди, які можуть не платити. Я, коли переходив, запитав у людини, яка туди заводила: «А там хоч платять?». Він сказав, що все буде добре. Підписали контракт. А в мене там одразу легіонер питає: «Навіщо ти сюди приїхав, тут вже півроку не платять?!». Я тут же все зрозумів. 

Потім прийшов новий президент, який в клубі й зараз, дуже серйозна людина, який і стадіон розбудував, і клуб. Він за все розрахувався, питань нема. Також у Туреччині постійно міняють тренерів. Мене брав один тренер, через кілька ігор його вже нема. Прийшов інший, запрошує своїх футболістів. Може бути таке, що через півроку взагалі зовсім інша команда по кадрах. Така от у них своя мафія пристойна присутня. 

‒ І наостанок, який період кар’єри ти можеш назвати для себе найбільш щасливим?

‒ Перший прихід в Чорноморець, коли ми піднялися з Першої ліги в УПЛ плюс час у Дніпрі.