«Мрію побувати на грі команди Бекхема»: український хавбек у США – про гру з Едмаром, війну та акул-людожерів
12997 
Повномасштабна війна принесла дуже багато змін у всі галузі нашого життя. Футбол – не виключення. Все більше українців грає за кордоном. Не дивує і поява наших гравців у екзотичних чемпіонатах. Зокрема місяць від місяця зростає представництво українських футболістів у Новому світі.
Ще рік тому в Сполучених Штатах неможливо було зустріти футболіста з українським паспортом, чи хоча б з українським корінням, а вже сьогодні їх там одразу декілька.
У складі Шарлот Індепенденс успішно виступає форвард Ілля Шевцов, нещодавно півзахисник Денис Костишин приєднався до Локомотиву з Ель-Пасо, співпрацювати з яким ще раніше почав інший хавбек – Артем Холод. Майже рік кольори Флориди Харрикейн захищає запорізький опорник Микита Юніков.
Сайт «Український футбол» зв’язався з 18-річним гравцем американського клубу, яким опікується виконуючий обов’язки головного тренера Металісту 1925 та колишній гравець збірної України Едмар.
«За два місяці до повномасштабної війни я приїхав у США на канікули, й тут і залишився»
– Микито, розкажи про свою команду. Як вона виникла, де базується, в якій лізі виступає?
– Команда заснована Едмаром у 2018 році у Делрей-Біч, це у Флориді. Виступає у NSL (National Soccer League) – четвертому дивізіоні американського футболу. Якщо говорити про рівень, то тут він приблизно такий як першій молодіжній лізі України, де я грав до від’їзду.
Як і в інших лігах, у NSL стала кількість учасників. Ніхто не вилітає. Після регулярного чемпіонату проводиться плей-офф, у якому визначається чемпіон сезону. При цьому команда, яка демонструє високі результати, за рахунок більш серйозних фінансових вливань, може піднятися до наступного дивізіону.
– Коли ти приєднався до «Ураганів»?
– Це сталося у січні цього року. За два місяці до повномасштабної війни я приїхав у США на канікули, й тут і залишився. Думав, як мені підтримувати форму, і побачив в інтернеті оголошення Харрикейн про перегляд нових гравці.
Здивувався, коли прочитав, що там грав Едмар. Не очікував побачити гравця збірної України у Флориді. Після перегляду мені запропонували залишитися в команді.
Десь через місяць після того як я з’явився у клубі, його очолив Едмар. І це вже були зовсім інші тренування – більш корисні й цікаві. А через те, що у нього був статус граючого тренера, я навіть встиг зіграти одну гру разом з ним.
Едмар повністю змінив підхід, використовуючи голландську модель, де на першому місці – навчання, на другому – дисципліна, а вже на третьому футбол.
«Я б хотів мати український паспорт, але Україна виключає подвійне громадянство»
– Де ти народився і як потрапив у футбол?
– Я народився в США, у Каліфорнії, але коли мені було три роки, моя мати повернулася до України, де я провів все своє дитинство. Футболом почав займатися в академії запорізького Металурга, куди мене у вісім років відвела мати.
Як я казав, повномасштабна війна застала мене у США, коли я гостював у бабусі, що мешкає у Флориді. Тут я зараз і граю. Едмар каже, що якщо буду продовжувати в тому ж дусі і наполегливо тренуватимуся, то зможу вирости в професіонала.
– Ти народився у Штатах, і відповідно до закону маєш право на місцеве громадянство. Який у тебе паспорт?
– Американський. Я б хотів мати й український, але Україна виключає подвійне громадянство.
– На яких умовах ти співпрацюєш з Харрикейном, з тобою уклали контракт?
– Контракту немає, тому що в цій лізі вони не передбачувані. Як гравець основного складу я маю постійну ігрову практику і шанс бути поміченим скаутами, які можуть запропонувати тебе клубам з більш статусних ліг.
– Тобто зарплатню ти не отримуєш?
– Ні. Клуб покриває усі витрати і надає ігрову практику. Я живу у бабусі, кожного дня їжджу на тренування, а по суботах – матчі. Зараз триває перерва, але на початку січня змагання відновляться.
– Свого часу за Харрикейн, крім Едмара, грали українці Андрій Березовчук, Сергій Пшеничних і Сергій Ольховський. Зараз в твоїй команді самі американці?
– Американців не дуже багато. Є чимало футболістів з Мексики, і навіть гравці з Туреччини та Індії.
– З адаптацією проблем не було?
– Якщо говорити про мову, то англійську я знав ще до переїзду, тому що дуже ретельно вивчав її у школі. Тому з комунікацією проблем не було.
«18 січня на мене чекає перегляд у команді коледжу, з якої можна потрапити в MLS»
– Чи є шанси у гравців NSL потрапити відразу до клубу MLS?
– Так, але спочатку тобі треба поступити у якийсь коледж і паралельно грати ще й за його команду. З команди коледжу тебе можуть запросити на перегляд до команди MLS. Для цього навіть на потрібно грати за Харрикейн. Така система давно і добре працює. Щодо NSL, то звідси ти можеш перейти лише до команди другого чи третього дивізіону.
– Зараз ти десь навчаєшся?
– Так. Я півроку навчаюся у коледжі, але найближчим часом планую перейти до іншого, де є сильна футбольна команда. Буду паралельно грати за них, і за Харрикейн. Це теж у Флориді. 18 січня на мене чекає перегляд.
– Порівняй життя у Флориді із життям в Запоріжжі. Є щось спільне?
– Контраст дуже великий [сміється]. В Запоріжжі гірше розвинути інфраструктура. Ще більше відрізняється клімат. У Флориді постійна спека. Зараз зима, температура не опускається нижче 25 градусів тепла. Влітку більш спекотно – 37-38 градусів і підвищена вологість. Тренування в таких умовах даються непросто.
Але все одно постійно хочеться додому, у Запоріжжя. І до війни хотілося, а тепер – взагалі. Дуже важко знаходитися далеко від України. Сильно сумую.
– До океану часто їздиш?
– Не дивлячись на те, що їхати до нього лише п’ять хвилин, буваю там рідко. Вільний час буває лише на вихідних, і я намагаюсь його витрачати на зустрічі з друзями.
Влітку купатися не дуже приємно, а ось зараз вода комфортна – не тепла і не холодна. Щоправда, є нюанс у вигляді великої кількості акул. Тутешнє узбережжя лідирує у світі за кількістю нападів цих хижаків на людей. Дякувати богу, я з ними ще не зустрічався.
– Як ти пересуваєшся по місту?
– Нещодавно отримав водійське посвідчення і купив собі Toyota Prius 2013 року.
«З тренером ми спілкуємося про війну майже постійно, особливо – коли їдемо на гру»
– Коли ти востаннє бачив своїх батьків?
– Три місяці тому мати приїжджала до Нью-Йорку, де ми з нею зустрілися, а взагалі вона зараз мешкає у Португалії. Батька не бачив вже два роки, зараз він знаходиться в Одесі.
– Як слідкуєш за подіями, які зараз відбуваються в Україні?
– Коли прокидаюся, відразу заходжу в телеграм і читаю новини. Іноді дивлюсь щось у YouTube чи по ТБ. Але останнім часом намагаюся споживати новини дозовано, бо вони дуже вибивають з колії і відбирають мотивацію робити свої буденні справи.
– Як реагують на війну твої одноклубники?
– На початку війни майже всі хлопці регулярно цікавилися, як почуваюся я та моя родина, що з моїм містом та моїм домом. Зараз вже менше уваги до цього, але періодично мене запитують, коли закінчиться війна. При цьому з тренером ми спілкуємося про війну майже постійно, особливо – коли їдемо на гру.
– Як часто ти спілкуєшся з Едмаром?
– Ми регулярно телефонуємо один одному чи просто переписуємося. Він мені пропонував приєднатися до команди U-19 Металісту 1925, але я не впевнений, що зможу виїхати з України у разі чого.
– Як ти з одноклубниками відреагував на те, що Едмар залишив вашу команду заради Металіста 1925?
– Ми дуже зраділи. Активно стежимо за виступами його нової команди, бачимо, що вона прогресує під його керівництвом. Вони наближалися до зони вильоту, а зараз йдуть сьомій сходинці – що тут ще додати.
– Після уходу Едмара, хто очолив вашу команду?
– Луїс Франка. Він теж колишній гравець, бразилець, але живе в Америці близько 40 років. За часів Едмара він працював його асистентом.
«Для мене був справжній шок, коли Лунін, якого я бачив у Запоріжжі, перейшов до Реалу»
– Чи плануєш ти у майбутньому повернутися в Україну?
– Я дуже хочу грати в Україні. Сподіваюсь повернутися туди після нашої перемоги над ворогом. Український футбол має чудове майбутнє. Наші команди постійно грають у єврокубках, а наші легіонери на хорошому рахунку у Європі.
– Хто тобі найбільше подобається з гравців збірної України?
– Мабуть, зараз це – Мудрик. Він довів, що якщо ти чогось хочеш і постійно тренуєшся, то ти зможеш досягнеш свої мети. Це найкращий приклад того, задля чого ти граєш у футбол. Також мені подобаються Зінченко і Лунін.
Я пам’ятаю, як я ходив на домашні матчі Зорі у Запоріжжі і дивився на Луніна, а згодом дізнався, що він перейшов до Реала. Для мене це був справжній шок. Із Зорі – в Реал, як це взагалі можливо?
– Які українські команди підтримуєш?
– Шахтар, Динамо і Зоря. Тепер ще й Металіст 1925.
– Ти граєш на позиції опорного півзахисника. Якщо брати гравці твого амплуа, на кого ти хотів би бути схожим?
– Каземіро. Справжня машина, бульдог, який вигризає всі м’ячі, бачить поле і видає розкішні передачі. Я дуже часто передивляюся матчі за його участі – це high level.
«Після матчу побачив футболіста з команди суперників, який виходив з роздягальні у футболці Динамо Київ»
– В США чимало людей з України. Ти спілкуєшся зі своїми співвітчизниками?
– Так. З кимось ми гуляємо, з кимось спілкуємося у месенджері. Хтось тут живе давно, хтось приїхав під час війни. Хлопці, з якими я грав у Запоріжжі і яким вже виповнилося 18 років, залишилися в Україні. Ті, що молодші, переважно роз’їхалися Європою.
– Спілкуєшся з українцями, які грають в США?
– З співвітчизниками, які грали за Харрикейн, перетнутися я не встиг. Але нещодавно після одного з матчів я побачив футболіста з команди суперників, який виходив з роздягальні у футболці Динамо Київ. Звісно, що я підійшов до нього.
Це був Владислав Барський. Виявилося, що він з Миколаєва, а в Україні перед від’їздом до Штатів грав у Другій лізі за черкаський Дніпро.
– В Америці знаходяться найсильніші у світі ліги з баскетболу, хокею та бейсболу. Доводилося бувати на цих матчах?
– Я не дуже цікавлюся цими видами спорту, та й вільного часу не дуже багато. Коли він є я або бігаю, або індивідуально займаюся з м’ячем. Щоправда, у мене є маленька мрія – побувати на домашньому матчі команди MLS Інтер Маямі, якою опікується Девід Бекхем. В новому сезоні планую втілити цю мрію в життя.
– Якщо тобі колись доведеться обирати між збірними США і України, яку футболку надягнеш?
– Це дуже цікаве питання, але я все ж таки оберу збірну Україну, бо ця країна мені рідніша.
