Ігор Волков: «Думали, що до «золота» додамо Кубок…»
167 
— Мені особисто той період кар’єри запам’ятався насамперед тим, що ми виступили у фіналі Кубка України, — починає згадувати Ігор Миколайович, — де лише по пенальті програли «Чорноморцю». Мабуть, усе.
— Як же? А те, що у чемпіонаті ви, захисник, забили шість м’ячів, ставши одним із найліпших снайперів команди?..
— Третім найкращим, якщо бути точнішим: частіше за мене відзначалися лише два наші штатні форварди — Антюхин і Фурсов… Готуючись до інтерв’ю, взяв книгу «Таврия». Моя радость и боль» видатного спортивного журналіста Криму Немировського, а тут є статистика… Справа в тому, що забивав я тільки з пенальті, а з гри — жодного разу, принаймні того сезону.
— Чому, на вашу думку, інші ваші партнери відзначалися так рідко — всього 41-е точне влучення в 34-х матчах.
— Складно сьогодні аналізувати те, що відбулося два десятиріччя тому… Гортаючи ту ж книгу Немировського, бачу, що за чемпіонат зіграли в нас 36 футболістів, а це надто багато. Тобто про стабільність складу не доводиться говорити. Мабуть, у цьому й причина — в незіграності. Наприклад, пара форвардів Антюхин — Фурсов доволі стабільно виходили в основі, проте партнери під ними постійно змінювалися.
— Та навіть із такою нестабільністю ви забралися аж до фіналу другого за значенням, кубкового, змагання. Причому «Таврія» мала дуже специфічну сітку: якщо спиратися на результати, найскладніше вам було з першоліговою «Скалою» зі Стрия.
— Там було так: у гості ми їхали другим складом і поступилися — 0:2, а вдома хлопці із Західної України вперлися, сіли в глуху оборону, тому другий гол, який перевів матч у овертайм, ми зуміли провести лише в останні хвилини. Ну, а в додатковий час зламали суперника чисто на класі.
— А потім вам потрапляли тернопільська «Нива», «Кремінь» і — у півфіналі! — «Верес». Виходить, щастило на кожному етапі із жеребом!
— Як сказати: той же рівненський клуб був тоді дуже сильний, вони у вищій лізі виступали, причому непогано, мали хорошого спонсора. Ми ж пройшли їх тільки за сумою двох матчів.
— Я це розумію, проте ви ж уникли «Динамо», «Шахтаря», «Дніпра» — всіх лідерів…
— Так то ж не ми календар укладали, сітку формували!
— Про фінал: не хочу образити ні вас, ні ваших партнерів, ані клуб і його фанів, але всі очевидці вирішального поєдинку за Кубок-1994 кажуть, що то був чи не найнудніший фінал у історії.
— Погоджуся з вами: матч був не дуже цікавий, тягучий, моментів, як таких, майже не було. Пам’ятаю, хтось із одеситів ударив у поперечину, а більше, здається, нічого не пригадаю. А потім — післяматчеві пенальті, лотерея, як кажуть, де на дві команди помилився один футболіст — сімферополець Фурсов. Іще, можливо, проблема в тому, що в нас на воротах стояв дуже молодий Левицький, для якого це був один із дебютних матчів за «Таврію».
— Сумували опісля гри?
— Звичайно: всі сподівалися виграти, так далеко забралися, а тут програш, та ще й через 11-метрові… Ми ж як думали: золоті медалі вже маємо, непогано було би додати до них і Кубок…
— Цікавий момент: того сезону «Таврія» взагалі мало пропускала (той же фінал із «Чорноморцем», який завершився нульовою нічиєю, показовий). Чому?
— Не так уже й мало! 34 м’ячі у свої ворота… — ми ж не аутсайдером були, а середняком. Перекіс між обороною та нападом можу пояснити, по-перше, тим, що тодішній наш тренер Заяєв усе-таки дотримувався захисного варіанту гри, по-друге, в задній лінії «Таврії» виступали переважно досвідчені хлопці — Головко, П’ятенко, Дем’яненко, нам простіше було грати.
— Повертаючись до чемпіонату: чи не найяскравішим моментом для «Таврії» став розгром «Металіста» — 7:1. Що то було?
— Вони тоді складні часи переживали, навіть їхній знаменитий тренер Євген Лемешко не міг упоратися з проблемами (харків’яни в підсумку вилетіли з вищої ліги)… Напередодні того матчу випав сніг, у нас гра пішла, тому ще до перерви ми перемагали — 5:0.
— Тепер — про анульований результат домашньої гри з «Волинню».
— Насправді «Таврія» виграла — 2:1, але за нас зіграв Дзюбенко, котрий, через перебір жовтих карток, мав той матч пропускати. Ми цей момент прогледіли, тому й поплатилися.
— Як узагалі таке може бути?
— Часи інші: то нині є сайти з усією інформацією, а раніше все було складніше.
— Але ж за цим мають слідкувати відповідальні працівники ФФУ, мені здається.
— Ні, тоді подібною статистикою займалися самі клуби. Конкретніше — тренери… У нас же й до того аналогічні речі виникали: ось перейшов Драгунов із «Шахтаря», який у Донецьку нахапав попереджень, а ми про них не знали, тому так само отримали технічну поразку.
— Ігорю Миколайовичу, давайте трохи перестрибнемо вперед — до наступного сезону: з одного боку, «Таврія» виступила значно краще, борючись за «бронзу» й забивши 61 м’яч, але з іншого, пережила аж шістьох (!!!) тренерів за чемпіонат. І взагалі: чому влітку 1994-го вигнали Заяєва?
— Чому вигнали, не знаю, не за адресою запитання… Результативність підвищилася, бо прийшов інший тренер — Костін, який був прихильником атакувального футболу. Проте у вересні він загинув у автокатастрофі, а ми отримали нового наставника — Черемисіна. Той уже був ближчий до методів Заяєва, проте й він затримався не надовго: на його місце прийшов Шаличев, і ми знову почали більше атакувати. Утім, уже перша весняна поразка — й знову відставка… Ще одна причина такої кількості забитих м’ячів у тому, що до нас прийшов потужний форвард Гайдаш — він разом із Антюхиним відзначився 35 разів.
— То дуже добре, що ви згадали про Олександра Миколайовича: він розповів мені, що сьогодні ви очолюєте міську команду «ЮІС-сервіс». Як це розшифровується?
— «Юг-Инвест Стройсервис». Фірма така, власник якої дуже любить футбол і вкладає в нього свої гроші. Виступаємо в двох чемпіонатах — республіканському та сімферопольському.
— Гайдаш сказав, що за «ЮІС-сервісом» спостерігати цікавіше, ніж за грою нинішньої «Таврії»!
— То Сашко мені комплімента видав. Хоча… Щось у цьому є: тут більше треба говорити про аматорський футбол, який у багатьох аспектах цікавіший за професійний. Ну, принаймні, пристрастей там моментами явно більше! А про «Таврію»… Таке враження, що сьогодні вони цілий сезон грають, як ми у фіналі Кубка України 1994-го…
Володимир БАНЯС.