«Калюжний довів, що можна потрапити в збірну навіть не з Динамо та Шахтаря»: захисник Олександрії Мартинюк – про кар’єру
427 
Олександр Мартинюк в цьому сезоні – основний лівий захисник в Олександрії Руслана Ротаня, яка продовжує боротьбу за чемпіонство. При цьому в першому сезоні Олександра у футболці «містян» у 2022/2023 він провів 0 хвилин за основу, а до цього взагалі знаходився без клубу після того, як розпалася луцька Волинь.
- Як же у нього вийшло стати основним гравцем у вимогливого Ротаня?
- Звідки розпочинався шлях Мартинюка у футболі?
- Які у нього залишились спогади про спільну роботу з Тлумаком, Сачком та Шаховим?
- Хто запросив Мартинюка до Олександрії?
- Які у житті Калюжний та Безерра? Чи має Жуан зіркову хворобу?
- Оцінка Олександра виступам збірної на Олімпіаді?
- Якою була реакція Мартинюка на внесення його до резервного списку Національної збірної України?
Відповіді на ці та багато інших запитань Олександр Мартинюк дав в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».
«Хотілось більше тренувань і матчів, а менше вихідних»
‒ Уявимо, що Олександр Мартинюк подає резюме до іноземного клубу: розкажіть про свої сильні сторони, як футболіста.
‒ Мені здається, що сам про себе я об’єктивно говорити не можу. Зі сторони краще видно, тому це варто запитати в тренера. Думаю, що у такому випадку я би не подавав резюме сам, а про мене дійсно б дізнавалися через менеджмент. Так, звичайно, можна зробити якесь відео з нарізкою, але туди зазвичай відбирають найкращі моменти, тому вона не є репрезентативною.
‒ Знаю, що ви можете грати по всій лівій бровці, але було декілька матчів, коли ви грали правого захисника. Яка позиція вам подобається більше? Де зручніше грати?
‒ Звісно, що у ролі лівого захисника грати зручніше, це моя рідна позиція. Тим більше, що я шульга, мені зручніше під ліву ногу. Так трапилося, що тоді у Волині просто особливо варіантів інших не було, треба було закрити кимось позицію справа у захисті. Тренер спробував мене у цій ролі на тренуванні, у мене виходило, тому мені довірили там грати.
Олександр Мартинюк, фото: Instagram
‒ Як розпочався ваш шлях у футболі? Знаю, що ви з села Тараканів, що біля Дубно. Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваші перші кроки у футболі?
‒ Як ви вже зазначили, я народився в селі Тараканів. У мене в родині тато, дядько та брат любили футбол, але у них не склалося з футбольною кар’єрою. Я сам хотів грати, тому мене віддали до секції. Спочатку до нас у село тренер приїздив два рази на тиждень, проводив тренування, мені дуже подобалось, тому я сказав батькам, що хочу займатися цим професійно.
Тато мене почав возити на тренування до Дубно, я почав їздити на різні турніри, виступав за свою сільську команду та ще дві міські, бо мені хотілося, щоб було більше тренувань, ігор та менше вихідних. Одного разу ми поїхали на змагання до Володимира-Волинського, посіли там чи то перше, чи то друге місце і мене помітив місцевий тренер. За два місяці після цього зателефонували батькам із пропозицією виступати за їх клуб. Я тоді був десь у 7 класі, тому не наважився їхати так далеко від дому та батьків.
‒ Що було далі?
‒ На початку 8 класу ми їздили ще на перегляд до Скали з Моршина та Волині, але там не склалося через травму ноги. Після цього знову зателефонував тренер і ще раз запросив до Володимира-Волинського, я вирішив, що вже готовий. Поїхали на збори із командою, я їм підійшов, тому вони запропонували залишитися, запевнили, що всі питання зі школою, житлом та харчуванням вирішать.
Після цього я ще 4 роки грав на ДЮФЛ перед тим, як отримав пропозицію з Волині. Валентин Кошельник [багаторічний керівник БРВ-ВіК] був спортивним директором лучан на той момент, я і ще декілька гравців з Володимира підписали контракти і перейшли до луцького клубу. Ну а потім почав потрапляти до першої команди, з часом включили в заявку, випускали грати. Якось так моя кар’єра продовжується і до тепер.
«У Сачка була набагато сильніша дисципліна, на тренуваннях мав бути порядок»
‒ Враховуючи, що ви з Рівненської області, чи був у вас варіант потрапити до Вересу? Їздили на перегляд?
‒ Та ні, тоді таких варіантів не було. Рівняни якраз вийшли до УПЛ, але команду знову продали іншому власнику, замість них в еліту вийшов ФК Львів і вони (Верес, – прим. І.Л.) якось опинилися у Другій лізі. Там не було жодних перспектив, тому я навіть не їздив на перегляд.
‒ Можете згадати якісь цікаві історії, пов’язані з академією Волині?
‒ Це мій перший крок у дорослий футбол, дебют у Першій лізі – найкращі спогади з того періоду.
‒ У Волині вас тренували Василь Сачко, Андрій Тлумак та Альберт Шахов. Що можете сказати про них як про людей та тренерів? У чому між ними були відмінності та схожості?
‒ Андрій Тлумак повірив у мене і дав шанс проявити себе у першій команді Волині. Хороша людина, ставився до всіх однаково, вірив у команду та особисто в мене, хоча ми так і не виконали задачі, які були перед нами поставлені.
Після нього прийшов Василь Сачко. Спочатку я при ньому не грав, але тоді мене турбували травми. Коли почав набирати форму у Волині-2, яка тоді грала у Другій Лізі, він мене помітив і повернув до першої команди. Сачко також дуже хороша людина.
Василь Сачко, фото: Волинські Новини
З Альбертом Шаховим ми були знайомі ще з U-19, завдяки йому я взагалі дебютував за Волинь.
Усі вони добрі люди, з якими я і досі підтримую зв’язок. Телефонуємо один одному, вітаємо із днем народження, ділимося новинами і так далі.
‒ Що стосується особливостей тренувального процесу, що кожен з них вносив нового? Наприклад Сачко після Тлумака?
‒ У Сачка була набагато сильніша дисципліна, на тренуваннях повинен бути порядок, всі чітко мали виконувати те, що він сказав. Самі тренування були фізично важкими, ми намагалися контролювати м’яч, вчилися виходити з оборони, як діяти в атаці. Але кожен тренер бачить гру по-своєму, тому у всіх були свої якісь напрацювання, кожен тренер приносив щось нове.
«Відмінності між Першою лігою та УПЛ досить великі»
‒ Ви особисто не працювали під керівництвом Кварцяного, але, може, у вас залишилися якісь спогади?
‒ Ні, я з ним не бачився, не спілкувався. Коли я почав грати за Волинь, то його вже не було, він іноді заходив до нас на тренування, спостерігав, іноді підказував, як краще щось зробити нашим тренерам, але особисто ми не знайомі.
‒ Активно ви почали грати в основі Волині з весни 2021 року, але на початку наступного сезону перестали потрапляти до заявки. Які на це були якісь інші причини?
‒ Так, саме тоді Тлумак покинув клуб, замість нього прийшов Сачко і у цей момент у мене почалися травми. Я травмував гомілкостоп, після чого доволі довго відновлювався, щоб набирати поступово форму. Почав грати за Волинь-2 у Другій лізі. Коли я повністю відновився, то Сачко мене повернув в основу.
‒ Наскільки велика відмінність між Першою лігою та УПЛ, якщо вона взагалі є?
‒ Так, відмінності досить великі. В УПЛ гравці вищого класу, приймають рішення набагато швидше, гравцям ставлять вищі вимоги та і взагалі, на мою думку, футбол в УПЛ цікавіший, ніж у Першій лізі.
«Головною причиною розпаду Волині стала війна»
‒ Що пам’ятаєте про розпад Волині, як він відбувався?
‒ В останній рік прийшов Альберт Шахов, вже тоді ми зрозуміли, що такого фінансування, як раніше, більше не буде. На той момент у нас був дуже молодий склад, багато хлопців було з U-19. Молоді футболісти, які там були, залишилися на доволі скромних умовах, а коли терміни дій контрактів завершилися, то усі розійшлися. Було зрозуміло, що все йде до припинення існування, бо ніхто вже не запрошував у Волинь більш-менш відомих футболістів.
Гравці Волині, фото: ФК Волинь
Напевно, головною причиною розпаду Волині стала війна. Після початку повномасштабного вторгнення було офіційно оголошено, що клуб припиняє своє існування, принаймні тимчасово.
‒ Тобто, якщо б не війна, то думаєте, що Волинь грала б і надалі?
‒ Думаю, що так, але на рівні Першої або Другої ліги. Але хто його знає, може, і знайшли б якесь фінансування, спонсорів і ставили б завдання виходу до УПЛ. Але в останній рік у нас ніяких амбітних цілей не було, нам сказали, щоб ми трималися на рівні Першої ліги. Головне – протриматися цей рік, а наступного може щось і зміниться, але сталося, як сталося. Зараз грає лише якась команда на область та ДЮФЛ.
‒ Згадане вами зменшення фінансування торкнулося і вас особисто?
‒ Я не скажу, що у мене була там якась велика зарплата. Коли я прийшов у першу команду, то у мене був контракт на три роки, який я протягом двох наступних років жодного разу не перепідписував. Тому особисто для мене нічого не змінилося. Мені пропонували підписати новий контракт, але умови мене не задовольняли. Та я й розумів, що клуб може взагалі скоро припинити існувати, тому вирішив не ризикувати.
«У нашій країні дуже багато гравців, хто розчаровується у футболі»
‒ Чи продовжуєте спілкуватися з екс-партнерами з Волині? Чи слідкуєте за їх кар’єрами?
‒ Не спілкуюся, але за командами слідкую. Зараз у Першій лізі грає Епіцентр, там грає багато знайомих з Волині і досить непогано.
‒ Наприклад, Богдан Кобзар грає за Лівий Берег, Олександр Чернов в Оболоні. Може з ними підтримуєте зв’язок?
‒ З Кобзарем – так, ми досить добре спілкуємося, часто телефонуємо один одному, переписуємося. Але, здебільшого, не підтримуємо спілкування з хлопцями з Волині.
‒ Чи були у Волині талановиті гравці, які після розпаду не знайшли собі місця у футболі? Можливо, знаєте чим вони займаються зараз?
‒ Напевно, таке було, але, може, деяким навіть не випала нагода показати свій талант, не давали шансу тренери. Мені здається, що таких гравців у нашій країні дуже багато, хто розчаровується у футболі через брак ігрового часу та йде працювати деінде, щоб хоч щось мати на життя.
‒ Я більше мав на увазі саме гравців, які мали досвід на професійному рівні. Чиї кар’єри завершилися разом із розпадом Волині.
‒ На думку приходить Арсеній Коркодим – воротар, грав за Верес, але завершив кар’єру через стан здоров’я. Дуже прикро, бо мені здається, що був би хорошим гравцем. Якщо не помиляюся, то він зараз у Луцьку тренує дітей. На область, здається, також інколи грає, але я не знаю, наскільки дозволяє йому це робити постійно стан здоров’я.
Арсеній Коркодим, колаж: НК Верес
«Вирішив почекати, коли стало відомо, що новим тренером буде Ротань»
‒ Далі у вас була ФК Олександрія. Як опинилися тут?
‒ З Олександрії мене запросив генеральний директор Іван Кузьменко. Зателефонував мені, потім зв’язалися з агентами, спитали у мене, чи розглядаю я такий варіант. Мені було цікаво, бо я був без клубу, Волинь розпалася, в країні війна, незрозуміло, чи буде чемпіонат або ні. Я погодився на цей варіант.
‒ Інші пропозиції були?
‒ Ні, я був після травми, багато пропустив, фізичну форму мав не дуже. Якщо й були варіанти, то це були не конкретні розмови.
‒ При цьому з Олександрією підписали одразу контракт на 3 роки. Такою була пропозиція від клубу?
‒ Так, клуб запропонував і мені підійшли ці умови. Ні про що не шкодую.
‒ Перший сезон – 0 хвилин за Олександрію. У той момент не думали про оренду?
‒ Думав, розмовляв про це з агентами. Пішли розмови, що буде зміна тренера і стало відомо, хто буде новим – Руслан Петрович Ротань. Мені цей варіант сподобався, так що я вирішив почекати ще пів року та подивитися, чи буду грати. Знову пережив травму та операцію. Зате після відновлення дебютував в УПЛ, мені Руслан Петрович давав шанс і зараз вірить в мене, дає можливість грати, що робить мене щасливим.
«Коли дають шанси – ти їх хочеш використати та довести»
‒ 14 серпня 2023 року. Ваш дебют в УПЛ проти Шахтаря. Що тоді відчували?
‒ Великий мандраж. Я вийшов на заміну в той час, коли ми програвали (Шахтар виграв 2:1, – прим. «УФ»). Було дуже багато бажання довести, тому хвилювання з виходом на поле пройшло. Був дуже щасливий, що дебютував. Результат не найкращий – програли, але нічого.
‒ З жовтня 2023 року почали грати в основі, а з 2024 року Олександр Мартинюк – взагалі залізний гравець основи. Вдало пройшли зимові збори?
‒ Секрет успіху в бажанні. Я хотів грати та доводив це на тренуваннях, товариських іграх. Тренери побачили перспективу, давали мені шанси. Коли дають шанси – ти їх хочеш використати та довести. Більше секретів немає, головне ‒ працювати та йти до своєї цілі.
‒ Водночас ви почали грати за молодіжну збірну та потім за Олімпійську. У чому відмінність Ротаня у клубі та в збірній?
‒ Відмінностей немає. Вимоги однакові. Лише, що в збірній мало часу на награвання тактики, немає повноцінних зборів. За декілька днів гравці мають перелаштуватися з клубного футболу до футболу збірних. Кожен з різного клубу, там різна гра та вимоги. А тобі треба за тиждень зрозуміти вимоги іншого тренера, це непросто.
Олександр Мартинюк, фото: ФК Олександрія
Перед Олімпіадою поїхали на турнір у Франції, гарно там виступили, Ротань був дуже нами задоволений.
«Руслан Петрович менше від мене точно не вимагав, певно більше»
‒ Один і той же головний тренер у клубі та в збірній – це було вам на користь чи, навпаки, вимоги до вас були більші, ніж до інших?
‒ Руслан Петрович менше від мене точно не вимагав, певно більше, бо я вже в клубі мав розуміти вимоги та його гру. Не було взагалі хлопців, з яких менше вимагали. З усіх тренер вимагав максимум, тому всі намагались виконувати вимоги Руслана Петровича.
‒ Кажуть, вами влітку цікавились Полісся та Рух. Підтвердіть або спростуйте цю інформацію.
‒ Мені про це нічого невідомо. Перший раз від вас чую. Агент мені також про це нічого не казав.
‒ На початку сезону до Олександрії прийшов дніпровський десант: Філіппов – гравець, Телько – спортивний директор, Баришников – тренер по фізподготовці, Арчвадзе - скаут. Чи відчули ви, як футболіст, певні зміни у клубі?
‒ Команда підсилилась хорошим футболістом – Філіпповим. Тренера з фізпідготовки знав по спільній роботі в олімпійській збірній. З іншими спілкуюсь менше, але начебто хороші люди та виконують свою роботу добре.
«Думаю, що з такою грою Олександрії можна демонструвати хороші результати в єврокубках»
‒ Як вам футбол Ротаня?
‒ Мені дуже подобається. Ми стараємось грати в футбол, виходити через передачі. У нас інтенсивна гра з високим пресингом, стараємось якнайшвидше повернути м’яч собі. Думаю, що з такою грою можна демонструвати хороші результати в єврокубках.
‒ Чи готова комплексно ФК Олександрія боротися за високі місця? Маю на увазі умови, інфраструктуру, трансфери, тренерський штаб і так далі.
‒ Кожного сезону – не знаю. Думаю, що керівництво до цього йде, кожного року щось оновлюється, будується: поле, тренажерна зала, покращуються умови. Колись дійдуть, що все буде ідеально. Все це залежить від тренерів та футболістів, які будуть грати в ту гру, яку хоче тренер. Можливо все.
«На Олімпіаді могли виступити й краще»
‒ Влітку ви казали, що організація турніру Моріса Ровело в Франції була не на вищому рівні. Що ви мали на увазі?
‒ Були умови не досить хорошого рівня. Ми старались тренуватися на максимум, всупереч стану полів. Готелі також було невисокого рівня. Коли приїжджаєш на гру, в роздягальні не було умов, щоб розігрітися. Але то таке, всі тоді готувались до Олімпіади й думали про неї. Нам треба було зігратися між собою та награти стартовий склад, умови це вже другорядне.
‒ Ваша оцінка Олімпіади для збірної?
‒ Олімпіада – наймасштабніший турнір, на якому я бував. Дуже сподобався рівень. Цікаво було зіграти проти футболістів високого класу, як Хакімі. Досить сильні суперники. Дуже висока оцінка моїх вражень від турніру.
Гравці олімпійської збірної України, фото: УАФ
‒ А що скажете щодо результатів олімпійської збірної України?
‒ Могли виступити й краще. В першій грі проти Іраку в нас не виходило, що ми хотіли й це призвело до поразки. В грі з Марокко ми грали в меншості, терпіли до кінця й вирвали перемогу 2:1. Остання гра була з Аргентиною, яка є дуже сильним суперником. Розуміли, що не буде багато моментів, хотіли використати кожну можливість, але нам не вдалося досягнути перемоги. Нічого, рухаємось далі!
«Безерра та Калюжний незабаром будуть мати гарні варіанти в Європі»
‒ Як вам прогрес Калюжного та Безерри? Що можете сказати про цих гравців?
‒ Калюжний – сильний футболіст, добре прогресував у цьому році. Радий за нього, як за одноклубника, добре виступив за збірну. Можу тільки похвалити й побажати й далі працювати в тому ж дусі. Незабаром буде мати гарні варіанти не тільки в Україні, але і в Європі.
Теж саме можу сказати про Безерру – хороший молодий футболіст, в нього все попереду, якщо він й далі буде так викладатися на тренуваннях та на іграх. Його очікують великі досягнення.
‒ Як вони працюють на тренуваннях? Які в звичайному житті та спілкуванні?
‒ На тренуваннях у нас вся команда викладається на максимум та працює на всі 100%. Як люди, вони дуже хороші в спілкуванні та побуті, особисто спілкуюсь з ними, можу сказати лише хороше. Веселі хлопці, можуть пожартувати, підколоти один одного.
‒ Знаю, що Безерру дуже люблять в Олександрії. Як сам Безерра ставиться до такої популярності?
‒ Безерра взагалі зараз – головна зірка Олександрії, його фанати дуже люблять, десь ідуть вулицею – то фотографуються з ним, запрошують в кафе на дні народження. В Тік-Тоці є відео, де він сидить з фанатами на дні народженні, вітає і розмовляє з ними. Сам він відноситься до цього добре, не хворіє на зіркову хворобу, не відмовляє у фотографії вболівальникам, автографи роздає. З кожним може піти прогулятися навіть.
‒ А вас на вулицях Олександрії впізнають?
‒ Буває, але не часто. Просять сфотографуватися.
‒ На тренуваннях Безерра грає проти вас, накручує хребет?
‒ Так, ми дуже часто граємо один проти одного. З ним дуже важко грати, швидкий, різкий футболіст. Сильно нервуюсь, коли проти нього граю. Частіше він мене обігрує, ніж я відбираю м’яч (сміється, – прим. І.Л.).
Хуан Безерра, фото: ФК Олександрія
«Розумію, що це тільки резервний список й треба працювати далі»
‒ 30 вересня ви вперше потрапили в резервний список збірної. Що це для вас значить? Раніше ви казали, що виступати за збірну – це мрія дитинства, але тоді мова була більше про молодіжну збірну.
‒ Тільки мотивація працювати далі, щоб з резервного списку потрапляти в основний. Це довів Ваня Калюжний, що можна не з Динамо та Шахтаря потрапляти в національну збірну України. З якого клубу ти викликаєшся – не важливо, головне – доводити, викладатися на всі 100, на тебе звернуть увагу та викличуть знову, але вже в основний склад.
‒ Як дізналися про потрапляння до резервного списку та які емоції відчули?
‒ Дізнався в інтернеті. Побачив, що виставили списки, дуже був радий. Одразу після цього мене привітав агент, друзі. Розумію, що це тільки резервний список і треба працювати й далі, щоб потрапити в основний список. Повторюсь, це для мене тільки мотивація.
‒ Які плани в Олександра Мартинюка на майбутнє?
‒ Не хочу далеко забігати, але треба старатися більше й більше, потрапити в європейські топклуби. Головне зараз показувати хорошу гру та результати, щоб побачили інші клуби та зацікавились мною. Хочеться перейти з часом в хороший європейський клуб та пограти в Лізі Чемпіонів, за національну збірну. Не зупиняємось і працюємо.
‒ Якщо Європа, то в якому чемпіонату хочете грати?
‒ Щоб потрапити в топчемпіонат, треба дуже довго працювати. Саме потрапляння туди – це вже високе досягнення, неважливо, який конкретно. Буду старатися з усіх сил, щоб туди потрапити.
