«Маліновський не заграв у Шахтарі через ван Леувена»: щира розмова з першим тренером півзахисника Марселя
138310 
Нині Руслан Маліновський ‒ один із найкращих українських футболістів за кордоном. У сезоні 2020/21 в італійській Серії А українець став найкращим асистентом чемпіонату в складі Аталанти. Нещодавно французький Марсель викупив контракт півзахисника у бергамасків, у складі яких він провів майже чотири роки.
Проте що стоїть за цим? Що за шлях пройшов Руслан перед тим, як стати одним із найкращих гравців збірної України? Як найкращий тренер УПЛ минулого сезону міг завадити Маліновському стати професійним футболістом? А як взагалі він потрапив у футбол?
Питань багато. Відповіді на них спробував дати перший тренер зірки збірної України Сергій Миколайович Завалко в ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Український футбол».
«Попросив брата Маліновського принести мені свідоцтво Руслана, бо не вірив, що йому лише сім років»
– Чим нині займається спеціаліст, який виховав Руслана Маліновського?
– Продовжую працювати в житомирському СДЮШОР тренером. Маємо непоганих випускників, вже п’ятеро встигли пограти в Першій лізі. Нікіта Петрук та Євгені Микитюк виступають за Полісся, Олександр Вівдич – за Кремінь, Іван Мельниченко – за ФСК Маріуполь, а в Буковині грає Володимир Столяр. Ще троє футболістів зараз на перегляді, сподіваюсь, проявлять себе.
– А за весь час роботи кого з власних вихованців Ви можете виділити?
– Андрій Ткачук, який відіграв 10 років за львівські Карпати, потім Арсенал (Київ), Казахстан, Ворскла. Вадим Семчук пограв за Полісся, київський Арсенал, був у Польщі. Також згадаю Володимира Борисюка та Микиту Омельянчука, які грали за Полісся.
– Коли вперше побачили Руслана Маліновського?
– Я не повинен був тренувати 1993-й рік, а мав чекати на 1997-й. Проте щось в мене всередині йокнуло, і я пішов до директора академії та попросив дати мені 93-й.
Побачив Руслана десь в 2000-му році – його привів старший брат. Був невеличкий, але крупненький в плані комплекції. Ноги дуже футбольні, збиті, як для його віку. Я відчував, що цими ніжками він буде щось робити. У дворі з п’яти років він ганяв, тому якісь навички вже були. Любив пробивати здалеку вже тоді. Попросив його старшого брата принести мені свідоцтво Руслана, бо не вірив, що йому лише сім років. Починав тренуватися на запасному полі, де лежав щебінь, але прогресував і там. Тоді й зрозумів, що затримуватися йому в Житомирі немає сенсу, потрібно розвиватися.
– Тоді й почали надходити пропозиції?
– Першим було Динамо (Київ), але туди постійно потрібно було їздити, а це такі гроші… Батьки в нього працювали в хорі: мати співала, а батько грав на баяні. Зарплати там невеликі, самі розумієте. Запрошував Руслана до Динамо ще Євген Рудаков, коли той добре проявив себе у товариському матчі з киянами.
– Потрапити в Динамо було без шансів?
– Потрібно було, щоб він десь жив, а в Києві таких малих [на проживання в академію] ще не брали. Житло могли дати десь за рік, але час втрачати не хотілося. Потім на горизонті з’явився Шахтар, я взяв малого та й поїхав у Донецьк. Він їм відразу сподобався, потім вже зі старшими грав і закріпився там. До речі, в Шахтарі теж спершу не вірили, що Руслан 1993 року народження.
«Руслан змалечку ріс професіоналом»
– Батьки Руслана – незвичайної для футболу професії, вони причетні до музики. Зараз також продовжують працювати в хорі? Як вони ставилися до його захоплення футболом?
– Матір, здається, на пенсії, а батько продовжує працювати. Бачив, що мати з ним більше разом бувала. Батько теж вболівав, але матір на початку їздила на всі його турніри. Привезе йому то цукерки, то ще чогось.
– Брат Руслана, Олександр, теж починав у вас. Міг заграти на хорошому рівні?
– Він пізно прийшов до мене, але почав займатися та догнав однолітків. Якби не травми, то він був би в Поліссі. Зараз Олександр досі грає у футбол, але на першість області, «розганяє пилюку» і там.
– Брати схожі за манерою гри?
– Антиподи. Олександр грав праворуч у півзахисті, мав робочу праву ногу. Не мав такого хисту у виконанні стандартів та дальніх ударів, як Руслан, але володів набагато кращою швидкістю.
– На якій позиції починав грати Руслан?
– Відразу починав у центрі поля, як диригент. Я вважаю і зараз, що весь свій потенціал він може реалізувати лише на позиції під нападником. Тоді він веде гру, пробиває здалеку, виконує стандарти, віддає останні передачі – просто подивіться будь-яку нарізку.
– Яким Руслан Маліновський був серед однолітків?
– Був капітаном та виділявся насамперед грою. На полі міг чудити, заробити якісь картки, але в житті скромний, урівноважений хлопець. Проблем з ним не було. Змалечку ріс професіоналом.
– Навіть не пробував пити чи курити?
– Ні, навіть до сих пір.
«Відомий нині репер TOF грав з Маліновським у Поліссі»
– Серед однолітків були гравці, які грали краще Руслана?
– Моя особиста біль – це Андрій Драч. Він у 16 років підписав контракт з Карпатами. На зборі в Чернігові таке демонстрував… Мати в такі роки такі мізки – це просто бомба.
Вони грали в центрі з Русланом удвох, але недовго. Дуже здібний хлопець був, мав неймовірний хист. Шкода, що швидко йому запаморочило голову, тому як різко почав, так різко і закінчив.
Проте в нього все добре, зараз він відомий як репер TOF, навіть з Ярмаком знімав кліп.
– Через кого чи через що у Руслана не вийшло в Шахтарі?
– Тоді директором академії був Патрік ван Леувен, за якимось його системами Руслан йому не підходив. Він не вигнав Маліновського, але не давав відчуття визначеності.
Руслан якось приїхав у відпустку і ми з ним працювали. Возив його до вінницької Ниви, яку тренував мій знайомий Олег Федорчук. Так що міг Маліновський опинитися в небагатій команді Першої ліги, з якої, щоправда, вийшло чимало гравців УПЛ, володарів зарубіжних трофеїв.
Але потім Руслана повернули до Шахтаря-3, де він себе проявив. Трохи пізніше з’явився варіант з Севастополем, який грав у Першій лізі. Там він їм дуже сподобався.
Руслан дуже вчасно перейшов з дитячо-юнацького футболу в дорослий. Взагалі багато хто з Шахтаря-3 потім поїхав в оренди по командах: Руслан Маліновський, Пилип Будківський, Олександр Караваєв, Сергій Болбат, Микита Шевченко.
– Тобто в Шахтарі у Руслана не вийшло саме через ван Леувена?
– Ну, так. Він не бачив у ньому потенціалу, чи що…
– Якийсь час Маліновський грав на чемпіонат Житомирської області, коли не було конкретики з Шахтарем. Які спогади про цей період лишилися?
– Він грав за Легіон та катався по селах Житомирщини. Я приходив на стадіон, дивився його ігри. Він забивав свої фірмові голи з метрів 35-40. Вважав, що краще грати на першість області, ніж не грати взагалі.
«Дивлячись останні матчі Марселя, думав, що вони можуть програти і Звягелю»
– Руслан дуже гарний період кар’єри провів у Зорі, де грав у парі з Максимом Малишевим. Останній закінчив через хронічні травми, а чи могла подібним шляхом піти кар’єра Руслана? Він же теж через серйозне пошкодження на рік випав з футболу.
– Вони товаришували з Максимом… Дуже шкода хлопця, що травми йому завадили. Що стосується того, чи міг закінчити Руслан… Тоді Генк йому оплатив лікування, але навіть не хочеться думати про це. Всі ці травми…Ну їх…
Довідка «УФ»
На початку травня 2016 року Маліновський розірвав хрестоподібні зв’язки. Українець провів поза футболом 245 днів, пропустивши 41 гру Генка, інформує Transfermarkt.
– Коли востаннє бачилися з Маліновським?
– Руслан приїжджав ще до війни. Ми разом з його батьками зустрічалися. Пригощав нас різними італійськими стравами.
– У сезоні 2020/21 в Італії він став найкращим асистентом чемпіонату. Як оцінюєте його період гри в Аталанті?
– Тяжко було. Інша країна, інші люди, менталітет, мова… Пощастило, що там було багато легіонерів та він непогано говорив англійською, а потім вже й італійську опанував. Не можна виходити на поле та бути глухонімим. Потім вже й голи гарні посипалися ‒ Ювентусу, Ромі… Звісно, була й нестабільність. Гасперіні їх так заганяв, що вони до кінця сезону ледве ногами перебирали. Але це його тренерський підхід, він так бачить. Загалом, в Аталанті дуже непоганий період в кар’єрі Руслана вийшов.
– Трансфер у Марсель – це крок назад?
– Я був задоволений тим, як він почав у Франції: згадати хоча б гол у ворота ПСЖ. Тудор сам його запрошував, дуже непоганий тренер, але кінцівка сезону, ці останні п’ять ігор… Мені здавалося, що якби вони проти нашого Звягеля вийшли, то й їм програли б.
Під кінець впав командний дух і фізики не стало раптово, ну й Руслан теж потрапив під цей вплив. Футбол все ж командна гра. Вважаю, що друге місце в чемпіонаті Франції вони самі подарували Лансу. Проте перехід в Марсель – це крок вперед.
Зараз прийшов новий тренер, дай Боже, щоб там все налагодилося. Я Руслану постійно кажу, що він не має права опускати планку, яку він сам підняв. Це має бути зірка не лише Марселя, а всієї французької Ліги 1.
– Перед Марселем писали про інтерес з англійської Прем’єр-ліги: Ноттінгем Форест і Тоттенгем. Маліновський потягнув би такий рівень?
– До Ноттінгем Форест я ставився скептично, а ось Тоттенгем… Тоді його очолював Антоніо Конте, який добре знав Руслана. Англійська ліга ‒ найсильніша в світі, тому там Руслану знадобився б час, щоб заграти. Я думав, що Михайло Мудрик як побіжить в АПЛ, а куди він побіг? Не зрозуміло. А ось Зінченко знайшов себе там. Я особисто дуже хотів, щоб Маліновський перейшов до Конте в Тоттенгем.
– В останніх матчах за збірну України Маліновський починав на лавці, а його місце займав Георгій Судаков. Чи можете пояснити це?
– Мені здається, що коли Руслан виходив на поле, то показував свій рівень. Він із тих футболістів, хто не тягає рояль, а грає на ньому. Не вважаю, що Маліновський поступається Судакову. Сергій Ребров мав якісь власні задумки, потім, схоже, передивився їх і проти Мальти в старті вийшов Руслан.
«Хочу побачити Маліновського в Поліссі через сім-вісім років»
– Зараз в Житомирі футбол розвивається як ніколи. Полісся, яке вийшло в УПЛ та дуже активне на трансферному ринку, анонсується будівництво нового стадіону та інших інфраструктурних об’єктів.
– Ми мріяли про це. Хороший спонсор. Ви знаєте, що 12 років у нас взагалі футболу не було. Буткевич все робить для команди. Дуже подобається, що мої два вихованці вже у першій команді. Дай Боже, щоб їм головний тренер довіряв. Плани дійсно грандіозні, нас наче вивели з летаргійного сну.
– Чи можемо ми через декілька років побачити Маліновського в Поліссі?
– Я хотів би, щоб років через сім-вісім.
– Під Лігу чемпіонів?
– Ну, так, прийти допомогти рідній команді. Ви ж знаєте про плани Полісся потрапити в п’ятірку найкращих у наступному сезоні. Буде тяжко, але сподіваюся, що житомиряни вдало увійдуть в елітний дивізіон. Все ж таки є серйозна різниця між Першою та Прем’єр-лігою.
– Ви не обговорювали з Русланом, з яким тренером йому працювалося найкраще?
– Перший тренер, якому я віддав його у Шахтар, Анатолій Раденко, вже закінчив працювати. Також на початку гри за Аталанту Руслан дуже хвалив Гасперіні. Але я вважаю, що путівку в дорослий серйозний футбол йому дав Юрій Вернидуб у Зорі. Що цікаво, він теж родом із Житомира.
Довідка «УФ»
У 2009 році Раденко був призначений настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Валер'янівка Волноваського району, Донецької області.
– Опишіть Маліновського трьома словами, які його характеризують.
– Комунікабельний.
Десь це йому навіть на полі заважає. Після гри з Мальтою написав йому: «Ось ця жовта картка на чужій половині поля вона була потрібна? Ти сам себе замінив, Руслане».
Спокійний та справедливий.
Гадаю, що жінка Роксана та донька Олівія задоволені ним.
