Український футбол
Івіца ЖУНИЧ: «Два роки тому міг опинитись у «Таврії» Лужного»
Хорватський новачок «Волині» — про переїзд до України, перші враження від команди, знайомство з Драговичем тощо

«Не їхав сюди заради кращого контракту»

— Івіце, як розгортався процес переходу у «Волинь»?

— Коли завершився сезон у польській першій лізі, то зайшла мова щодо підписання нового контракту з «Тихі». Мій агент, Богдан Звір (до слова, українець), знову запропонував варіант із Україною. Чому знову? Два роки тому в мене був досвід спілкування та перегляду в «Таврії». Зізнаюсь, був однією ногою у сімферопольській команді. Проте, зрештою, трансфер зірвався. Лужний хотів мене бачити, але в клубі виникли організаційні проблеми (мається на увазі заборона на трансферну діяльність. — Є.Д.). Тому прийняв пропозицію «Тихі».

Мені ще раз запропонували український ФК, цього разу — «Волинь». Улітку лучани якраз проводили збори у Хорватії, тому їхав, як до себе додому. Також мій агент розповів, що тамтешній тренер цінує фактурних футболістів. Відтак припустив, що стану в нагоді. Як бачите, підійшов.

— Чому обрали саме український клуб?

— Через те, що клуб був зацікавлений у цьому переході, запропонувавши мені умови, котрі пов­ністю задовольнили мене. Окрім того, тренер не те, щоби гарантував мені місце у старті, але було зрозуміло, що я підходжу під критерії центрального захисника.

— Чи не було інших можли-
востей?

— Були. Два клуби, що представляють екстракласу (вища ліга Польщі. — Є.Д.), виходили на моїх представників. Назвати їх не можу, бо агенти попросили не робити цього. Скажу, що обидва ФК нині перебувають у середині турнірної таблиці. Відтак, у принципі, міг залишитись у Польщі, але вирішив усе ж спробувати сили в іншому чемпіонаті. Уважаю, що загалом українська першість сильніша за польську. Хоча не можу не зазначити, що тамтешній чемпіонат виокремлюється своєю організованістю: процес змагань завжди на високому рівні. В Україні є лише кілька сучасних стадіонів, водночас, у вашого західного сусіда їх чимало.

— Чи суттєво покращились умови в плані фінансовому порівняно з минулим місцем роботи?

— Не став би говорити, покращились умови чи ні. Хоча погоджуся, що фінансовий аспект мене задовольнив. Водночас, не їхав сюди заради кращого контракту. Переїхав у Луцьк, насамперед, аби грати! Тим паче, що останній сезон у мене був без належної ігрової практики, якої постійно прагну. Спочатку в мене була травма, котра заважала виступам, а згодом тренер почав більше довіряти іншим виконавцям. У мене такий вік (26 років), що потрібно часто виходити на поле. Відчуваю, що зараз — пік моїх фінансових можливостей. Отож це найбільше спонукало мене змінити обстановку.

«Я уже не молодий гравець, який може побоюватися наставника»

— Чи був головний тренер зацікавлений у вашому трансфері із самого початку, чи лише, коли побачив вас на зборах?

— Скажу, що прибув до розташування «Волині» в перший день зборів, які проходили на хорватсько-словенському кордоні (до речі, дуже гарне місце, я там раніше бував). Знав, що там хороші умови. Там і познайомився зі своїми нинішніми колегами. Чесно кажучи, був здивований, що в команді всі одне до одного ставляться дуже тепло. Як новачок хвилювався, щоби колектив не був замкнений чи скутий. Утім, уже з другого дня почав розуміти жарти та міг сам покепкувати над партнерами.

Відчував, що тренер вимагає від нас чудової фізичної форми, тож навантаження в такій атмосфері переносилися легко. Повірте, працювали в тренажерному залі та бігали ми дуже багато. Спочатку ще не знав, чи підійду коучу. Проте, коли побачив, що мене випускають у кожній грі, зрозумів, що залишусь у «Волині». Тим більше, тренерський штаб схвально оцінював мою гру. А все завершилось у Луцьку, де я підписав трудовий договір.

— Чи до вподоби гра, котру проповідує Віталій Кварцяний?

— Зазначу, що манера гри «хрестоносців» суттєво відрізняється від тієї, яку сповідувала моя попередня команда — «Тихі». Зараз, найперше, маю вигравати боротьбу на «другому поверсі» та зупиняти атаки суперника. Натомість у Польщі я міг просто відбиватися та руйнувати атаки суперників. Загалом, Кварцяний вважає, що одна справа — відібрати м’яч, інша — зразу розпочати атаку, адресувавши передачу у вільну зону. Тобто від мене також вимагається хороша передача після відбору м’яча. Окрім цього, необхідно концентруватися на кожному окремому епізоді. Я не маю права, як центральний бек, програвати єдиноборства. На мою суб’єктивну думку, я із цим упорався. Однак немає межі досконалості. Чи імпонує мені гра лучан? Доводилося чути, що цьогоріч вона змінилася. Раніше бачив гру лише з довгими передачами, зараз вони також присутні, але більша увага приділяється домінуванню на полі та стандартним положенням.

— Коли вперше побачили вашого наставника, що подумалося?

— Я не звик особливо налаштовуватися до процесу знайомства з новим тренером. Я вже не юний гравець, який може побоюватися наставника. Разом із тим, це не заважає поважати його. Мені агенти достоту розповідали про Кварцяного. Отож, коли знайомився з ним, знав, що він один із найдосвідченіших українських фахівців.

— Чи існують проблеми з мовним бар’єром?

— Звісно, не всі володіють польською або хорватською. Хоча існує чимало місцевих футболістів, які мене розуміють. Адже їхній регіон — на кордоні з Польщею. Та, мабуть, ви помітили, що легіонери починають із оволодіння російською, бо її простіше вивчити. Базові слова вже знаю. Відтак особливих проблем у цій площині немає.

— Чи маєте на меті вивчити українську?

— Радше вивчаю в побуті. До речі, вже кажу «дякую» та «добрий день», а не «спасибо» чи «здраствуйте». Можете перепитати в команді — я не кривлю душею.

«Тяжко пережити війну, бомбардування та звістки про загиблих людей»

— Чи близька для вас тутешня культура? Чи складно було спочатку в Луцьку?

— Коли відвідав стару частину нашого міста, склалося враження, що опинився в Польщі. Звичайно, допоки Луцьк — ще не Європа, але подекуди щось схоже вже зустрічається. Раніше я грав за «Тихі», а місто, де команда базувалася, було індустріальне. Відтак Луцьку в плані життя, мабуть, комфортніше. Додам, що також схожий рівень уболівання. Угрупування ультрас у нас також потужне — з ним не скучиш. Як і не зможеш погано грати чи не викладатися сповна.

Жодних проблем із адаптацією не було. Іще не було можливості детально вивчити місто, проте часу для цього попереду буде багато. Сподіваюся, що до мене скоро приєднаються родичі із Хорватії та певні знайомі з Польщі. Розповідав, що тут усе добре — війни в Луцьку немає. Повірте, мені не так складно обживатись, як стежити за тривожними новинами, котрі випромінюють телеекрани. На моїй батьківщині вже було подібне. Тяжко пережити війну, бомбардування та звістки про загиб­лих людей…

Як оціните результати «Волині» на старті сезону?

— Розумію, що могли перебувати вище «Олімпіка». Найприкріше було програти «Карпатам». Знаю, що з галичанами у волинян дербі. Отож команді було дуже соромно за невтішний підсумок гри. Зрештою, відбулися шість матчів, вони багато чого означають, але потрібно тримати удар до кінця сезону.

Попереду — зустріч із «Динамо». На що сподіваєтеся?

— Я вже встиг переглянути поєдинок динамівців із «Зорею». Приємно, що ми переграли луганців, які дуже сильно зіграли проти киян. Чи когось знаю з команди суперника? Драговича! Із ним разом грали за юнацьку та молодіжну команди «Аустрії». Звичайно, хочу з ним зустрітись у Києві. Чудово обізнаний із можливостями Теодорчика, котрий на батьківщині зробив собі ім’я. Моє завдання — стримати його, не дозволивши «Динамо» відзначитися голом.

Загальні завдання? Глобальних задач немає, тож не скажу, що боротимемося за єврокубки чи за виживання в прем’єр-лізі.

Помітив, що у вас є татуювання. Коли «набили»? Що воно означає?

— Справді, на правиці в мене татуювання з квітково-геометричним візерунком. Я від цього не фанатію. Просто два роки тому мої друзі «набили» собі тату, відтак мені теж захотілося спробувати. Наче гарно зробили.

P. S. «УФ» висловлює подяку прес-аташе «Волині» Юрію КОНКЕВИЧУ за сприяння та переклад інтерв’ю.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин