Новобранець ЛТК розповідає про кар’єру й проблеми воротарів в Україні

— Петре, як і чому опинилися у футзалі?

— Так сталося, що батьки переїхали на помешкання й працю в місто Сургут, що в Росії, відтак за якийсь час забрали і нас із сестрою. Я тоді нав­чався в 3 класі, тож увесь вільний від уроків час проводив у дворі, граючи у футбол. Багато моїх друзів займалося футзалом, і вони мені запропонували записатися у секцію СДЮШОР «Нефтяник». Так я й потрапив у футзал.

— Як розпочиналася спортивна кар’єра в Росії?

— Я позаймався 2 місяці у СДЮШОР, і це мені сподобалося, намагався не пропускати тренувань. Щойно пішов у 5-й клас, то була створена команда 1990–1991 р. н. Із перших тренувань став у ворота. Після того, як ми зіграли товариську гру, тренер сказав, аби я вже не змінював амплуа. Перший сезон наша команда відіграла дуже слабко: з 20 команд посіли 16 місце. Наступного року мене запросили на турнір із сургутським «Локомотивом». Після його закінчення я залишився в новій команді. Ми тоді виступали в одній лізі з «ТТГ-Югра», «ВІЗ-Сінарою», тож, посівши 3-є місце, вийшли у фінал чемпіонату Росії. Але там успіху не добилися, зайнявши лише 9-е місце. А ось наступного року виступили значно краще, посівши 2-е місце у своїй лізі, а всеросійський фінал закінчили на 5-у. Тоді в команді були такі гравці, як Микита Кузнєцов, який зараз захищає кольори новоствореного футзального московського «Спартака», Олександр і Дмитро Катане, які виступали у «ВІЗ-Сінарі».

— Як же потрапили в «Енергію»?

— Після 11-го класу разом із батьками вирішив, що навчання продовжуватиму в Україні. Вступивши до Львівського коледжу будівництва та архітектури, мешкав у гуртожитку, який розташований неподалік спортивного залу. Якось побачив автобус «Енергії», стало цікаво, тож вирішив сходити подивитися на їхнє тренування. Дуб­ля в «Енергії» не було, тож тренер запропонував мені спробувати сили з основною командою, кольори якої тоді захищали Андрій Пітуля та Володимир Кардаш. А після Нового року «зелено-білі» зробили крок на омолодження, відтак мені запропонували повноцінний контракт.

— Чи думали колись, що станете у ворота?

— Кумиром мого дитинства був Анд­рій Шевченко, бо я теж хотів забивати м’ячі у ворота, як і він. Проте коли грали у футбол, то мене чомусь пос­тійно ставили у ворота, адже був наймолодшим. А потім мені сподобалося бути воротарем. Бажання забивати м’ячі зникло, хотілося якомога менше їх пропускати.

— У це міжсезоння «Енергію» залишив Владислав Лисенко, тож ви з Володимиром Кардашем залишилися вдвох. Не виникло думки залишитися та поборотися за місце в основі?

— Мені дуже пощастило, що мав змогу тренуватися з такими сильними воротарями як Лисенко та Кардаш. Конкурувати з ними на одному рівні мені було тяжко. Після завершення сезону контракт із «Енергією» теж закінчився, а пропозиції від тренерів чи керівництва його подовжувати не надходило.

— Чому «Енергія» так невдало провела минулий післячемпіонський сезон?

— Про це вже було дуже багато сказано як гравцями, так і керівницт­вом команди. Моя думка: потрібно було запросити в команду 2–3 нових виконавців. Потім сталася зміна тренера, а в нас були гравці, які разом провели не один сезон і в них уже були свої моделі гри. Новий тренер почав перебудовувати все під своє бачення. Почалися непорозуміння, наслідком чого стала серія поразок. Звісно, що стояло завдання виграти чемпіонат та Кубок. Нам не вдалося його виконати до кінця.

— Який матч вважаєте найкращим у кар’єрі?

— Напевне, це матч минулого сезону за 3-є місце проти ЛТК. Мене
завжди випускали в останні хвилини, коли результат гри вже був зроблений. А тут мені місце у воротах довірили з перших хвилин. Це стало приємною несподіванкою, тому свій шанс я хотів використати якнайкраще.

— На вашу думку, матчі у КУЄФА і ЕЛ чимось відрізняються?

— Я не брав участі в матчах КУЄФА, це тільки моя мрія. Звісно, що команда, яка потрапила туди, представляє не тільки своє місто, а й цілу країну. Тому й настрій, і самовіддача дещо змінюються. На матчах присутні селекціонери, тому це можливість проявити себе в Європі та потрапити у сильніший чемпіонат.

— Вам довелося пограти в першій лізі. Можете порівняти її рівень і рівень ЕЛ?

— У першій лізі виступають гравці, які пройшли команди вищої ліги, й дограють, тому там теж можна набути великого досвіду. Порівняно з ЕЛ, рівень значно відрізняється, це вид­но й по залах, де проводяться ігри, й в організації чемпіонату. Бувало й таке, що тренер господарів, окрім своїх прямих обов’язків, одночасно ще й виконував обов’язки головного судді. Рівень першої ліги однозначно поступається екстра-лізі, бо гравці працюють на роботах, а потім йдуть на тренування. Викладатися на пов­ну після трудового дня дуже тяжко. Можливо, деякі колективи тактично добре підготовлені, але їм бракує командної швидкості, тому нав’язувати боротьбу клубам екстра-ліги їм складно.

— Чим відрізняється робота з воротарями в нас і в Росії?

— У Росії дещо іншій підхід у роботі з воротарями. У клубах працюють тренери воротарів, чого зараз у нашому чемпіонаті немає. У нас воротарі виконують ті ж вправи, що й гравці. Конкретно воротарських тренувань немає. На мою думку, в командах повинні бути тренери голкіперів, причому не просто тренери, а колишні воротарі, які закінчили кар’єру, відтак могли би ділитися своїм досвідом. Часу, який відводять на тренуваннях для воротарських вправ, доволі мало, а тому відпрацювати певні моменти не виходить, отож після тренувань стараємося допрацьовувати.

— Уже освоїлися в новій команді?

— Так, в новій команді освоївся швидко. Із половиною гравців був знайомий по молодіжній збірній України. В «Енергії» також разом виступали з Вершиніним і Пічкуровим. У нас команда дуже молода, тому проблем ніяких немає.

— Перед командою вже поставили завдання на сезон?

— Перед початком чемпіонату буде зустріч президента з командою, ось тоді ставитимуться завдання на сезон.

— Чи мали вже розмову з Романом Ковальчиком?

— Після ігор у Луганську до мене підійшов Роман Миколайович і запропонував спробувати сили в ЛТК. Над цією пропозицію довго не думав, а тому зразу після закінчення бронзової серії підписав контракт. Усе в моїх руках, і те, чи довірятимуть місце на майданчику, залежатиме тільки від моєї праці.

— Чи слідкуєте за кимось із воротарів? Переймаєте чийсь досвід?

— Звісно, стежу за матчами чемпіонатів Росії та Іспанії. Ще з дитинс­тва мені подобалася гра голкіпера «Сінари» Сергія Зуєва. Наразі мені імпонує гра Рафи з «Ель Посо Мурсії» та Пако Седано з «Барселони».

Андрій ГУЛІЙ.