Мирон МАРКЕВИЧ: «НЕ ВСЕ ТАК ПОХМУРО, ЯК ЗДАЄТЬСЯ»

— Мироне Богдановичу, вважаю, нині футбольну громадськість щодо «Металіста» цікавлять два моменти. Перший: чим ви займалися впродовж трьох тижнів простою?

— Справді: спочатку втратили чотирнадцять днів через ігри національної збірної, потім іще тиждень через відмінений матч із «Арсеналом»… Що робити? Так, нам не підфартило, бо склалися воєдино два фактори. Чим займалися? Тренувалися, тим паче, тепер у нас трохи видозмінена система підготовки.

— Даруйте, можливо, моє наступне запитання вважатимете дилетантським, але чому ви наперед не прорахували такий сценарій?

— Та від нас же нічого не залежало! Ми, можна сказати, стали заручниками обставин. По-перше, справи збірної — святе, що ж тут удієш? По-друге, з нами неправильно вчинили наші футбольні керівники: самі згадайте, скільки вони тягнули з отим триклятим поєдинком із «Арсеналом»! Тягнули й тягнули, казали, що відбудеться, потім — ні, тримали нас у напрузі та невіданні… Погоджуюся: можна було організувати міні-збір, виїхати кудись за рубіж, але… Наголошую: ми до останнього, буквально — до минулої п’ятниці, не знали, гратимемо з киянами чи ні. Окрім того, в нас, у Харкові, нині чудова погода, тож тренуємось удома.

— Проте з потрібними спарингами у вас негусто.

— Як подивитися. З одного боку, вже зустрілися зі збірною Харківської області, на тижні нас очікує зустріч із друголіговим «Кременем». З іншого, обходимося тим, що є: ви ж розумієте, що з командами прем’єр-ліги не домовишся. Як і з представниками першого дивізіону, бо всі задіяні у чемпіонаті.

— Те, що нині у вас своєрідна тиша, підтверджує офіційний сайт: там повідомляють про все, крім… основного. Є інформація про ювілей ветерана, про доброчинну акцію, навіть про концерт гурту «Океан Ельзи». А ось які справи в команді…

— Та я, чесно кажучи, не слідкую за всім цим, у Інтернет узагалі не заглядаю… А про нашу зустріч зі збірною Харківщини написали.

— Написали, проте складу суперника не дали.

— Повторюся: у ситуації, що склалася, ми, вважаю, вчинили максимально правильно.

— Тепер, із вашого дозволу, підійдемо до іншого важливого моменту: ви оголосили, що взимку клуб залишать шестеро виконавців.

— Якщо чесно, мене більше цікавить не те, хто від нас піде, а імена тих, хто прийдуть, кого ми візьмемо. Бо непотрібних, «баласт» завжди можна відшукати, то справа нехитра, а ось у зворотному напрямі працювати складніше… Давайте зачекаємо: даю гарантію, що буквально за два тижні все у цьому плані вирішиться.

— У попередньому номері «УФ» мій колега зробив припущення, що попрощаєтеся з такими футболістами: Вільягрою та Гомесом — через їхню незадоволеність ігровою практикою, Пшеничних, Гоменюком і Березовчуком — через недостатній фаховий рівень, а також із Дишленковичем — з огляду на його «пашпортину».

— Мені нині якось неправильно буде оголошувати на пресу імена, чи не так?.. Іще хочу сказати, що у «списку» вашого колеги значиться четверо українців, а ми, зваживши на «величезний вибір» доморощених виконавців, радикально з ними діяти не можемо… Безумовно, маємо кілька людей, які засиділися. Проте конкретні прізвища наразі від мене не дізнаєтеся.

— А можна бодай про одного запитати — щодо вашого капітана?

— Ні, нехай пройде час. Сьогодні тривають переговори — маю на увазі не конкретно Сосу, а взагалі, тож дочекаймося їхнього завершення… Повірте: тут усе не так похмуро, як декому здається.

— Мироне Богдановичу, а ви погод­жуєтеся, що нинішній «бунт легіонерів» у Харкові спровокований майбутнім мундіалем? Мовляв, хочуть додому, щоби бути на видноті.

— Є резон у ваших словах: чемпіонат світу може для футболіста стати єдиним у житті, тому заради цього вони здатні йти на рішучі кроки. Тобто, бажання гравців мені зрозуміле… Проте, ще раз хочу сказати, нічого страшного в нас не відбувається.

Володимир БАНЯС.