«Любенович одразу повірив в нас»: захисник, який 8 разів намагався зайти в УПЛ, хоче допомогти Минаю вижити

Переглядів 983
Олександр Карпенко Олександр Карпенко
4 голоси
«Любенович одразу повірив в нас»: захисник, який 8 разів намагався зайти в УПЛ, хоче допомогти Минаю вижити
Кирило Прокопчук, фото: ФК Минай
Центрбек Минаю Кирило Прокопчук детально розповів «УФ» про наслідки травми, отриманої в матчі 22 туру УПЛ проти свого колишнього клубу – Олександрії (2:2).

Прокопчук у свої 26 років нарешті отримав довгоочікуваний шанс проявити себе в елітному футболі. Один з найкращих захисників Першої ліги кілька разів був на оглядинах в клубах УПЛ, але свій шанс він таки отримав завдяки Желько Любеновичу, який запросив його допомогти Минаю в боротьбі за виживання.

Кирило одразу став гравцем основи Минаю, встиг видати кілька шикарних довгих передач – у тому числі дві під час гольових комбінацій. Однак у матчі проти свого першого дорослого клубу зламав ключицю та повернеться лише в заключних поєдинках сезону.

Кирило Прокопчук в ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» розповів про:

  • Свій шлях від Першої ліги до УПЛ;
  • Те, як він потрапив у Минай з другої спроби;
  • Чому не зіграє сьогодні в матчі Оболонь – Минай.

«Нападник Олександрії впав на мене всією вагою»

– Кириле, як самопочуття після операції?

– Все добре, дякую. З понеділка почну тренуватися індивідуально.

– Не було прикро, що травма завадила взяти участь у матчі проти ваших колишніх одноклубників – Полісся?

– За календарем так вийшло, що два матчі вдома проти команд, в яких я пограв. Було б цікаво зіграти з Поліссям. Сподіваюсь, що доля подарує ще один шанс.

– Давайте пригадаємо в деталях момент, коли ви отримали травму.

– Стався звичайний ігровий епізод. Шевченко вибив м'яча з воріт, я пішов в боротьбу з нападником Олександрії. Я перший зіграв на м'ячі, а потім він зверху на мене впав всією вагою. Відчув неприємний біль. Думав повернутися на поле, а згодом зрозумів, що не зможу продовжити.

– Минай вкотре нас здивував, врятувавшись після 0:2. Що стало запорукою камбеку до нічиєї 2:2?

– Коли вже пропустили вдруге, ми були пригнічені. Олександрія десь заспокоїлась. Турнірне становище змушує нас шукати свій шанс. Завдяки стандарту забили перший м’яч. Далі побачили, що Олександрія занервувала, а ми повірили в себе. Скористалися чисельною перевагою, а ближче до кінця матчу кожна з команд могла розраховувати на три очки. Такі гойдалки були.

Кирило Прокопчук, фото: ФК Минай

– З яким планом на гру виходили на Олександрію?

– Розбирали на теорії гру Олександрії з Поліссям. Тренери наголошували, щоб ми не давали їм розігрувати м'яч в першій зоні, грати високо, один в один. В першому таймі вони не губили м'ячі на власній половині. Грали вертикально, а ми розкривалися. Ззаду була гра один в один без підстраховки. Олександрія побачила ці зони і кілька разів небезпечно виходила в атаку. Завдяки швидкому переходу від оборони в атаку, ми могли сподіватися на очки. Желько Любенович просив нас зіграти на нуль, але виконати його прохання вийшло тільки в другому тайму.

— Полісся, яке зараз обіграло Минай, дуже відрізняється від тієї команди, за яку ви грали свого часу? В скільки разів, наприклад, різниться середня зарплата та чи могли ви уявити, що в Житомирі будуть два відремонтовані стадіони, говоритимуть про побудову нового та вже поставлять готову базу?

– Звичайно, відрізняється. Як мінімум, підбором гравців. Зараз за Полісся грають гравці, які раніше представляли або й зараз викликаються в національну збірну України. За зарплати не можу сказати, тому що не знаю, які зараз умови у гравців. Це потрібно запитувати у керівництва клубу. А те, що клуб буде розвивати свою інфраструктуру – було зрозуміло ще у 2020 році. Ще тоді багато роботи починали робити.

— Шищенко — важливий тренер у вашій кар'єрі. Як думаєш, у нього вийде перейти з в.о. в головні тренери Полісся й що для цього треба?

– Думаю, що зможе. Потрібен час + довіра з боку керівництва. Тому що він ставить комбінаційний, атакуючий футбол, а для такої гри потрібен час. 

— Ви не раз грали проти Оболоні в Першій лізі, а зараз ваш новий клуб зіграє з нею. Якими будуть поради Минаю під час виїзду на Оболонь-Арену й чого чекаєте від цього матчу?

– Оболонь – досить зіграна команда, бойова. Очікується дуже непроста гра. Думаю, буде багато єдиноборств. Той, хто виграє боротьбу – досягне позитивного результату.

«Хочу сповна скористатися шансом проявити себе в УПЛ»

– Як Любеновичу вдалося об'єднати команду за такий короткий відрізок часу? Здається, ніби ви не один місяць граєте один з одним.

– Любенович одразу повірив в нас, дав впевненості молодим гравцям. Він створив дружню атмосферу в команді. Всі між собою на позитивному вайбі. Коли прийшли перші результати, це надихнуло нас ще більше працювати. Досить цікавий тренувальний процес. Все з м'ячем, багато тактики. Розбираємо помилки, готуємося під кожного суперника.

Прийшли хлопці, які ніколи не грали в УПЛ або до кінця себе не реалізували. Ми не продаємо себе, а хочемо допомогти Минаю врятуватися від вильоту. Що буде після завершення сезону – час покаже. Можливо, хтось піде на підвищення та принесе кошти в бюджет клубу.

– Присутність в команді ветеранів Бандури, Нємчанінова, Петька – в плюс для молоді Минаю?

– Вони стрижневі гравці. Вони є зразком у плані професіоналізму. Власним прикладом показують, яким має бути ставлення до футболу.

– Желько Любенович та Нікола Ігнятьєвич добре знають наш футбол зсередини. Їх тренерський підхід більше схожий на європейський чи спираються на свій досвід в Україні?

– На зборах у нас не було багато бігової роботи. Допомагаємо один одному, щоб команда стала кращою.

Желько Любенович, фото: СК Дніпро-1

– Ви зіграли в усіх шести матчах після переходу в Минай. Але ваш шлях в УПЛ простим не назвеш – виправте, якщо моя інсайдерська інформація неправдива: протягом двох років ви побували на восьми оглядинах в тому ж Минаї, Русі, Чорноморці та Кривбасі. Що не склалося тоді, чому вийшло тепер?

– Десь я був не готовий або більш сильніші хлопці на моїй позиції були. Ще якісь моменти мали місце. Це таке. Кожен тренер собі не ворог і запрошує тих гравців, які підходять під його футбол.

– Чи не краще було залишатися «першим парубком у селі», граючи в спокійних командах-лідерах ПФЛ?

– Хотілося спробувати себе рівнем вище, маючи за плечима досвід Першої ліги. Хочу сповна скористатися своїм шансом проявити себе. Треба рухатися вперед. Хочу допомогти Минаю взяти максимум очок та залишитися в УПЛ.

– Ви в третій раз прибули на перегляд у ФК Минай. Чому зараз, на відміну від попередніх спроб у Шарана, вийшло?

– Коли стало відомо, що Нива (Бузова) може припинити існування та не було зрозуміло, чи дограє команда чемпіонат, у мене постало питання щодо майбутнього. Мій агент розповів, що є можливість поїхати в Минай, а після розмови з Любеновичем усі сумніви остаточно були розвіяні. Ти розумієш, що їдеш до тренера, який на тебе розраховує.

«Дебют за Минай в рідному Дніпрі – особливий момент»

– Чим відрізняється футбол в УПЛ від Першої ліги?

– Зі сторони може здатися, що там і там роблять одне й те саме. В УПЛ все просто швидше, динамічніше, майстерніше.

– З тих матчів, які зіграли до травми, який найбільше запам'ятався?

– Проти Дніпра-1 (1:1). Я народився в Дніпрі, виховувався там і нарешті здійснив свою дитячу мрію зіграти на «Дніпро Арені». Символічно було дебютувати за Минай у своєму рідному місті. За емоціями матчі з Металістом 1925 (2:0) та ЛНЗ (1:2) теж можна виокремити.

– Повертаючись до гри з Дніпром-1, як не розгубити концентрацію, коли матч декілька разів переривався через повітряну тривогу?

– Це мій перший досвід, коли я застав матч, який переривався. До цього в Першій лізі тільки на передматчевій розминці було. Перший тайм поділився на три відрізки. Мали час перевести подих, граючи без м'яча, що посприяло потім забити в контратаці та заробити пенальті, який не реалізував Кораблін.

– Футбольну освіту ви отримали в ДЮСШ-12 та академії Дніпра. Коли зрозуміли, що хочете пов'язати себе з футболом?

– Десь вже в академії Дніпра. Завдяки тому, що тоді ми росли на команді, в якій грали Зозуля, Коноплянка, Жуліано. Це могло вплинути.

– Вас одразу почали награвати в захисті?

– До 15 років грав опорника. А потім Володимир Миколайович Книш поставив мене в центр захисту. Він сказав, що там у мене буде більше шансів заграти в дорослому футболі.

– Кумири серед захисників у вас були?

– Дуже кайфував від гри пари Фердінанд-Відіч. Пізніше мені дуже подобався Рюдігер, коли він прийшов в Челсі до Конте.

– Хто з вашого випуску грає зараз на високому рівні?

– Чимало хлопців 1998 р.н. заграли. Можна згадати Стецькова, Кожушка та Луньова з Кривбасу, Астахова з Лівого берега. У рік випуску з нами вже були Женя Чеберко (Коламбус Крю) та Ваня Пономаренко (Буковина).

«Шищенко дав мені дорогу в дорослий футбол»

– Далі була Олександрія...

– В Дніпрі на мене не розраховували, а варіант з Олександрією виник завдяки тренеру Андрію Валерійовичу Гаврюшову, з яким до цього часу спілкуюсь – велике йому вітання. Він свого часу грав в Олександрії та порекомендував мене, коли збиралася команда U-19. Запросили на перегляд і так сталося, що затримався там на 5 років.

Тільки позитивно згадую цей час. Поїхав далеко від дому, брали медалі в молодіжних першостях. Володимир Богданович Шаран брав з собою на збори і дав можливість дебютувати в УПЛ у 2019 році (Прокопчук кілька хвилин зіграв проти Олімпіка – прим. «УФ»). Зустрів багатьох людей, які йдуть по життю зі мною і сьогодні.

– Наступною зупинкою стало Полісся. Прихід в команду Геннадія Буткевича ви вже застали?

– Так. Геннадій Владиславович вже зайшов в команду, проект почав набирати оберти. Перші півроку домашні матчі проводили в Києві, поки стадіон в Житомирі був на реконструкції. База почала розбудовуватися. Полісся стало моїм першим професійним клубом. Дуже вдячний Сергію Юрійовичу Шищенку, який дав мені шлях в дорослий футбол. Під його керівництвом я прогресував як гравець. Він ставив дуже цікавий футбол, якому дуже цікаво було навчатися.

Сергій Шищенко, фото: ФК Полісся

– Перед початком повномасштабного вторгнення ви півроку відіграли за ФК Краматорськ, де перетнулися з майбутніми одноклубниками по Минаю – Гунічєвим та Вітенчуком. Тоді у вас непогана команда зібралася.

– Я потрапив в Краматорськ за тиждень до початку чемпіонатів. Тренерський штаб на чолі з Городовим повірив в мене. Хотів віддячити своєю грою. Через COVID-19 багато гравців випало. Я захворів одним із перших. Хвороба трохи нас підкосила.

Прикро, що через повномасштабну війну чемпіонат призупинили. У нас зібралася тоді хороша команда. Дуже були заряджені на весняну частину.

– Минулий сезон ви провели в Буковині. Важко було повертатися в футбол після паузи?

– Вдячний Силам оборони України, що маю можливість займатися улюбленою справою. Перші місяці про футбол особливо не думав, а коли стало зрозуміло, що футбол повернеться, почав повертати форму.

В мене хороші спогади про Буковину залишилися. Перша половина сезону тяжко давалася. Я не проходив збори з командою. Кілька хороших матчів можеш дати на емоціях, а на дистанції вже складно. Ми боролися за виживання навесні, але програли лише одну гру з восьми.

В Чернівцях я потрапив в цікавий тренувальний процес під керівництвом Андрія Мельничука та Григорія Чурілова, який був помічником Шищенка в Поліссі. Десь був і схожий тренувальний процес.

«Любенович одразу повірив в нас»

– Вам по кар'єрі щастить на клуби, в які потім приходять інвестиції.

– :)

– Якби в Бузової не почалися труднощі, команда за потенціалом могла увірватися в боротьбу за високі місця в Першій лізі?

– Однозначно! Ігор Валентинович Жабченко зібрав боєздатний колектив. Перше коло ми взагалі без поразок пройшли. На перехідні матчі команда цілком могла претендувати. Новина про можливе зникнення Ниви стала шоком! Що для гравців, що для тренерського штабу.

Ігор Жабченко, фото: ФК Гірник-Спорт

– З іншого боку, якби склалося інакше, ви не опинилися б в УПЛ.

–  Можу тільки подякувати Ігорю Валентиновичу за ці півроку в Ниві. Якби не ця ситуація, я напевно залишився у Бузовій.

– Для вас не є проблемою зіграти на обох позиціях в центрі захисту. Складно було призвичаїтись до схеми з трьома центрбеками?

– До переходу в Минай [я вже мав досвід, як грати в три центральних оборонці, але] це не було системно. Мені цікаво здобувати новий досвід. Збоку може здатися, що втрьох грати простіше через мінімальні розриви, але це не просто – тримати лінію, особливо під тиском опонента.

– Вам комфортніше вести гру або підігравати партнерам?

– Без різниці. Куди тренер поставить.

– В Минаю залишається 9 матчів до завершення сезону. На що може розраховувати команда в плані збереження прописки?

– Ми рухаємося від матчу до матчу. Розуміємо, що з кожним можна грати. Сподіваємось на краще. Кожен футболіст, тренер, працівник клубу живе цією мрією – щоб ФК Минай залишився в УПЛ.