Леонід Гайдаржи: «Вболівальник Ниви витер сорочкою моє авто. Сказав, що вона буде завжди висіти на видному місці»
331 
Автор – Михайло Шафір
Леонід Гайдаржи – легендарний капітан вінницької Ниви середини 90-х років. Він був у цій ролі в золотому сезоні цієї команди 1996 року, коли нивівці доходили до фіналу Кубку України і єврокубків.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Леонід Гайдаржи згадує про своїх відомих партнерів по команді, суперників, ставлення до успіхів Ниви зразка 1996 року з боку вболівальників. Зокрема, Ви дізнаєтеся:
- З якої причини за день до півфінального матчу із Шахтарем Нива відмовилася від тренування;
- Чому Леонід Гайдаржи заміняв на закордонних зборах головного тренера нивівців;
- Як його «підсидів» знаменитий Віктор Маслов;
- Хто у Ниві зразка 1996 року був найбільшим авторитетом серед гравців;
- Чому на полі у Сьоні було незручно робити підкати;
- Чому радів, коли демонтували вежі освітлення «Локо» і чим це закінчилося;
- Яку премію нивівці отримали за вихід у єврокубки;
- Як Леонід Гайдаржи в якості тренера підготував футболіста-олімпійця.
«Віктор Маслов повів себе дуже нахабно»
— Леоніду Васильовичу, Ви пограли у багатьох клубах. Як опинилися у Вінниці, хто Вас запросив?
— Я виступав тоді в Кристалі (Херсон) під керівництвом тренера Анатолія Байдачного. Зі мною разом, до речі, грали майбутній нивівець Віталій Тарасенко і нинішній головний тренер Ниви (Вінниця) Юрій Ярошенко.
Коли Віталій Тарасенко пішов із команди, я на той момент виконував обов'язки граючого головного тренера. Потім у команду Кристал у незрозумілій якості запросили Віктора Маслова (колишнього півзахисника київського Динамо, Чорноморця та Дніпра, – прим. «УФ»).
Він повів себе дуже нахабно. Я відпустив хлопців у відпустку, а Маслов на два тижні раніше запланованого завершення відпустки обдзвонив усіх хлопців за моєю спиною і почав їх тренувати. Напевно, це було вольове рішення керівництва клубу.
Коли я дізнався про це, написав заяву про звільнення і пішов з команди. Повернувся додому, в Одесу. І в цей момент зателефонував мені Віталік Тарасенко. Він сказав, що зі мною зв’яжеться керівництво вінницької Ниви. І дійсно, мене набрав Ігор Гатауллін, який на той момент був начальником команди, і запросив до Вінниці.
— Ви були капітаном команди у славетні часи вінницького футболу. Допомагали тренерам надихати колектив на звершення?
— Справа в тому, що на той момент я був найбільш віковим гравцем команди. І від того, як я вестиму себе на полі і поза ним, залежало, як поведуть себе молоді хлопці. Наскільки вони будуть агресивно діяти на футбольному полі і віддаватися грі. Тобто певна роль у налаштуванні і підготовки колективу на гру у мене була.
Леонід Гайдаржи (ліворуч)
— Кого із гравців доводилося психологічно підтримувати особливо?
— Я в добрих стосунках був практично з усією командою. Але в побуті більше був близьким із Юрієм Солов’єнком, Олександром Горшковим (разом із ним мешкали у військовому санаторії), певний період із Віталієм Косовським (потім він опинився в київському Динамо), Сашком Локтіоновим. Ще була група молодих хлопців, серед яких, приміром, Льоша Рябцев. З ними я міг після гри просто поспілкуватися, перетнутися десь «на нейтральній смузі».
— Як тоді було із матеріальним забезпеченням команди?
— Виникали затримки по зарплатні і преміальних. При цьому вони були дуже скромними. Ну, видавали нам форму, спортивні костюми, шорти, футболки. Перед єврокубками пошили однакові цивільні костюми, придбали туфлі, сорочки, галстуки. Видали сумки із написом Нива.
— Якою була атмосфера в Ниві, стосунки між футболістами?
— Нічого поганого із цього приводу не можу сказати, відносини між гравцями були добрими. Не було угрупувань (хтось проти когось), змов. У Ниві тоді був сплав молодості досвіду. Старші хлопці — це я, Сосенко, Тарасенко, Сапронов, Циткін, Загоруйко, Шубін. Поруч із нами розвивалися молоді Солов’єнко, Рябцев … Жили і працювали дружно! Проблем і конфліктів не виникало.
«Перед матчем із Шахтарем керівництво відпустило гравців додому, відпочивати»
— Які матчі Кубку України у «золотому сезоні» були найважчими для вас?
— Одним із найбільш пам’ятних і важких був матч в Тернополі. Ми з великими трудощами обіграли «одноклубників» і пройшли далі.
Але природно, найголовнішою виявилася півфінальна гра проти Шахтаря. Як відомо, вона йшла два дні! У перший був «отруєний» півфінал, як тоді писали всі ЗМІ. «Гірники» думали, що ми через добу «розсипемося», а сталося навпаки.
До цього Нива тиждень готувалася в піонерському таборі до півфіналу із Шахтарем. Коли нам сказали, що гра в цей день не відбудеться, думали повертатися назад до табору. І що почнуться теоретичні заняття, психологічні «накачування». Але керівництво команди відпустило всіх додому, відпочивати! Головний тренер Сергій Морозов мудро вирішив, що ми настільки «наелектризовані», що нас не треба ще готувати. В результаті домоглися (через серію пенальті) виходу у фінал Кубку.
— Якою все ж тоді була психологічна мотивація з боку наставника перед грою із «гірниками»?
— Сергій Морозов сказав, що у нас є два варіанти. У першому — програємо і просто будемо півфіналістами Кубка України. В другому — виграємо і автоматично отримаємо звання майстрів спорту України. Плюс, як мінімум, два матчі гарантовано зіграємо у Єврокубках.
«Якщо ти разом із Циткіним зможеш організувати і налагодити дисципліну та все інше перед півфіналом, будеш першим і, можливо, останнім капітаном команди Нива, яка гратиме в єврокубках», – сказав мені особисто Сергій Морозов. «Дай Бог, щоб не останнім», – так я йому відповів.
— Як відреагували на поразку «шахтарі»?
— Вони мовчки пішли із поля. Взагалі ніяких більше розмов не було. Капітан Ігор Леонов і головний тренер гостей Валерій Рудаков привітали мене після гри. До речі, я і з легендарним Віктором Носовим підтримував спілкування. Познайомився, коли грав за дубль Чорноморця.
А так взагалі з боку гостей ніяких не було ані образ, ані злості, ані обурення результатом. Я такого не помітив. Можливо, так здалося в світлі ейфорії, яка виникла у нас. Після перемоги ми вже «не помічали» футболістів Шахтаря.
«Перед єврокубками на збори до Німеччини поїхали лише 13 гравців»
— Чому тренер Сергій Морозов не поїхав на збори перед дебютом у Кубку володарів Кубків європейських країн і Ви, капітан, певний час виконували його обов’язки?
— Після фіналу Кубку України Сергій Морозов призначив мене своїм помічником, граючим тренером. Він склав конспект тренувань і відправив із ним разом із командою до Німеччини на збори.
Сергій Морозов сказав мені, що він залишається у Вінниці займатися селекцією, набором футболістів перед єврокубками. Адже більше не було кому це робити.
Коли ми вже збиралися їхати, з автобуса несподівано вийшли Балацький, Сосенко та деякі інші наші футболісти. Тоді, чесно кажучи, я не зрозумів хід думок головного тренера і саму ситуацію в клубі.
Як виявилося, на збори до Німеччини у нас поїхало 13 гравців. Зовсім не 33, щоб була ігрова конкуренція! За кордоном десять днів потренувалися, ні з ким не зіграли і поїхали додому.
— А як перед матчами в єврокубках тренером став Павло Касанов?
— У Вінниці виявилося, що Морозова і низки лідерів в команді вже немає. А головний тренер — Павло Касанов. Ніхто нікому нічого не пояснював. Власне, футболістам це ніхто й не повинен пояснювати. Ми маємо приймати ті умови, які нам пропонують. Але чому так вийшло, що команда не посилилася, а лише послабилася – досі жалкую. Шкода, що не вдалося ще трохи пограти, приміром, разом із Сосенком.
— Складно було певний час виконувати обов’язки тренера Ниви?
— Тоді мені було 37 років. У 1992 році, за чотири роки до цього, я вже був головним тренером Кристалу (Херсон), тобто мав достатній досвід. А потім до Вінниці повернувся знову гравцем.
У Херсоні я визначав політику клубу, тактику гри, склад і селекцію. У Ниві Єфим Школьников мене підключав, як свого помічника. Я трохи у нього займався селекційною роботою. Сергій Морозов мене також активно долучав до тренерства. Тому на зборах у Німеччині для мене не було ніяких складнощів.
«Замість розминки розкидали тирсу на стадіоні»
— Розкажіть про Єврокубкові матчі в складі Ниви. Був шанс пройти швейцарців?
— Сьон ми не могли пройти через дві причини. По-перше, Нива була недостатньо укомплектована за складом. Після фінального матчу Кубку України замість того, щоб запросити нових гравців, у нас почалися серйозні кадрові втрати. Пішов Костя Сосенко (ключовий гравець в обороні), Толік Балацький та багато інших хлопців, які були на своїх позиціях лідерами. Замість них не те що прийшли слабші — ніхто не прийшов! Це можна перевірити, проаналізувавши Ниви заявку на Єврокубки.
Леонід Гайдаржи у підкаті у матчі проти Сьона
Грати зі швейцарським Сьоном, у складі якого було два збірника Угорщини, чотири гравці збірної Швейцарії і два бразильці, вихованцями футболу вінницької Ниви, Жмеринки і Одеської області?! З таким набором футболістів про якісь вагомі результати думати було безглуздо.
Слава Богу, що ми пройшли Садам (Таллінн) і досить успішно зіграли на виїзді зі швейцарцями. На матч-відповідь зібралися всі лідери цієї команди. На старті ми вже програвали 0:3, коли ще трибуни не були заповнені. Вболівальники були шоковані цим.
Ми нічого не могли протиставити команді Сьон за всіма критеріями – у організації, селекції, підготовці, побутових умовах, рівні розвитку клубу і футболу зокрема. Було дуже багато причин, через які ми не мали жодних шансів.
Пізніше я казав керівництву Ниви: «Поки ви не побудуєте футбольну базу і не почнете з «фундаменту», ніколи серйозного футболу у Вінниці не буде!» І ось тільки нещодавно у місті над Бугом з'явилася клубна база, НТБ Нива. Дай Бог, щоб команда Вінниці через років п'ять-шість почала за рахунок власних вихованців почала грати на більш високому рівні!
— Розкажіть, як до Вас ставилися вболівальники Ниви після звитяги над Шахтарем, виходу в Єврокубки?
— Про це можна розповідати довго і цікаво. Ось кілька прикладів, які я не забуду ніколи. Коли закінчився півфінал Кубку України проти Шахтаря, весь стадіон вийшов на поле і носив нас по на руках. Це було незабутньо і вражаюче.
Пам’ятним є епізод із відданим уболівальником Ниви. Перед центральним входом на вінницький стадіон «Локомотив» є автостоянка. Я там паркував свою машину. Після гри підійшов до автомобіля, хотів поїхати, коли вже вболівальники розійшлися. І зненацька з’явився невідомий мені вболівальник. Він зняв із себе білосніжну сорочку і нею витер усю мою машину! Одяг перетворився буквально на сіру ганчірку. І тут фан футболу мені пояснив: «Я зараз приїду додому і цю сорочку начеплю на вішак. Ніколи її прати не буду. Нехай це сорочка весь час буде нагадувати, як ми вийшли до фіналу України, бо нею я протер машину капітана команди!»
Другий епізод не менш цікавий. Після зустрічі із цим вболівальником я був настільки вражений, що не хотів брати машину, а вирішив йти пішки додому. Дістався зупинки, сів на тролейбус. І Раптом чую оголошення водія: «Прохання усім пасажирам залишити салон із технічних причин. Тролейбус зламався».
Усі виходять, і я також. І тут водій мені каже, щоб я залишився. Він закриває всі двері і каже: «Такий футболіст, як ти, після сьогоднішнього матчу повинен їхати додому один в тролейбусі!».
І він мене повіз. Довіз до району ДПЗ, де зараз база Ниви, розгорнувся і поїхав назад. Зупинився навпроти мого будинку, що біля другої міської лікарні. Такі моменти свідчать про ставлення вболівальників до мене та футболу, який ми на той момент демонстрували.
— Можливо, ще якісь історії із «золотого» сезону пригадуються?
— У той період із Нивою був дуже близький мер Вінниці Дмитро Дворкіс. Він був присутній на тренуваннях і на всіх домашніх матчах. Міська влада активно допомагала нашому клубу.
Водночас, коли почали активно реконструювати старий стадіон «Локомотив» (знімати застаріле нічне освітлення, старі лавки) я подумав, що, нарешті, завдяки виходу в Єврокубки він набуде сучасного вигляду. Прихильники Ниви це заслужили. Адже стільки вболівальників, скільки ходили тоді на матчі у Вінниці, не було в жодному іншому місті України. Навіть коли ми грали не дуже добре.
На жаль, на «Локо» все залишилося, як було тоді. Вежі і лавки, які колись зняли, досі не замінили із 1996 року. Пройшло вже 28 років.
Пригадується, як ми колись у Вінниці тренувалися готувалися до Єврокубків в жахливих умовах. На стадіоні училища, поблизу в'язниці і фабрики Roshen. Із вінницького цегельного заводу нам привезли дві вантажні машини тирси, якою ми засипали поле. Скажіть, будь ласка, це підготовка до єврокубків?!
Ми, футболісти, брали лопати і віники. І замість розминки розкидали тирсу на стадіоні. Засипали ями у штрафному майданчику, щоб нормально можна було готуватися під час дощу. Адже більше Ниву нікуди не пускали. Мовляв, зіпсуємо поле. А восени у Вінниці, як правило, саме дощить.
На Центральному стадіоні міста забороняли тренуватися під час негоди (лише можна було за хорошої погоди), а на стадіоні у Центральному парку вже тоді займалися хокеїсти на траві.
«За вихід у Єврокубки отримали по … 50 доларів»
— За рахунок чого Ниві тоді вдалося показувати такий рівень гри?
— Я би не сказав, що Нива тоді демонструвала видатні результати Адже у чемпіонаті України ми боролися із Шепетівкою за те, щоб не вилетіти із Вищої ліги.
Натомість в Кубку виступали дуже вдало, демонстрували гарну гру. Могли навіть без тренерського складу налаштуватися, організуватися та досить впевнено зіграти в окремо взятому кубковому матчі. Плюс всі знали, що перемога на кожному етапі Кубку України наближає нас до фіналу.
А вже заздалегідь було відомо, що київське Динамо може стати чемпіоном України. Навіть у разі програшу динамівцям в фіналі Нива виходила в єврокубки. Це було основним стимулом. Тим більше, таке могло статися вперше було в історії нашого клубу. І вперше для всіх, хто грав в тому складі.
Леонід Гайдаржи проти Віктора Леоненка у фіналі Кубка України
— В чому була родзинка тренувального процесу?
— Тренувальний процес, по суті, особисто не відрізнявся від звичайного. Йшла планомірна підготовка. Через ігри чемпіонату України ми готувалися до Єврокубків і матчів Кубку. Різниці ніякої не було, за виключенням того, що матчі почастішали. До того у нас були якісь мікроцикли. Коли ж ми виступали в Кубку України, то вже на третій день проходили поєдинки.
Особливої зміни тактики не було. Просто у гравців спостерігалися особливе ставлення і самовіддача на тренуваннях. Бо всі прагнули пробитися в фінал і далі показати себе на європейському рівні.
— Хто тоді особливо виділявся у складі Ниви?
— Воротар Володя Циткін. Він був надійним і на полі, і в побуті. Чесним і справедливим, об'єктивним по відношенню до всіх. Хлопці до нього прислухалися. Незважаючи на те, що я був капітаном команди, все ж відчувалися лідерські якості Володі.
— Які преміальні нивівці отримали за вихід у Єврокубки?
— Якщо я не помиляюсь, лише по 50 доларів. У Ниві тоді було дуже багато боргів (по зарплатні і преміальних). Їх нам не погасили й до сьогоднішнього дня.
— До вояжів Ниви до Естонії і Швейцарії мало хто із нивівців виїжджав за кордон, напевно?
— Місцева молодь насправді майже не була за кордоном. Я свого часу виїжджав у складі Чорноморця, був на зборах у Болгарії та Угорщині. Володя Циткін також поїздив із молодіжною збірною.
— Чим вразила тоді Європа?
— Порядком, чистотою в місті, гарним прийомом на стадіоні, рівнем підготовки футбольного поля (трав’яне покриття відрізнялося на порядок від нашого).
У Швейцарії, коли вінничани вийшли на поле, були просто шоковані. Ніде більше я не бачив такого гарного трав'яного покрову — м'якого і в той же час зручного. На ньому навіть якось незручно було робити підкат, щоб не порвати траву!
За кордоном нас добре зустрічали, якісь презенти вручали в роздягальні. Відповідно, й ми у Вінниці аналогічним чином зустрічали іноземних гостей. Наше керівництво готувало індивідуальні подарунки футболістам з Естонії та Швейцарії .
— У 1996 році вас разом із основним голкіпером Володимиром Циткіним звільнили із команди. Із цим це було пов’язано?
— У головного тренера Ниви Павла Касанова було своє бачення щодо набору футболістів, тактики та стратегії гри тощо.
Ми із Циткіним стали неугодними новому тренерському штабу. Якщо я ще міг десь промовчати, то Володя що думав, то й міг і сказати. Говорив в очі правду і дуже різко. Напевно, це і не подобалося наставникам.
Тому Павло Касанов просто вирішив від нас відмовитися. Жодних об'єктивних причин нам оголошено не було. Ми опинилися в клубах Вищої ліги — Циткін у Прикарпатті (Івано-Франківськ), яке боролося за високі місця в чемпіонаті і Кубку України. Я перейшов до Металургу (Запоріжжя). Ця команда йшла на четвертому місці у вишці, а Нива - на передостанньому. Із металургами дійшов до півфіналу Кубку, де грали із Дніпром.
«Півроку індивідуально тренував Максима Брагару»
— Нещодавно Вас бачили на матчі Ниви. Немає бажання повернутися до Вінниці в якості тренера?
— Ну, це не від мене залежить. Я нещодавно був у Вінниці за сімейними обставинами. Там мешкали батьки моєї дружини. Два роки тому не стало її батька, лишилася мама. Ми приїхали провідати її. Тим часом я дізнався, що в цей час у Вінниці грає Нива.
Коли маю вільний час, ніколи не відмовляю собі в тому, щоб відвідати той чи інший матч. Тим більше у Вінниці, в якій провів багато часу в якості футболіста.
Але стати тренером якогось клубу – це не моє бажання. Є керівництво, яке приймає рішення запрошувати того чи іншого фахівця на роботу. А вже від нього залежить, чи погодитися він на запропоновані умови.
— А зараз Ви де і ким працюєте?
— У приватній структурі веду уроки футболу з дітьми різних вікових груп. Раніше певний час працював директором і тренером спортшколи Чорноморець.
Водночас вже вісім років треную аматорську команду Sohonet (Інтернет-порталу з Одеси). Роблю це у вільний час, щоб не втратити кваліфікацію. Sohonet грає у першості Одеси (вища ліга). В міському чемпіонаті в основному виступають вихованці нашої школи Чорноморець, які з певних причин не змогли свого часу працевлаштуватися. Або недостатньо проявляли себе, або недостатньо були підготовлені технічно.
І ось ми цю ситуацію намагаємося виправити, підготувати хлопців. І багато-хто з нашої командою потім опинялися в командах майстрів!
Ось один із таких яскравих прикладів. На нещодавніх Олімпійських іграх в складі збірної України під № 10 виступав лівий півзахисник Максим Брагару. Він два роки грав за команду Sohonet, я його особисто тренував. Півроку проводив із ним навіть індивідуальні тренування! Після закінчення спортшколи і виступів за Sohonet Максим одразу опинився в Чорноморці (Одеса). Нині Брагару — гравець Динамо (Київ) і олімпійської команди України.
Можна згадати Родіона Гончара, який в минулому сезоні виступав за вінницьку Ниву. Він грав у мене в Sohonet два роки. Ще двоє вихованців нашої команди нині грають за кордоном.
— Ця команда збирається тільки на матчі?
— Ні. У Sohonet йдуть повноцінні тренування, кожне протягом півтори години. Вони включають до себе теоретичні заняття із розбором ігор. Це аматорська команда, але весь підхід до роботи – професіональний.
— Зараз у Вінниці Вас впізнають?
— Так. Коли я нещодавно був на стадіоні у місті над Бугом, то деякі вболівальники підводили до мене своїх дітей, брали автографи і фотографувалися. Мене добре пам’ятали і розповідали про мене своїм дітям. Це приємно. Я жодному не відмовив у фотографуванні та автографі.
Довідка «УФ»
- Леонід Гайдаржи народився 20 травня 1959 року у Дмитрівці (Одеська область).
- Ігрове амплуа — захисник.
- На юнацькому рівні грав за Повстання (Татарбунари).
- Виступав за професіональні клуби Чорноморець (Одеса), СКА (Одеса) Кристал (Херсон), Таврія (Сімферополь), Нива (Вінниця), Металург (Запоріжжя) і Десна (Чернігів).
- Майстер спорту СРСР та України. Чемпіон Другої української ліги в складі МФК Миколаїв в сезоні 2005–2006 років.
- Тренував Ниву (Вінниця), Зірку (Кіровоград, нині – Кропивницький), Чорноморець, Миколаїв, СДЮШОР Чорноморець, Жемчужину (Одеса).
Пригадати попередні наші найкращі сезони можна тут:
- Нива (Тернопіль) 1993/94: навіщо Буряку рушниця? Кого Шахтар купив за пристойні гроші? За що кричали «ганьба»?
- ЦСКА-Борисфен 1995/96: громив Шахтар, звільнив Фоменка, ставив Гусіна в атаку та дав останній імпульс виступам Чанова та Кузнєцова
***
Фото надані «УФ» ветеранами вінницького футболу. При використанні прохання посилатися на ukrfootball.ua
