Ігор Гатауллін – про дивну історію з отруєнням Шахтаря: «Президент ФФУ зібрав нас із Сафіулліним і суддями»
282 
Автор – Михайло Шафір
У 1996 році вінницька команда дійшла до фіналу Кубку України і вперше в історії здобула путівку в єврокубки. Ігор Гатауллін – відомий футболіст, тренер, спортивний організатор і функціонер – у ті роки був директором команди і віце-президентом Ниви. Саме на його плечах лежала й селекційна робота, і в ті роки до Ниви тоді влилася низка молодих гравців, які згодом перейшли до іменитих клубів і виступали за збірну України.
Нині Ігор Гатауллін є головою Вінницької обласної федерації футболу та водночас керівником профспілки «Футбол України» і Всеукраїнської асоціації футболістів-професіоналів. Але в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол», в першу чергу, Ігор Федорович розповідатиме про «золотий» сезон вінницької Ниви:
- Як він залучив до Ниви майбутніх збірників Попова, Горшкова, Надуду і Косовського;
- Чим «заманювали» у середині 90-х здібних футболістів до Вінниці;
- Про період паралельного існування двох нивівських клубів;
- Як підключали до команди потужних спонсорів і меценатів;
- Яке ставлення до успіхів Ниви було у тодішніх керівників країни – Леоніда Кучми і Валерія Пустовойтенка;
- Чи не цурається Вінниці найзірковіший місцевий вихованець Віктор Циганков;
- Про допомогу командам і футболістам (в першу чергу – переміщеним із окупованих чи буремних регіонів) під час війни від їхньої профспілки.
«Коли Україна стала незалежною, в футбольному господарстві практично не залишилося фінансування державними коштами»
— Ігорю Федоровичу, яким чином та за яких обставин ви стали одним із керівників вінницької Ниви?
— Так сталося, що в 1988 році я приступив до роботи начальником ФК Нива. Коли в 1991 році Україна стала незалежною, в футбольному господарстві практично не залишилося фінансування державними коштами (невелике було лише в деяких клубах). Тоді почали створюватися госпрозрахункові футбольні клуби.
Таким чином у 1991 році у Вінниці був започаткований госпрозрахунковий ФК. Його керівником став Федір Бачик. Тоді окремо існував клуб, а команда була як інша одиниця. Клуб тоді заробляв небагато коштів і, відповідно, команда фінансувалася недостатньо.
- Читайте також: Костянтин Сосенко: «Забивши пенальті Шахтарю, капітан вінницької Ниви Гайдаржи побіг у найближчі мікрорайони»
А у 1993 році знову пройшли зміни. Зареєстрували оновлений клуб Нива (Вінниця). Його спільними зусиллями заснували керівники потужних місцевих підприємств – Сергій Єгоян («Облмолоко»), Микола Дмитренко («Облм’ясо»), Леонід Бабчук «Облбуд»), Віктор Легун («Облсільгосптехніка). Керівником цього проєкту став Микола Дідик. До речі, його тодішній очільник держави Леонід Кравчук призначив на посаду представником Президента України по Вінницькій області (пізніше цю посаду змінили на голову облдержадміністрації).
— За рахунок чого вдалося залучити до підтримки ФК низку провідних підприємств регіону? Для них були певні знижки чи бонуси?
— Ні. Об’єднати провідні підприємства задля підтримки футбольного клубу – це було політичним рішенням і проханням керівника області. Тому що це був престиж Вінниччини. Але найголовніше — всі прагнули зберегти славні традиції місцевого футболу, започаткованому ще у 1958 році. Тому деяких керівників не доводилося просити, а вони самі пропонували свою допомогу. Наприклад, Сергій Єгоян, який був палким прихильником футболу.
— У програмках Ниви 90-х років можна було побачити наївні оголошення про тури на базар, продаж населенню товарів за купони, кризовий бартер. Яким тоді був початковий бізнес і хто із місцевих підприємців щиро підтримував футбол?
— Ви кажете про той період, коли нашим клубом керував Федір Бачик. Підприємці біля нашого клубу були весь час. Приміром, власник готельно-ресторанного та торговельного бізнесу Юрій Коробкін допомагав. Або Ільїн, який мав годинниковий бізнес.
— Коли ви почали опікуватися клубом, яку мету перед собою ставили? Чи «апетит приходив під час їжі»?
— Всі футбольні керівники прагнуть ставити перед собою високу мету. І ми не були винятком.
Нива Вінниця у єврокубковому сезоні 1996/97
Починаючи із 1990 року, у Ниві не було селекційного відділу. Цією роботою займався я, як начальник команди. У мене були такі можливості. Приміром, я запросив до Ниви кількох непоганих гравців зі СКА (Київ), які згодом стали футболістами національної збірної. Першим із них був Сергій Попов. Далі – Олександр Горшков, Олег Надуда. Із Хмельницького я привіз Віталія Косовського.
Таким чином будувалася команда. В 1990 і 1991 роках Нива грала в Перехідній лізі. Це був дивізіон посередині між українською зоною Другої ліги і Першою лігою СРСР. Там ми виступали дуже потужно. Командою керував Олександр Томах, а другим тренером був В'ячеслав Грозний.
— Яким чином вдавалося залучати до Ниви талановитих і дуже перспективних футболістів?
— У 1989-90 роках пішла друга міграційна хвиля до Ізраїлю. Туди виїздило й багато вінничан. Через це з’явилися порожні квартири, і Вінниця отримала можливість надавати житло сильним гравцям з інших регіонів. Також ми могли влаштовувати молодих нивівців до Вінницького педінституту, на факультет фізичного виховання.
«Першими створили систему, коли команда фінансувалася частково із бюджету, а частково – за рахунок зароблених коштів»
— Згадаємо золотий сезон, 1996 рік. Які були передумови такого неочікуваного підйому Ниви?
— В 1994-95 роках наш клуб активно працював щодо залучення фінансування. Тоді до цього процесу залучився Вінницький міський голова Дмитро Дворкіс. У 1994 році був запрошений на посаду головного тренера досвідчений фахівець Сергій Морозов. Сергій Юрійович приїхав до Вінниці і почав плідно працювати. І ось, за 1,5 роки, була створена потужна команда, яка й вийшла до фіналу Кубку України.
— Які у вас були взаємовідносини з іншими тодішніми керівниками Ниви — Сергієм Татусяком і Дмитром Дворкісом?
— Ми, мабуть, першими в Україні створили систему, коли команда фінансувалася частково із бюджету, а частково – за рахунок зароблених коштів. Паралельно існували дві Ниви! По-перше, госпрозрахунковий клуб, який очолював Сергій Татусяк. Зароблені ним кошти в основному витрачалися на заробітну платню і преміальні.
- Читайте також: Володимир Циткін: «Охоронці Кучми так відтіснили вінницьку Ниву, що ми й диплом фіналіста Кубка України не отримали»
Також діяло комунальне підприємство Нива (Вінниця) на чолі із почесним президентом, мером міста Дмитром Дворкісом. На нього виділялися кошти з міського бюджету – на ті статті витрат, які дозволяло законодавство. Зокрема, на придбання товарів і спортивної форми, відрядження, харчування тощо.
А ось основною роботою щодо функціонування команди опікувався я. Тому плідно співпрацював із керівниками обох нивівських клубів – комунального і госпрозрахункового.
— Щодо тренерських змін. Чому на посаду головного тренера Ниви після Олександра Бобарика обрали саме Сергія Морозова. Чи були інші кандидатури?
— Разом із першим президентом Федерації футболу України Віктором Банніковим ми довго спілкувалися на цю тему. Думали, розглядали різні кандидатури на посаду нового головного тренера Ниви. Колись, у 1969 році, Сергій Морозов приїхав з київського Динамо і грав за дубль нашої команди. Ми знали, що він був гарним футболістом, який пройшов київську школу.
Але чому я запропонував саме Морозова? Свого часу працював в Будапешті (Угорщина), в Південній групі військ. Був там начальником футбольної команди. А Сергій Морозов тоді займався аналогічною діяльністю у групі радянських військ у Берліні (Німеччина). І ми три роки спілкувалися, обмінювалися досвідом на чемпіонатах і Кубках Збройних Сил. Мені тоді здалося, що Сергій Морозов – дуже перспективний тренер. Тому йому й була запропонована співпраця з Нивою.
«На наш кубковий успіх Кучма відреагував без особливих емоцій»
— Про нібито отруєння гравців Шахтаря перед кубковою грою 1996 року у Вінниці. Чому вирішили перенести цей матч на наступний день? Які емоції в цей момент відчували керівники клубу Нива і гравці?
— Це була дуже дивна історія. В день матчу мені зателефонували і сказали, що гравці Шахтаря, які мешкали у вінницькому готелі «Південний Буг», поїхали здавати аналізи до інфекційної лікарні. Сказали, що в них отруєння. Така була ситуація.
Ввечері, коли матч мав початися, до Вінниці приватним літаком прилетів губернатор Донеччини Володимир Щербань і все керівництво цієї області. Також із Києва приїхав очільник ФФУ Віктор Банніков.
Пам’ятаю, що рішення приймалося в суддівській кімнаті. Банніков попросив всіх керівників вийти – і Дмитра Дворкіса, і донеччан. Там залишилися лише перший віце-президент Шахтаря Равіль Сафіуллін, я, сам Банніков і суддівська бригада. Під час обговорення шукали розумний компроміс. В підсумку вирішили не відкладати матч надовго, а зіграти його наступного дня.
— Ви брали участь у багатотисячному святковому параді після перемоги над Шахтарем?
— Ні, тому що був зайнятий по роботі. Мав задачу зустріти і провести суддів і інспекторів матчу, дбав про їхнє харчування.
— Наскільки перемога над «гірниками» і цей парад стали знаковими подіями для міста і області?
— Дуже знаковими. Бо таке у Вінниці було лише один раз. І назавжди увійшло в історію. Футбольний клуб середнього обласного центру вперше вийшов в єврокубки – це для 90-х років було фантастикою!
- Читайте також: Леонід Гайдаржи: «Вболівальник Ниви витер сорочкою моє авто. Сказав, що вона буде завжди висіти на видному місці»
— Як керівництво України (президент Кучма, прем’єр і глава федерації Пустовойтенко та інші) сприйняли цей прорив Ниви? Чи були спроби допомогти вам зі спонсорами, особливо під єврокубки?
— Думаю, що на наш успіх тодішній Президент України Леонід Кучма відреагував без особливих емоцій. А Валерій Пустовойтенко, який тоді був президентом Федерації футболу України, нам побажав подальших успіхів. Він також надав нам спонсора, який дещо допоміг – і фінансово, і формою, і м’ячами. Хто це саме був, я не можу говорити. Але це був потужний партнер.
«Премія сягала половини місячної зарплатні, а в окремих матчах і більше»
— Чому попрощалися із Сергієм Морозовим після фіналу Кубку України, в якому грала Нива?
— Це не була ініціатива керівництва Ниви. Тоді наша команда не дуже гарно розпочала сезон в чемпіонаті. І головний тренер сам вирішив піти з команди; так буває.
Мабуть, це був хитрий хід з його боку. Адже тоді Сергій Морозов мав два запрошення до інших клубів. Можливо, тому він й ухвалив рішення піти із нашого клубу.
— Чому Ниві не вдалося втримати зірковий склад і вдало зіграти в єврокубках?
— По-перше, ми все ж пройшли Садам (Таллінн, Естонія). Далі на нашому шляху був Сьон (Швейцарія). А це – дуже потужна команда. Хоча, якщо повертатися до матчів зі швейцарцями, то ми могли б й не програти в гостях. Бо й Олексій Рябцев, і Валерій Бровченко втратили гарні гольові нагоди. На жаль, вдома гру проти Сьону провалили. Кажу про це відверто.
Нива (Вінниця) в фірмових костюмах перед першим в історії єврокубковим виїздом — у Таллінн. Фото з архіву В.Циткіна надане «УФ»
Щодо втрати лідерів. Вони добре проявили себе того сезону і отримали щедрі пропозиції щодо переходів до інших клубів. У Ниви тоді не було фінансової можливостей їх втримати.
— Якими були найбільші трансфери Ниви?
— Виділю три з них. Перший – це перехід Олега Надуди до московського Спартака. Тоді за нього дали 60 чи 70 тисяч доларів, точно не пам’ятаю.
Олександр Горшков (майбутній автор голу збірній України в ворота Іспанії, – прим. «УФ») до одеського Чорноморця переходив за 40 тисяч доларів. А Сергій Нагорняк також до Спартака – за 50 чи 60 тисяч доларів.
А ось придбання у Ниви були не такими дорогими. Натомість ми виділяли сильним новачкам квартири. Вони також отримували можливість придбати собі машини за власні кошти (тоді це не можна було зробити лише за власним бажанням) тощо.
— Якими були зарплати та преміальні гравців?
— Це конфіденційна інформація. Преміальні були взагалі хорошими, але тільки за перемоги. Премія могла сягати половини місячної зарплатні. А в окремих, особливо важливих матчах, й більше.
«Команди, які існують за рахунок бізнесу, під час війни навпіл скоротили бюджети»
— Ниві у ті часи допомагала фірма Оболонь...
— Тоді губернатором Вінниччини був Анатолій Матвієнко, а керівником Оболоні – Олександр Слободян. Анатолій Сергійович, який був керівником Народно-демократичної партії України, попросив підтримати Ниву, і «пивовари» йому не відмовили. Партія підтримувала діючого президента Леоніда Кучму, тож тоді багато впливових осіб перебували саме в НДП. Включаючи прем’єра Валерія Пустовойтенка.
— В 1996 році про такого бізнесмена, як Петро Порошенко, хтось чув? Він брав ще колись участь у розвитку вінницького футболу, окрім 2003-04 років?
— В 1996 році Петро Порошенко не мав жодного відношення до Ниви. А ось у 1998 році, коли він балотувався у народні депутати і пройшов по вінницькому округу, кілька разів допоміг нашій команді, як спонсор.
Вже потім, у 2003 році, Петро Порошенко повністю став фінансувати нашу команду, навіть став її очільником. Тоді вона мала назву ФК Вінниця.
— Що з тодішніх методів роботи було б можливим у ФК й зараз? Приміром, Віталій Кварцяний відверто зізнавався, що власникам Волині місцева влада у 90-х давала неформальний дозвіл торгувати нафтопродуктами. Цистерна туди, цистерна сюди – ось і бюджет, принаймні, на початок сезону.
— Мені зараз важко про це казати. Якщо б останні 10-15 років я працював у футбольному клубі (керівником чи на іншій посаді), знав би нюанси, як зараз клуб заробляє кошти.
Але мені добре відомо, що під час війни клубам дуже важко. Ті команди, які існують за рахунок бізнесу, приблизно навпіл скоротили бюджети і зарплатні відомості.
— Вам подобався довоєнний український футбол, де перші ролі відігравали Срна, Шав’єр, Тайсон, Марлос, Велозу та інші легіонери?
— Колись я висловлював свою думку щодо іноземних легіонерів Дмитру Дворкісу та іншим футбольним керівникам. У таких клубах, як Реал, Барселона чи Баварія, є потужні футбольні академії. Але водночас вони купують сильних футболістів за кордоном. Якщо у легіонерів вищий рівень майстерності, ніж у вітчизняних виконавців, від них буде лише користь. По-перше, зірки дають результат. І, по-друге, одноклубники у них вчаться.
«Циганков закупив близько 800 м’ячів і придбав форму для юнацьких команд футбольної школи у Вінниці»
— Чи не цурається Вінниці найзірковіший місцевий вихованець Віктор Циганков?
— Як він може цуратися рідного міста?! Віктор – син мого великого друга Віталія Циганкова. Він не забуває Вінницю, і не тільки на словах. Останнє, що Віктор Циганков зробив (разом із батьком) – для своєї футбольної школи (нині це ДЮСШ Нива) закупив близько 800 м’ячів. І придбав форму для чотирьох чи п’яти юнацьких нивівських команд. Це було півроку тому.
— А що можете сказати про Віталія Циганкова?
— Він грав у нас воротарем, коли я був одним із керівників Ниви. Це з 1989 по 1991 роки. В 1992 році ми запросили відомого ексдинамівця Олександра Жидкова, і Віталій був вимушений сісти на лаву запасних.
Він — порядна людина, та водночас доволі своєрідна. У футболі мав прізвисько «Рудий» і завжди був фартовим. Я активно допомагав родині Віталія виїхати до Ізраїлю, коли Циганкови цього забажали. До речі, майбутня футбольна зірка Віктор народився саме в цій країні.
— Розкажіть, будь-ласка, про вашу нинішню роботу, керівника Вінницької обласної асоціації футболу.
— Футбол — він багатовекторний. І обласний не є виключенням. Тому намагаюся розвивати його в різних напрямках.
На Вінниччині віддаю пріоритет розвитку дитячо-юнацького футболу. Ми регулярно проводимо дитячі чемпіонати області і різноманітні турніри. Трохи «шкутильгає» в регіоні аматорський футбол, адже під час війни в обласному чемпіонаті виступає небагато колективів.
Ігор Гатауллін
Водночас ми активно розвиваємо дівочий і жіночий футбол. За останні роки вінницькі команди регулярно беруть призові місця на всеукраїнських змаганнях, а багато наших спортсменок входять до збірних країни у багатьох вікових категоріях.
— На посаді голови Асоціації футболістів-професіоналів і очільника профспілки «Футбол України», напевно, під час війни роботи особливо багато?
— Профспілка «Футбол України» чимало допомагає під час війни. Особливо переміщеним з інших регіонів жіночим командам, у яких скромні фінансові можливості. Приміром, колективам Маріуполя і Херсона.
Продовжуємо активно підтримувати команду Маріпольчанка, яка переїхала до Києва. На жаль, вона залишила вищу лігу чемпіонату України, а нині виступає у першій. Керівники Маріупольчанки — дуже амбітні. Але у гравчинь є зрозумілі проблеми із проживанням і полем для тренувань.
В Маріуполі для команди були створені ідеальні умови, і всі її підтримували (в першу чергу — мерія). А зараз у Києві вона шукає можливості заробляти сама. Не секрет, що футболістки ліплять пельмені, пиріжки та іншу продукцію. Продають її і таким чином формують свій бюджет, у додаток до певних спонсорських коштів.
Також підтримуємо окремих футболісток щодо лікування травм, клуби яких не мали можливості допомогти через обмежене фінансування. Приміром, за останній рік профспілка допомогла трьом гравчиням команди вищої ліги ЕМС-Поділля (Вінниця). Одній ми виділили 40 тисяч гривень на операцію, іншій — 50 тисяч на реабілітацію, а кілька тижнів тому передали 60 тисяч футболістці, яка зламала ногу.
Довідка «УФ»
- Ірек Фархатович (Ігор Федорович) Гатауллін народився 25 січня 1953 року у Казані (СРСР).
- У 1974 році закінчив Вінницький педагогічний інститут (факультет фізичного виховання).
- Виступав за Локомотив (Вінниця), Рубін (Казань), Зоря (Ворошиловград), Кривбас (Кривий Ріг) і Суднобудівник (Миколаїв).
- Дворазовий чемпіон Радянського Союзу у складі збірної України (1969-1970 роки), срібний призер чемпіонату Європи у складі збірної Радянського Союзу (1971 рік).
- У 1983-1987 роках — начальник футбольної команди Південної групи військ, Будапешт.
- У 1987-2003 роках — начальник команди, віце-президент футбольного клубу Нива (Вінниця).
- Голова Вінницької обласної асоціації футболу.
- Голова Всеукраїнської профспілки «Футбол України».
- Президент Всеукраїнської асоціації футболістів-професіоналів.
- Член президії Асоціації футболу України.
- Депутат Вінницької обласної Ради.
- Заслужений тренер України (1997 рік).
- Заслужений працівник фізичної культури та спорту України (2002 рік).
- Одружений, має доньку.
Пригадати попередні наші найкращі сезони можна тут:
- Нива (Тернопіль) 1993/94: навіщо Буряку рушниця? Кого Шахтар купив за пристойні гроші? За що кричали «ганьба»?
- ЦСКА-Борисфен 1995/96: громив Шахтар, звільнив Фоменка, ставив Гусіна в атаку та дав останній імпульс виступам Чанова та Кузнєцова
***
Фото надані «УФ» ветеранами вінницького футболу. При використанні прохання посилатися на ukrfootball.ua
