«Кучер, Хачеріді, Дуглас… Це були звірі, а не захисники!»: Гладкий дав вогню про Шахтар, Динамо та дзвінок Луческу
325 
Останнім професійним клубом Олександра Гладкого був Чорноморець, який він залишив улітку 2023 року. Нападник завершив кар'єру? Як виявилось, ні. Із зими 2024 року тепер вже Олександр Миколайович виконує обов'язки спортивного директора аматорського клубу Авангард (Лозова) з рідного міста Гладкого.
Тем поспілкуватися з володарем Кубка УЄФА, екс-гравцем збірної України було достатньо. Природно, що свою розмову журналіст сайту «Український футбол» Сергій Дем'янчук розпочав із нинішніх справ Олександра. Хоча в самій розмові гравцеві з такою насиченою кар'єрою було що розповісти. Зокрема, читачі дізнаються багато чого цікавого. Наприклад про те…
- … які плани має його Авангард.
- … як переходив з Металіст у ФК Харків.
- … як вдалося стати найкращим бомбардиром чемпіонату.
- … чи вело його Динамо перед переходом до Шахтаря.
- … хто був найкращим у складі гірників.
- … які преміальні отримав за перемогу у Кубку УЄФА.
- … хто був найкращим тренером на його шляху.
- … чому не заграв у «Динамо».
- … як його підставили у Туреччині.
- … як кайфував у Зорі.
- … з яким захисником було найскладніше грати.
- … за що подякував Андрію Пятову.
«Перед Авангардом стоять високі завдання»
— Олександре Миколайовичу, ви вже рік, як працюєте на новій для себе посаді, спортивним директором Авангарду з Лозової. Виходить бути функціонером?
— Принаймні намагаюся максимально бути корисним для клубу. При цьому я ще не повісив бутси на цвях і виходжу на поле у складі Авангарду.
— Що входить у ваші обов'язки як спортивного директора?
— Сюди входять різні питання, найважливішими з яких є пошук футболістів, допомога головному тренеру. В принципі, як і всі стандартні моменти, які є як у професійному футболі, так і в аматорському. Просто обсяги тут трохи менші, ніж на найвищому рівні.
— Для Авангарду минулий сезон став дебютним у аматорському футболі?
— Так. Нинішня першість — другий рік наших виступів.
— Авангард — це довгострокова перспектива?
— Ми всі сподіваємося на це. Наш президент Василь Олексійович Левченко все для цього робить, ми маємо до нього повну довіру. Але всі повинні розуміти, за якого часу ми зараз живемо. Тому не будемо далеко заглядати. На даний момент у нас все гаразд. Повторюся, віримо, що й надалі так триватиме. Перед командою ставляться високі цілі.
— І що це за цілі?
— Цього сезону Авангард хоче вийти до Другої ліги. Якщо вдасться виконати завдання, потім розглядатимемо й інші плани. Які? Не говоритиму, оскільки все треба робити поетапно.
Олександр Гладкий (праворуч). Фото: ФК Авангард
«Президент запропонував спробувати себе у ролі функціонера»
— Де зараз базується команда?
— У Лозовій.
— Скільки кілометрів від міста до лінії фронту?
— Мені важко підрахувати. Скажу так: до Харкова 150 кілометрів, до Донецька – трохи більше ніж 200. Лозова знаходиться між трьома великими містами — Харковом, Донецьком і Дніпром.
— Чи багато людей виїхало з Лозової?
— На жаль, так. Водночас до нас приїхало і багато переселенців. У нас у місті довгий час не було футболу. А коли наш президент відродив клуб, люди пішли на стадіон, це хоч якась віддушина у такий нелегкий час.
— Щоправда, грати ж доводиться у Юр’ївці Дніпропетровської області. Та все ж ви повернулися до рідного міста, звідки починали. Символічно?
— Виходить, так. Мені зателефонував президент і запропонував спробувати свої сили не лише у команді, а й почати працювати у ролі функціонера 😊.
«Футбол — це наше сімейне»
— Як взагалі ви прийшли у футбол, зокрема до ДЮСШ Лозової?
— У мене спортивна сім'я. Батько колись грав на аматорському рівні, старший брат довго та досить непогано займався футболом. Тому змалку ходив із братом на тренування, а коли мені виповнилося сім років, то й мене записали в секцію, а до цього тренувався зі старшими хлопцями.
— Потім транзитом через УФК ви потрапили до Металіста. У найсильнішу команду області переводили чи обирали найкращих?
— Справді, спочатку був інтернат, до якого відбирали хлопців із різних куточків України, хоча, звісно, переважна більшість людей була з Харківської області. Я пройшов відбір, і мене, відповідно, зарахували. Три роки, з 9-го по 11 клас жив, навчався та тренувався в інтернаті, а потім мене почали залучати до занять у Металісті. Тоді я й підписав перший контракт із головною командою області.
— Хто взяв над вами, так би мовити, шефство?
— Тоді у Металісті було багато досвідчених футболістів. Це й Андрій Березовчук, Віталій Комарницький, Сергій Вєтрєнніков, Олександр Піщур. Усі вони мені допомагали. Були й орендовані молоді гравці київського Динамо — Олександр Максимов, Володимир Самборський, Олександр Яковенко, Дмитро Бровкін. А коли ми перейшли до ФК Харків, то динамівців побільшало 😊.
— Яку першу зарплату отримали в Металісті?
— Точно не згадаю, але щось близько 1000 доларів.
«Данилов пішов. Залишився один Ярославський»
— А хто був президентом клубу після відходу Олександра Фельдмана?
— Було, можна сказати, двовладдя в особі Віталія Данилова та Олександра Ярославського. А вже 2006 року власником став один Ярославський.
— Чому пішов Данилов?
— Багато що про це говорили. Я був молодий і мене в ці справи не присвячували, тому мені нема чого сказати. Взимку 2005 року багатьом футболістам, а нас, напевно, було десь 10 осіб, запропонували перейти до харківського Арсеналу. Цю команду під своє крило взяв Данилов і забрав із собою головного тренера Геннадія Литовченка. У тому ж сезоні ми посіли друге підсумкове місце, вийшли до Вищої ліги і клуб був перейменований на ФК Харків.
— Проте свій перший гол в еліті ви забили у футболці Металіста.
— Так, я пам'ятаю цей поєдинок. Цей м'яч я забив у ворота Волині, але ми тоді програли — 2:4.
— У Металісті Геннадій Литовченко вам довіряв?
— Я був ще пацаном, тож і грав не так багато. Звичайно, більше грали футболісти з досвідом. Але я був і цьому радий, адже на той час здійснилася моя мрія, я виступав у вищій лізі чемпіонату України.
— Які перспективи малював Віталій Данилов гравцям ФК Харків?
— Ще коли був Арсенал президент поставив завдання вийти в еліту (що ми за три місяці й зробили) і стати другою боєздатною харківською командою.
«Диригентом атак у ФК Харків був Чеберячко»
— А як вийшло злиття Арсеналу та ФК Харків?
— І тут я вам не допоможу, мене не присвячували цим питанням. Вони, в принципі, і не дуже мене хвилювали, мені хотілося грати. Саме Данилов був ініціатором мого запрошення до Металісту, тому порадившись із батьками, ми пішли за ним в Арсенал.
— Виступ у новоствореному клубі став для вас історичним. У сезоні-2006/2007 ви стали найкращим бомбардиром чемпіонату. Як вам вдалося забити половину голів своєї команди (13 із 26-ти)?
— Після Геннадія Литовченка команду очолив Володимир Кулаєв, який почав частіше ставити мене у стартовий склад, а за Володимира Безсонова я став гравцем основи. Дуже багато для футболіста означає довіра тренера. Ось так і склалося, що мені вдалося відплатити наставникам забитими м'ячами у ворота суперників. Мені дуже допомогла команда. Тоді у нас підібрався добрий колектив, сплав досвіду та молодості — Олександр Яценко, Володимир Самборський, Руслан Гунчак, Юра Целих, Женя Чеберячко, Андрій Соколенко, Рустам Худжамов.
— Хто тоді у Харкові був, так би мовити, головним диригентом атак?
— Женя Чеберячко, котрий після ФК Харків перейшов у Дніпро.
— Загальновідомий уже як захисник. Отже, поступово його перевели вниз?
— Так 😊. Він взагалі починав нападником, а закінчував захисником.
«Містер розраховував на мене»
— Я чув, що вас вело Динамо. В цей час чи раніше?
— Не знаю, коли мене вело Динамо, але влітку 2007 року мені сказали обирати — Динамо чи Шахтар. Я переїхав до Донецька. Динамо — це була моя мрія дитинства, Сергій Ребров, Андрій Шевченко… Але в момент переходу мені більше подобався Шахтар, до якого почали приходити бразильці, гра команди була яскравою, тому я зупинив свій вибір на команді Мірчі Луческу.
— ФК Харків отримав за вас тоді 2,5 мільйона євро. Проте команда поступово почала сипатися. Чому?
— Це питання потрібно ставити тодішньому президентові клубу. Жаль. Це команда, де я по-справжньому робив перші кроки у професійній кар'єрі, я за них уболівав, переживав, але вона згодом зникла з футбольної карти країни.
— Пам'ятаєте свою першу зустріч чи розмову з Мірчею Луческу?
— Звісно. Це було підписання контракту. Наставник сказав мені тоді стандартні слова, що все, мовляв, залежить від мене, що він розраховує на мене та побажав удачі.
Мірча Луческу. Фото: telegraf.dn.ua
«Грати з Фернандіньо — одне задоволення»
— Як вас прийняла команда?
— Можна сказати, чудово. З першого дня перебування у Шахтарі я відчув себе там своїм. Єдине, що треба було звикнути до футболу, який показував Шахтар, оскільки він був набагато швидшим, ніж у ФК Харків.
— Як спілкувалися з легіонерами, яких у Шахтарі ставало дедалі більше?
— Нормально, жодних проблем. Але все одно бразильці більше спілкувалися між собою, а в нас була, так би мовити, міжнародна компанія. Крім українців, ми дружили з Разваном Рацем, Маріушем Левандовським. Під час тренувального процесу ми мали перекладачів. А щоб краще бразильцям пояснити, Містер спілкувався з ними португальською мовою.
— Назвіть трійку найкращих, на вашу думку, легіонерів Шахтаря за час свого перебування в команді?
— Я не ставитиму когось на перше чи друге місце. Просто назву прізвища. Це Даріо Срна, Фернандіньо, Разван Рац, Вілліан, Дуглас Коста, Марлос, Тайсон, Алекс Тейшейра. Я навіть у п'ятірку не вклався😊. То були сильні гравці.
— А хто був майстром гольового пасу?
— Даріо Срна та Фернандіньо. Вони створювали безліч моментів для своїх партнерів. Пам'ятаю, що перший мій рік у складі гірників Фернандіньо грав десятку. То була фантастика. Грати з ним було одне задоволення.
«Ніколи не забуду фінал Кубка України 2008 року»
— У Шахтарі була система штрафів?
— Звісно. Як і у кожній команді.
— Ви потрапляли до штрафників?
— В принципі, ні.
— За що було найбільше покарання?
— За запізнення на зимові збори, але це стосувалося легіонерів, котрі цим грішили. Але сум я не знаю.
— Кажуть, що Мірча Луческу до бразильців був поблажливіший, часто прощав їх. Чи це так?
— Наставник приділяв велику увагу цим гравцям, оскільки вони робили результат і красивим футбол Шахтаря. Це були ключові виконавці команди, тому, напевно, вони й отримували більше уваги. Але це не означає, що інших притискали, ні, тренер був справедливим стосовно всіх футболістів.
— Який ваш найпам'ятніший матч у футболці Шахтаря?
— Їх було багато. Але один із таких, це фінал Кубка України 2008 року. Можна сказати, у моєму рідному Харкові ми обіграли Динамо з рахунком 2:0. Я забив один із м'ячів. А ще в тому матчі було п'ять видалень, у тому числі і я отримав червону картку 😊. Природно, не можна залишити без уваги перемогу в Кубку УЄФА, виграш у Барселони на Камп Ноу — 3:2, коли пощастило відзначитися двічі.
«На матч із Ворсклою не вистачило емоцій»
— Медаль за перемогу у Кубку УЄФА де зберігаєте?
— Вдома.
— У тумбочці чи на видному місці?
— Коли як 😊. Поруч із футболкою Шахтаря з того поєдинку, з автографами всіх гравців донецької команди.
— Скільки тоді Ринат Ахметов виплатив преміальних за перемогу над Вердером?
— Чому журналістів часто цікавить фінансове питання? Не лукавитиму, не пам'ятаю, скільки ми тоді заробили бонусів від президента. Але точно можу сказати, що то була моя найбільша премія у футболі.
— Чи пам'ятаєте свої почуття після фінального свистка?
— Усвідомлення того, що Шахтар зробив велику справу, прийшло не одразу. Все ж таки не щодня українська команда виграє такий престижний трофей. Для України ми тоді зробили свято. Є, що згадати, є, чим пишатися.
— Але сезон тоді ще не закінчився.
— Так. За три дні в нас був матч чемпіонату з Таврією, потім було Динамо та фінал Кубка України.
Олександр Гладкий. Фото: Шахтар
— Команді забракло емоцій на гру з Ворсклою?
— Без сумнівів. Проте Ворскла — молодці. Не можна забирати їхню заслугу в тому матчі. Так склалося. Це футбол. Перемоги завжди знаходяться поряд із поразками.
А ось як згадував для «УФ» фінал Кубка України 2009 року, в якому Ворскла обіграла Шахтар, головний тренер полтавців Микола Павлов.
«Михайличенко бачив інших на моєму місці»
— Результативна гра за Шахтар допомогла вам дебютувати і за головну команду країни…
— Згоден. У той час я постійно був в основному складі Шахтаря, забивав, тому й звернув на себе увагу тренерського штабу збірної України.
— І у дебютному матчі, «товарняку» з Узбекистаном у серпні 2007-го, ви відзначилися голом. Непоганий був початок?
— Я був радий цьому, але водночас чудово розумів, що так завжди не буде. Тоді в лінії атаки збірної України були такі монстри, що пробитися в основу було дуже складно.
— Як вам працювалося під керівництвом Олега Блохіна?
— Нормально. Можу сказати більше: з усіма наставниками, з ким мені не доводилося працювати, у мене були добрі професійні стосунки, хоч би як не складалася моя доля.
— За Олексія Михайличенка ви трохи пограли лише у товариських матчах перед відбором ЧС-2010 і все…
— Я не знаю, що сказати з цього приводу. Справа в тому, що при цьому наставнику я грав і у молодіжній збірній. Він знав мене давно. Напевно, на той момент під його бачення футболу підходили інші нападники. Але жодних образ у мене щодо цього немає. То був вибір наставника, йому відповідати за результат.
«Михайло Фоменко виконав завдання»
— Наступного разу у збірній ви засвітилися вже за Михайла Фоменка. Яким вам запам’ятався цей тренер?
— Класний наставник. Збірна під його керівництвом дала результат, вийшла до фінальної частини чемпіонату Європи. Що тут ще сказати.
— А чому в плей-офф раунді Євро-2016 в першому поєдинку зі Словенією ви були в запасі, а перед матчем-відповіддю вас не опинилося навіть у заявці?
— Це питання не до мене. Знов-таки, кому грати чи бути у заявці, вирішує тренер.
— За всю кар'єру у збірній чи могли проявити себе краще?
— Будь-який футболіст, який багато пройшов, скаже, що міг виступити краще. Я не виняток. Це від багатьох чинників залежить. Це і стан самого гравця, довіра тренера тощо.
«Найкомфортніше мені було з Луческу та Скрипником»
— Повернімося до вашої клубної кар'єри. Що у вас не вийшло у Дніпрі?
— Так склалося, що до команди мене запрошував Володимир Безсонов, але незабаром він покинув клуб і на його місце прийшов Хуанде Рамос.
— Який в вас не повірив?
— Може, й так. Я поїхав на збори, вважаю, що непогано себе проявив, багато забивав, хоча грав мало, проте тренер так і сказав, що на моєму місці бачить інших футболістів. А я не така людина, щоб сидіти на лавці та отримувати зарплату, тож вирушив в оренду до Карпат.
— А взагалі, з яким із тренерів у кар'єрі вам працювалося найкомфортніше?
— Мірчєю Луческу та Віктором Скрипником. Це ті люди, які завжди мене підтримували та вірили в мене. І я вважаю, що виправдовував їхню довіру. Були і Володимир Безсонов, і Олександр Севидов, і Олег Дулуб, у яких я грав у складі та весь час забивав. Але першими у списку стоять Луческу та Скрипник.
Віктор Скрипник. Фото: Ворскла
— По оренді ви перейшли до Карпат. Чому обрали Львів?
— Так склалося, що Дніпро з Карпатами в ті часи товаришували, тож я не довго думав.
— Що скажете про цей період кар'єри. У тебе начебто непогано виходило під керівництвом Олександра Севидова, але високих результатів команда не досягала. Чому?
— Так склалося, що тоді у Львові дуже часто змінювалися тренери, футболісти. Різні часи бували. Але одне можу сказати, що в Карпатах я завжди почував себе добре.
— Тренерська чехарда у львівському клубі не давала психологічної рівноваги?
— Звісно. Футболістам комфортно, коли один наставник працює два-три роки. Команда звикає до його вимог і найчастіше дає результат. А коли зміна наставників відбувається кілька разів на сезон, то важко розраховувати на сильний прогрес. Такі часом бувають рішення президента клубу, який вважає, що він робить найкраще для команди. Справа футболістів тренуватися грати та добиватися перемог.
«Після дзвінка Луческу все переграв»
— Ви мали випадки, коли команда грала за тренера, щоб йому не бути звільненим?
— Не говоритиму, коли це було, але таке траплялося. Але, на жаль, якщо президент хоче прибрати наставника, він це зробить якщо не через два тури, то через п'ять-сім ігор.
— Повернення до Шахтаря 2014 року дало вам ковток свіжого повітря?
— Перед поверненням до Шахтаря у Карпатах за Олександра Севидова були непогані півроку. Ми тоді у Львові обіграли гірників. Але після закінчення сезону тренер пішов, пішли і багато футболістів. А мені надійшла пропозиція повернутися до Шахтаря, чого я дуже хотів і чого прагнув, тому був щасливий.
— Кажуть, двічі в одну річку не входять...
— Я увійшов 😊.
— Хто був ініціатором вашого повернення до Шахтаря?
— Мірча Луческу. Він мені це сказав ще після нашого матчу у Львові, де я забив гол у ворота гірників. А потім Містер ще дзвонив мені. У мене, до речі, була домовленість з іншим клубом, але після дзвінка Луческу я все переграв і перейшов у Шахтар.
«На результати Шахтаря вплинув переїзд із Донецька»
— У сезоні-2014/2015 ви стали другим бомбардиром команди після Алекса Тейшейри. Чи відчули впевненість у своїх силах?
— Звісно. Адже я повернувся в команду, знаючи, в який футбол вона грає, я знав вимоги наставника, тому через чотири роки влився в колектив без жодних проблем.
— Тоді справді в Шахтарі виблискував Тейшейра.
— Він видав феноменальний сезон і був нестримним. У всіх турнірах, якщо не помиляюся, бразилець забив близько 30 м'ячів.
— В ігровому плані, чи не помилку він зробив, коли поїхав до Китаю?
— Я не можу його судити. Алекс багато зробив для Шахтаря, а клуб продав його з великою для себе вигодою. Він отримав багато чого цікавого у тому переїзді до Китаю. Тільки він сам може сказати, чи правильний вибір було зроблено. Про Алекса можу сказати лише хороші слова, як про людину, так і партнера по команді. Тейшейра — фантастичний футболіст.
— Проте гірники два сезони поспіль приходили на фініш другими. Динамо було сильнішим?
— На гру та результати Шахтаря вплинув переїзд із Донецька у зв'язку із вторгненням російських окупантів на нашу землю. Тоді почалися певні проблеми з легіонерами, тому кілька сезонів пішло на розбудову команди у побутовому плані, у плані логістики спочатку теж було непросто. Через це ми втратили багато очок там, де не мали цього робити. Якби той склад грав у Донецьку, було б трохи інакше. Втім, говорити про те, що могло бути, зараз уже немає сенсу. Динамо скористалося своїм шансом. Значить, вони заслуговували бути першимми.
«Так і не звик до стилю гри Динамо»
— І наступна ваша зупинка була у Києві. Вас покликав головний тренер?
— Так. Сергій Ребров був ініціатором мого переходу до Динамо.
— В Динамо у вас не пішло. Чи можна сказати, що це був самий невдалий період у вашій кар'єрі?
— Так, і цього я не приховую. У мене взагалі нічого не виходило. Як і кілька років тому, я знову пішов в оренду до Карпат.
— Чому не вдалося в Динамо стати, як-то кажуть, своїм?
— Не зміг звикнути до стилю гри команди. Футбол Шахтаря та навіть Карпат був іншим. Я багато працював, але не вийшло і нічого додати. Я в жодному разі нікого не звинувачую. Причина була лише в мені.
Олександр Гладкий. Фото: Динамо
— Розірвати контракт ви попросились, чи вас попросили?
— Думаю, це було обопільне бажання. Ми потиснули один одному руки та розійшлися.
«Не знав, що на моєму місці гратиме інший»
— До Карпат ви прийшли, коли команду очолював Олег Дулуб.
— Цілком вірно. Я набрав непогану форму, забивав, тож усе було добре.
— Багато журналістів і фахівців зазначають, що Дулуб є хорошим тактиком і стратегом. Чи це так?
— Так. Він ще й класний мотиватор. Він вміє знаходити для команди слова, які потрібні саме на той момент. Наприклад, коли я приїхав до Львова, ми йшли на останньому місці. І якщо я не помиляюся, то при цьому спеціалістові Карпати видали свою найкращу серію в історії без поразок. Тренер дав нам повну свободу дій на полі, а ми платили йому грою та результатами.
— Два роки ви пограли у Туреччині. Чим вам запам'ятався цей період кар'єри?
— Це був чудовий час, я здобув новий досвід. Усі знають, які у Туреччині вболівальники, і не лише у Суперлізі, а й у першому дивізіоні. Це повні стадіони, відкритий футбол. Фантастика.
— Чому ви так мало грали у Резіспорі?
— Все дуже просто. Головний тренер довіряв іншому футболісту, якого вони хотіли продати. Свій ігровий час я отримував, виходячи на заміну, або проводив повні матчі у Кубку Туреччини. Хоча спочатку про цю ситуацію нічого не знав.
— Після Резіспору ви підписали півторарічний контракт із Аданою Демірспор. Начебто непогано виходило, забивали, але що трапилося в останні півроку контракту?
— У Туреччині звичайна ситуація, коли в клубі чи не раз на півроку змінюється керівник клубу, який приводить нового тренера. Відповідно йде ротація складу. Тож у мене вийшли розбіжності, невиплата зарплати, переведення у дубль. Потім знову була розмова про продовження контракту, який я не підписував, доки не будуть закриті борги. Вже коли я збирався до України після закінчення угоди, турки знову запропонували мені продовжити контракт, а борги вписати у нову угоду. Я відмовився. Мені ще потім два місяці дзвонили, але я сказав, доки не будуть погашені борги, жодних розмов бути не може.
«Час, проведений у Зорі, був у кайф»
— Повернувшись до України, ви не довго перебував без команди.
— У вересні 2020 року мені надійшла пропозиція від Зорі. Я переговорив із Віктором Скрипником і зрозумів, що він на мене розраховує.
— Як показує практика, тренер вам довіряв?
— Якщо грав, значить, довіряв 😊. У мене з Віктором Анатолійовичом були відмінні стосунки, такими вони залишилися і досі. Я вдячний цьому наставнику за дуже багато. У мої 32 роки він навчив мене любити футбол по-іншому. Цей фахівець дуже відрізняється від наших тренерів. Видно, що він має європейський досвід. Для мене футбол у тій Зорі був у кайф, як і у Шахтарі.
🔥 Читайте також: Віктор Скрипник: «Лобановський запитав у мене склад Бундестім. Я дружину попросив глянути в Кіккері. А в нього вийшло точніше!»
— Існує думка, що за всю історію, це була найкраща Зоря, як за грою, так і за результатами. Чи згодні?
— Скажу більше: якби не пішов Скрипник і зберігся склад, то команда могла б боротися за вищі результати, ніж третє місце. Вважаю, що футбол, який демонструвався Зорею, подобався всій Україні.
— Віктор Скрипник – класний тактик?
— Безперечно. Він мав свою конструкцію побудови гри. Не він підлаштовувався під команду, а футболісти мали це робити під бачення наставника. І це давало результат та футбольну естетику.
— Трохи краще виступити в Лізі Європи та в Лізі конференцій не вийшло через недосвідченість багатьох гравців?
— Звісно. При цьому не варто забувати, які у нас були опоненти. Лестер, Рома, Брага, АЕК. Але навіть у програних матчах команда показувала своє обличчя. І очок у скарбничку коефіцієнтів України Зоря приносила чимало.
«Вернидуб і Хомченовський не давали нудьгувати»
— Разом із Віталієм Вернидубом почували себе певною мірою наставником на полі серед молодих луганців?
— Трохи молодші, але в нас були ще такі досвідчені виконавці, як Микита Шевченко, Дмитро Хомченовський. Денис Фаворов, Артем Громов. У нас у роздягальні всі були рівні. На базу всі приїжджали з посмішкою та проводили у колективі час на ура.
— Хто був у команді головним жартівником?
— Мабуть, Вернидуб та Хомченовський.
Дмитро Хомченовський. Фото: Зоря
— Зорю ви залишили через те, що була незрозуміла ситуація у зв'язку з початком війни?
— Все в купі. Початок війни, продовження контракту, прихід нового тренера, перспективи за Патріка Ван Леувена. Все було в тумані, тому я вирішив залишити Зорю.
— Вашим останнім професійним клубом був Чорноморець. Під час сезону відчували, що кар'єра рухається до кінця?
— Ні. У фізичному плані у мене все було гаразд. А ось результати команди залишали бажати кращого і це певною мірою пригнічувало. Керівництво клубу та вболівальники розраховували на інші результати, але склалося так, як склалося.
— У чемпіонатах України ви забили 99 м'ячів. Немає жалю, що не дотягли до сотні?
— Ні. Може, спочатку ще й думав про це, але зараз ні краплі не жалкую. Треба було зупинитись.
«Випередив Пятова буквально на годину»
— Назвіть трійку захисників, проти яких вам було найскладніше грати?
— Саня Кучер, Женя Хачеріді та Дуглас. То були звірі, а не захисники. Запитайте у будь-якого нападаника і 90 відсотків назвуть ці прізвища. Наприклад, Кучер був чіпким гравцем. Як прихопить з початку матчу, так і переслідуватиме усі 90 хвилин. Хачеріді — високий, за рахунок довгих ніг він класно грав на випередження і швидкість у нього була чудова. А Дуглас — сильний, у нього складно було виграти силову боротьбу, і, незважаючи на свої габарити, він теж був швидким.
— Ви назвали бразильців, які були майстрами пасу, а кому з українців ви віддали б перевагу?
— Таких футболістів на моєму шляху було багато. Наприклад, Владислав Кочергін, Владислав Кабаєв, Аллах'яр, Олег Голодюк, Павло Ксьонз.
— Найчастіше ви виступали під 21-м номером. Із чим це пов'язано?
— Це випадковість. Тут немає жодної закономірності. Спершу я грав під 11-м номером. У ФК Харків він був зайнятий, тож узяв 20-й. У Шахтарі під 11-м виступав Андрій Воробей. Хотів 20-й, але він був у Олексія Бєліка. Тоді вибрав 21-й. Дякую Андрію Пятову, який приїхав до Шахтаря на підписання контракту пізніше за мене на годину. Він раніше виступав під цим номером, але йому довелося взяти 30 😊. Так і приклеївся до мене 21 номер.
— Які у вас плани на найближче майбутнє?
— Дуже хочеться якнайшвидшої нашої перемоги. Хочу подякувати нашим воїнам, які ризикуючи життям роблять так, щоб ми могли жити у відносному спокої та займатися своєю улюбленою справою. А у футбольному плані, розвивати клуб, у якому я працюю. Хочеться, щоб у найближчому майбутньому Аванград доріс до професійного статусу.
