Український футбол
Олег ФЕДОРЧУК: «Такого психологічного супротиву я не зустрічав у жодній із команд за 40-річну кар’єру»

Уже екс-тренер «корабелів» розповів, чому йому так і не вдалося більше, ніж на півроку, затриматися в Миколаєві

— Олеже Вікторовичу, якщо без зайвої лірики, чому не склалося з «Миколаєвом»?

— Без лірики тут, мабуть, не обій­тися… Знаєте, це як у подружньої пари: всім здається, що партнери підходять одне одному, а насправді — в них зовсім протилежна ментальність і підхід. Щось подіб­не на мене чекало й у Миколаєві. Із першого дня роботи більшість глядачів не прийняли мій прихід. Чому? Мабуть, так склалися обставини. У таких умовах було дуже складно працювати, особливо це відчувалося у вересні-жовтні. Отож я вирішив піти. Нехай краще хтось інший спробує свої сили, ніж отак мучитися й надарма витрачати енергію.

— Але ж почали непогано. Й говорили після п’яти зіграних турів не про боротьбу за виживання, а місце в трійці призерів…

— Так, стартові п’ять-шість турів трималися в групі лідерів і при цьому демонстрували видовищний футбол. Такий підйом можна пояснити хорошою роботою на передсезонних зборах. Чому ж потім пішов спад? Цьому бачу лише одне пояснення. Як уже неодноразово говорив, у кінці листопада в більшості гравців закінчуються конт­ракти, й тепер розумію, що продов­жувати їх вони не мали бажання. Отож після закриття трансферного вікна, ще 31 серпня, ця група стала демонструвати вже не той футбол, який показували в перших іграх. Уплинути на цю ситуацію я не міг, і все, що залишалося, терпіти. Не можна також оминути увагою умов тренування. Коли пішли дощі, тренувальний процес зазнав суттєвих змін, адже в «Миколаєва» немає своєї бази, а осінні поля залишали бажати кращого.

— Образи не залишилося?

— Жодної! Рішення піти було моїм. Із керівництвом і помічниками залишилися хороші дружні стосунки. Гравці телефонували наступного дня, деякі вибачалися. Про час, проведений у Миколаєві, не шкодую. Єдине, дуже багато енергії витрачено. Було помітно, що це все ж не моя команда, не моє місто. Такого психологічного супротиву я не зуст­річав у жодній із команд за 40-річну кар’єру тренера й футболіста. Навіть коли команда йшла в лідерах, у свій бік постійно чув репліки, що тренера треба змінювати. А тепер уявіть, що вигукували, коли команда програвала. Тому я ухвалив, уважаю, зважене рішення. У даному випадку не треба думати про гроші, контракти, а потрібно мати мужність і совість піти й не мучити ні себе, ні команду, ні вболівальників.

— Якою бачите подальшу долю «Миколаєва»?

— У «Миколаєва» є те, чого немає в багатьох інших клубів не лише першої ліги, а й найвищого дивізіону. Мовиться про величезну армію вболівальників, яким не байдужа доля команди. Не випадково ж «корабели» — найвідвідуваніша команда ліги. Цей фактор спонукатиме керівництво міста не забувати про клуб. Навіть Мірча Луческу після кубкового матчу сказав, що потрібно більше уваги приділяти команді. Майбутнє є, але потрібно поліпшувати інфраструктуру, адже без цього професіональний ФК не може існувати.

— «Миколаїв» залишився в минулому, а чим тепер плануєте займатися?

— Зараз усього себе присвятив онукам, адже останнім часом не мав часу приділяти їм належної уваги. Отож, принаймні місяць набиратимусь сил, а потім шукатиму роботу. Найскладніше, як колись говорив мені товариш, пережити, коли тебе звільняють перший раз. А далі — це звичний процес: тренер шукає свою команду, а гравці — свого тренера. Тому я з оптимізмом дивлюся в майбутнє.

Олександр ТРАВЯНКА.


стрічка новин