«Мріяв про Реал, а отримав запрошення від Барселони»: Хрвоє Іліч – про повернення до Кривбасу та свою кар’єру
717 
Автор – Ігор ДМИТРІЄНКО
Хрвоє Іліч – один з лідерів Кривбасу останніх років. В поточному сезоні 25-річний опорний півзахисник забив три важливі голи, які принесли команді залікові бали. Про те, як опинився у найкращій футбольній школі Хорватії, чому відмовився від пропозиції Барселони та які ще мав пропозиції, окрім України, він розповів в ексклюзивному інтерв’ю «УФ».
Півзахисник Кривбасу Хрвоє Іліч в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про:
- те, чому не залишився виступати в Італії;
- клуб, який підписав з ним контракт без фізичного перегляду;
- те, чому в дитинстві після тренувань ночував прямо в роздягальні;
- те, що допомогло швидко адаптуватись у Кривому Розі;
- цілі, які ставить з командою на поточний сезон.
«Хотів грати за Реал, отримав запрошення від Барселони»
– Хрвоє, розпочнімо наше інтерв’ю з питання, як ти взагалі почав займатись футболом. Якою була твоя історія?
– Моя історія розпочалася в ФК Гранічар з невеличкого міста на Сході Хорватії – Жупаня, коли мені було 3-4 роки. Вже юним хлопцем я вступив в Академію ФК Осієк, де розпочався мій повноцінний футбольний шлях. Вранці ходив на навчання в школу, а після цього одразу їхав на тренування, яке закінчувалося близько 23 години вечора.
Хрвоє Іліч у матчі проти Шахтаря. Фото: Кривбас
– Тобто, ти весь день в школі та тренувався до пізньої ночі. Витримував такий темп у дитинстві?
– Чесно кажучи, для маленького хлопця графік був напружений, через це іноді ми з товаришами по команді залишалися ночувати прямо в роздягальні.
– Чи є ще серед твоїх рідних футболісти?
– Так, мій батько та дядько були професійними футболістами. Проте, на жаль, через слабке здоров’я вони не змогли продовжити кар’єру.
– За який клуб мріяв виступати в дитинстві?
– Мене завжди мотивувала йти вперед мрія дитинства – грати за мадридський Реал. Скільки себе пам’ятаю я завжди слідкував за кожним матчем цієї команди та надихався грою його зіркових футболістів.
– Ти виступав в Академії Осієка до 14 років. Хто тебе покликав до Академії Динамо (Загреб)?
– Президент Динамо (Загреб) Здравко Маміч зв’язався з моїм агентом і запропонував приєднатися до їх Академії. Зізнаюсь, на той час я був одним із найперспективніших юних футболістів Хорватії. Був щасливий отримати таку пропозицію від топового клубу в своїй країні, тому що хотів розвиватися та виходити на новий рівень.
– Вважається, що для юного футболіста з переїздом у клуб чужого міста починається доросле життя. Погодишся?
– Переїзд, розлучення з родиною – все це було справжнім стресом для мене. Дякую моїй матусі, яка дуже часто навідувалася до мене в Загреб і полегшувала мій сум. До речі, незадовго до цього, я мав запрошення від Барселони. Але відмовився, адже мені було всього 14 років і я не був готовий жити на такій великій відстані від рідної домівки.
«Хорватія демонструє класні результати на світовій арені у багатьох видах спорту»
– Школа загребського Динамо випустила чимало всесвітньо відомих футболістів – Ковачич, Модрич, Манджукич, навіть Дані Ольмо. З ким з зірок хорватського футболу ти перетинався на юнацькому рівні?
– Дійсно, Динамо (Загреб) – це топ-рівень в Хорватії й не тільки. Їх Академія виховала багато талановитих футболістів. На жаль, я не перетинався з кимось з цих майбутніх зірок особисто. Пам’ятаю тільки, що багато разів грав проти майбутнього захисника Манчестер Сіті Йошко Гвардіола.
Йошко Гвардіола. Фото: Манчестер Сіті
– Взагалі, в чому секрет хорватської школи футболу, як вважаєш?
– Секрет в тому, що ми, хорвати – взагалі спортивна нація, в нашій крові – дух лідерства. Саме тому ми показуємо класні результати на світовій арені у багатьох видах спорту: футбол, теніс, баскетбол та водне поло.
– В Динамо (Загреб) ти пробув п’ять років. Як опинився в італійській Пескарі та чому вже невдовзі повернувся в Осієк?
– На той момент у мене було дві опції: грати в оренді в Пескарі чи поїхати до Іспанії. В мого агента були гарні взаємовідносини із керівництвом італійського клубу, тому я обрав саме цей варіант.
Я грав за U-19, проте іноді мені випадав шанс тренуватися з головною командою. Це особливий період моєї кар’єри, адже на той момент Пескара виступала в Серії А та конкурувала з топовими клубами — Міланом, Інтером, і так далі. Саме в цьому клубі я розвинув витривалість під час бігу та почав вчити італійську, щоб подолати мовний бар’єр.
Проте, на жаль, невдовзі команда вилетіла до Серії В, тому я вирішив повернутися до Осієка. Там якраз відбувався розквіт клубу. Це було гарним рішенням для мене, адже я добре знав і клуб, і головного тренера.
– Окрім Осієка, ти встиг пограти за інші місцеві клуби. Затримався ти тільки у Бієло-Брдо, де з 2021 по 2022 роки зіграв більше 60 матчів. Розкажи про цей клуб.
– Тоді в мене з’явились певні непорозуміння з керівництвом Осієка, тому я перейшов в оренду в Бієло-Брдо – клуб Другої ліги Хорватії, де мав змогу отримувати багато ігрової практики на полі, що було вкрай важливо для мого віку. Наскільки я знаю, більшість з моїх колишніх одноклубників зараз грають здебільшого в Хорватії в Другій та Третій лігах.
«Сумлінно працюю кожного дня, щоб одного дня отримати виклик до збірної Хорватії»
– У 2023 році ти став гравцем Хапоеля (Тель-Авів) в Ізраїлі. Як виник цей варіант?
– Я результативно завершив сезон в Бієло-Брдо та прагнув нового етапу у футбольній кар’єрі. Агент надіслав відео з моїми матчами до Хапоелю. Через декілька днів вони вже були готові підписати зі мною контракт, та чекали на мене в Тель-Авіві.
– Ось так просто, без перегляду? І як тобі там гралося?
– Це точно був чудовий трамплін в моїй професійній кар’єрі.
Я усвідомлював, що Хапоель – один із лідерів ізраїльського футболу, клуб з великою історією. Було приємно і хвилююче виступати за цю команду. Граючи там, відчував перші мурахи по тілу від неймовірної підтримки з боку великої кількості вболівальників, адже близько 25 тисяч фанів відвідувало кожен матч. Мені дуже подобалося жити в Ізраїлі, адже там тепло, цілий рік світить сонце. Ще й родина дуже часто приїжджала дивитися мої ігри, саме це заряджало мене і підштовхувало на нові досягнення.
– В Ізраїлі наразі доволі напружена атмосфера через війну. Це відчувалось вже тоді?
– Так, я відчував напругу, адже бачив ракети в небі. Проте розпал воєнних дій розпочався через три місяці після того, як я покинув країну.
– Ти виступав за різні вікові групи збірної Хорватії: від U-14 до U-19. Певно, встиг пограти проти майбутніх зірок?
– Важко згадати імена всіх, проте я б виділив Алессандро Бастоні з Інтеру, Мойзе Кіна з Фіорентини та Джанлуку Скамакку з Аталанти. Це був великий досвід для мене.
– Збірна Хорватії – мрія кожного хорвата?
– Авжеж. Взагалі, мені здається, у кожного футболіста є ціль – зіграти за національну збірну своєї країни. Чи вдасться – подивимось. Але я сумлінно працюю кожного дня, щоб ця мрія стала реальністю.
«Кривбас зробив для мене все, щоб я почував себе тут комфортно»
– Ми знаємо про всесвітньо відоме хорватське дербі: Динамо – Хайдук. Чи можна порівняти це дербі з іншими європейськими суперпротистояннями: Барселона – Реал чи Мілан – Інтер, наприклад?
– Я б порівняв це дербі з битвою Мілан – Інтер. Для кожного хорвата протистояння Динамо – Хайдук дуже принципове по-своєму. Останні 20 років Динамо (Загреб) має більш лідируючі позиції в Хорватії, проте Хайдук не зупиняється та намагається щосили скласти гідну конкуренцію.
– Окрім Кривбасу, ти також мав пропозиції з Казахстану та Нідерландів. Які саме?
– Так, я мав певні пропозиції звідти, але зараз вже не бачу сенсу про це говорити. Це були клуби нижчих ліг своїх країн. УПЛ знаходиться на більш високому рівні, тому практично без роздумів обрав саме Кривбас.
Хрвоє Іліч (по центру). Фото: Кривбас
– У Кривбасі ти швидко став одним з лідерів. Що допомогло стати своїм в новому колективі?
– Справді, я дуже швидко інтегрувався в новий клуб і вже за два тижні відчував себе як вдома. Майже одразу почав показувати свій потенціал та виконувати те, що від мене вимагав тренер. До того ж, товариші по команді, тренери та керівництво клубу дуже тепло зустріли мене, зробили все, щоб я почував себе комфортно.
– З березня по вересень 2024 року ти не провів за Кривбас жодного матчу. Твоє повернення до розташування команди – які емоції зараз з приводу цього?
– Я радий повернутися до Кривого Рогу, до Кривбасу та знову побачити товаришів по команді. Я вдячний керівництву та тренерам за розуміння і підтримку. Наразі прагну допомогти червоно-білій команді добитися всіх вершин. Дійсно, Кривбас це ми!
– Багато часу витрачаєш на дорогу додому, коли виникають паузи в чемпіонаті?
– Загалом я витрачаю на дорогу приблизно 20 годин: спочатку доїжджаю до Молдови, потім на літаку дістаюсь Стамбулу, звідти лечу до Белграду. І нарешті їду додому на машині. Але я знаю про нинішню ситуацію в Україні, тому ставлюсь до цього з розумінням.
«Мені боляче за українців, адже вже три роки вони змушені жити у постійному страху за своє життя і життя своїх близьких»
– Пауза у твоїх виступах за Кривбас якраз припала, в тому числі, на історичні для клубу ігри єврокубках. Де підтримував команду?
– Звичайно, я дивився всі матчі Кривбасу. Особливо мені запам’ятався перший матч проти Вікторії (Пльзень), адже наша команда довела, що може грати з цим досвідченим опонентом на одному рівні. Я до останнього вірив у силу Кривбасу та те, що ми пройдемо далі. Але це футбол, непередбачуваний вид спорту. Я вважаю, що певне хвилювання та психологічний тиск підкосили наших хлопців.
Щодо Бетісу – всі розуміли, що це також сильна команда, одна з найсильніших в Іспанії. Не вдалось реалізувати свої моменти, на відміну від суперника. В цілому, це був чудовий європейський досвід для Кривбасу, трамплін у кар’єрі для багатьох наших футболістів (яскравий приклад – Прінс Аду, якого Вікторія придбала відразу ж після матчів із криворіжцями; прочитати інтерв’ю ганця «УФ» можна тут, – прим. І.Д.).
– Які завдання та перспективи у Кривбасу на поточний сезон?
– Наразі ми знаходимось у лідируючій групі, тож будемо рухатись тільки вперед і показувати силу команди. Через те, що багато хлопців протягом сезону отримували пошкодження, змінювався склад команди, ми змушені були ставати більш універсальними та знаходили вихід з ситуації. В цілому можемо занести до активу перше півріччя.
– Ти зіграв за Кривбас уже достатньо матчів в УПЛ. Кого з опонентів можеш відзначити?
– Виходячи на поле, мені байдуже, проти кого саме грати, адже я однаково налаштовуюсь на кожного опонента. Є футболісти, яких я міг би виділити, але не буду цього робити. Хочу сказати, що не боюся протистояння з жодним гравцем УПЛ. Адже наша команда завжди готова до боротьби з кожним клубом.
– Які особисті цілі Хрвоє Іліча на другу частину сезону?
– Я прагну перемагати з Кривбасом. Хотілося б, щоб ми пройшли цей шлях без травм. Загалом наша ціль – завершити цей сезон в топ-3. Найголовніше, я маю надію, що якнайшвидше закінчиться ця клята війна. Мені боляче за українців, адже вже три роки вони змушені жити у постійному страху за своє життя і життя своїх близьких.
– Дякуємо тобі за підтримку… Хто є твоїм найкращим другом у Кривбасі?
– Я зі всіма чудово комунікую. Звичайно, мені легше взаємодіяти з англомовними хлопцями, проте я вже розумію деякі українські слова. Дякую, вітаю і так далі. Дуже круто, що багато одноклубників почали вивчати англійську мову, це значно спрощує мовний бар’єр.
Младен Бартулович. Фото: Зоря
– Чи підтримуєш зв’язок з іншими хорватськими футболістами, які грають в УПЛ?
– Якось перед грою проти Зорі я спілкувався з Башичем і Бартуловичем. Проте в цілому тісного контакту ні з ким з хорватського футболу в Україні я не маю.
