Євген КРАСНІКОВ: «Ми реально хотіли бачити Коноплянку в нашому клубі»

Переглядів 14
UkrFootball.ua
UkrFootball.ua
0 голосів

Спортивний директор «Металіста» розповів про роботу селекційної служби, трансфери та особисту кар’єру.

«У «МЕТАЛІСТІ» ВСЕ РОЗПОЧИНАЛИ З НУЛЯ»

 Пане Євгене, ви вже так давно працюєте у системі харківського «Металіста», що без вас цю команду уявити просто неможливо. Розкажіть, як розпочався ваш роман з «жовто-синіми»?

— До «Металіста» я довгий час працював у харківському «Арсеналі» і пройшов разом з цим клубом доволі довгий шлях — від першості міста до вищої ліги. Потім до команди прийшов новий акціонер — Віталій Данилов, з яким у нас відбулася розмова. Після неї я зрозумів, що в нього є своя команда, відтак подякував йому за пропозицію. Через декілька днів мені зателефонував генеральний директор «Металіста» Олексій Альохін і запропонував зустрітися. Тоді ж у мене відбулася зустріч з Олександром Владиленовичем Ярославським, й ми домовилися про співпрацю. Ось таким чином я опинився у «Металісті».

 До нового місця роботи довго звикали?

— Мені у «Металісті» сподобалося те, що ми все розпочинали з нуля. З команди пішла велика група гравців, довелося набирати новий менеджмент, будувати нову команду… До клубу запросили Мирона Богдановича Маркевича, й він, засукавши рукави, взявся до справи.

 Виходить так, що це саме ви запросили до команди Мирона Маркевича? Чому вирішили зупинити свій вибір на цьому фахівцеві?

— Так категорично говорити, що саме я його запрошував, не можна. Очолити клуб йому запропонував Ярославський, від мене тодішній президент лише отримував рекомендації. Справа в тому, що ми з Мироном Богдановичем давні товариші, у різні складні ситуації потрапляли, проте завжди залишалися друзями. Я з ним постійно був на зв’язку: часто розмовляли про футбол, обмінювалися думками. Тоді мені здалося, що саме Мирон Богданович є тією людиною, котрій до снаги підняти «Металіст». Як показав час, з вибором ми не помилилися, а Харків отримав, мабуть, найкращого тренера у своїй історії.

 За яку ділянку відповідає спортивний директор «Металіста»?

— По-перше, це спортивна частина, а також перша команда, дубль, U-19, юнацька школа та селекційний відділ.

 Яким чином ви узагалі потрапили у сферу футбольного менеджменту, адже в Україні немає профільної освіти?

— Я завжди мріяв бути футболістом, проте гравця з мене не вийшло. Я й сам це вчасно зрозумів. Моя кар’єра розпочиналася в харківському «Арсеналі», за який я спочатку грав, але після виступів на КФК мені запропонували вибір: або продовжувати грати, або займатися селекцією. Я добре подумав, дійшов висновку, що хорошого футболіста з мене ніколи не вийде, тому вирішив перейти на нову посаду.

 Нова ера «Металіста» розпочалася саме після приходу Олександра Ярославського. Можете порівняти команду до і після нього?

— Ви знаєте, до приходу Ярославського харків’яни нічого особ­ливого собою не представляли. Здається, максимальним їхнім досягненням було п’яте місце в чемпіонаті України. А так… Вони й у першу лігу вилітали. З приходом Олександра Владиленовича усе кардинально змінилося: це і шість бронзових нагород, єврокубки, Євро, реконструйований стадіон та академія. Тобто факти говорять самі за себе. Гадаю, додати тут більше нічого.

 Які завдання перед вами ставилися на самому початку харківського шляху?

— Найпершим завданням, як зараз пам’ятаю, котре поставили перед нами, було шосте місце в чемпіонаті України. Надалі задачі тільки підвищувалися. Можна сказати, що апетит приходить під час їжі, особливо коли страва дуже смачна.

 Наразі трансферну діяльність «Металіста» насамперед пов’язують із Латинською Америкою та Євгеном Красніковим. За рахунок чого вдається заманювати до України висококваліфікованих футболістів з Бразилії та Аргентини?

— У нас дуже серйозний селекційний відділ, багато скаутів працює. Усього наш штат нараховує приблизно двадцять чоловік, котрі розквартировані у тих країнах, котрі нас безпосередньо цікавлять. Поки це дає свій результат, але нам необхідно удосконалюватися, постійно рухатися уперед й надалі виконувати свою роботу так само ретельно, як і нині.

 Пам’ятаєте свої найперші трансфери в харківському клубі?

— Спочатку, до Латинської Америки, було багато трансферів, котрі і створили ту команду. Нам вдалося безкоштовно взяти Валентина Слюсаря, Сергія Валяєва, Олександра Горяїнова, також Северина Ганцарчика. Дуже важливим став трансфер Саші Кучера, який наразі є капітаном збірної та її лідером. Потім пізніше до нас приєднався Мілан Обрадович, Марко Девич, Папа Гуйє. Найважчий і найдорожчий трансфер на тому етапі в нас був з дніпропетровським «Дніпром». Багато довелося попрацювати над тим, щоби до нас приєднався Олександр Рикун.

 Рикун обійшовся «Металісту» набагато дорожче, аніж усі попередні гравці. Якщо не секрет, у яку суму обійшовся Олександр харківському колективу?

— Ви знаєте, це була особиста домовленість між двома президентами клубів, тому назвати конкретні цифри я не можу. Однак, гадаю, Рикун обійшовся «Металісту» разів у десять дорожче, аніж усі попередні гравці, разом взяті. Узагалі, до трансферів ми підходили обережно, однак з Сашком пішли до кінця і заплатили стільки, скільки за нього забажали. Маю сказати, підписавши Рикуна, ми не прогадали.

 А вас не бентежив той факт, що під керівництвом Олега Протасова Олександр довгий час не мав ігрової практики й був гравцем глибокого резерву?

— Звісно, бентежив. Ми йшли на великий ризик, у першу чергу акціонер, який давав гроші. А вже потім головний тренер та спортивний директор. Проте ризик був виправданий, і Олександр Рикун дав новий поштовх у розвитку «Металіста»!

 Наразі «геній пасу» працює у вашій селекційній службі. Не жалкуєте, що запросили його на цю посаду?

— Ніколи я не розчаровувався в Рикуні: ні як у футболістові, ні як у селекціонерові, ні як у людині. Був момент, коли він пішов з «Металіста»… Однак, гадаю, такі складні періоди трапляються у кожного футболіста наприкінці кар’єри. Можливо, він десь на нас й ображався, але потім усе переосмислив, оцінив, відтак ми з ним наразі прекрасно співпрацюємо, постійно спілкуємося… Узагалі, його допомога «жовто-синім» дуже корисна.

 Повертаючись до теми трансферів, скажіть, відтоді, відколи ви працюєте в «Металісті» (а це з 2005 року), котрий з них виявився найуспішнішим?

— Не знаю, було дуже багато хлопців. Той же Сева Ганцарчик, Обрадович, Марко Девич досі грає, Папа Гуйє… Сашко Кучер — це узагалі моя гордість, я його з 17 років веду й досі ми з ним в дуже теплих стосунках. У нього нещодавно народився другий син, і він мене запросив на хрестини, тому скоро ще й породичаємося. Зрозумійте мене правильно, когось одного виокремити важко, особливо якщо враховувати того ж таки Рикуна, Хав’єра, Сосу, Вільягру, Бланко, Азеведо та інших. Не можу я дати однозначну відповідь на це запитання, адже усі вони прекрасні люди та справжні професіонали.

 Добре, тоді підійду з іншої сторони. А яке придбання виявилося найпровальнішим?

— У нас був спад, травмувався Рикун та Жажа, відтак необхідно було знайти їм рівноцінну заміну. Тоді ми підписали Мартіна Букхарда. Але з його кандидатурою вийшов прокол. Хоча насправді він гравець досить високого рівня, однак чогось йому в Харкові забракло, не зміг він проявити себе так, як того очікував головний тренер. Видно, «Металіст» — це була не його команда. А коли відновилися Рикун з Жажою, перспективи Мартіна у клубі дорівнювали нулю.

 А якими ви керуєтеся критеріями, підписуючи того чи іншого гравця?

— У нас є певні вимоги до гравців, тобто ми їх розглядаємо через призму людських та ігрових якостей, ретельно за ними слідкуємо впродовж тривалого періоду. Узагалі — це цілий комплекс, і якщо укупі все збігається нормально, тоді ми готові зробити йому конкретну пропозицію.

 Перед підписанням конт­ракту ви з кожним гравцем проводите індивідуальну бесіду?

— Так, звісно. Без цього не можна, адже я повинен сам перевірити, що то за людина, певним чином зрозуміти її, наскільки вона підходить нам. Спілкуюся з ними, причому не один раз. Спочатку це роблять скаути на місці, потім я особисто розмовляю. Тобто з кожним новачком маємо тісну бесіду.

«МАРКЕВИЧ УСЬОМУ ГОЛОВА»

 Виконавців підбираєте під Маркевича? Наскільки узагалі важливе його слово у трансферній політиці команди?

— Звичайно, Маркевич усьому голова. Ми дуже тісно співпрацюємо з Мироном Богдановичем, за ним завжди залишається вирішальне слово. У нас головний тренер — головний замовник. Ми не можемо купувати того чи іншого виконавця, якщо він не потрібен нашому наставнику. Діємо винятково спільно.

 Як вам вдалося привезти до Харкова зірку чемпіонату Бразилії Клейтона Хав’єра? Адже ні для кого не секрет, що бразильців з ім’ям до Східної Європи дуже важко заманити, хіба що, запропонувавши їм великі гроші.

— Він до нас приїхав лише за рахунок особистих зв’язків та переконань. Ні про які фантастичні контракти мова навіть не йшла. Тому його перехід став можливим саме завдяки нашим хорошим зв’язкам у Бразилії. Інакше, гадаю, він би до нас ніколи не переїхав.

 У переговорному процесі кожна зі сторін, як правило, має свій козир, за допомогою якого й схиляє чашу терезів на свою користь. Які козирі є у вас?

— Про такі речі широкому загалу не розповідають (сміється). А якщо серйозно, мабуть, немає ніякого секрету, усе якось саме собою виходить.

 З якого часу «Металіст» почав дійсно серйозно фінансуватися? Адже, як відомо, на перших порах харків’яни задовольнялися лише вільними агентами.

— У нас завжди було гарне фінансування. Єдине, що після того, як ми вперше зіграли на євроарені, президент почав ставити більш амбітні цілі, відповідно й збільшилися інвестиції. Хочу сказати, що й Сергій Віталійович Курченко також вкладає чималі кошти в розвиток «Металіста».

— Можете пояснити феномен Девича?

— Девич — це гравець «Металіста». Ні в якій іншій команді Марко не буде так яскраво виступати, як це він робить за нас. Можна сказати, що футболіст знайшов команду, а команда знайшла футболіста. Й той досвід, котрий він отримав у «Шахтарі», гадаю, зайвий раз є підтвердженням моїх слів.

 Внесіть, будь ласка, ясність у трансфер Дієго Соузи? Чому довелося відправити в оренду Вілліана?

— Справа в тому, що у нас є багато гравців на позицію Вілліана. Той же Марлос, Соса, зараз ще й Гомес. А ось позиція опорного півзахисника, особливо після травми Хав’єра, стала проблемною. Тому ми вирішили, що тримати такого виконавця, як Вілліан, на лаві запасних нелогічно, відтак, досягши конкретних домовленостей з «Крузейро», відправили його в оренду з подальшим правом викупу. До речі, у цьому бразильському колективі Вілліан виступає доволі пристойно.

«СЕРГІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ — ДУЖЕ АМБІТНА ЛЮДИНА»

 Що особисто для вас означав прихід до команди нового власника Сергія Віталійовича Курченка? За своє майбутнє у клубі не переживали?

— Я про це навіть не задумувався. При першій особистій зустрічі з Сергієм Віталійовичем мені стало зрозуміло, що «Металіст» буде розвиватися. На мій погляд, він дуже амбітна людина. Його прагнення до успіху заряджає усіх гравців позитивною енергією та дає команді надії на нові перемоги. Зазначу, що Сергій Віталійович обрав правильну стратегію розвитку клубу, що забезпечить прорив у розвитку «Металіста». Ми вже досягли з ним успішних результатів.

 Тема Лозанни, мабуть, не найприємніша. Однак все ж скажіть, рішення CAS якимось чином вплинуло на вас?

— Я на це не звертаю уваги. Є певні юридичні моменти, однак особисто я вважаю усе, що відбувається по цій справі, — оманою. Верховний Швейцарський суд призупинив рішення Лозанни, відтак я працюю й сподіваюся на своє світле майбутнє.

 Можете розкрити причини того, чому в 2010 році Жажа залишив «Металіст»? Подейкують, у нього був конфлікт з Мироном Богдановичем…

— Ніякого конфлікту у нього ні з Маркевичем, ні з партнерами по команді не було. Жажа абсолютно нормальний хлопець, просто він захотів пограти в іншому чемпіонаті. А як відомо, силоміць милим не будеш, довелося його відпустити до Туреччини, в «Трабзонспор». До речі, він і зараз виступає у тамтешньому чемпіонаті.

 А чому й удруге з ним розлучилися?

— Він зазнав серйозної травми, а тримати такого гравця у резерві не було ніякого сенсу. Тому ми і віддали його в оренду.

 Перехід Кристальдо до італійської «Болоньї» — явище тимчасове чи все ж представник серії «А» може залишити аргентинця у себе?

— Перехід Джонатана пов’я­заний напряму з тим, що нам не дозволили виступати в єврокубках. А враховуючи ліміт на легіонерів в українській прем’єр-лізі та схему, за якою ми граємо, Кристальдо мав дуже мало шансів, аби пробитися до стартового складу. Відтак він перебрався до Італії. Чи надовго? Гадаю, відповідь на це запитання отримаємо по закінченню нинішньої першості. Як воно там складеться — тоді вже й будемо приймати по ньому якесь рішення.

«Я ЖИВУ ТАК, ЯК ВИМАГАЄ ТОГО РОБОТА»

 Як відомо, ви зазвичай працюєте вночі. Скажіть, чи важко бути «совою»?

— Я не можу сказати, що веду нічний чи денний спосіб життя… Я живу так, як вимагає того робота. Якщо необхідно вести переговори вночі, значить, я веду їх вночі, якщо вдень — значить, удень. Просто так складаються обставини, що в Латинській Америці інший часовий пояс, й мені часто доводиться засиджуватися на роботі допізна.

 Робота селекціонера передбачає тривале перебування у відрядженнях. Ніколи не підраховували, скільки часу провели поза домівкою?

— Я не селекціонер, а спортивний директор. У мої обов’язки входить більше організаторських функцій. Звісно, я виїжджаю у відрядження, але не так часто. У мене є група скаутів, котрі, скажімо так, перебувають на передовій. Тому це в треба питати, як часто вони перебувають у відрядженнях. А я лише організатор.

 У «Металісті» виступає достатньо як бразильців, так й аргентинців. У чому їхня схожість, а в чому відмінність?

— Й ті, й інші — прекрасні хлопці, справжні професіонали. Щоправда, бразильці грають у більш атакувальний, такий собі романтичний футбол. А аргентинці достатньо уваги приділяють відбору м’яча. У принципі, як одні, так й інші — великі таланти.

 Бажання придбати Коноп­лянку «Металістом» — це міф?

— Ні, це не міф. Ми реально хотіли бачити Євгена у нашому клубі. За Олександра Ярославського навіть велися певні перемовини щодо трансферу. Гадаю, це питання якщо й буде вирішуватися, то тільки на рівні президентів обох клубів.

 І скільки ж пропонували за одного із найталановитіших гравців України?

— Я не знаю, чесно.

 Продовжуючи тему «Дніпра», скажіть, за скільки перейшов у дніпропетровський клуб Денис Олійник?

— Знову ж таки, усе відбувалося на особистих домовленостях між президентами. Ані Ярославський, ані Коломойський ціну питання нікому не розповідали. Тому ми можемо тільки здогадуватися. Знаю лише, що «Металіст» угодою залишився задоволений.

 По останньому матчу між «Дніпром» та «Металістом» хотілося б дізнатися вашу точку зору з приводу правильності прийнятого рішення прем’єр-ліги, яка постановила дограти поєдинок.

— Ви розумієте, я не можу оцінювати рішення дирекції прем’єр-ліги. Я вже казав, що у «Дніпра» прекрасна команда й чудовий тренер. Вони вийшли й показали високоякісний футбол. Незважаючи на два пропущені м’ячі, ми також виглядали дуже потужно. Я гадаю, що цей тайм узагалі був найкращим у цьому чемпіонаті. Футболісти й наставник дніпропетровців, однозначно, не заслуговують на технічну поразку 0:3. Але мені здається, що ті люди, котрі відповідають за організацію поєдинку, поставилися до своїх обов’язків неналежним чином, відтак про ніякий форс-мажор там не може бути й мови. Скоріше за все, причиною зникнення світла на стадіоні стала банальна халатність. І що найцікавіше, перед матчем саме дніпропетровці розпочали інформаційну війну, присилали нам усілякі листи з погрозами… А в результаті самі ж і наступили на свої граблі.

 Останнє питання до вас з розряду риторичних. Коли «Металіст» стане чемпіоном України?

— Навіть не знаю… У нас дуже сильні конкуренти. Той же «Шахтар», «Дніпро», «Динамо». Так, динамівці потрапили у кризову яму, десь їм не вистачає фарту, однак я б не став скидати їх з рахунків у боротьбі за чемпіонство. Вони мають усе, аби вже цьогоріч повернутися на вітчизняний олімп. З таким підбором виконавців, повірте, можна багато чого досягнути. Тому спрогнозувати, хто стане чемпіоном, буде вкрай складно.

Якщо минулого року я однозначно був впевнений у тому, що «Шахтарю» немає рівних, то вже у цьому є три реальні претенденти і, попри значне відставання киян, один потенційний. Наразі «Динамо» — це такий собі прихований фаворит.

Роман КИРІЄНКО.