«Коли Динамо обіграло Реал, ми пивом не обмежилися»: Хацкевич розповів, як команда Лобановського вибила переможця ЛЧ
1427 
3 березня 1999 року відбувся перший матч 1/4 фіналу Ліги чемпіонів сезону 1998/99 років між мадридським Реалом та київським Динамо. У Мадриді на старому стадіоні «Сантьяго Бернабеу» була зафіксована результативна нічия (1:1).
У матчі-відповіді в морозному березневому Києві столична команда, якою керував легендарний Валерій Лобановський, хоч її й влаштовувала «суха» нічия, впевнено обіграла королівський клуб з такими мегазірками того часу, як Рауль, Роберто Карлос, Кларенс Зеєдорф, із рахунком 2:0. Вершкових дублем оглушив молодий Андрій Шевченко, якому асистував Сергій Ребров.
Про двоматчеву битву проти чинного володаря Кубка чемпіонів – Реалу з її безпосереднім учасником, культовим півзахисником Динамо Олександром Хацкевичем, записав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол» журналіст Віктор Глухенький.
«Шовковський у матчі проти Спарти він був на висоті. Три пенальті потягнув і витягнув команду в груповий етап Ліги чемпіонів»
– Олександре Миколайовичу, у сезоні 1997/98 Динамо дійшло до 1/4 фіналу ЛЧ, де біло-синіх вибив із турніру італійський Ювентус (1:1, 1:4). Наступного сезону 1998/99, який, як виявилося згодом, став найуспішнішим для столичного клубу у найпрестижнішому єврокубковому змаганні, Динамо дійшло до півфіналу. Звершення тієї команди, де грали й Ви, не може й досі перевершити жодне нове покоління динамівців.
Які насправді були цілі на той сезон у Динамо? Ви та решта динамівців мріяли про фінал ЛЧ? Ставили таке завдання перед командою Лобановський і Суркіс?
– Розпочну з того, що та поразка Ювентусу в сезоні 1997/98 років, я про матч в Києві (1:4), була, як би це не звучало, можливо, дивно для вас, закономірною. Після гри Лобановський сказав: «Якщо б ми пройшли той Юве, то це було б несправедливо. Ми не мали права проходити тоді». Валерій Васильович завжди реально оцінював футбол і можливості своєї команди.
Ну а тепер про сезон 1998/99 років. Чи мріяли ми тоді про фінал Ліги чемпіонів? Навіть і не знаю, як відповісти… Ми тоді, найперше, мріяли і думали, як пробитися до групового турніру.
– Динамо стартувало у кваліфікації Ліги чемпіонів з рекордної перемоги над Баррі Таун з Уельсу – 10:1 за сумою двох матчів. Це дійсно була така собі «команда пивзаводу», дворовий колектив, чи Динамо тоді було не рівня сьогоднішньому, а реально потужною командою?
– Для нас тоді Баррі Таун був суперником низького рівня, я так скажу, щоб не принижувати гідність тієї команди й клубу.
– Могли обіграти на одній ніжці?
– Та ні. Все ж, потрібно було докласти певних зусиль. Особливо у першій грі. Ми її дуже впевнено виграли (8:0). То вже на другу гру ми й дійсно виходили на одній нозі 🙂.
– У першому матчі ви відзначилися двома результативними передачами на Сергія Реброва. Пам'ятаєте, як це було?
– Таких деталей, вже й не пам’ятаю, чесно. Але, якщо я віддав два асисти на Реброва, то значить непогано зіграв тоді 🙂.
– У наступному, вирішальному, раунді кваліфікації вже була куди іменитіша чеська Спарта. З пражанами довелося помучитися (0:1, 1:0). Пройшли їх лише завдяки автоголу Петера Габріеля і відмінній грі Олександра Шовковського у серії післяматчевих пенальті (3:1 на користь біло-синіх). Дуже на тоненького все було.
Це недооцінка суперника чи Спарта не поступалася рівнем тодішньому Динамо?
– Баррі Таун тоді для нас бува невідомою прохідною командою, а хто така Спарта – знали всі. У пражан була хороша команда. Чеський футбол у дев’яностих взагалі був на підйомі – підтвердження чому вихід у фінал Євро ’96 кількома роками раніше. Це був дійсно важкий суперник.
Шовковський у матчі проти Спарти був на висоті: три пенальті потягнув у післяматчевій серії, витягнув команду в груповий етап Ліги чемпіонів.
– Власне, матч-відповідь зі Спартою ви пропускали, бо отримали червону у першій грі. Тут все ясно, а чому Вас не було в складі у перших трьох матчах групового етапу ЛЧ. Травма?
– Ні, я був здоровий. Просто за ту червону, якщо мені пам’ять не зраджує, мені впаяли чотири матчі дискваліфікації.
Олександр Шовковський. Фото: ФК Динамо
«У матчі з Панатінаїкосом Лобановський всім наказав познімати наші рейтузики. Спрацювало»
– На груповому етапі ЛЧ Динамо стартувало не дуже впевнено – поразка від Панатінаїкоса (1:2) та дві нічиї з французьким Лансом і англійським Арсеналом з Лондона (1:1). Після першого кола не було відчуття, що все вже втрачено?
– Ми погано стартували, ви кажете, так?
– А як розцінити інакше два очки в трьох іграх?
– Були на те свої причини.
– Це ж які? Розкрийте секрет, будь ласка.
– Та я ж не грав три гри, от і причина😊! Якщо ж не жартувати, то, як на мене, річ була у тому, що після попереднього сезону, коли Динамо непогано прогриміло у Європі, на нас вже почали всі команди налаштовуватися. Вже ніхто не вважав нас якоюсь незрозумілою командою зі Східної Європи.
– Переломними, напевно, стали матчі з Арсеналом. У першій грі Сергій Ребров зрівняв рахунок на останній хвилині (1:1), а другій зустрічі ми перемогли (3:1). Якою тоді була лондонська команда і клуб. Це був міцний середняк чи топкоманда, якою «гармаші» є нині?
– Та ну який середняк? Ви про що? Арсенал тоді був чинним чемпіоном Англії. І в тому сезоні від Англії в Лізі чемпіонів взагалі грало лише дві команди: хлопці Арсена Венгера і Манчестер Юнайтед.
Арсенал – то була топова команда, де грали такі футболісти, як воротар національної збірної Англії Девід Сімен, французи Патрік Віейра та Еммануель Петі, Рей Парлор… Дуже хороша команда у Венгера тоді була й обіграти їх в Києві було не так вже й легко.
– На останні дві гри групового етапу ЛЧ проти Панатінаїкоса (2:1) і Лансу (3:1) Ви повернулися до складу. Для виходу з першого місця Динамо потрібні були дві перемоги і їх було здобуто. Як Лобановський налаштовував команду на ті надважливі матчі, що говорив?
– Пам’ятаю, як, скажімо так, налаштовував нас Валерій Васильович на Панатінаїкос. Це був листопад місяць. В Києві вже було досить зимно. Термобілизни в ті часи не було. Принаймні, в нас. Ну й на гру проти афінської команди ми, щоб не повідморожувати собі нічого нижче пояса, вийшли в рейтузах. Реально холодно було. Перший тайм ми програли (0:1).
В перерві у роздягальні Лобановський всім наказав познімати наші рейтузики. Спрацювало. Вийшли на другий тайм, забили два голи й перемогли 😁.
- Читайте також: «У Мадриді арбітрам давали швейцарські годинники за 25 тисяч доларів, але Реал не дискваліфікували»: вогняне інтерв’ю Беженара
А от цікавих подробиць гри проти Лансу, якось і не пам’ятаю… Геть цей матч з пам’яті випав. Хіба класний гол Влада Ващука закарбувався. Щодо Лансу, додам, що ця команда не була топовою, не рівня Арсеналу. От це був, як ви сказали, міцний європейський середняк.
Взагалі, я так думаю, що тоді нам вдалося виграти наприкінці групового етапу дві ключові гри завдяки тому, що в нас був хороший досвід минулого сезону.
Валерій Лобановський. Фото: ФК Динамо
«Роберто Карлос кидав собі м’яч в прохід за десять метрів до мене, оббігав, як стоячого, і я лише бачив номер на його спині»
– Як у команді сприйняли жеребкування плейоф, де Динамо дістався у суперники торішній переможець ЛЧ Реал? На папері мадридський клуб ну точно виглядав явним фаворитом?
– Ми в попередньому сезоні грали проти іншого іспанського гранда – Барселони. І всі мають добре пам’ятати, що ми не стушувалися ☺️
– Та яке там стушувалися. Барсу розчавили. Ті 3:0 і 4:0 досі добре пам’ятаю, хоч в ті часи був ще школярем.
– Отож. Нам подобалося грати проти іспанських команд. Ми не боялися Реалу. Так, дещо турбував той факт, що в нас тоді була перерва в Вищій лізі, а Реал в Прімері щовихідних мав ігрову практику. Та, знову ж, у нас вже був досвід підготовки до весняних матчів в Лізі чемпіонів. Лобановський знав, як тримати команду в тонусі.
Звісно, Реал тоді всі вважали фаворитом. А як інакше могло бути, коли в команді у них – Рауль, Йєрро, Редондо, Зеєдорф, Карамбе? Хороший у них воротар був, німець Бодо Іллгнер.
– Лобановський якось по-особливому налаштовував команду на перший матч у Мадриді?
– В кінці 90-х не було стільки інформації, як сьогодні. Всіх цих аналітичних платформ, які можуть по кісточках розібрати кожного футболіста, його гру. Тоді ми дивилися записи матчів Реалу, які були зняті не на 30, а на три камери, які стояли на «Сантьяго Бернабеу».
Лобановський вірив у нас і змусив нас же самих повірити в себе, що нам під силу перемогти Реал. У нас тоді була своя філософія, яка давала результат. Це була ще та наукова концепція кінця 70-80 років, коли Динамо вигравало Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА. Валерій Васильович гнув свою лінію, дотримувався своєї філософії.
Знаєте, взагалі Лобановський не був видатним оратором. Він майже ніколи не був емоційним в роздягальні. Був спокійним. І от ця його виваженість, спокій, впевненість передавалася і команді.
– В яких умовах ви проживали у Мадриді, чи гуляли містом? До чого це питання, пояснюю: часто бувало так, що фани галасували під вікнами готелю команди-суперниці, не даючи виспатися гравцям. Було щось таке з Динамо у столиці Іспанії?
– Щоб нас ніхто і що не відволікало від налаштування на гру, команду поселили в готелі десь на околиці Мадрида. Фани Реала й подумати не могли, що там жили гравці Динамо ☺️ Ми не відчували ніяких зовнішніх подразників.
Організовано по Мадриду ми не гуляли. У нас був вільний час, його кожен проводив на свій розсуд. В рамках дозволеного, звісно ж.
– Чи сильно тиснули на команду фани з трибун «Сантьяго Бернабеу»?
– Звісно, що тисли. Стадіон у Мадриді так побудований, що трибуни, мов у театрі. Однак от саме так звана фанатська трибуна на цій арені невелика. У них не така культура вболівання. Там увесь стадіон несамовито підтримує команду, а не лише ультрас.
Але якогось мандражу в нас не було. Ми вже до цього грали на «Камп Ноу», інших великих європейських стадіонах. У нашої команди був міцний характер у плані психології. Ніякі вболівальники нас тоді не могли затиснути, якось залякати. Нам навіть добре було грати, коли була несамовита підтримка, байдуже що не нас, адреналіну це додавало добряче.
– У першому матчі проти Реала Ви грали на позиції опорника. Хто найбільше доставляв вам проблем у складі вершкових – Міятович, Зеєдорф, Морьєнтес, Редондо, Гуті? Кого було стримувати зірок Реала було найважче?
– Редондо був досить жорстким гравцем, відмінно пам’ятаю. Натомість Гуті був таким собі фантазіста, як кажуть в Італії.
Я, взагалі-то не грав чистого опорника. Під час оборони я мав зміщуватися праворуч, допомагаючи Лужному. На цьому фланзі проти нас грав Роберто Карлос. Що він витворяв! Кидав собі м’яч в прохід за десять метрів до мене, оббігав мене, як стоячого, і я лише бачив номер на його спині! От Роберто Карлос мені нерви добряче потріпав тоді.
Міятович та Морьєнтес грали вище. Нейтралізовувати їх – то вже була справа Саші Головка та Влада Ващука.
– У першому таймі Реал добряче притискав до воріт Динамо, але відкрити рахунок не зумів. Пам’ятаєте, що казав у перерві Лобановський? Вимагав насамперед надійної гри в захисті?
– Лобановський зайшов в роздягальню і подивився на те, в яких ми бутсах. Сказав всім перевзутися на шестишиповки. Пам’ятаю, Андрюха Шевченко підтиснув ноги під себе, ховаючи свої бутси від погляду Васильовича, Лобановський пройшов повз нього мовчки.
Якось мотиваційного спічу не було. Нам просто потрібно було у другому таймі міцно стояти на ногах.
– У другому таймі спочатку Шевченко відкрив рахунок, а потім Міятович зі штрафного зрівняв його, і команди почали грати на зустрічних курсах. Динамівці залишились задоволені нічийним результатом 1:1, який давав певну перевагу команді, бо ж за тодішнім регламентом було правило виїзного голу?
– У попередньому сезоні ми з Ювентусом теж на виїзді зіграли 1:1, але не пройшли далі… Звісно, чого лукавити, ми сприйняли результативну нічию у Мадриді, як позитивний результат, але не такий, що дає нам якусь перевагу.
«Ми грали потужно і відзначали перемоги так само. Пивом не обмежилися. Перемогу над Реалом відсвяткували дуже яскраво»
– У матчі-відповіді ще старенький, непокритий дахом «Олімпійський», де я одного разу змок до нитки, був наповнений по самі вінця. Підтримка понад 80 тисяч фанів додала крила команді?
– Питаєте 😀 Звісно ж. Пам’ятаю, що на ту гру навіть ми, гравці Динамо не могли дістати квитків.
– Це болючі спогади, бо й мені потрапити не вдалося. Квитки тоді можна було купити хіба в бариг за якісь шалені гроші. Дивився ту гру вдома по телевізору.
– Так-так, ажіотаж був шаленим. Я теж не всім своїм знайомим, які просили про квитки, зміг допомогти. Ми тоді виклалися на повну, бо не мали права програти перед київською публікою.
Навіть той, старий «Олімпійський» був нічим не гіршим за «Сантьяго Бернабеу» в плані підтримки.
– У першому таймі світилися нулі на табло, а у другому на полі з’явився Валентин Белькевич, який суттєво додав креативу в атаці і, як наслідок, Шевченко двічі забив. Що взагалі пам’ятаєте про той матч?
– Божевільну енергетику. Ми тоді зрозуміли, що ми нічим не гірші за зірок Реала. Ну і як не згадати про ювелірний пас Валіка Белькевича на Шевченка, коли Андрій заробив пенальті! А який пас видав Ребров на Шеву!
– Це було геніально! Без перебільшення, той парашутик продемонстрував взаємозв'язок між Ребровим та Шевченком на якомусь кармічному рівні.
– Шедевр. Звісно, тоді індивідуальний рівень майстерності у всіх гравців Динамо був дуже високий.
Взагалі, у ті часи за Динамо вболівали не лише фани з Києва та України, за нас переживали у багатьох країнах колишнього Радянського Союзу.
#onthisday 1999: Shevchenko scored 2 as Dynamo Kiev beat Real Madrid in the #UCL pic.twitter.com/3GfJQDuvwH
— Classic Football Shirts (@classicshirts) March 17, 2018
– З ким із гравців Реала обмінялися футболками. Чи вони були настільки розлюченими, що не до того їм було?
– Хлопці точно обмінювалися, я – ні. Чому? Бо пообіцяв свою футболку одному хорошому своєму другу. Річ у тому, що це зараз на гру в кожного динамівця може бути в запасі по три-чотири футболки, тоді було по одній.
– Команда якось святкувала прохід Реалу?
– Ми всі перемоги святкували. Не тільки над Реалом.
– Як саме?
– Дуже потужно ☺️ Ми грали потужно і відзначали перемоги так само.
– Тобто могли собі дозволити хильнути пивця?
– Пивом ми не обмежилися ☺️ Перемогу над Реалом відсвяткували ми дуже яскраво. Без подробиць ☺️.
Олександр Хацкевич (крайній ліворуч). Фото: ФК Динамо
«Кучма заходив до нас в роздягальню, та ми на нього геть не зважали. Була шалена ейфорія»
– Григорій Суркіс дав підвищені преміальні за ту гру?
– Підвищених преміальних не було. У нас були грошові бонуси за вихід з групи і ми також знали, що нам віддячать за вихід до 1/2 фіналу.
Ви, звісно ж, спитаєте, скільки нам Григорій Михайлович нарахував? От чесно, точну суму я не пам’ятаю. Вона була пристойна, як для того часу, але в нинішніх реаліях, от я читаю інтерв’ю динамівців молодшого покоління, які розповідали про премії розміром у 150 тисяч доларів на брата, то таких сум в 90-х не було і близько.
– Тодішній президент України Леонід Кучма заходив до роздягальні після гри?
– Так, здається Кучма заходив до нас в роздягальню, але ми на нього геть не зважали. Взагалі було багато після гри в підтрибунному приміщенні всіляких високопоставлених чиновників. У нас була шалена ейфорія.
– Шевченко став найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів того сезону. Вісім голів йому загалом вдалося забити. Розкажіть, яким у той час був молодий Шева? Не було в нього вже тоді «корони» на голові?
– Тоді в команді був Олег Лужний, і якби хтось в Динамо одягнув собі «корону» на голову, він би її швидко збив.
І Шева, і Ребров в першу чергу були класними футболістами. Вони фантастично доповнювали один одного, розумілися на полі без слів. Вони були професіоналами. Цілеспрямованими. Багато про Андрія і Сергія можна говорити, але вони самі про себе говорили все своєю грою.
Взагалі ж у нас тоді в команді на першому місці була думка про нас тренера, Лобановського. Тоді ніхто не зважав на те, що писали про них в газетах. А Лобановський, скажу я вам, був не завжди задоволений, навіть, коли ми перемагали.
- Читайте також: «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею
– Ви тоді розуміли, що то був останній сезон Шеви у Динамо й у наступному він буде запалювати у Мілані?
– Звісно. Андрюха вже тоді почав потроху вчити італійську мову. Ми знали, що є домовленість між Динамо та Міланом про трансфер Шеви.
– У чому був секрет успіху того Динамо?
– Я повторюсь: вважаю, що тоді в нас був дуже класний командний дух, висока індивідуальна майстерність всіх футболістів та віра у власні сили. І, звісно ж, тренерський геній Лобановського рухав Динамо до тих перемог.
9.9
150000 грн 
9.8
250000 грн
9.7
35000 грн