«Привітали Батагова з «хет-триком»: Ілля Крупський відверто розповів про інтерес Динамо та Шахтаря, Олімпіаду та Вінницю
158 
Якщо вам треба буде назвати найбільш швидко прогресуючих оборонців УПЛ, ви точно в числі інших назвете це ім’я. Точно так само інсайдери давно взяли його на озброєння, тому що наш співрозмовник постійно згадується в трансферних чутках у контексті обох (!) українських грандів.
Це – Ілля Крупський, оборонець Ворскли та молодіжної збірної України. Ми поговорили з ним під час листопадових зборів «молодіжки», між матчами проти Португалії та Італії. Зважаючи на те, що цей футболіст у 2024 році пережив фінал Кубка України, Олімпіаду, вихід із складної групи на Євро-2025, роботу з чотирма дуже різними, але статусними головними тренерами, нам було про що поговорити в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол»:
- про враження від нового «Рафаеля Леао» та збірної Португалії;
- очікування від другої в 2024 році гри проти «Адзурріні»;
- зміни в Ворсклі після приходу Максимова;
- реакцію на чутки про інтерес від Динамо та Шахтаря;
- як потрапити в великий футбол з Вінниці, не будучи знайомим ні з Циганковим, ні з Владою Седан
«Всі вітали Батагова з «хет-триком», але з повагою»
– Говоримо з вами після трилера Португалія – Україна – 3:3. Ви зіграли другий тайм у цьому міжнародному товариському матчі. Сподобалися лузитанці?
– Перш за все, я хотів би подякувати Португалії за чудовий прийом. Все супер, вони гостинно нас прийняли, видно, що співчувають Україні в її важкій ситуації, та й наших земляків тут дуже багато.
Щодо гри, скажу, що це відчувалася справжня топ-збірна. Дуже класні за індивідуальним рівнем гравці – технічні, швидкі, думають оперативно. Багато гравців португальської молодіжки вже зараз оцінюються в 12-15 млн. євро – і є за що.
Матч сам вийшов таким яскравим, що дійсно тримав у напрузі з першої хвилини до останньої. Дуже радий, що наша збірна мала можливість перевірити свої сили на фоні такого якісного суперника. Нам цей матч піде на користь. Та й, думаю, Україна гідно виглядала в цьому поєдинку.
Ілля Крупський. Фото: УАФ
– Можливо, бачите в їхньому складі «нових Роналду, Фігу чи Руй Кошту»?
– І мені особисто, і пацанам відразу по кілька гравців сподобалося. Особливо – 17-річний вінгер Спортинга Квенда. Він не забивав сам, але відразу видно, який обдарований це футболіст. Дуже нагадав за стилем Рафаеля Леао з Мілану. Думаю, що він, як і багато інших гравців цієї португальської збірної, скоро змусять про себе заговорити.
– Ну, в нашої збірної захисник Батагов видав бомбардира: оформив хет-трик, двічі забивши в чужі та ще один – у свої ворота. В команді не підтравлювали Батагова за таке рідкісне досягнення?
– О, так! Всі вітали його з «хет-триком», але це не для того, щоб «затравити», а з повагою. Батагов – наш капітан, лідер. Він дуже багато зробив для того, щоб молодіжна збірна України завоювала такий авторитет. Трапляється, що гравець може зрізати в свої ворота – особливо коли намагається врятувати. Набагато важливіше, як ти тримаєш такий удар і чи переборюєш себе в цій ситуації. Самі бачите, Арсеній – не лише майстерний, а й вольовий футболіст. Ми йому бажаємо успіху в турецькій Супер-лізі.
У Ротаня треба було виконувати Лама чи Кімміха, у Мельгоси – Карвахаля чи Уокера
– Ви ж грали на турнірі Моріса Ревелло проти молодіжної збірної Італії, коли наша команда здобула перемогу 4:0. Зараз очікуєте +/– тих же суперників?
– І так, і ні: тоді за Італію грав такий собі мікс U-19/U-21. Зараз очікується більше гравців у віці саме молодіжної збірної. У будь-якому випадку, ми не згадуємо ту перемогу: тоді наша збірна готувалася до Олімпіади, були інші завдання, інший штаб.
То, звісно, була хороша й пам’ятна перемога – як над збірною Італії, так і в престижному турнірі в цілому, проте нині зовсім інша ситуація. У нас дуже якісні суперники в цих міжнародних товариських матчах, у всіх спільні цілі – мати якісну ігрову практику в процесі підготовки до Євро-2025.
– Збірна України також дуже змінилася: ви працювали ще з Русланом Ротанем, тепер – з Унаї Мельгосою. Наскільки різні вимоги цих тренерів як щодо гри команди в цілому, так і щодо вашого конкретно амплуа?
– Це дійсно дуже різні тренери, їх немає сенсу порівнювати, лише віддавати належне тому, що пощастило з ними обома попрацювати. Звісно, є певна різниця в їхніх вимогах і уподобаннях. Не все, напевно, треба виносити з колективу. Просто скажу, що обидва вони – за комбінаційний футбол, при якому гравці можуть проявляти свої найкращі якості. Проте в кожного свій підхід – і гравці повинні це розуміти й відповідати цим вимогам.
У Руслана Петровича вимагалося відпрацьовувати зі зміщеннями, у містера Унаї – прориватися через фланг, виконувати великі обсяги робіт на насиченому просторі з великою інтенсивністю.
– Умовно, в першому випадку – «виконувати» Лама чи Кімміха, в другому – Карвахаля чи Уокера.
– Щось типу того. В цілому, мені дуже подобалося навчатися в обох цих тренерів. Для мене кожен виклик у збірні – це радість, адже досвід отримуєш великий, дізнаєшся багато нового.
– З часу Олімпіади молодіжна збірна України також суттєво змінилася, і не лише в питанні головного тренера. Легко знаходите порозуміння з хлопцями, особливо на таких зборах, як ці, коли в такому складі ви ніколи раніше й не грали?
– Дійсно, зараз збірна запросила багато нових гравців. З багатьма хлопцями знайомимося саме зараз. Добре, що саме зараз іде цей процес, тим простіше буде напрацювати гарне взаєморозуміння до офіційних матчів. Цей збір виходить дуже цікавим і корисним.
– Багато хто молодіжну збірну України останніх трьох років називає найкращою в історії. Погодитеся?
– Це дві різні збірні, насправді, адже багато хто з хлопців, хто успішно зіграв на Євро-2023, зараз уже постійно грає в національній команді України. Не буду навіть нікого виділяти, всі знають, які сильні футболісти грали – Мудрик, Судаков, Бражко, багато інших.
Задоволений, що і зараз у молодіжній збірній дуже якісний вибір – по 2-3 гравці на кожну позицію. Ніхто не може розслаблятися й бути впевненим, що його місце нікуди не подінеться.
Ілля Крупський. Фото: УАФ
«Приклад Сича показує, що все можливо. Тим більше, з молодіжки в національну збірну потрапили й Бражко, Ванат, Ярмолюк»
– Ось прямо цього місяця ваш колега за амплуа та конкурент Олексій Сич отримав виклик у національну збірну України, замінивши травмованого Тимчика. Зайду здалеку: у вас із Ребровим або Платовим бесід ще не було?
– Ні, бесід не було. Знаю, що Унаї працює в тісній співпраці зі всіма тренерами збірних, включаючи національну, має постійний зв’язок із Сергієм Станіславовичем. Отже, мій прогрес не залишиться непоміченим і коли я буду гідним збірної, то заслужу виклик.
Мої цілі та завдання – працювати, самовдосконалюватися, розвиватися. Треба думати, в першу чергу, про це. Тоді й прогрес прийде.
– Приклад Сича сприймаєте як зразок для себе?
– Дуже радий за Олексія, справді, його приклад показує, що все можливо, треба тільки наполегливо працювати. Так само з нашої молодіжної збірної заслужили виклик у національну Бражко, Ванат, Ярмолюк. Це мотивація для всіх хлопців.
– Особисто щодо вас преса дає іншу мотивацію: постійно вас відправляє то в Динамо, то в Шахтар. Є якісь для цього реальні підстави? Якісь переговори ведуться?
– Я не володію такою інформацією, це повноваження клубу та агентів. Як ставлюся до таких чуток? Краще, коли є такі розмови, ніж коли їх нема і гравцем ніхто не цікавиться. Можливо, на когось таке б негативно впливало, проте я ж прекрасно розумію, що між чутками й реальністю є різниця.
Я собі працюю, виконую завдання, поставлені тренерами. Моя справа – добре відіграти, не підвести команду. А далі – будь що буде. Якщо якийсь клуб вийде з конкретною пропозицією, яка задовольнить Ворсклу, тоді й будемо обговорювати, вирішувати.
– Але все ж, Динамо чи Шахтар?
– Я добре ставлюся до всіх вітчизняних клубів, але зараз, у першу чергу, думаю про справи Ворскли та молодіжної збірної України.
«Дай нам Ділу після кількох турів УПЛ, щоб з накату з ним зіграти, все по-іншому було б»
– Ви з Ворсклою пережили дуже контрастний 2024 рік: з однієї сторони, вперше з 2020 року вийшли в фінал Кубка України. З іншої – не пробилися в єврокубки. Що ж сталося, чому, маючи реальні шанси, не здобули трофей і не вийшли в умовну Лігу Європи чи Лігу конференцій?
– Ми самі в колективі збиралися, обговорювали це. І Сергій Миколайович (Долганський, – прим. «УФ») з нами говорив, що також шукає причини, пояснення – і поки не може знайти. Для себе пояснюю це так: з однієї сторони, десь нам «довжини лавки» не вистачило порівняно з конкурентами в чемпіонаті. З іншої – по нас ударив вихід у фінал Кубка України. Ми й Шахтарю програли, а поки йшов чемпіонат, весь час виправдовували подумки результат: «Ну, хай в УПЛ зараз так, ще виправимо, для нас головне – фінал кубка».
А вийшло так, як вийшло. Хоча загалом Ворскла багато чого досягла, є що згадати в сезоні 2023/24.
– Взагалі до Ворскли в футбольній Україні ставлення рівне, нема яскраво виражених антипатій. Але за що вас хейтять, це за зразково невдалу гру в єврокубках після Павлова. То від Жиліни якоїсь вилетите, то від АІКа, то від Діли… Чому так?
– Мені дуже важко шукати якесь виправдання, та й непотрібно це. От взяти Ділу, я вже тут грав, був у команді. Ми з хлопцями аналізували: дай нам цього суперника після кількох турів УПЛ, щоб з накату з ним зіграти, все по-іншому було б! А так – у грузинів же сезон грається за системою «осінь-весна», а в нас – «весна осінь». Вони, напевно, були на ходу, а ми грали там фактично перші офіційні матчі після зборів.
У попередні роки теж щось подібне траплялося. Правда в тому, що справді Ворскла, переважно, могла розраховувати на кращий результат проти всіх цих суперників. Але з різних причин вилітала – і досить рано. На мою думку, те саме зараз Полісся пережило з тим Олімпіакосом… вибачте, Олімпією. От якби вони зараз із словенцями зіграли – все могло б статися абсолютно інакше. А так вийшло, що вони ще не встигли вийти на свою оптимальну форму. Так само багато інших наших клубів повилітало.
Звісно, ми всі розуміємо, що це – єврорейтинг України. Всі хочуть проходити в групу, діставатися до топ-суперників. Будемо старатися покращувати наші результати, в цьому всі зацікавлені.
– Юрій Максимов повернувся в Ворсклу. Як ви це сприйняли й чи швидко перебудувалися під роботу з новим головним тренером?
– Я маю сказати, що Максимов – особливий тренер у моїй кар’єрі. Це він дав мені дебютувати в УПЛ. Підтягував мене на збори першої команди. Зараз своїми жартами, досвідом як гравця, так і головного тренера, він нас збадьорює та вселяє впевненість, що ми можемо перемагати. Тож потихеньку вчимося грати по-новому.
Юрій Максимов. Фото: Ворскла
– У вас взагалі унікальний 2024 рік: попрацювали під керівництвом чотирьох головних тренерів – Ротаня, Мельгоси, Долганського, Максимова.
– Це точно, буде що згадати:) Як я й говорив, це – досвід. Значний досвід, особливо, якщо ти молодий гравець.
«У Металурзі опинився випадково – їхав із другом, його не взяли, мене – залишили в Запоріжжі»
– Ну давайте говорити про молодого гравця. Знаю, що ви родом із Вінницької області – звідки в великий футбол вийшли Циганков, Буяльський, Нагорняк, Косовський, Борячук, Дубінчак і багато-багато інших футболістів. А ви з якої родини, випадково, не футбольної?
– Зовсім ні:) Мої тато та мама – приватні підприємці, займаються продажем фруктів, овочів у Вінниці. Спасибі їм, вони мене завжди підтримували та вірили. Ну, от так вийшло, що я став професіональним футболістом.
– Із ким із вінницьких футбольних «селебріті» знайомі особисто? Циганков? Влада Седан?
– Ні, не знайомі з ними:)
– Із якої футбольної школи починали?
– У нас у Вінниці була така ДЮСШ імені Блохіна та Бєланова (зараз вона, наскільки знаю, стала академією Ниви). Там моїми першими тренерами стали Леонід Сергійович Мельник і Михайло Володимирович Якименко. Займаюся десь із 2012 року, тобто, з восьмилітнього віку.
– Як так вийшло, що ви потрапили саме в запорізький Металург, а не, умовно, в Динамо – Карпати – Шахтар – Дніпро – Металіст – Чорноморець?
– Випадково вийшло. Я собі грав у Вінниці, проте результати у нас були дуже скромними. Команда часто програвала. Попиту особливого на нас не було. Після U-15 я взагалі-то мав їхати в Карпати, проте якось я сам в себе не вірив. І от вирішив замість цього обрати якийсь інший клуб, де, може, буде легше пробитися.
А тут якраз мій одногрупник мав їхати в запорізький Металург і я напросився до нього. Так вийшло, що він перегляд не пройшов, а мене вирішили залишити. Змагання U-16 я вже почав у складі нової команди.
– Металург… Степаненко, Сидорчук, Коваль, Кривцов і я навіть не знаю, кого ще згадати. А що ви застали в Запоріжжі?
– Я ж прибув, уже коли там не було клубу УПЛ. Мій 2004 р.н. вів Володимир Петрович Шаповалов – він якраз завершив роботу в команді Металург, яка грала в ААФУ й підіймалася в Другу лігу. Наче так.
Це чудовий спеціаліст: те, з яким ентузіазмом він працював, як багато давав нам, юним футболістам, я й зараз часто згадую. В нас підібралася чудова команда. Багато з цих хлопців опинилися в Ворсклі – Черниш, Прус, Ізотов.
– Усіх їх зараз часто спостерігаю за Ворсклу-2 під керівництвом Ії Андрущак. А з Вінниці з ваших ровесників хто вийшов? Здається, багато хто з ваших земляків втрачається…
– От є Вова Швець в Лівому Березі – захисник, який також і в Ворсклі побував. А загалом, це правда – в Вінниці багато талановитих футболістів, які заслуговують на кращу футбольну долю. Проте далеко не завжди їм вдається пробитися, бо, на жаль, Нива не грає в УПЛ, як це колись в 90-ті було, в часи Вищої ліги.
Ілля Крупський. Фото: Ворскла
«Максимов, випускаючи мене проти Динамо, говорив: «Будеш дітям розказувати, як дебютував»
– Ви трішки розкрили історію про ваше потрапляння в першу клубну команду Ворскли під керівництвом Максимова. А в клубі загалом як опинилися?
– Мене помітив тодішній старший тренер молодіжної команди – Віталій Косовський…
– …Ваш майже земляк, адже уродженець Хмельниччини пробивався в великий футбол з вінницької Ниви.
– Так. Я в Віталія Владиславовича в команді U-21 встиг пограти, і в U-19 також. У Ворсклі є така практика, що молодих гравців потихеньку підпускають під першу клубну команду, от і мені в цьому плані пощастило.
– Взагалі, скажи мені хтось, що якийсь молодий займе позицію самого Пердути, я б не повірив…
– Та я б також не повірив:) Ігор – дуже сильний гравець. Просто так вийшло, що в 2021 році він травмувався, тренерський штаб розглядав різні варіанти виходу з цієї складної ситуації.
А тут Юрій Максимов прийшов на матч U-21, а в мене був просто божевільний день. Я за молодіжну команду другий тайм відбігав, у той же день повний матч за юнацький склад відіграв. От Юрій Вільович на мене подивився й сказав: «Забрати цього хлопця!»
Це був такий день, що ще довго буду згадувати: відіграв, суворо кажучи, три тайми. А тренери ж уже знали, що є вказівка від Максимова вносити мене в заявку на наступний матч. От після гри мене в бусик відправили. Поїхав у розпорядження першої команди. А суперник у нас – Динамо (Київ), уявіть! Я, тільки побачивши футболку зі свіжонадрукованим своїм прізвищем, до кінця зрозумів, що на мене чекає.
– 1 травня 2021 року. 75-та хвилина матчу Динамо – Ворскла в 24-му турі. За рахунку 1:4 ви виходите на заміну Степанюка. Ваші відчуття?
– Та я якось це все, як у тумані, сприймав. Коли Юрій Вільйович підкликав мене, то сказав: «Ходи сюди. Будеш дітям розказувати, як проти Динамо дебютував:)» І я справді щось там собі відбігав, якось відіграв. Не знаю, наскільки добре чи погано, проте після того мене вже почали регулярно залучати в першу клубну команду, а коли після повномасштабного вторгнення чемпіонат України покинуло багато давніх легіонерів і провідних гравців, я вже почав постійно грати.
– Боюся запитати, проти кого ви там із динамівців грали, адже тоді ще Миколенко, Де Пена, Вербич були в столичному клубі.
– От якраз проти Віталія та Сідіклея – був такий бразилець тоді в Динамо (він ще й забив у тій грі п’ятий м’яч киян, – прим. «УФ»). Також запам’яталися, звісно, Забарний, Шапаренко, Бущан… Та що там перелічувати, дійсно, Максимов правильно сказав – дуже пам’ятний момент, як для дебюту.
– Ви також пограли під керівництвом Скрипника, саме при ньому стали гравцем основи.
– Я вдячний і Максимову, що дав путівку в великий футбол і я при ньому дебютував, і Скрипнику, який багато чому також навчив і говорив усім нам, і мені зокрема: «Маєш усі дані, щоб грати в Європі».
Віктор Скрипник. Фото: Ворскла
– Ну, в вас справді всі дані: ви-то на всіх чотирьох флангових позиціях можете зіграти.
– Нас так вчили, що коли мати навики універсалізму, то будеш завжди і скрізь затребуваним. Стараюся вміти на полі все, що треба фланговому футболісту.
«Вразили Хакімі, Тілль і Сефері. Класний гравець – той, кому не потрібна адаптація, хто може показати себе тут і зараз»
– Коли ви вперше відчули себе справжнім футболістом-професіоналом – щоб бити по «шмотках», «тачках», «стилю»?
– Ой, це точно не про мене. Та й взагалі в європейському футболі якось більше заведено не одягом чи машинами про себе заявляти, а грою. От мені теж це ближче.
Приємно було на Олімпіаду потрапити – це вже досягнення, про яке будеш згадувати. В збірну мати регулярні запрошення дуже важливо – ти граєш за свою країну, ти в числі найкращих. Це дуже правильно.
– Та ну… Не повірю, що в нашому молодому поколінні нема людей на флексі:)
– Та якось не помічав. Ну, серйозно. Зараз усі хочуть себе добре проявити, покращити свій рівень, пограти десь у класній команді з класної європейської ліги. Я 100% даю, що це велика мотивація, щоб розуміти, що ти поки не зірка – якщо ти не граєш в єврокубках і топ-лігах.
Взагалі, побувавши на Олімпіаді, мені так гірко стало, разом із відчуттям радості, що я отримав досвід такого турніру.
– Чому?
– Тому що в нас такого нема: щоб на трибунах багато фанів, щоб люди могли спокійно прийти на футбол. Через прокляту війну українці не мають того відчуття свята, яке може подарувати хороший матч улюбленої команди. Тому ми, футболісти в Україні, також не можемо себе «зірками» відчувати, поки фани не мають змоги заповнити повністю трибуни, поки наші клуби та збірні не можуть міжнародні матчі вдома при своїх вболівальниках проводити.
Якщо бути чесним, коли святкуєш гол в УПЛ, а на стадіоні тихо, то відчуття – як від контрольного матчу на зборах. А старші хлопці ще застали, як це – грати при 10-20-30 тисячах фанів.
– Говорячи про спогади від УПЛ: кого з великих гравців – як українських, так і легіонерів ви застали і вони вас вразили?
– Ну, от в Ворсклі Олів’є Тілль мені дуже подобався. Сефері вразив. Класний гравець – це той, кому не треба адаптації, він може показати себе тут і зараз. У нас у команді також якісні хлопці зараз підібралися. Думаю, їм під силу здивувати зі знаком «+».
– Хто із гравців, проти яких вам доводилося грати особисто, найбільше вразив?
– Проти Кевіна з Шахтаря важко грати – він дуже різкий і володіє прекрасним дриблінгом. Якщо говорити про збірні, то, в першу чергу, це Хакімі з Марокко. Дуже сильний гравець! Просто топ, що вміє робити на полі. Еззалзулі з Бетіса. Альмада – «десятка» збірної Аргентини. Енцо Фернандес. Отаменді. Рульї.
«На Олімпіаді не бачили ні церемонії відкриття, ні олімпійського селища, ні наших чемпіонів. Футболісти зовсім якось окремо були»
– Повертаючись до Олімпіади в Парижі, в вашому випадку – в Франції:) Що залишили собі на спогад від турніру?
– Ой, нам стільки сувенірів подарували! Зберегли багато всякого добра:) Головне – це спогади, які нам усім залишилися.
– Чому в підсумку не вистачило наснаги вийти з групи, поборотися за медалі?
– Важко сказати. Ми самі це дуже довго аналізували. Можливо, десь не вистачило хлопців, які на Євро-2023 дуже багато зробили для здобуття медалей на чемпіонаті континенту та виходу на Олімпіаду. Жаль, що багато хто з них не зміг поїхати. Може, хтось би допоміг із досвідченіших гравців.
Та й ми теж поступалися в, так би мовити, близьких матчах, рівних протистояннях. Все вирішували окремі епізоди – не вдалося вийти з групи саме через окремі моменти, які мали місце в іграх із марокканцями чи аргентинцями.
– Чи не більше, ніж про самі спортивні результати, про Олімпіаду говорили через церемонію відкриття. Вам пощастило пропливти по річці Сена під поглядами парижан?
– На жаль, ні. Футбольний турнір на Олімпіаді стартував раніше. Ми в інших містах грали.
– То ви й олімпійське селища не застали? А я тут хотів зіграти в банальності й порозпитувати про ліжка з картону та умови проживання…
– Також там не були. Базувалися в звичайних, нормальних готелях.
– А з нашими героями Олімпіади – Ярославою Магучих, Ольгою Харлан, Людмилою Лузан та Анастасію Рибачок та іншими – вдалося познайомитися?
– Також ніяк і ніде не перетиналися. Футболісти зовсім окремо якось були. От уже пізніше, коли в Полтаві нагороджували нашого видатного боксера Олександра Хижняка, а також на зустрічі з Жаном Беленюком, вдалося з ними познайомитися. Було дуже приємно та цікаво з ними поспілкуватися!
Ярослава Магучіх. Фото: Google
– Хижняк – це спортивна гордість Полтавщини. А на вашій малій батьківщині, в Вінниці, хто найкращі олімпійці?
– На жаль, я навіть і не знаю… Мене-то нагороджували, як учасника Олімпіади, в Полтаві. В Вінниці ніхто не нагороджував:)
– Вам лише цієї осені виповнилося 20 років, а ви вже на Олімпіаді побували, в фіналі Кубка України побували, в новинах про інтерес Динамо та Шахтаря побували… Які цілі перед собою ставите?
– Побував, побував:) Поки ще нічого не досягнуто, багато цілей попереду. Звісно, мрію заслужити виклик із національної команди України. Хочу допомогти Ворсклі здобути медалі та Кубок України. З часом – так уже вийшло, що в цьому сезоні ми програли в додатковий час Динамо матч за вихід у чвертьфінал. Хотілося б пограти в одному з топових європейських чемпіонатів і в Лізі чемпіонів.
Але я сам розумію, як багато мені ще треба працювати.
