Провідний форвард Епіцентру Гірний: «Нагорняк і на ТБ, і в житті є самим собою»

Переглядів 32470
Артур Валерко Артур Валерко
8 голосів
Провідний форвард Епіцентру Гірний: «Нагорняк і на ТБ, і в житті є самим собою»
Максим Гірний. Фото: ФК Епіцентр
21-річний нападник Епіцентру Максим Гірний – черговий гість нашої рубрики «Гра в особах».

Колись наш співбесідник вважався досить перспективним у Карпатах, забивав за юнацьку збірну України та пробував сили в вищому дивізіоні Словаччини. Проте життя повернулося так, що Гірному довелося починати все спочатку в нижчих лігах. І знаєте, що? Він тут також стабільно забиває та прогресує. У Другій лізі за МФА Мункач Максим забив 9 м’ячів у 16 лігах, мав би грати в Першій лізі за ФК Ужгород – натомість тепер є лідером атак Епіцентру. Сім голів і один асист у 14 матчах записав на свій рахунок Гірний після підвищення в класі. 

В інтерв’ю сайту «Український футбол» Максим Гірний розповів про дубль в ворота рідної команди, будівельні гіпермаркети та переїзд у Кам’янець-Подільський. А розпочали ми, безперечно, з найбільш яскравого епізоду для вихованця Карпат – дублю в ворота рідної команди на стадіоні «Україна», де витає дух Юста, Мікльоша та Броварського.

«Боротьба йшла й за «золоті очки», які зараз можуть зіграти ключову роль»

‒ Напевно, найбільш емоційний ваш момент – дубль у ворота рідної команди на стадіоні, де ви бували з дитинства. Не помилюся, якщо скажу, що це найкрутіша перемога сучасного Епіцентру та найкращий матч у кар'єрі для вас особисто?

‒ Особисто для мене це був дуже емоційний момент, адже забити два голи на цьому стадіоні ‒ було такою маленькою мрією ще з тих часів, коли я хлопчиком подавав там м’ячі дорослій команді. Дійсно, це, поки що, найкращий матч, надіюсь, будуть ще кращі. А для команди це була важлива перемога, оскільки боротьба йшла й за «золоті очки», які зараз можуть зіграти ключову роль.

‒ Реакція у вас ‒ «боксерська». Що встигли подумати, з ходу пробиваючи після невдалого пасу суперника в порожні ворота?

‒ Ахахах, ну боксерською мою реакцію важко назвати, оскільки ніколи не був зв’язаний з цим видом спорту. Швидше, спрацювала якась саме футбольна «чуйка», що потрібно одразу пробивати 😀.

‒ Загалом, перший етап Епіцентру вдався дуже добре. Згадайте, на початку сезону могли б подумати, що випередите таких старожилів ліги, як Прикарпаття та Нива?

‒ Признатися чесно, коли я переходив в Епіцентр, не думав, що ми зможемо добитись таких результатів. Але вже буквально після першої офіційної гри моя думка цілком помінялась. У нас досить молода команда і всі були дуже мотивовані, це і стало причиною вдалого виступу. Щодо Ниви і Прикарпаття, то це були найважчі поєдинки. Можна помітити, що за 4 гри з цими команди ми взяли лише 5 очок ‒ двічі зіграли внічию з Нивою і програли й виграли з Прикарпаттям. Відчувався якраз їхній досвід виступів в Першій лізі. 

‒ А як ви опинилися в Епіцентрі? Коли з'явився цей варіант і з яких ще ви вибирали?

‒ Влітку я був на перегляді в команді з Вищої ліги, але, на жаль, отримав травму і приблизно місяць відновлювався. За час відновлення надійшла пропозиція з Епіцентру, відмовитися від якої було нерозумно. Тому відразу після відновлення я поїхав до команди, радий, що вдалося тут закріпитися. Мені імпонує амбітність і перспективність клубу, хороша робота колективу. Плюс у команді були хлопці, яких я давно знав, та й сам клуб Епіцентр має непогані можливості.

«Нагорняк зі збірної керував нами через скайп, вайбер»

‒ Як працюється під керівництвом Нагорняка? Його прихід був плавним? Адже ще до початку сезону він був радником Надуди, а після другого туру офіційно представлений головним тренером. 

‒ Він дійсно з командою працює весь цей час, що я тут, і всі ми звикли до нашого тренерського штабу, прислухаємося до їхніх вимог і порад. Сергій Миколайович ‒ дуже амбітний тренер, який ставить тільки найвищі завдання перед командою. Також видно його професіональний підхід буквально до всього: до тренувань, побуту і т.д. Отже, можна підсумувати: працювати з ним - задоволення.

‒ Не заважає, що ваш головний тренер очолює юнацьку збірну та грає за ветеранську збірну України?

‒ Звичайно, ні. Він пропустив лише одну гру проти Ниви, але навіть тоді був на зв’язку через скайп, вайбер. Та й Олег Миколайович Надуда добре його підміняв на посту головного тренера, тому ніяких проблем не було.

Сергій Нагорняк. Фото: ФК Епіцентр

‒ По ТБ та в роботі Нагорняк – різний? Як команда сприймає його виступи на телебаченні?

‒ Ні. Це дуже хороша його риса. Він і там, і там є самим собою. Як нам, так  і на ТБ говорить одне і те саме. Тому ми всі ставимся до нього з повагою:)

«Навесні ми будемо грати в Кам’янці-Подільському»

‒ У вашого клубу ‒ назва Епіцентр. Подружжя Герега бачили на матчах або на зустрічах з колективом? 

‒ На жаль, поки що не бачили, зараз важкий час в країні і в них, напевно, багато справ. Думаю, на друге коло ця зустріч буде обов’язково. 

‒ Перший етап ви провели в Дунаївцях. Правда, що навесні вже гратимете в Кам'янці-Подільському? 

‒ Так, навесні ми будемо грати в Кам’янці-Подільському. Там якраз все зробили: трибуни, роздягальні, постелили новий газон. 

‒ Бували там? Як тамтешній стадіон?

‒ Особисто я не був ще на цьому стадіоні, однак зі слів моїх партнерів по команді - дуже класний стадіон. Ну, а місто – кажуть, це справжня туристична перлина Хмельниччини та України. З нетерпінням чекаємо можливості порадувати вболівальників.

‒ А де команда Епіцентр живе, базується? Як умови для роботи?

‒ Базуємось в Дунаївцях, живемо відразу біля поля, на якому грали перше коло. Але тепер воно стане тренувальним, оскільки ми переїжджаємо грати в Кам’янець. Умови хороші, все для тренувань є, трьохразове харчування, в кімнатах сучасний ремонт.

«Уже мав переходити в ФК Ужгород»

‒ Минулого сезону ви тягнули МФА Мункач. Доволі багато забивали в Другій лізі. Давайте подумаємо: якби не початок гарячої фази війни, якби вдалося завершити чемпіонат 2021/22, де б ви були зараз? Разом із мукачівцями в Першій лізі чи були тоді якісь інші варіанти?

‒ Після завершення першого кола в Другій лізі взимку я мав переходити в клуб Першої ліги ФК Ужгород, але тоді сталось найстрашніше для всього українського народу - війна. Тому важко думати, що би було…

‒ МФА Мункач ‒ живий чи ні? 

‒ Академія МФА існує і дотепер. Ми всі бажаємо клубу, щоб він зміг повернутися в Другу лігу. 

‒ Кажуть, і з головним тренером Шумським, який успішно працював у МФА Мункач після УПЛ, вони розсталися якось непросто...

‒ Щодо розставання з Віталієм Івановичем, дійсно, були деякі проблеми, проте я не можу про них говорити. Єдине, що можу сказати ‒ Шумський дуже хороший тренер і багато в чому мені допоміг. Бажаю йому тільки найкращого як житті, так і на футбольному полі.

Віталій Шумський. Фото: ФК Львів

‒ Ви жили на Закарпатті ще до того, як це стало модним. У чому особливість цієї області та міста?

‒ Мукачево - маленьке затишне місто. Люди привітні. Але загалом Львів (моє рідне місто) подобається мені більше.

«Моя мама ‒ майстер спорту зі спортивної гімнастики»

‒ До початків. Як потрапили в футбол, ви у себе в родині першопроходець? 

‒ У моєму роді футболістів не було, проте сім’я була пов’язана зі спортом. Моя мама ‒ майстер спорту зі спортивної гімнастики, отже, спорт у мене в крові😅. Найпершим тренером, який привів мене в футбол, був нині покійний Володимир Михайлович Щерба, який на пару з Андрієм Михайловичем Грінером розпочав мене тренувати, ще коли я був маленьким.

‒ Ви вважалися напрочуд перспективним карпатівським поколінням. Як так сталося, що практично ніхто з вашого випуску не грає зараз на високому рівні? Навіть хлопці, які були перспективними, десь на аматорах чи в нижчих лігах...

‒ Ну, це футбольне життя ‒ можливо, комусь повезло трішки більше, комусь ‒ трішки менше. Всі 20 людей зі школи не можуть стати топ-футболістами. Проте можу сказати одне: постійно потрібно працювати над собою і вдосконалюватись, тоді результат неодмінно прийде.

‒ Як помирали Карпати? В останній сезон було важко? 

‒ На той час я знаходився в молодіжці, тож не знаю, як ішли справи першій команді. Єдине, що можу сказати: важко було всім ‒ і першій команді, і дублю, і U19 .

‒ А з Димінським ви хоч раз спілкувалися?

‒ Ні. Жодного разу його не бачив.

«Раміреса у Словаччині був топ-гравцем. Що сталось із ним в Динамо?»

‒ Ви потрапили в словацький Земплін. Що за команда та що за місто Михайлівці?

‒ Маленьке містечко та хороший клуб для подальших перспектив. Хоча вони дуже близько до України ‒ всього 30 км від кордону, проте це вже Європа. Зовсім інакший менталітет і підхід до роботи. 

‒ Яка вона, словацька ліга? 

‒ Хороша ліга, за якою слідкують багато провідних чемпіонатів. Грає багато молоді, в тому числі легіонерів, які мріють попасти в Європу, в кращі ліги. 

‒ Ви та Безкоровайний – найкращі наші легіонери в Словаччині за останні роки. Яке там ставлення до українців? Чому ліга загалом така молода?

‒ Загалом ставлення дуже хороше, словаки прекрасно ставились до нас. Що ж стосується футбольного плану, є таке правило ‒ коли легіонер приходить в команду, він має бути на голову сильніший, аніж місцеві хлопці, тому постійно треба доводити і собі, і тренерам, що ти дійсно кращий. А чемпіонат молодий тому, що зараз весь футбол молодий: всі хочуть молодих перспективних гравців. А оскільки за Словаччиною спостерігають скаути багатьох провідних ліг, всі найкращі молоді гравці хочуть пройти через цей чемпіонат щоб попасти вище.

‒ У нас із словаками футбольний бізнес не дуже зростається. Наших топів там нема, їхні топи у нас провалюються. От ви бачили цього венесуельця Раміреса. Він справді такий слабкий і скандальний, чи це Динамо на нього зовсім не дивилося, а в Словані він був топ?

‒ Просто фінансовий рівень трішки різний. Тому наші топи і не їдуть туди. Та й загалом рівень нашої Прем’єр-ліги вищий, ніж словацької. Щодо Раміреса, в Словаччині він був топ-гравцем, багато забивав, та й загалом виділявся на полі. Що сталось із ним в Динамо ‒ мені важко судити, оскільки не знаю, які ситуації відбувались із ним всередині клубу.

‒ Із Словаччини досить багато гравців продають у Західну Європу. Це реальний шанс чи він тільки для людей з паспортом країн ЄС?

‒ Ну, скажу так: коли маєш паспорт ЄС ‒ дійсно трішки легше, проте це не є відмазка для мене. Шанс є абсолютно в кожного і кожен використовує його по-різному. І цей шанс дійсно реальний.

«І керівництво, і тренери, і самі хлопці ‒ ми всі хочемо вийти в Прем’єр-лігу»

‒ Не кожен після вищого зарубіжного дивізіону пішов би в нижчі ліги України. Ви ризикнули – і перезапустилися в Другій лізі. Що скажете про цей рівень?

‒ Після Словаччини в мене пішов спад. Як фізичний ‒ через коронавірус і переїзди, так і моральний. Нічого не виходило. І все, що мені залишалося, це перезапустити себе (як ви сказали). Почати все з чистого аркуша. 

І, як показала практика, це працює, головне ‒ вірити в себе і працювати далі. Рівень Другої ліги не такий простий, як здається на перший погляд. Тоді там грали такі команди, як ЛНЗ, нові Карпати, Лівий берег. Це дуже сильні команди, з якими було дуже важко грати, та й загалом, якщо пригадувати Другу лігу, легких поєдинків у МФА Мункач не було.

‒ Наскільки зараз важкий етап зборів? У вас фізика, чи вже пішла більш футбольна робота?

‒ Перший і другий збори завжди є найважчими, оскільки потрібно набрати фізичні кондиції. Перший етап зборів ми пройшли, більшість роботи була аеробною. Другий етап буде більше спрямований на швидкісно-силові вправи, тому теж буде не просто. Але я вже звик до цього. І ця робота дуже потрібна, вона неабияк допомагає потім в сезоні.

‒ Чого хоче Епіцентр у цьому сезоні? На які місця націлює керівництво?

‒ Як керівництво, так і тренери й самі хлопці з команди ‒ ми всі хочемо вийти в Прем’єр-лігу. Звичайно, всі прагнуть зайняти якомога вищі сходинки в турнірній таблиці. Але все покаже футбольне поле. Ми будемо наполегливо працювати, щоб добитись реалізації наших мрій і виконання завдань.