«Перш ніж засуджувати Ордеця – подивіться на себе»: Воронін – про війну, розрив з Динамо М та Ліверпуль

Вранці 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабної війни, Андрій Воронін розірвав контракт із московським Динамо та покинув Росію. Зараз він живе в Німеччині, грає у ветеранських турнірах і допомагає українським біженцям.

В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» Андрій Воронін розповів про роботу з Юргеном Клоппом у Майнці, ротацію Рафи Бенітеса в Ліверпулі та атмосферу в збірній часів Олега Блохіна. А також різко висловився про показовий патріотизм у соцмережах, ситуацію з Іваном Ордецем та біль від щоденних обстрілів рідної Одеси.

«З початку війни допомагаю українським біженцям, перебуваю в контакті з українською організацією Опора»

— Андрію, де ви зараз, чим займаєтесь?

— Я вдома, у Дюссельдорфі. У Німеччині я живу вже близько 30 років, і вона стала моїм другим домом. У мене четверо дітей, займаюся ними. Два сини займаються футболом, дивлюся їхні тренування та ігри. Граю за ветеранів Боруссії (Менхенгладбах). Це мій перший клуб у Німеччині, з яким я дебютував у Бундеслізі. Іноді запрошують грати за ветеранів Ліверпуля та різних версій Збірної Зірок.

Одним словом, досить активно проводжу час у ветеранському футболі. Буваю на німецькому телебаченні, намагаюся стежити за останніми подіями у футболі. Ну і, звісно, з початку війни допомагаю українським біженцям, перебуваю в контакті з українською організацією Опора — однією з найбільших та найвпливовіших у Німеччині. Вона розташована в місті Ессен.

Андрій Воронін з дітьми. Фото: Instagram

«Наш дует з Бербатовим і досі згадують у Німеччині. Грати з ним було дуже комфортно»

— Давайте трохи про вашу кар’єру. Ви поїхали в Боруссію зовсім юним. Як хлопець з Одеси вижив у суворій німецькій системі без знання мови та підтримки? Що було найважчим у побуті?

— Називати це виживанням не можна, якщо згадувати та оцінювати сьогодні. Клуб створював усі умови. Але було нелегко: я фактично був дитиною, сумував за батьками та друзями. Потрапив у зовсім інший світ — інша мова, інша культура. Та згодом освоївся, вивчив мову, знайшов друзів і коло спілкування.

— Далі ви опинилися в Майнці. Юрген Клопп лише починав. Чи була у нього вже тоді та «магічна» енергія, яку ми бачили в Ліверпулі? Яку найпершу пораду він дав вам, коли ви стали найкращим бомбардиром Другої Бундесліги?

— Юрген — передусім особистість. Він повів нас за собою, зумів створити атмосферу всередині команди, налагодив дисципліну на полі, організував гру, зробивши її більш компактною. А головне — він зумів прищепити ментальність переможця та впевненість у своїх силах. Великий мотиватор! Це стосується й мене: я відчував його довіру, і це додавало мені впевненості.

— Ви сформували легендарний дует з Бербатовим у Баєрі. Як два таких яскравих его уживалися на полі? Дімітар справді був таким флегматичним, як про нього кажуть?

— Ми доповнювали один одного. Можливо, у нас було більше спільного на футбольному полі, ніж у житті. Дімітар був трохи замкнутим у собі, ну а я — протилежність. Напевно, це і був рецепт нашої взаємодії: кожен доповнював щось своє. Наш дует і досі згадують у Німеччині. Грати з ним було дуже комфортно.

«Я хотів грати кожен матч, а у Бенітеса були інші погляди»

— Перехід у Ліверпуль здавався казкою. Чому з Рафою Бенітесом не склалося так, як із Клоппом?

— Коли мені повідомив про Ліверпуль мій менеджер Андрій Головаш, я спочатку не міг у це повірити. Це була мрія! Незабутній час. Справжня команда зірок, думаю, тоді був найсильніший склад у Ліверпуля. Чому в мене не вийшло? Я виявився не готовим до процесу ротації. У Леверкузені я грав щотижня – по 90 хвилин. 

Я хотів грати кожен матч, а у Рафи були інші погляди, і якщо сьогодні подивитися на ситуацію очима тренера, то, можливо, я б із ним погодився. А тоді... З Рафою в мене і досі хороші стосунки. Востаннє бачилися в Манчестері, коли я прилітав грати за ветеранів Ліверпуля. Це було класичне дербі: Манчестер Юнайтед — Ліверпуль. Обидва були раді зустрічі, дуже приємний спогад.

— Ви грали пліч-о-пліч зі Стівеном Джеррардом. Яким він був та як реагував на ваші одеські жарти в роздягальні?

— Йому пощастило, тоді я ще не володів англійською в належному обсязі (сміється). А якщо серйозно, то Стівен — гравець світового рівня, справжній лідер і надзвичайно достойна людина. Ми і зараз іноді спілкуємося.

Рафаель Бенітес та Андрій Воронін. Фото: Instagram

«Могли посваритися, посперечатися з Блохіним, але потім усе ставало на свої місця. Надзвичайно достойна людина!»

— Чвертьфінал ЧС-2006 — це пік вашого покоління у збірній України. Олег Блохін часто здавався занадто жорстким і самовпевненим. Чи були моменти, коли у вас виникали з ним суперечки?

— Блохін — це видатна особистість. У процесі нашої роботи були різні моменти. Могли посваритися, посперечатися, але потім усе ставало на свої місця. Надзвичайно достойна людина! Дуже люблю його та поважаю.

— Ваша зв'язка з Шевченком у збірній була еталонною, але поза полем ви здавалися різними за темпераментом. Яким Андрій Миколайович був у роздягальні, коли камери вимикалися? Він тиснув своїм авторитетом?

— У мене питання: що означає «тиснути авторитетом у роздягальні»? Авторитет — поняття відносне. Наприклад, мені пощастило грати та перебувати в роздягальні з моїм кумиром Дієго Марадоною. Це було під час матчу Збірної Зірок. Зі мною в роздягальні були і Стівен Джеррард, і той же Бербатов, Фернандо Торрес, Хабі Алонсо, чемпіони світу Хуан та Маскерано... 

І всі вони показували свій авторитет на полі, а не в роздягальні. Одна з якостей майже всіх видатних футболістів — вони ніколи не ставлять себе вище за інших. Шева був частиною нашої команди. Стосунки з ним були дружніми і на полі, і в житті. А темперамент у кожного свій.

Андрій Воронін та Дієго Марадона. Фото: Instagram

— Сергій Ребров зараз очолює збірну. Чи бачили ви в ньому тоді майбутнього тренера? Яким він був людиною поза полем?

— Ми дуже добре товаришували, стосунки були найближчими. Чи буде він тренером, я тоді не замислювався. Він був людиною, на яку я міг покластися. З часом наші стосунки вщухли. Ми з ним не куми, можливо, тому.

— Які у збірної України шанси потрапити на ЧС-2026, ваш прогноз на матч зі Швецією? 

— Шанси є завжди. Тим більше ми граємо не з переможцями підгруп. Усі команди у стиках рівні. Питання треба поставити інакше: що ми зможемо протиставити шведам?

Андрій Воронін. Фото: Getty Images

«Перш ніж засуджувати Ордеця, подивіться на себе і навколо»

— Ви покинули Москву на початку березня 2022 року. Чи намагався хтось із колишніх партнерів по Динамо вас відговорити?

— Рішення я ухвалив рано-вранці 24 лютого 2022 року. Зателефонував Андрію Головашу, він ще спав і нічого не знав. Цього дня мала відбутися презентація нового контракту з московським Динамо, який підписав увесь наш «німецький» тренерський штаб. Контракт був розрахований на 3 роки. На 10-ту ранку Андрій підготував спільно з клубом усі документи, і я розірвав контракт. Ви не повірите, але команда поставилася з розумінням і підтримкою. Можливо, колись я зможу показати відеопослання, яке мені підготувала та передала команда. Вдячний усім хлопцям за спільну роботу, розуміння та підтримку в ситуації, що склалася.

— Ви заявляли, що не бачите свого майбутнього в країні-агресорі. Чи залишилися у вас там люди, з якими ви досі підтримуєте зв'язок, чи це повне «випалювання мостів»?

— Практично ні з ким не спілкуюся – лише з одиницями. Багато хто також покинув Росію. Війна сильно змінила людей, їхні погляди. Зокрема й мене.

— Івана Ордеця дуже сильно критикують в Україні за те, що не розірвав одразу контракт із московським Динамо. Чи підтримуєте ви зв'язок, що він взагалі каже про війну?

— Ваня одразу пішов в оренду в німецький Бохум, не зігравши від початку війни жодного матчу за московське Динамо. Коли він був у Німеччині, ми з ним спілкувалися. Давати оцінку його рішенням не стану, вважаю це особистою справою кожного. Тим більше, коли дивлюся на це шоу, коли люди у 2014-му першими тікали до Росії, маючи контракти в Україні, у перші дні війни боялися відкрити рота, бо не знали, що буде. Але потім бігали з прапорами перед камерами, виголошували промови з трибун і вдавали із себе патріотів.

Я виїхав з Росії першим, розірвав контракт, хороший контракт. Виїхав не за «сімейними обставинами», а публічно засудив війну і сказав, що не зможу жити у країні, яка бомбить українські міста і вбиває людей. У Німеччині я одразу висловив свою позицію в усіх провідних виданнях. Навіть в Італії я першим дав інтерв'ю Gazzetta dello Sport, хоча моя кар'єра ніяк із нею не пов'язана. Зателефонували — я відповів. Я допомагав і допомагаю біженцям не для ТікТоку, а за покликом серця. Мене так виховали. Але при цьому я погано розмовляю українською і не бігаю з прапором біля камер, не лізу в політику та за посадами, не знімаю себе для ТікТоку чи Ютубу. Тому, перш ніж засуджувати Ордеця, подивіться на себе і навколо.

Андрій Воронін та Іван Ордець. Фото: Instagram

«Якщо не буде серйозної пропозиції, то краще займатимуся своїми дітьми»

— Одеса зараз під постійними обстрілами. Які почуття у вас виникають, коли ви бачите новини про прильоти в рідні місця?

— Постійно перебуваю на зв’язку з друзями. Допомагаю, чим можу. Це страшенний біль.

— Чи розглядаєте можливість повернутися в український футбол у ролі тренера чи менеджера?

— Усе залежить від серйозності. У мене були пропозиції. Але я не піду, як дехто, тренером з ментальності, аби лиш отримати місце, мати посаду і стосунок до процесу. Я хочу займатися серйозним проєктом із серйозними людьми і мати в ньому своє законне місце. Якщо такої пропозиції не буде, то краще займатимуся своїми дітьми.

— І наостанок невеличкий бліц. Клопп чи Блохін? Хто як тренер дав вам більше?

— Різні історії, різні умови, різні завдання. Клуб і збірна...

— Найбільший штраф у кар'єрі: за що і на яку суму? 

— Не пам'ятаю.

— Гол за збірну чи гол за Ліверпуль на «Енфілді»? Що викликало більше емоцій? 

— Перший гол за збірну проти греків і гол проти Данії, який вивів нас напряму на Чемпіонат світу 2006 року.

— Найкращий партнер, з яким ви розумілися на полі із заплющеними очима? 

— У Леверкузені — Бербатов і Шнайдер. У Ліверпулі — Джеррард і Алонсо. У Кельні — Подольскі.