Ігор ХУДОБ’ЯК: «Із керівництвом армянського колективу не зміг домовитися з приводу особистого контракту»

— Пане Ігоре, як сталося, що всі міжсезонні збори ви провели у складі армянського «Титану», а опинилися в муніципальному «Тернополі»?

— Я з керівниками армянського колективу не зміг домовитися з приводу особистого контракту. Справа в тому, що спочатку ми домовлялися про одне, але вони тягнули час, і, в підсумку, запропонували зовсім не те, що обіцяли. Відтак я вирішив не залишатися в «Титані» й прийняв запрошення від тернополян.

— Із пропозицією перейти до «Тернополя» до вас звернувся тренер Василь Івегеш чи очільники клубу?

— Мені зателефонував пан Івегеш, сказав: «Приїжджай, ми на тебе розраховуємо». Окрім того, додому мені близько добиратися. Ось так усе склалося, тож я став гравцем «містян».

— Якісь інші пропозиції були?

— Одверто кажучи, ні. Чогось конкретного не мав.

— Чи все подобається в новій команді? Колектив прийняв нормально?

— У цьому компоненті взагалі ніяких запитань немає. Усе влаштовує, все нормально. Тренувальний процес звичайний, хлопці молоді, задерикуваті.

— Відомо, що Василь Івегеш — людина імпульсивна, тож чи натрапить коса на камінь?

— У кожного тренера свої особливості. Тут нічого не поробиш. Нині з наставником спільну мову знаходимо, до суперечок справа ще не доходила.

— Вам наразі 26 років, і ви є одним із найдосвідченіших гравців у команді. За ветерана вас молодші партнери ще не вважають?

— У ваших словах є слушність. За «Тернопіль» виступають молоді гравці, студенти, певна річ, їм не вистачає досвіду, так би мовити, футбольної зрілості. Тому Івегеш, запрошуючи мене, якраз і хотів, аби я допомагав молодшим партнерам, підказував їм.

— Завтра «містяни» зіграють у Кубку із «Чорноморцем». Наскільки у функціональному плані готова команда та чи до снаги вам дати бій іменитому супернику?

— Зараз цілеспрямовано готуємося до цього матчу. Він для нас є важливим, але особливих ілюзій ніхто не має, адже всі розуміють, де «Чорноморець», а де ми. Для наших гравців матч із одеситами стане безцінним досвідом, тому що у чвертьфіналі Кубка країни не кожен день випадає грати, та ще й з таким суперником. Відтак налаштовуємося дуже серйозно, можливо, нам удасться ще раз здивувати віт­чизняну футбольну громадськість і потрапити до півфіналу.

— Чи переглядаєте матчі за участю «моряків»? Можливо, якісь спеціальні теоретичні заняття тренерський штаб проводить?

— Ні, такого поглибленого аналізу суперника у нас немає.

— Скажіть, чи була зустріч керівництва з командою? Чи стоїть завдання виходу до першої ліги вже цьогоріч?

— Завдання щодо виходу стоїть, це я знаю напевно. Хоча особисто з вуст очільників я цього не чув.

— Наскільки відомо, контракт із тернополянами у вас розрахований на рік. Надалі збираєтеся залишатися в клубі, чи все залежатиме від обставин?

— Потрібно дивитися, які завдання перед собою ставитиме «Тернопіль». Чи вийде команда до першої ліги, чи ні. Отож, пройде час, побачимо, а потім і вирішуватиму.

— Інший клуб із Тернополя — «Нива» — відчуває серйозні фінансові труднощі. У вас із цим проблем немає?

— Ні, із цим тут усе нормально. Контракти у футболістів маленькі, все виплачують, ніхто не бідкається. Тут такого немає, як у «Ниві», захмарні зарплатні, багато чого пообіцяли, а на виході — зась. У хлопців — мінімальні зар­платні, без затримок, і преміальні також вчасно платять. Тому в «Тернополі» все за розкладом.

— Минулі півроку ви провели в миколаївській «Енергії». Коли стало зрозуміло, що потрібно змінювати прописку?

— Кінцівку сезону ми просто догравали. Зарплатню не виплачували, коштів узагалі не було. Клуб заборгував перед гравцями за три місяці, гроші нам так і не повернули, із серпня ні копійки не дали. Але не хотілося залишати команду на півдорозі, вирішили дограти бодай до зими. Сподівалися, що, можливо, ситуація покращиться, й усе налагодиться, але, як вид­но, гра не вартувала свічок.

— За «енергетиків» ви відзначалися непоганою результативністю, забивши в 21 матчі вісім м’ячів. Це заслуга партнерів, чи прояв індивідуальної майстерності?

— Знаєте, голи різні були. Не можна сказати, що забивав м’ячі лише я. Ні, безперечно, без допомоги партнерів нічого би не вийшло. Усе-таки футбол — це колективна гра, а не індивідуальна. Щоправда, команда в нас там була не надто технічна, своє брали в основному за рахунок бійцівських якостей, намагалися витискувати максимум із кожного навіть напівмоменту. Коли догравали осінню частину, на матчі виїжд­жали в день проведення гри, відтак поверталися додому зразу по її завершенні. Ми ж усі домашні поєдинки проводили в Первомайську, що за 200 кілометрів од Миколаєва. Тому, вважайте, що ми всі матчі грали на виїзді. У таких умовах щось суттєве показувати дуже складно.

— Серед гравців другої ліги ви один із небагатьох, хто має досвід виступів у прем’єр-лізі. У сезоні-2010/2011 виступали за ПФК «Севастополь», але потім залишили розташування кримського клубу. Чому не вдалося закріпитися у складі «моряків»?

— Загалом, я непогано грав за севастопольців, однак потім травмувався й вилетів на сім місяців. Згодом мене почали віддавати по орендах, у підсумку, в команді змінився тренер, отож я вирішив піти. Наскільки ще тоді зрозумів, двері в основний склад переді мною були зачинені, відтак залишатися на півострові не мало жодного сенсу. Хоча мені пропонували залишитися, проте я хотів грати, й роль дублера мене аж ніяк не влаштовувала.

Роман КИРІЄНКО.