«Мені Шахтар дуже нагадує Бенфіку»: Лебеденко розповів, що побажав Трубіну, яким запам’ятав Депортиво та Гельзина

Віднедавна Україна опустилася на 14 місце в рейтингу УЄФА. Португалія посідає в ньому сьому сходинку. Очевидно, що тамтешня Прімейра-ліга не входить до найголовнішого топу європейських ліг, але перебуває десь зовсім поруч з чемпіонатами Англії, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції. Тому насправді круто, що в ній виступають одразу троє наших футболістів. Один з них – Орест Лебеденко – виявився дуже відкритим хлопцем, який майже годину щиро відповідав на усі запитання. 

Коментатор Кирило Круторогов ніколи не приховував своєї любові до Іспанії та іспанського футболу. А цього разу його співрозмовник виявився ще й однодумцем, який у захваті від цієї країни. Щоправда, грає він тепер у вищій лізі Португалії, але в інтерв’ю для сайту «Український футбол» в деталях розповідає про нюанси відносно обох країн і не лише. 

«В Депортиво був кайф – там було все, що треба і для футболіста, і для життя, і для сім’ї. Але амбіції в мене все ж таки стоять вище за комфорт»

‒ Ти з липня граєш за Візелу. Наскільки легко минула адаптація?

‒ Якщо чесно, дуже важко. В мене склалася ситуація таким чином, що влітку я прийшов у Візелу з травмою. Мав перелом п’ятої плюсневої кістки – тріщина, але на першому ж тренуванні я її ще більше пошкодив. В принципі, це не заважало тренуватися, але робив я це з великим дискомфортом. І з цим дискомфортом починав сезон. Не міг ані грати, ані тренуватися в повну силу. Для мене це був втрачений період. Я не зіграв на зборах у жодному матчі 90 хвилин. У перших турах виходив на заміну. Через це почувався не в своїй тарілці. Мабуть, люди з боку дивилися і думали: «Хто це такий прийшов взагалі?!». 

‒ Що вирішило цю ситуацію?

‒ У тренувальній грі проти Ріу Аве я вже остаточно зламав ту кісточку, тож через тиждень довелося робити операцію. І тільки потім в мене почалася нормальна адаптація і сприймати мене почали по-іншому, тому що я вже тренувався на повну силу і став набагато кращим. 

Орест Лебеденко. Фото: ФК Візела

‒ До речі, а як взагалі виникла пропозиція з Португалії та чи довго розмірковував над нею? 

‒ В мене залишався рік контракту з Депортиво. Я мав усну домовленість з клубом, що у випадку, якщо ми не підвищимося в класі до Сегунди, то я зможу піти в односторонньому порядку. Депортиво в цьому плані повело себе дуже-дуже добре. Після того як ми не змогли піднятися в Сегунду, там змінилися директори, але все одно вони дотрималися слова, як справді великий клуб. В Депортиво був кайф – там було все, що треба і для футболіста, і для життя, і для сім’ї. Але амбіції в мене все ж таки стоять вище за комфорт. Візела «вела» мене тих півроку, що я був у Ла-Коруньї. Тож я зовсім не роздумував над їхньою пропозицією. Адже це найвища ліга й зовсім інший рівень. У майбутньому звідси буде значно легше зробити наступний крок уперед. 

‒ Як би ти у кількох словах охарактеризував Візелу?

‒ Загалом весь португальський футбол це більше «бий-біжи». Але після нового року до нас прийшов хороший тренер (Рубен де ла Барера, цікаві деталі про нього в цьому інтерв’ю трохи згодом – прим К.К.). Він дуже сильний в плані розуміння футболу. І він нам поставив нарешті гру. Хоча ця гра поки що і не дає бажаний результат. Намагаємося контролювати м’яч, комбінувати. Десь не виходить забити все, що ми створюємо. Але був травмований наш форвард, який є лідером команди. Зараз він уже повернувся, тож справи з результативністю мають налагодитися. 

«У нас є форвард, за якого взимку давали з Італії 5 мільйонів. Людей з такою структурою тіла я просто не бачив»

‒ Наскільки важко тобі дається перебування в країні з абсолютно новою для тебе мовою? Чи ти hablas espanol, а вона все ж таки схожа з португальською?

‒ З цим у мене взагалі проблем нема, адже я дуже добре спілкуюся іспанською, а мови дійсно дуже схожі. В принципі і португальською я вже теж трохи можу говорити. Хоча з бразильцями спілкуватися значно важче. Мова ніби й одна, але діалекти, акценти зовсім різні, тож бразильців не розумію поки, але проблем у спілкуванні з португальцями не маю. 

‒ Хто найбільший топ у вашій команді? Кого, можливо, ми побачимо на вищому рівні невдовзі?

‒ Передусім відзначу нашого форварда Самуеля Ессенде, він забив уже 13 голів у Прімейрі. Я людей з такою структурою тіла просто не бачив у своєму житті: ані в спорті, ані десь ще. Його зріст понад 190 сантиметрів і у нього в організмі майже зовсім немає жиру. 

Коли він прийшов до нас, наш нутриціолог сказав йому, що він має набрати трохи жиру, інакше будуть проблеми. Але в нього така будова тіла, що він виграє просто всю боротьбу. Він дуже здоровий, швидкісний. Наскільки я знаю, він взимку мав пропозицію з Італії, трансфер вартістю в 5 мільйонів. Але Візела вирішила залишити його до кінця сезону, щоб він допоміг нам зберегти прописку.

Самуель Ессенде. Фото: ФК Візела

‒ Окей, давай ще одного топчика.

‒ Домінгуш Кіна. Він взимку прийшов до нас з Удінезе і тільки почав з нами грати. Дуже подобається, як він працює з м’ячем – просто супер. Дуже розумний, інтелект на дуже високому рівні. Впевнений, про цих двох гравців всі ще неодмінно почують в Європі.

‒ Наразі ви йдете на передостанній позиції турнірної таблиці. Як настрій через це всередині команди?

‒ Абсолютно нормальний. Ніхто не зациклюється на турнірному становищі. Всі все розуміють. Ми зловили певну рутину, що не можемо перемогти. Ми непогано граємо, все виходить. Але бувають періоди в грі, коли щось стається, ми ніби виключаємося – і бамс: можемо за п’ять хвилин отримати два чи три голи у свої ворота. Так, у команді все переживають, але трагедії не робимо. Ми знаємо які ігри маємо вигравати. Ще є час – десять ігор – нічого ще не втрачено. Чемпіонат Португалії цікавий, ми можемо все виправити. 

«Нещодавно в нас теорія тривала шість годин. Ввечері всі виходили з великими очима. В наступному матчі знову програли»

‒ Зараз тренером твоєї команди є Рубен де ла Барера, з яким ви трохи співпрацювали в Депортиво. Як його охарактеризуєш?

‒ Для мене він – топ. Це вже друга команда, в якій ми разом працюємо. Він знайомий з Гвардіолою і багато історій розповідає нам про нього. Він любить футбол Пепа і намагається передавати його нам – оці деталі, відкривання, розташування тіла в тому або іншому епізоді. Він хворий на футбол. Він ще молодий, 39 років. Думаю, в майбутньому у нього все вийде. Його можна назвати однією з зірок, які має Візела. У футбольному плані я кращого тренера ще не зустрічав. Так, можливо, в нас ще нема результату. Можливо, ми щось не так виконуємо. Але те, як він розуміє футбол і який підхід має – це топ. 

‒ Які в нього теорії?

‒ Ось нещодавно в нас теорія тривала шість годин без пауз! Я такого ще не бачив. Ми приїхали в другій годині на базу і після сьомої вечора всі виходили з великими очима. Але це було після поразки, тож мали детальний розбір.

‒ І як, потім це позначилося на результаті? 

‒ Це було після 0:5 від Ароки. Потім одразу ми програли Віторії Гімараеш (0:1), а вже в наступному турі нарешті перемогли (Жил Вісенте 1:0 – прим. К.К.) і перервали серію з десяти матчів без перемог. 

Рубен де ла Барера. Фото: ФК Візела

‒ Бачу, що в останніх матчах тебе більше використовують в якості центрального захисника, хоча значну частину кар’єри ти грав на лівому фланзі оборони. З чим це пов’язано?

‒ У грі проти Ешторіла, коли я забив гол, я грав лівого центрального захисника. Це було пов’язано з тим, що в суперника був французький нападник, з яким потрібно було грати персонально. А в останньому на сьогоднішній день матчі проти Портімоненсе я грав вже лівого захисника. Але там був правий нападник як п’ятий захисник. Тож я грав у схемі також ніби як центральний захисник.

‒ Я так розумію, що тактичні схеми у вашого тренера такі, що позиції на полі не є сталими, а можуть мінятися по ходу ігор в залежності від ситуації. Наскільки тобі комфортно і легко даються ці вимоги щодо тактичної гнучкості? 

‒ Перебирати я не буду, якщо тренер мене бачить на тій або іншій позиції, загалом я почуваюся там комфортно. Але зізнаюсь: те, що зараз тренер говорить нам у Візелі, – це навіть не половина того, що він вимагав від нас у Депортиво. Тут ліга більш прямолінійна. Рубен, коли прийшов, спершу дав стільки інформації, що вона в голову не поміщалася. Потім дещо спростив підхід. 

– Які тактичні нюанси стосуються конкретно тебе?

‒ Що стосується безпосередньо моєї позиції, то його флангові захисники мають зміщуватися в центр, щоб дати більше простору для верхнього хава рухатися по флангу. Всі його вимоги я розумію ще з Депортиво. Іншим гравцям донести все це було непросто, тому що ніхто так особливо у Візелі ніколи не грав. 

«Про Трубіна дуже багато говорять в Португалії. Його порівнюють з найкращими воротарями Бенфіки – Едерсоном та Облаком»

‒ Наскільки відчутна різниця в рівні Прімейри-ліги Португалії та Сегунди і Терсери Іспанії, в яких ти грав за Луго та Депортиво відповідно? 

‒ Сегунда точно не поступається нічим португальській лізі. Хіба що в Португалії значно більше боротьби і команди пресингують набагато більше. Можливо не дуже якісно, але більше. А в Іспанії дають грати у футбол, не важливо проти кого ти граєш. Тобі дають м’яч, тобі дають будувати атаки. Футбол більш позиційний, тактичний. Якщо порівнювати з Третьою лігою, то португальська Прімейра, звісно, значна вищого рівня, зокрема й з точки зору індивідуальних якостей футболістів. 

– А якщо порівнювати Прімейра лігу Португалії з Прімейра лігою України?

‒ Не беру перші шість-сім команд Португалії, адже це топ-рівень, це топ-футбол. Він значно вищий, аніж в Україні. З наших команд хіба що Шахтар може зрівнятися з ними, і все. Мені Шахтар дуже нагадує Бенфіку. Абсолютно усім. Індивідуальні якості футболістів тут на дуже високому рівні, особливо гравців атаки – класні нападники є в усіх командах. Всі біжать, всі топчуть тут. Такий тут футбол. Але є й команди, які дуже добре грають з м’ячем. Я би сказав, що в Португалії – покращений рівень українського чемпіонату. Я впевнений, в нас було би так само, якби не війна. По стадіонах, інфраструктурі, наш чемпіонат нічим не поступався би Португалії. 

‒ В лютому ти зіграв на Ештадіу да Луж проти Бенфіки, коли ви програли з рахунком 1:6. Як тобі було грати там? 

‒ Грати було дуже важко. Здавалося, що їхніх гравців на полі не 11, а мінімум 15. Накривали нас одразу, не давали ані голову підняти, ані пас віддати. Ми ще й приїхали не відбиватися. Адже наш тренер – максималіст. Він приїхав грати у футбол. А в нас у команді дійсно досвідчених гравців, які зможуть грати проти такого тиску, нема. Тож вийшло так, що з 15 по 45 хвилину нас почали ловити на контратаках, ми посипалися і пропустили п’ять голів. На другий тайм після 0:5 вийшли вже з бажанням грати у футбол, на результат ніхто не дивився. Почало потроху виходити. Але там вже суперник за такого рахунку знизив тиск. Тож і програли 1:6. 

‒ Атмосфера вразила?

‒ Атмосфера – космос. 58 чи 59 тисяч людей на трибунах. Це найбільша кількість вболівальників, проти команди яких я грав. Дуже сподобалася атмосфера і грати проти таких футболістів. 

‒ З Анатолієм Трубіним поспілкувалися? 

‒ Так, спілкувалися. Як і коли грали в нас нещодавно на Кубок (2:1 на користь Бенфіки – прим. К.К.). Я з ним перетинався в збірній U-21, але тоді не особливо комунікували. А зараз побачилися, поговорили. Дуже спокійний, приємний хлопець, сподобалося з ним спілкуватися. Обмінялися футболками. Побажали один одному удачі і всього найкращого.

Анатолій Трубін. Фото: ФК Бенфіка

– В Португалії про нього говорять?

‒ Дуже багато. З того часу як він прийшов і понині про нього завжди багато говорять і пишуть. Видно, що він дійсно допомагає команді, скільки сейвів робить. Його порівнюють з найкращими воротарями Бенфіки – Едерсоном, Облаком… Його статистика десь навіть краща, аніж була в них. Тож його дуже люблять та підтримують. Він молодець – прийшов і відразу почав грати. Ще й в такому клубі, де настільки великий тиск. Не кожен зміг би так. Адже будь-яка помилка, зокрема, через тиск преси чи вболівальників може призвести до падіння. А він в цьому плані молодець. Видно, наскільки врівноважений на полі, як він себе поводить. Це заслуговує тільки на повагу. 

«Для мене подекуди дуже дивно, як в Португалії команди грають на стандартах чи в інших доволі типових ситуаціях»

‒ Ти забив гол у нещодавньому матчі проти Ешторіла. Причому вийшло дуже драматично – ти врятував Візелу від поразки на 95-й хвилині. Опиши гол, як ти його бачив своїми очима?

‒ На 83-й хвилині ми вигравали 2:0. Але примудрилися за 10 хвилин пропустити тричі. І вже програвали 2:3. Тож коли ми отримали право на той останній кутовий, вся команда пішла до чужих воріт. Я подивився: для мене подекуди дуже дивно як в Португалії команди грають на стандартах чи в інших якихось доволі типових ситуаціях. Наприклад, вони розташувалися всі в зоні. А нас прийшло дев’ятеро, це багато. Тож дивно, що вони не грали проти нас один в один, мені здається, було би краще грати саме один в один. Я побачив зонку між двома, думаю, піду… Хоча я знаю, що гра головою – це не моя сильна сторона. Але дуже добре, що вийшло як вийшло (підсумкова нічия проти конкурента 3:3, – прим. К.К.). 

‒ Але скіл гри головою прокачав.

‒ Так, виходить, що трохи прокачав (сміється, – прим. К.К.). Може, наступного разу залетить ще щось. 

‒ Тренери і партнери по команді вітали? Може, дякували? 

‒ Звичайно, адже це було дуже важливе очко. Бо якби ми програли, то відпустили би Ешторіл від себе. Хоча ми потім говорили про те, що як можна було вести 2:0 і через десять хвилин програвати 2:3… Хлопці підходили, дякували. 

‒ А ще ти потрапив до символічної збірної туру від знаменитого португальського видання ABola. Які емоції від цього?

‒ Особливих вау-емоцій не було. Приємно та й все. Сподіваюся, не востаннє. 

‒ Чи підтримуєш контакт з ще одним українцем в Прімейрі Богданом Міловановим з Ароки?

‒ Так, з ним я дуже добре спілкуюся. Практично після кожного матчу. Останнім часом він не грає, не зрозуміло чому. Тож настрій в нього не найкращий. Але нічого. Він також хлопець спокійний, я впевнений, що в нього все вийде.

«В Португалії інтерес до війни в України значно зменшився. Можуть запитати щось в мене, але за хвилину вже говорять про інше»

‒ Розкажи про своє життя в Португалії. Що собою являє містечко Візела? 

‒ Це зовсім невеличке містечко на 20 тисяч жителів. Але я живу в Бразі – просто поруч з тренувальною базою місцевої команди. Тут велике місто, дуже багато людей, більше можливостей. 

‒ Як можна порівняти життя в Португалії та Іспанії?

‒ В Іспанії подобалося значно більше. І моїй дружині, і дитина в нас маленька. Дуже сумуємо за Іспанією, майже щодня говоримо про неї. Не скажу, що в Португалії погано, але ми дуже звикли до Іспанії. 

‒ Чим займаєшся у вільний час? 

‒ У вихідний завжди їдемо кудись з дружиною та дитиною або поснідати зранку, або пообідати. А потім, якщо є час, їдемо до океану, просто трішки погуляти. Тут недалеко, 40 хвилин від Браги. 

‒ У вас стадіон на 6 тисяч глядачів. Яка атмосфера на ньому? 

‒ У таких командах, як наша, стадіон не заповнюється. Хоча в нас доволі хороші вболівальники. Але тут є команди на зразок Ароки чи Каса Піа, в яких взагалі немає вболівальників. У нас стадіон вміщує 6 тисяч – ніби дуже мало, але люди приходять і підтримують. Є ультрас, які їздять на виїзди. На останньому виїзді до Портімоненсе, найбільш дальньому по відстані, приїхало близько 500 наших вболівальників. Було дуже приємно. Але домашній стадіон заповнюється в залежності від суперника. Хоча навіть на топовому в нас може не бути 100% відвідуваності. Для мене це трохи дивно. Бо рівень футболу і чемпіонат досить цікавий. 

‒ Нещодавно минуло два роки як йде повномасштабна війна в Україні. Наскільки в Португалії до сих пір підтримують Україну?

‒ Якщо чесно, тут люди просто живуть своїм життям. Так, в команді партнери запитують мене. Тренер з фізпідготовки дуже часто запитує, як там ситуація? В нас у масажній телевізор, там весь час йдуть новини і постійно там говорять про Україну. Команда все це дивиться і потім перепитує чи це так або інакше? І ніби підтримують усі. Але ніхто не підійшов і не сказав, що він готовий допомогти чимось фінансово чи вже зробив це. Всі все розуміють, всі все знають…

‒ Але інтерес трохи зменшився?

‒ Не трохи – набагато зменшився. Вони можуть запитати щось в мене, я відповім, але за хвилину вони вже говорять про інше. Для них це щось далеке, не їхнє, тому не особливо турбує. 

• Читайте також: «В Депортіво мене просили грати, як Зінченко»: Лебеденко – про Зозулю, Лукаса Переса та перехід до Візели

«В Ла-Коруньї всі живуть футболом. Ти купляєш продукти, а продавець на касі до тебе говорить: «Давай, завтра треба виграти!»

‒ Давай згадаємо твій період в Іспанії. Ла Корунья і регіон Галісія – дуже красиві, чи не так?

‒ Дуже! Дуже, дуже, дуже! Для мене це топ. Корунья для мене це одне з найкращих міст, де я взагалі був. А мені там довелося жити, тож було взагалі супер. Дуже шкода, що мав для цього так мало часу. Там дуже гарно – і місто, і люди, і сама атмосфера в місті. Класно!

‒ Які спогади про ці півроку на Ріасорі? 

‒ Дуже приємні! От ми говоримо про атмосферу. А знаєш як важко було переїхати в Португалію після того, коли на Ріасорі ти приймаєш останню команду третьої ліги Іспанії, а на трибунах збирається 20-25 тисяч глядачів. На Візелу ходить 2000-2300 вболівальників. Це зовсім інший настрій на гру. На Ріасорі щоразу була своя атмосфера. Коли ми грали з Реалом Кастільєю, був рекорд сезону – 29 тисяч глядачів. Причому коли така кількість людей ще й тебе підтримує, це зовсім інші відчуття.

‒ Така увага – приємна?

‒ Загалом місто живе футболом і своєю командою, мені як футболісту це було дуже приємно. Ти виходиш на вулицю, тебе всі знають. Ти заходиш в магазин – з тобою фотографуються. Ти купляєш продукти, до тебе на касі продавець говорить: «Давай, завтра треба виграти!». Це щось особливе! 

‒ А критика могла бути?

‒ Насправді було так – коли в команди є результати, то все добре. Але якщо стаються поразки, починається великий тиск і до тебе не так ставляться, як могли би. В мене так співпало, що коли я був там, Депортиво йшло більш-менш, тож особливих претензій до нас не було. Я дуже сумую за Коруньєю та Ріасором. Хотілося би ще колись повернутися туди – зіграти за них, або хоча би навіть і проти. 

«Вболівальники Депортиво скандували: «Зозуля – ти нацист». Але він добра та приємна людина, яка не заслуговує такого ставлення»

‒ Що за дика історія про матч проти Райо Махадаонди, під час якого вболівальники Депортиво скандували «Зозуля – ти нацист»?

‒ Я пам’ятаю це. Але в мене мала народитися донечка і мені керівництво сказало залишитися вдома. Я не був на грі, але чув цю історію. 

‒ В Галісії було якесь упереджене ставлення до українців загалом?

‒ Ні, абсолютно ні. До мене ставилися дуже добре. Наскільки я розумію, це певна група ультрас мала специфічне ставлення до Зозулі. Хоча в мене запитували хлопці наступного дня на тренуванні, я заступився за Романа. А біля мене сидів гравець, який також грав з ним в Альбасете і він також сказав, що не розуміє, чому до нього таке кричали і що від нього хотіли, адже він настільки добра і приємна людина, яка не заслуговує на таке ставлення. 

Орест Лебеденко. Фото: ФК Візела

‒ Депортиво – знаменитий та історичний клуб, чемпіон Іспанії-2000. Як вважаєш, в них є перспективи повернутися в еліту місцевого футболу невдовзі? 

‒ Думаю, найближчим часом вони повернуться. Там дуже сильна школа, дуже сильні гравці, власні вихованці. Думаю, в цьому сезоні вони піднімуться в Сегунду. Я стежу за ними, в них дуже добре поставлена гра. А роки за 2-3, можливо, Депортиво буде і в Прімері. Для мене завжди, коли я був у тій команді, і до того, всі говорили і я в цьому пересвідчився, що в Іспанії є Барселона, Реал, ще пара клубів, такі як Валенсія, Атлетіко та Вільяреал – топові. І Депортиво котирується так само, адже це легендарний клуб. Вони не можуть так довго перебувати внизу. Чекаю на них в Прімері і в єврокубках. 

‒ Можливо, коли ти там був, перетинався з кимось з легенд тих часів?

‒ В клубі ніхто з них не працює. Але коли я вже пішов звідти, то бачив, що до них приїздив бразилець Бебето, до нього було багато уваги. Шкода, що не зміг його побачити. 

«Коли був карантин, ми збиралися грати на вулиці на Осокорках і Гельзин приїздив на Феррарі грати з нами»

‒ Якщо ненадовго повернутися до твого періоду в українському футболі. Які в тебе спогади про виступ за донецький Олімпік? 

‒ Дуже приємні. Там були хороші люди. Керівництво дуже підтримувало команду. Дуже шкода, що цього клубу більше нема. Президента Владислава Гельзина завжди вітаю з Днем народження, спілкуємося. В мене за ті півтора року, що я був у команді, були хороші стосунки з ним. Пам’ятаю, коли був карантин, ми на Осокорках збиралися на вулиці, серед будинків, грати у футбол, а він приїздив грати з нами на Феррарі. 

‒ Стежиш за виступом рідних Карпат?

‒ Матчів не дивився. Але за всіма новинами щодо клубу стежу, читаю. Дуже приємно, що вони повертаються, що в них все вдається, що зробили свою базу. Команда хороша, тренер хороший, амбіції дуже високі – це дуже добре і для українського футболу і взагалі я дуже радий за Карпати. Я думаю, вболівальники скоро повернуться на трибуни і буде взагалі супер.