Коноплянка завершив кар’єру. Він реалізувався в футболі? Експерт оцінив Коно та розказав про юність Жеки, Довбика, Ракицького
1962 
Євген Коноплянка публічно оголосив про завершення кар’єри гравця та розповів про свої плани після футболу. Один з найяскравіших гравців свого покоління пройшов досить неоднозначний шлях у футболі
Яким ми запам’ятаємо Коноплянку? Хлопцем, в якого бажання творити переважало над важкою працею. Або збитим льотчиком, який не виправдав очікувань?
Сайт «Український футбол» звернувся за коментарем до відомого українського тренера Олега Федорчука, який на власні очі бачив, як зійшла зірка Коноплянки на старті кар’єри, та оцінив шлях Євгена.
«Коноплянка міг досягти більшого, якби мав характер Зінченка»
– Олег Вікторович, коли вперше ви побачили Коноплянку?
– В юнацькій команді Дніпра. Ми спілкувалися тоді з гендиром команди Стеценком, який говорив, шо це їхня надія. Цей гравець в ранньому віці виділявся на фоні інших.
Зірка Євгена почала сходити тоді, коли в тактичних схемах якраз з’явилася визначена роль для швидкого інвертованого вінгера – тобто правші, який діє на лівому фланзі. Це приносило свою користь, створювало незручність для захисників. І в нас з'явився в цьому амплуа зірковий виконавець.
Олег Федорчук. Фото з відкритих джерел
– Дніпро ж на той час ще не міг мріяти про фінал Ліги Європи, а навпаки вилітав від усяких «беллінцон». Для Коноплянки плюс чи мінус, що він затримався в цьому клубі, а не оперативно пішов на підвищення, як Кучер із Металіста в Шахтар, Степаненко або Сидорчук із запорізького Металурга, та той же Максимов із Дніпра в Динамо?
– Коноплянці допомогло те, що Дніпро хоч і був амбіційним клубом, але без якоїсь структури і за рахунок індивідуальних якостей Женя міг зробити різницю в окремих матчах. Дніпро кінця 2000-х чимось нагадував Боруссію (Дортмунд), коли там було багато молоді. Для талановитого молодого українця починати там, а не в дублі Шахтаря чи Динамо, було перевагою.
– Тим не менш, у плані спортивної мотивації Коноплянка недоотримував порівняно з тими, хто весь час був під тиском найвищих завдань?
– Так, із Женею могло зіграти злий жарт те, що йому все далося легко. В нього не було конкуренції, яка могла загартувати його характер. Насолоджувався тим, що він найкращий у Дніпрі, і не прогресував так, як ті, хто конкурував із бразильцями в Шахтарі.
Коноплянка – дуже яскравий приклад індивідуально сильного гравця, який не до кінця реалізував свій потенціал, здійснював незрозумілі переходи по кар'єрі. Він залишиться в пам'яті дуже талановитим, але не до кінця розкритим.
– Наскільки присутність Канапе на полі дійсно відігравала вирішальну роль?
– В Україні та в радянські часи вистачало молодих талантів, які потім десь губилися. Ми ще досі не відійшли від радянського комплексу меншовартості. Люди заспокоюються, коли починають з'являтися великі гроші. Порівняйте, як до фактору грошей ставляться на Заході.
Модрич, який пройшов через війну у Хорватії, міг давно грати на Близькому Сході, але його професіоналізм дозволяє тримати планку, аби залишатися у Реалі. Якби у Коноплянки був характер Зінченка, він міг би багато досягти, маючи ті задатки по швидкості, техніці, пластичності. Це все від природи. У Коноплянки дуже мало того, чого він набув. Ярмоленко менш талановитий, але більш працездатний. Тому Андрій ментально іншого плану гравець.
– Талановитий, не прогресував. То в чому слабкість Жені?
– Якщо з точки зору спортивної ментальності оцінювати Коноплянку, у нього психологія, яка є основою для спортсмена, відставала від решти чеснот. Я колись глибоко вивчав американський спорт і для мене стало відкриттям, що там психологія на першому плані, а потім все решта. Агресивність та життєва позиція повинна бути на першому місці.
Коли я став тренером зрозумів, що вміння боротися з викликами та труднощами превалює над задатками і талантом. Якби Коноплянка потрапив у більш конкурентне середовище, це йому б допомогло не наробити дурниць по кар'єрі.
Євген Коноплянка. Фото:. О.Осіпов
«Наприкінці кар’єри Коноплянки був повний треш і знецінення себе»
– Міг Коно поламатися після зірваного трансферу в Ліверпуль?
– Я не думаю, що тоді була хороша ідея їхати в Англію. В той час мало англійських клубів грали в легкий футбол. Для таких футболістів, як Коноплянка, потрібен тренер, який би підтягував би гравця під свої амбіції. Жека не походив на спортсмена, брутального, зарядженого. Коли в тебе не йде гра, гумор не допоможе. Коноплянка – знакова фігура для нашого футболу, але він міг досягти значно більшого, якби розвинув у собі вольові якості.
– А що могло піти не так в часи виступів у Європі?
– Є психологічні тести по рівно самооцінки. Спортсмену його потрібно робити раз в житті. Найкращий показник – 0,5-0,6. Мені потрапляли футболісти з одиницею – це дуже багато. Мені здається, що висока самооцінка могла спонукати Женю ухвалювати неправильні рішення, як це було у випадку з відходом із Севільї.
Йти після Іспанії в Шальке було великою помилкою. От якби Коноплянка потрапив в сьогоднішній чемпіонат Німеччини, то йому куди простіше було себе проявити.
– А що скажете про перехід в Шахтар, який мало хто зрозумів?
– Я і сам не зрозумів Шахтар тоді. На цю тему можна багато дискутувати, але треба зважати на те, яку мотивацію переслідував Коноплянка.
– Що вже казати про гастролі в Польщу та Румунію...
– Ну це треш повний. Знецінення себе. Краще вже не грати. Це неповага до себе, суто заробітчанство.
«Підписавши перший контракт із Ахметовим, Ракицький сказав своєму агенту, що він йому більше не потрібен»
– Коноплянка після ігрової кар'єри обрав для себе агентську діяльність. З цього щось вийде хороше?
– Для будь-якої справи потрібно мати певний хист. Агент має поєднувати в собі психолога та менеджера, якому футболіст довірить свою кар'єру. Ні в Коноплянки, ні в Зозулі я не бачу цього хисту. Можливо, вони як вітрина, навколо якої збиратимуть команду профі.
– Чому ви так думаєте? Наведіть приклад крутої роботи агента.
– Найкрутіший показник роботи агента – знайти в ранньому віці футболіста та вивести його на топ-рівень. Пригадую, Льоша Люндовський розповідав мені про Довбика, коли йому 15 було. Він говорить: я знайшов хлопця, який біжить 30 м за 3,7. Він дуже багато в нього вклав і це його успіх.
Класний був приклад співпраці з Люндовським, коли я тренував МФК Миколаїв. Він попросив мене взяти в команду Сергія Загинайлова. Хлопець летів у прірву, два місяці я з ним промучився, але потім йому пішло і він зробив хорошу, як для себе, кар'єру. Навіть у єврокубках пограв!
З агентами в футболі як: коли в гравця все добре, то ти хрестиш з ним дітей, заробляєш, тусуєшся. А ти спробуй допомогти, коли не все так гладко.
Я ще пригадую історію, коли Ракицький підписував перший професійний контракт. Після розмови з Ахметовим Ярослав сказав своєму агенту, що він йому більше не потрібен:)
