«Після фіналу Ліги Європи запрошували в Серію А, але залишився у Дніпрі»: Дуглас дав відверте інтерв’ю

Дуглас Сільва Баселар – центральний захисник, якого автор вважає одним з найсильніших захисників, яких він коли-небудь бачив у складі Дніпра з однойменного міста. Зазвичай всі лаври та нагороди достаються гравцям атаки, але саме бразильця Дугласа на рівні з Денисом Бойком можна вважати повноправними співтворцями єврокубкового успіху «дніпрян» сезону 2014/2015. Цей залізобетонний захист подолати було майже неможливо, у чому на своєму досвіді переконався Гонсало Ігуаїн, якому Бойко та Дуглас певно снились в жахіттях ще деякий час.

Дуглас – це безперечно позитивний персонаж в історії українського футболу. Жодних «зашкварів», високий професіоналізм на полі та відданість емблемі. Таким його запам’ятали вболівальники Дніпра. Поспілкувавшись з «Дугі», я ще більше переконався, що це не тільки талановитий футболіст, який, на жаль, не зміг розкрити весь свій потенціал через постійні травми, але і чудова й товариська людина.

У черговому випуску авторської рубрики «Пашлі кофє піть» Дуглас дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол», де ми повертаємось в часи, коли в Дніпрі існував професійний футбол, а європейські клуби з великою історією отримували прочухана від банди з Дніпра.

Як чином на перехід бразильця вплинула наявність на тренерському містку «дніпрян» Хуанде Рамоса? «Розглядав Дніпро, як трамплін до одного з європейських топчемпіонатів»

‒ Розкажи про своє дитинство.

‒ Моє дитинство було поділене між навчанням і футболом, переважно на вулицях району, де я жив.

‒ Чи правда, що в Бразилії футбол – один з небагатьох соціальних ліфтів?

‒ У Бразилії молодь справді використовує футбол як можливість змінити своє життя на краще.

‒ Розкажи про свою футбольну кар'єру до Дніпра.

‒ Мій перший професійний клуб – Жувентуде з Ріу-Гранді-ду-Сул. Потім я перейшов у Васко да Гама, з яким виграв Кубок Бразилії. У 2013 році я перейшов у ФК Дніпро.

Дуглас. Фото: Дніпро

‒ Коли ти переходив у Дніпро, чи розглядав ти цей клуб як трамплін до топчемпіонатів Європи?

‒ Так, мій перехід у Дніпро спочатку планувався для того, щоб у майбутньому потрапити в топліги Європи.

‒ В іншому твоєму інтерв’ю читав, що до Дніпра у тебе були й інші пропозиції, але Васко да Гама їх відхилив. Чи пам’ятаєш, що це були клуби?

‒ Я не знав точних назв клубів, але знав, що це були команди зі Східної Європи.

‒ Чи вплинуло на твоє рішення перейти в Дніпро те, що команду на той час тренував відомий у світі Хуанде Рамос?

‒ Так, можливість працювати під керівництвом такого тренера, як Хуанде Рамос, теж вплинуло на моє рішення переїхати в Україну.

 

Атмосфера у Дніпрі: «Попросив португальською цукор, виявилось, що сказав щось погане»

‒ Розкажи про роботу з тренерським штабом Рамоса. Що тебе здивувало?

‒ Іспанські тренери були чудовими, дуже допомогли мені в адаптації. Рамос запам’ятався розумним тренером, який вмів максимально розкрити потенціал кожного гравця.

‒ Наскільки важко проходила адаптація в Дніпрі?

‒ Адаптація спочатку була складною: нова країна, культура, мова, клімат, стиль гри, відстань до Батьківщини, але з часом усе стало легше.

‒ Яке твоє перше враження по приїзду в Україну?

‒ Моє перше враження – сніг. У Бразилії це рідкість, а тут я побачив його одразу після прильоту.

‒ Хто допомагав тобі адаптуватися в Україні?

‒ Мені дуже допомогли Жуліано, Матеус і Максим (Афанасьєв, – прим. І.Л.) – наш перекладач. Вони стали для мене своєрідними провідниками у новому середовищі. Особливо на перших порах, коли все було незнайомо – від мови до побуту, – їх підтримка мала велике значення для мене.

 

‒ Розкажи про своє життя у місті Дніпро.

‒ Я жив у кількох квартирах, але найбільше подобалось у “МОСТ-Сіті” (місцевий торговий центр, де також є апартаменти, – прим. І.Л.) – через зручне розташування та чудовий краєвид на річку Дніпро. Ми часто гуляли з родиною на набережній. Спочатку було складно спілкуватися – я намагався щось говорити, але люди мене не завжди розуміли. Коли вивчив основи мови, стало легше.

‒ Можливо, є якась кумедна історія з повсякденного життя?

‒ Є кумедна історія: якось у супермаркеті я голосно попросив друга португальською взяти цукор (українською звучить як “асукар”, – прим. І.Л.). Люди почули це й сприйняли зовсім інакше – слово за звучанням нагадувало лайку. Друг зніяковів і попросив мене більше так не говорити. Вийшло весело, хоч я й не знав про подібну схожість у звучанні.

Хто з «дніпрян» лаявся найбільше, а хто був найбільшим жартівником (спойлер – не Коноплянка): «Він – абсолютний чемпіон у цій дисципліні»

‒ Розкажи про атмосферу в команді. Чи був поділ між бразильцями та українцями?

‒ Атмосфера була дуже доброзичливою. Незважаючи на те, що ми були легіонерами, у нас був чудовий контакт з усіма гравцями. Багато моментів – веселих і дружніх.

Дуглас. Фото: Дніпро

‒ З ким із гравців ти найбільше спілкувався?

‒ Коли я тільки приїхав, єдиними, з ким я міг нормально говорити, стали Матеус і Жуліано. Я не знав ні української, ні російської, тому комунікація з іншими була складною. Але з часом я вивчив деякі слова й почав розуміти команду краще – це суттєво полегшило життя.

‒ Яких успіхів вдалося досягти у вивченні мови?

‒ Спочатку мені було дуже складно без перекладача. Але коли я потрохи почав вчити мову, життя стало набагато легшим. Я міг сам ходити по магазинах, спілкуватися з персоналом, щось розуміти на тренуваннях без перекладу. Це додало впевненості. 

Першими звичайно вивчив лайливі слова, як зазвичай і буває, коли іноземець-футболіст вчить мову.

‒ А хто найбільше лаявся в команді?

‒ Селезньов був абсолютним чемпіоном у цій дисципліні 😂

‒ Хто в команді найбільше жартував?

‒ Матеус завжди був джерелом гарного настрою. Він постійно щось вигадував і вмів розсмішити нас навіть у найнапруженіший момент.

Пригоди з Коноплянкою: «Я заснув у автобусі, а він сфотографував і виклав мене в Інстаграм»

‒ А як тобі клубна інфраструктура?

‒ Інфраструктура Дніпра справила на мене дуже сильне враження. Вона навіть перевершувала те, що я бачив у багатьох бразильських клубах, включно з тими, які вважалися доволі професійними.

‒ Що саме тобі в ній сподобалося найбільше?

‒ Насамперед – якість тренувальних полів. Вони завжди були в ідеальному стані, що дуже важливо для розвитку гравця. Крім того, у нас був критий спортивний зал – дуже корисний у холодну пору року. Поруч із нами працювали справжні професіонали – масажисти, лікарі, адміністратори. Все це створювало комфорт і дозволяло зосередитись на футболі.

‒ Пригадай кумедну історію з часів Дніпра.

‒ Вже розповідав це якось. Один веселий випадок стався під час виїзду на гру. Я заснув у автобусі, а Євген Коноплянка сфотографував мене й виклав це фото в Інстаграм. Усі сміялися, і ця ситуація довго залишалася приводом для жартів у команді.

‒ Деякі бразильці в Шахтарі скаржилися на расизм. А ти стикався з подібним?

‒ На щастя, ні. У всіх місцях мене добре приймали.

Про те, як Дніпро засуджували в УПЛ: «Пам’ятаю багато матчів, де нас відверто «тягнули» назад арбітри»

‒ Які цілі ставило перед вами керівництво клубу?

‒ Основною метою завжди було чемпіонство в УПЛ, хоча ми всі розуміли, що це дуже складно. Але ми постійно трималися у верхній частині турнірної таблиці, і боротьба за місця в єврокубках була реальним і досяжним завданням.

‒ Хтось із керівництва Дніпра приходив на тренування?

‒ Президент клубу майже ніколи не з’являвся, але інші представники керівництва регулярно відвідували тренування, спілкувалися з гравцями, підтримували контакт з командою.

Андрій Стеценко. Фото: Дніпро

‒ Яким запам’ятався тобі генеральний директор Андрій Стеценко?

‒ У нас утворились добрі професійні стосунки. Він завжди був серйозним і вимогливим – цілком природна поведінка для людини на такій посаді.

‒ Чому команда так часто втрачала очки з аутсайдерами?

‒ З такими командами нам завжди було непросто. Хоча ми технічно переважали, у матчах проти них ми втрачали концентрацію або недооцінювали суперника. Такі колективи часто грали від оборони, щільно, і чекали на наші помилки. Коли ми змушені були розкриватися, вони цим користувалися й забивали.

‒ Деякі вважають, що Дніпро втратив чемпіонство через суддівство. Як ти думаєш?

‒ Я пам’ятаю багато матчів, де нас відверто «тягнули» назад арбітри. Це коштувало нам важливих очок і, можливо, чемпіонства.

Про форс-мажор у дербі з Металістом: «Коли під час матчу вимкнули світло, чекав на трибунах, поки воно повернеться»

‒ Пам’ятаєш матчі з Металістом?

‒ Так, це завжди були особливі матчі.

‒ А коли вимкнули світло?

‒ У тому поєдинку я не грав, знаходився на трибунах і чекав, поки повернеться освітлення.

‒ При Рамосі Дніпро легко виходив із групи, але одразу вилітав у плей-офф. Чому так?

‒ Мій перший матч був якраз проти Базеля у плей-офф Ліги Європи. Думаю, проблема крилася в тому, що ми не створювали перевагу в перших матчах. Це дуже ускладнювало завдання.

‒ Розкажи детальніше про тренувальний процес Рамоса. Що тебе найбільше вразило?

‒ Найбільше вражала інтенсивність, яку тренер вимагав від гравців. У Бразилії я не звик до такого рівня фізичного й тактичного навантаження.

‒ Як ти сприйняв відхід Рамоса? Не було бажання піти теж?

‒ Це був непростий момент: тренер пішов, почалася війна. Але клуб намагався нас підтримати, і ми залишились.

Як Дніпро збирався страйкувати Лігу чемпіонів? «Бойкотування матчу з Копенгагеном? Розглядали різні варіанти»

‒ Розкажи про прихід Маркевича. Що він змінив у тренуваннях?

‒ Маркевич був досвідченим тренером і добре знав склад команди. Його поява пройшла дуже природно і пішла тільки на користь команді.

Мирон Маркевич. Фото: Дніпро

‒ Довгоочікувана Ліга Чемпіонів і одразу невдача з Копенгагеном. Що трапилося?

‒ Ми провели два матчі на рівні нижче, ніж могли. Просто не змогли показати свою найкращу гру.

‒ Чи правда, що легіонери хотіли бойкотувати матч із Копенгагеном через борги?

‒ Відчувалась певна напруга і незадоволення. Розглядали різні варіанти.

‒ Як ти й Матеус реагували на борги?

‒ Дуже неприємна ситуація, ми були далеко від дому. Але вирішили, що маємо робити свою справу і чекати, поки керівництво розв'яже питання.

‒ Скільки тобі заборгували?

‒ Трохи більше, ніж пів року плюс бонуси. Це великі суми.

‒ Сподіваєшся колись отримати ці гроші?

‒ Ні, чесно кажучи, я вже не вірю, що щось із того побачу. Минуло стільки років, і вже зрозуміло, що ніхто нічого не поверне.

‒ Чи був ти присутній на неформальному зборі гравців, коли вирішили грати до кінця?

‒ Я не був тоді присутній, але ми вже раніше обговорювали, що треба грати попри все.

Хто цікавився Дугласом і чому він не перейшов із Дніпра? «Вихід у фінал Ліги Європи – пік моєї кар’єри»

‒ У тій єврокампанії ти став справжньою стіною в захисті. Це найкращий сезон у кар’єрі?

‒ Так, професійно – це мій найкращий сезон за весь час.

‒ Розкажи про гру проти Ігуаїна. Який він на полі і як його вдалося зупинити?

‒ Він був одним із найкращих нападників Європи на той час – розумний, із чудовим ударом. Я намагався не дати йому простору, і коли він мав моменти, нас рятував Денис Бойко.

Денис Бойко. Фото: Дніпро

‒ Що відчував, коли у Києві пролунав фінальний свисток і Дніпро вийшов у фінал?

‒ Це був магічний момент. В голові промайнуло все, через що ми пройшли. Це був пік моєї кар'єри.

‒ Яким запам’ятав фінал у Варшаві?

‒ Важка видалась гра. Севілья була чинним чемпіоном і фаворитом турніру.

‒ Чи не сняться жахіття після фіналу?

‒ Мені знадобилося кілька днів, щоб прийняти поразку.

‒ У чому полягав секрет успіху команди в Лізі Європи?

‒ Тренер Маркевич зміг знайти правильну тактичну модель для команди. Ми швидко зрозуміли його бачення гри й повірили, що можемо дійти до фіналу. У нас була дуже надійна оборона, яка пропускала мінімум, і напад, який ефективно реалізовував моменти. Усе це дозволило нам пройти такий довгий і складний шлях у турнірі.

‒ Чому ти не пішов з клубу після фіналу?

‒ Це було особисте рішення – залишитися у Дніпрі.

‒ Хто ще цікавився тобою, крім турецького Бешикташа?

‒ Мав пропозицію від італійського Лаціо.

‒ Поясни, чому вирішив залишитися? У клубі вже рік не платять зарплату, а тебе кличе Лаціо. Знаю, що ти ще відновлювався після травми, але, можливо, були й інші причини?

‒ Окрім того, що я лікувався, перемовини з Лаціо не просунулись, бо італійці не могли заплатити суму, яку на той момент вимагав Дніпро. Я прагнув піти з клубу мирно, попри всі наявні проблеми.

‒ У сезоні в УПЛ – 30 матчів, але ти грав максимум 17. Що заважало?

‒ Травми. У мене були операції на плечі та обох колінах. Остання травма стала найскладнішою з усіх.

Чому Дуглас недовго грав після повернення в УПЛ? «Домовились з Дніпром-1 про продовження контракту, але отримав пропозицію, від якої не зміг відмовитись»

‒ З ким тобі було найкомфортніше грати в центрі захисту?

‒ З Євгеном Чеберячком у нас була найкраща взаємодія. Але також згадаю Папу Гує та Дмитра Чигринського.

‒ Після ФК Дніпро ти на деякий час повернувся в Бразилію, а потім знову в Україну. Невже не знайшлося інших європейських варіантів?

‒ Протягом чотирьох років варіанти надходили, але донька була маленька, тому я залишився з родиною.

‒ Чому вирішив повернутися в Україну?

‒ Я знав країну, місто, працівників клубу. Це було місце, де комфорт відчували я і моя родина.

‒ Розкажи про спільний досвід роботи під керівництвом Дмитра Михайленка.

‒ З Михайленком ми мало працювали, але він – чудова людина й тренер.

‒ Ігор Йовичевич?

‒ Йовичевич – дуже енергійна людина, його позитив заряджав команду.

Ігор Йовичевич. Фото: Дніпро-1

‒ Як тебе прийняли в Дніпрі-1?

‒ Дуже добре. Я вже знав деяких гравців: Сватка, Когута, Кравченка – і був радий знову зустрітися.

 

‒ Що запам’яталося з часу в Дніпрі-1?

‒ Приємне повернення. Побачив старих друзів, повернувся в місце, де був щасливий.

‒ Чому не продовжив контракт із Дніпром-1 і поїхав до Туреччини?

‒ Ми вже майже домовились з українським клубом про продовження, але в останній момент я отримав пропозицію з Туреччини, від якої не зміг відмовитись.

‒ Розкажи про свій період у Туреччині.

‒ Все сталося не так, як я очікував. Було багато фінансових проблем, але ми змогли зберегти клуб у Суперлізі.

Чи Дуглас продовжить грати в футбол? «Точної дати завершення моєї кар’єри немає, але вона вже близько»

‒ Хто був найсильнішим твоїм партнером по команді за всю кар’єру?

‒ Жуніньйо Пернамбукано.

‒ А хто – найзірковіший суперник?

‒ Грав проти справжніх легенд – Неймара та Роналдіньо.

‒ Як у тебе справи зараз? Ти ще граєш?

‒ Я вже на завершальному етапі кар’єри. Точної дати завершення ще не маю, але вона вже близько.

‒ Чи стежиш за українським чемпіонатом? Руслан Ротань з Олександрією обійшов Шахтар.

‒ Так, я продовжую слідкувати за УПЛ. Дуже зрадів успіху Ротаня, особливо з огляду на обмежений бюджет Олександрії. Бажаю йому успіху в новому клубі.

Руслан Ротань. Фото: Олександрія

‒ У Дніпрі тебе дуже люблять. Що скажеш уболівальникам, які зараз залишились без професійного футболу у місті?

‒ Це велика честь бути в одному ряду з такими великими гравцями. Дніпро – частина мого життя, цей клуб завжди буде в моєму серці. Сподіваюся, що Дніпро колись повернеться, бо місто і його фанати цього заслуговують.

Читайте також інші інтерв’ю з авторської рубрики Ігоря Лисенка «Пашлі кофє піть»: